NВ Quintet: дебют у Національній філармонії

0
Share Button

Нова камерно-інструментальна формація, до якої увійшли молоді київські музиканти, готується заявити про себе 27 лютого. У програмі – фортепіанні квінтети Сезара Франка та Дмитра Шостаковича

Піаніста Романа Лопатинського, скрипалів Максима Грінченка і Андрія Павлова, альтиста Івана Грицишина та віолончеліста Артема Полуденного навряд чи назвеш дебютантами: усі вони є лауреатами престижних міжнародних виконавських конкурсів, кожного із них можна спостерігати у різноманітних камерних угрупуваннях на численних київських концертах та фестивалях. Вони давно грають разом у дуетах, тріо, спілкуючись іще з консерваторських років. Втім, разом у складі фортепіанного квінтету виступатимуть уперше. «Дуже хочеться грати саме таким складом», – зізнається Роман Лопатинський. Дарма, що Nota Bene Quintet не є традиційним фортепіанним квінтетом, утвореним за формулою «сталий струнний квартет + піаніст». Дарма, що самих фортепіанних квінтетів (якщо брати до уваги лише перевірену часом класику жанру) є не так вже й багато – ледь більше 20-ти на всю історію європейської музики від XVIII і до середини XX століття. Але кожен із цих творів за масштабами та ідеями, в них закладеними, – немов симфонія для п’яти інструментів, один з яких, фортепіано, зазвичай величають «оркестром у мініатюрі». «По два квінтети на рік – якраз вистачить на 10 років», – жартує Іван Грицишин. «До того ж, музиканти NB Quintet’а навряд чи обмежуватимуться лише фортепіанними квінтетами і, як раніше, гратимуть разом дуети, тріо, квартети», – уточнює Артем Полуденний.

Франк та Шостакович – вельми амбіційно, як для початку, але цілком виправдано з огляду на майстерність та досвід кожного з учасників NB Quintet’а. Квінтет Cезара Франка – одне із найцікавіших творінь європейського романтизму, витончена французька краса, вирощена за мотивними технологіями німецької інструментальної музики. Каміль Сен-Санс, котрому було присвячено квінтет, після прем’єри 1879 року, на якій він виконував партію фортепіано, залишив ноти на роялі, демонструючи невдоволення твором. Та згодом квінтет став на довгі роки еталонним у цьому жанрі. Святослав Ріхтер, наприклад, порівнював його із бахівськими «Страстями за Матвієм», маючи на увазі, очевидно, не лише глибину, масштабність, згорнуті у три частини, а й відчутну тут особливу цілющу енергетику автора твору – «святого від музики», як називав Сезара Франка Ромен Роллан.

До квінтету Шостаковича NB Quintet звернувся не лише у зв’язку із цьогорічною ювілейною датою – 110-літтям з дня народження композитора. Шостакович «визрівав» іще з минулого року, коли у Малому залі консерваторії Артем Полуденний, Максим Грінченко та Іван Грицишин спільно з Романом Лопатинським блискуче провели концерт пам’яті видатного композитора – це були його знамениті віолончельна, скрипкова та альтова сонати.

Іще одна «велика настройка» – нещодавній Міжнародний фортепіанний конкурс DSCH імені Дмитра Шостаковича у Дніпропетровську, де Роман виступав як конкурсант, а Максим, Андрій, Іван та Артем – в якості ілюстраторів у камерному ансамблевому турі конкурсу.

Фортепіанний квінтет інколи називають «реабілітаційним»: його прем’єра, яку зіграли квартет імені Бетховена і сам композитор, стала першим тріумфом Шостаковича після років цькування за оперу «Леді Макбет Мценського повіту», яку газета «Правда» назвала «сумбуром замість музики». Оперу Шостакович переробив набагато пізніше і назвав «Катерина Ізмайлова». А за цей квінтет отримав 1941 року великий та дорогий «пряник» від влади – Сталінську премію першого ступеню. Важко, однак, сприймати квінтет як «прославляючу музику» (саме так про неї писали рецензенти). Центром цієї монументальної п’ятичастинної конструкції є величезна фуга, поліфонічний розвиток якої вивершується грандіозною кульмінацією, що приголомшує так само, як і знаменита пасакалія з «Катерини Ізмайлової». Болісні роздуми фуги не перекриває ні задерикувате скерцо, що проноситься за лічені хвилини, ані мажорний фінал, що наче переривається на півслові, наче – «далі буде».

Юлія Пальцевич

Share Button