8 вересня. Концерт-відкриття сезону. Соліст – Шимон Нерінг, фортепіано (Польща). Ювілейний 160-й сезон Національної філармонії України розпочнеться класикою за участю польського піаніста Шимона Нерінга, а також світовою прем’єрою українського композитора Сергія Пілютикова.

Прозвучать: Другий фортепіанний концерт Йоганнеса Брамса, інспірована польським фольклором «Мала сюїта» Вітольда Лютославського, «Рубікон» для великого симфонічного оркестру Сергія Пілютикова і знаменита П’ята симфонія Людвіга ван Бетховена, присвячена другу й меценату композитора, сину останнього гетьмана України, графу Андрію Розумовському.

Солістом у концерті Брамса буде молодий музикант Шимон Нерінг. За оцінкою музичних критиків, він грає доволі вільно й розкуто, із запалом та водночас дуже поетично. Надзвичайна музикальність, чудове відчуття часу і тембру звучання інструмента, пластика фразування у поєднанні з міцною майстерністю становлять основу його творчої постаті. Цінним видається збереження Нерінгом свіжого погляду на інтерпретовані твори, оскільки йому вдається здивувати деякими ідеями, що заперечують виконавську рутину в часто виконуваних опусах. Віртуоза par excellence зазвичай упізнають крізь призму великих музичних форм. Справжній музикант і водночас майстер піанізму, Нерінг однаково вміє виконувати обидві ролі.

12 вересня. «Коли Бах посміхається. Бах і джаз». Що спільного між музикою Баха й джазом? Паралелі не раз проводили як дослідники джазу, так і самі джазові музиканти. Знаменитий американський саксофоніст Лі Конітц узагалі називав Йоганна Себастьяна Баха родоначальником джазу.

По-перше, імпровізаційність. Вона буквально пронизує бахівські клавірні твори, є тут і характерні свінгові ритми. Та й сам Бах чудово імпровізував на органі й чембало. По-друге – варіаційність. Є думка, що «Гольдберг-варіації» Баха – це певна універсальна модель музичних варіацій. По-третє – структура, сама конструкція Бахових тем, які часто являють собою так званий квадрат, складаються із восьми чи дванадцяти тактів (як у блюзі) або з шістнадцяти чи тридцяти двох тактів (як у джазових стандартах). Нарешті, поліфонічний розвиток музичної тканини, що зустрічається, до прикладу, у ранньому новоорлеанському джазі. Не цурається поліфонії й cool jazz.

Тож нічого дивного, коли джазмени звертаються до музики Баха. Звичайно, йдеться передусім про світську творчість. Бахівські духовні твори, в силу непростих глибоких філософських ідей, «перекласти» на мову джазу очевидно складніше.

У концерті солістів Національного будинку музики Ірини Харечко й Максима Сидоренка прозвучить як духовна, так і світська музика Баха, зокрема авторські джазові парафрази його творів. Хтозна, може Бах і справді щиро посміхався би, коли це почув…

14 вересня. Ансамбль «Київські солісти». Соліст – Дмитро Ткаченко, скрипка. Національний камерний ансамбль «Київські солісти» під орудою диригента Ігоря Пучкова представить музику від епохи Відродження до сучасності.

Програма тільки на перший погляд хронологічно хаотична, а насправді – ретельно вивірена. Так, розпочинають концерт «Старовинні танці й арії» італійського композитора початку ХХ століття Отторіно Респіґі. Він був не лише композитором і диригентом, а й музикознавцем, котрий досліджував давню музику. Результатом цих розвідок стали три оркестрових сюїти, які композитор створив на основі мелодій епохи Відродження. Власне, це – авторське перекладення творів для лютні ХVІ–ХVІІ століть. Сюїта № 3, що пролунає, – одна з трьох.

Далі – бароко: прозвучать два скрипкових концерти Баха (соліст – Дмитро Ткаченко). За Бахом – Шенберґ. Але не той «великий і жахливий», у якого замість мелодій – додекафонія. «Просвітлена ніч» – зовсім інший Шенберґ. Це – один із його ранніх творів, де чути відлуння романтичної доби, хоч і з тривожними постромантичними нотками. Опус інспіровано однойменним віршом Ріхарда Демеля, а також натхнено сильними почуттями Шенберґа до Матильди Цемлінської, його майбутньої дружини.

На завершення прозвучить твір українського композитора Юрія Шевченка (1953–2022) «Ми є!». Це – своєрідний парафраз на тему національного Гімну України.

15 вересня. Симфонічний оркестр НФУ. Соліст – Андрій Павлов, скрипка. Центром філармонійної програми під орудою диригента Антонія Кедровського стане Другий скрипковий концерт польського композитора початку ХХ століття Кароля Шимановського. Його музика не так часто звучить на українських сценах, а втім, як відомо, маємо справу із вихідцем з України.

Шимановський походить із польської родини, пов’язаної зі знаменитими музикантами Нейгаузами й Блуменфельдами. Він був вихованцем школи Генріха Нейгауза у Єлисаветграді (тепер – Кропивницький) і вважається основоположником модернізму в польській музиці.

Скрипкових концертів у Шимановського всього два. Проте обидва, в силу витонченості рис пізнього романтизму й імпресіонізму, майстерності використання гуральського фольклору, належать до найкращих взірців жанру.

Знаковою постаттю щодо обох опусів є Павло Коханьський, близький товариш Шимановського, скрипаль-віртуоз, представник одеської школи Еміля Млинарського. Саме Коханьському присвячено Перший концерт, відтак Другий, створений у 1932–1933 роки, присвячений його пам’яті.

Цей твір належить до пізнього, неофольклористичного періоду творчості Шимановського. На перший погляд, музика перегукується з відповідною стилістикою Стравінського й Бартока, але водночас композиція – дуже самобутня. Автор по-своєму наслідує архаїчне гуральське музичне мислення, відтворюючи правдиву стихію прадавньої народної пісенності й інструменталізму.

Традиційний КвінтоФест «Камерні акценти осені», триватиме до 20 вересня і запропонує зазначені нижче події.

16 вересня. «Concerti Grossi». Програма знаної диригентки Наталії Пономарчук за участю Київського камерного оркестру відкриє фестиваль. Подумалося про бароко? Згадалися concerti grossi Вівальді чи Генделя? Асоціація правильна, адже цей жанр виник у XVI й досяг розквіту в XVII столітті, допоки не був витіснений інструментальним концертом (для одного інструмента соло) та симфонією. Нагадаємо, concerto grosso – різновид інструментального концерту, своєрідне «змагання» між невеликою групою солістів й оркестром.

Утім інтрига цього концерту в тому, щоби показати як розвивався цей жанр у ХХ столітті. Прозвучать три оригінальних concerto grosso самобутніх авторів: швейцарсько-американського композитора Ернеста Блоха, британця Ральфа Воана-Вільямса та американця Генрі Діксона Ковелла (Henry Cowell).

Мабуть уже саме ім’я Ковелла для багатьох стане відкриттям (чи хтось згадає, коли востаннє його музику виконували на українській сцені?). Композитор, піаніст, музикознавець, видавець і редактор, Ковелл був однією з найцікавіших постатей в американській музиці першої половини ХХ століття. Як і Чарльз Айвз, він був одним із найяскравіших творців американського музичного аванґарду.

Concerto grosso, що прозвучить нині, щоправда, не належить до аванґардного періоду творчості Ковелла. Опус створено 1963-го, за два роки до смерті автора. Із плином часу його музична мова ставала все більш «простою» і прозорою. Напрошується паралель, зокрема, із творчістю українця Валентина Сильвестрова, котрий так само пройшов шлях від авангарду до «нової простоти». Напевно, варто пережити складне, аби пізнати істинний сенс простого.

17 вересня. Вагнер і Лятошинський на два фортепіано та вісім рук. Є щонайменше три причини неодмінно послухати цей концерт. Перша – це програма: прозвучить музика двох титанів художньої думки своєї доби: головного оперного реформатора ХІХ століття Ріхарда Вагнера й основоположника нової української музики, видатного композитора-модерніста Бориса Лятошинського.

Вагнера не часто можна почути на українських сценах. Композитор використовував розширений (почасти потрійний, а то й четверний) склад оркестру, що потребує відповідних можливостей та умов. Поза тим, далеко не кожному співаку під силу виконання його опер. Щодо Лятошинського, то його музика усе ж звучить. Водночас, як це не парадоксально, симфоній митця не має у постійному репертуарі жоден український оркестр.

Оркестрові твори Вагнера й Лятошинського прозвучать у перекладенні для двох фортепіано. Власне, це ще один привід не пропустити оказії. Свого часу вагнерівських «Тангейзера» й «Трістана» хотів зробити доступнішими для слухача німецький композитор й теоретик початку ХХ століття Макс Регер, який представив фортепіанну версію оркестрових партитур. Натомість перекладення симфоній Лятошинського здійснив молодий український композитор і піаніст Гліб Фаренюк із надією, що ця музика звучатиме у живому виконанні частіше. Минулого року відбулася прем’єра його фортепіанного варіанту Третьої симфонії Лятошинського і ось тепер – Другої.

Нарешті, третя вагома причина так чи інакше долучитися до цього непересічного заходу – розділити вечір із талановитими українськими музикантами Марією Клименко, Олександром Олійником, Максимом Шадьком і Глібом Фаренюком, а відтак насолодитися їхнім чудовим виконанням.

18 вересня. Програму «Астор П’яццолла Forever» представить Національний ансамбль солістів «Київська камерата» під керівництвом диригента Олега Маринченка, а також солісти Богдана Півненко, Андрій Рахманін, Кирило Бондар (скрипка), Артем Замков (віолончель), Назарій Стець (контрабас), Володимир Зубицький (баян), Дмитро Таванець і Тетяна Павлічук-Тишкевич (фортепіано). Експресивні сплески скрипки і шляхетні відзвуки віолончелі й контрабаса під темпераментний акомпанемент фортепіано – це як освідчення в коханні під палючим субтропічним сонцем.

19 вересня. Органний речиталь. Якщо людський голос вважають найдосконалішим музичним інструментом, що має надзвичайну силу емоційного впливу на слухача, то орган називають своєрідним камертоном «музики сфер». Саме таке дивовижне й по-своєму терапевтичне поєднання – орган і голос – можна буде почути на концерті чудових артисток, лауреаток міжнародних конкурсів Тетяни Жук-Сєдової та Єлизавети Ліпітюк (сопрано).

У часи Баха твори для голосу й органа не вважалися чимось надзвичайним, а були радше буденною практикою композиторів та виконавців. Орган був невіддільним від церковної культури. Музика високого бароко набуває особливого сенсу для нас сьогодні: те, що овіяно скорботою, несе в собі й дивне світло.

Крім опусів барокових композиторів Баха й Вівальді, у концерті прозвучать композиції для органа митців кінця ХІХ й ХХ століть, зокрема Йозефа Райнбергера, Антоніна Дворжака, Александра Гільмана, Шарля-Марі Відора.

22 вересня. Головною героїнею вечора стане молода українська піаністка, лауреатка численних міжнародних конкурсів Поліна Сасько. Разом із філармонійним симфонічним оркестром під орудою головного диригента Миколи Дядюри музикантка виконає Перший фортепіанний концерт Моріса Равеля.

У 2023 році Поліна виступила на Medici TV у програмі «Присвята Горовицю». Ця спеціальна подія відбулася у Женеві за день до фіналу конкурсу Horowitz Competition Kyiv – Geneva. Поліна веде активну концертну діяльність. 2017-го вона блискуче дебютувала у Stefaniensaal у місті Ґраці з оркестром під орудою маестро Патріка Лянґе. Як солістка, Поліна – регулярна учасниця європейських та українських фестивалів. Також грає у камерних ансамблях із відомими музикантами.

Поліна отримує грантову підтримку від фонду VERE MUSIC FUND

27 вересня. У концерті «Музика єднає світ» Національного духового оркестру України диригент Олексій Рощак розділить сцену з колегою із Литви – диригентом, композитором і тромбоністом Вітаутасом Пілібавічусом. Отже й програма концерту складатиметься з авторських творів українських композиторів Миколи Лисенка й Миколи Леонтовича, Левка Колодуба й Івана Карабиця, Ігоря Шамо й Володимира Матвійчука, українських народних пісень, а також із литовських народних пісень в обробці Вітаутаса Пілібавічуса.

Обробки литовських народних пісень – календарних, родинних, військових тощо – містять фольклорні інтонації різних регіонів Литви. Твори вирізняються чутливою поетикою народної пісні, рухливим мелодизмом, гармонійним поєднанням джазу й сучасної музики. «Композиції різноманітні за стилем і настроєм, це синтез фолку, джазу та особливостей сучасного мистецтва», – коментує Вітаутас Пілібавічус.

Поряд з українськими солістами Єлизаветою Ліпітюк (сопрано) та Сергієм Бортником (тенор) виступить також литовська вокалістка Лорета Сунгайлєне. Лорета – етномузикологиня й виконавиця фольклору.

28 вересня. «Kaddish». Артисти Національного будинку музики, Liatoshynskyi Capella: orchestra and choir під орудою диригента Богдана Пліша за участю солістів Артема Полуденного (віолончель), Романа Лопатинського (фортепіано), Ірини Харечко (орган), Олени Яковенко (арфа) та Дмитра Ульянова (ударні) ініціювали концерт пам’яті жертв Бабиного яру.

Кадиш – єврейська заупокійна молитва, одна з найважливіших і центральних у богослужінні. Її основною ідеєю є звеличення імені Бога, публічне свідчення Його величі й вічності: «Нехай Його велике ім’я буде благословенне назавжди і навіки».

Музику до Кадиша писали чимало композиторів. Одну з найкрасивіших музичних інтерпретацій створив французький митець першої половини ХХ століття Моріс Равель. Це дві єврейські мелодії, жалобні пісні, які композитор наділив мінімальним супроводом, декламаційним (близьким до речитативу) характером мелодики й довгими мелізмами.

Існує кілька варіантів Равелевої молитви. Прем’єра однієї з перших версій відбулася у червні 1914 року у виконанні Альвіни Альві (яка виступила замовницею) у супроводі фортепіано (грав автор). Пізніше, у 1919–1920 роках Равель оркестрував «Кадиш». У нинішньому концерті «Кадиш» Равеля прозвучить у версії для віолончелі, фортепіано та струнних.

29 вересня. Симфонічний оркестр НФУ. Диригент – Віктор Плоскіна. Богдана Півненко, скрипка. Поруч із 39-ю симфонією Вольфганга Амадея Моцарта і Симфонічною поемою «Мазепа» Ференца Ліста, маестро Віктор Плоскіна презентує публіці увертюру «Шарка» Бедржиха Сметани – третю, найдраматичнішу з усіх шести частин його циклу симфонічних поем «Моя Батьківщина».

Чеський митець писав про неї: «В основі композиції лежить легенда про дівчину Шарку. Поема розпочинається розповіддю про розлючену дівчину, яка через зраду коханого клянеться помститися усім чоловікам. Шарка прив’язує себе до дерева й чекає, поки її врятує князь Ктірад, обманюючи того, що вона полонянка повсталих жінок. Князь закохується в дівчину та визволяє її. Шарка пропонує йому та його товаришам медовуху зі снодійним, а коли вони засинають – подає сигнал мисливським рогом. На цей клич приходять інші жінки та вбивають усіх чоловіків. Ось так і завершується симфонічна поема». Такі собі слов’янські амазонки.

Ще один акцент цього вечора – музика українського композитора Віктора Косенка. Скрипалька Богдана Півненко зіграє його Концерт для скрипки з оркестром: один із найкращих українських скрипкових концертів, який відображає силу нашої музики із закладеним у неї національним кодом. Це – справжня музична енциклопедія української душі з усіма її відтінками й характерними злетами, мріями та романтизмом.

За матеріалами пресрелізу