16 серпня Герою України, народному артисту України, лауреату Національної премії України імені Тараса Шевченка, академіку, професору Анатолію Тимофійовичу Авдієвському (1933–2016) виповнилося б 90!
Перегортаючи сторінки життя видатного музиканта сучасності Анатолія Авдієвського, пересвідчуєшся, що він продовжив і блискуче вдосконалив традиції славних попередників та відкрив нову епоху народного хорового співу, поєднавши фольклорні традиції з сучасним виконавством і класичною професійною майстерністю.
Як відомо, велике оцінюється на відстані. Ця відстань зараз ще відносно невелика, але з часом усе більше й більше проявлятиметься те, що ми втратили. Ми – це український народ, наша музична культура, Національний заслужений академічний Український народний хор імені Григорія Верьовки і, безумовно, Український державний університет імені Михайла Драгоманова.
Звичайно, життя, творчість і особистість Анатолія Авдієвського довго ще вивчатимуть теперішні дослідники та наші наступники-фахівці й аматори, – всі, хто духовно виріс на українському мелосі, пісні. А зараз, на ще майже свіжих спогадах хочеться вказати кілька аспектів з історії керування Українським народним хором імені Григорія Верьовки та праці Анатолія Тимофійовича на нашому факультеті.
Що нового було в творчий діяльності Авдієвського? Заздалегідь слід обумовити, що стаття не ставить за мету дати вичерпний аналіз заявленої теми, а тільки вказує на основні загальні позиції.
Спочатку згадаємо, яким прийняв Український народний хор Анатолій Авдієвський та яким став цей славетний художній колектив із приходом Маестро. Авдієвський швидко підвищив авторитет народного співу. Починаючи з перших концертів під його орудою, з’явилася надзвичайна зацікавленість народним співом серед шанувальників академічного хорового мистецтва і, особливо, поміж студентів. Пам’ятаю переповнений зал Київської консерваторії в 1967 році, гарячі обговорення та дискусії серед молоді після концерту. Перші виступи хору захопили слухачів новим підходом до національної спадщини, свіжим звучанням народної пісні. Так у чому ж новаторство?
По-перше – репертуар. Тут чітко простежуються величезні зміни: від примітивних на тодішню «злобу дня» пісень типу «Шахтарочка» через нові обробки Авдієвського, твори Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Бориса Лятошинського до знаменитих програм колядок і щедрівок, революційної фолк-опери Євгена Станковича «Цвіт папороті», появи в репертуарі хору української церковної музики і, нарешті, до Реквієму Моцарта.
По-друге – якість звучання хору, як бездоганно настроєного інструмента. Тут теж слід згадати, що Український народний хор був створений 1943 року «по образу і подобію» російського народного хору імені Митрофана П’ятницького. Є відповідні накази української радянської влади щодо прямого прирівнювання московському колективу. Така методика застосувалася не лише у питанні створення Українського народного хору, а, до речі, й капели «ДУМКА» (вона мала бути зліпком капели Олександра Свєшникова).
Отже, Авдієвський прийняв українську копію хору імені П’ятницького, в якому не було академічних жіночих голосів, а значить – на українському ґрунті звучали пісні, як фольклорні, так і авторські, тільки у єдиній, характерній «вуличній» манері. Звичайно, Анатолій Авдієвський, вихованець Одеської консерваторії, учень знаменитого Костянтина Пігрова й Дмитра Загрецького, з таким репертуарним обмеженням миритися не зміг і першим увів до жіночого складу хору групу академічних сопрано.
Авдієвського не задовольняло звучання жіночих голосів, затиснене в одному регістрі, в одному тембрі на кшталт народних ансамблів і народних хорів окремих регіонів України. Така манера – природний зразок народного співу, але ж в Україні існує, наприклад, у західних регіонах, і зовсім інший фольклорний стиль. Звучання голосів, особливо у верхньому регістрі, наближається до академічного, тобто прикривається звук, за рахунок чого діапазон значно розширюється.
Елемент академічності по-різному виявляється у своєрідному співі на Закарпатті, Львівщині, Гуцульщині, Буковині, де манера звуковидобування значно відрізняється від класичної європейської. Свою реформаторську діяльність в українському хоровому мистецтві сам Анатолій Тимофійович пояснював тим, що в різних регіонах нашої країни співають народні пісні (колискові, ліричні, патріотичні, жартівливі) з певними оригінальними особливостями та кожна композиція має своє темброве забарвлення.
Цей революційний крок різко змінив на краще фактурні, отже і репертуарні можливості хорового колективу, надаючи змогу виконувати твори сучасних композиторів і класику. Прикладом може слугувати запис обробок Миколи Леонтовича на фірмі «Мелодія», які прозвучали під орудою Анатолія Авдієвського з хором імені Григорія Верьовки у зовсім новій, оригінальній манері та продемонстрували розширення виконавських горизонтів творчого колективу.
Хор імені Григорія Верьовки під керівництвом Авдієвського створив цілу галерею прекрасних музичних картин, сповнених яскравої̈ національної самобутності й неповторної довершеності. Серед них – блискуче виконання «Поеми про Байду» – великої вокально-інструментальної композиції для хору, солістів та оркестру, яку Гнат Хоткевич скомпонував на основі народної історичної пісні (думи). Вперше в народному хорі зазвучали: хоровий концерт Миколи Лисенка «Камо пойду от лиця Твоєго, Господи», уривки з опери Миколи Лисенка «Утоплена», твори Бориса Лятошинського «За байраком байрак», «Хустина» Левка Ревуцького, хоровий концерт Володимира Зубицького «Гори мої, гори» та багато інших.
Ще одна новаторська віха в творчості Авдієвського – вперше у репертуарі народного хору з’явилися твори великої форми сучасних композиторів. Новою фазою мистецького злету колективу стало виконання творів Євгена Станковича. Серед них: фолк-опера «Цвіт папороті» (перше виконання у 1978 році), ораторія «Чорна елегія» для хору та оркестру, поезія Павла Мовчана (1991), «Панахида за померлими з голоду» для солістів, двох мішаних хорів, читця та симфонічного оркестру, текст Дмитра Павличка (прем’єра відбулась у 1993-му в Національному театрі опери та балету імені Тараса Шевченка; виконавці: Національна заслужена академічна хорова капела «ДУМКА», художній керівник – Євген Савчук; Національний український народний хор імені Григорія Верьовки, художній керівник – Анатолій Авдієвський; симфонічний оркестр Національної опери України, диригент – Володимир Кожухар).
Творчість Євгена Станковича відіграла особливу роль у становленні сучасного виконавського стилю в народному хорі. Композитор переосмислив фольклор, підходячи до нього з позиції сучасного художника. Це яскраво виявляється в опері «Цвіт папороті», а також у «Чорній елегії», присвяченій чорнобильській̆ трагедії. Ораторія «Чорна елегія» – об’єктивний показ дійсності, з одного боку, і суб’єктивний, внутрішній портрет людини, в емоціях якої відображається дійсність. Під орудою Анатолія Авдієвського хор блискуче впорався з цими складними творами в технічному і психологічному плані, успішно подолав фактурні труднощі – двадцятиголосся в полярних теситурах, секундові кластерні співзвуччя, а також темпоритмічні сплетіння різних манер співу – барвистої, соковитої народної та прикритої академічної.
Анатолій Тимофійович підкреслював: «Виконувати сучасну партитуру Станковича можна лише універсальним звуком, в якому синтезуються народна й академічна манери співу». Таким чином Хор імені Григорія Верьовки став насправді універсальним колективом, що органічно поєднав народний та академічний вокал.
При Анатолії Авдієвському були створені блискучі програми з українських народних пісень (500!), а також колядок і щедрівок. У хорі існує творча лабораторія з автентичного виконання народної пісні. Це – фольклорна група, яка регулярно записує, розшифровує та систематизує народні пісні, організовує серії самостійних концертів. Фольклорна група стала тим осередком популяризації автентичної пісні, де можна почути найрізноманітніші музичні діалекти.
Композиторській доробок Анатолія Авдієвського налічує понад 40 оригінальних творів та обробок народних пісень. Стали широко відомими його композиції «Місяць яснесенький», «Привітальна хороводна», «Думи мої», «Зозуленька», «Над широким Дніпром», «Чуєш, брате мій», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Колискова», «Павочка ходить», що увійшли до золотого фонду колективу.
Ще одна дуже важлива деталь, щодо якості звучання Хору імені Григорія Верьовки й творчого портрета його керівника. Анатолій Авдієвський уперше почав працювати з хором абсолютно свідомо і цілеспрямовано, базуючись на наукових і практичних засадах рідної одесько-пігровської хорової школи, будучи, мабуть, найяскравішим її представником. Під час навчання він спостерігав за роботою Костянтина Пігрова зі студентським хором Одеської консерваторії, співав під його орудою та всією душею і розумом прийняв його хорознавчі поради.
Анатолій Тимофійович усе творче життя – в Черкаському народному хорі, житомирському «Льонку», Українському народному хорі імені Григорія Верьовки та в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова сповідував принципи роботи з хором Костянтина Пігрова. До Авдієвського, не тільки в Хорі імені Верьовки, а й в інших професійних, навчальних, аматорських колективах, так методично та планомірно ніхто з хором не працював.
Безумовно, у теорію Вчителя Анатолій Авдієвський додав власні корективи, методи роботи з хором, обумовлені багаторічним досвідом, але це вже – предмет більш глибокого вивчення його творчості. Жаль тільки, що Анатолій Тимофійович не виклав свій колосальний науково-практичний доробок на папері.
На тлі активної хорової, творчої, концертної діяльності Анатолій Тимофійович майже 36 років плідно працював у Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова. На керівних посадах завідувача кафедри методики музичного виховання, співів і хорового диригування, згодом директора Інституту мистецтв він приділяв дуже велику увагу професійному рівню навчального процесу, репертуару хорових колективів і в класах із хорового диригування та мові, котрою проводять заняття викладачі. Анатолія Авдієвського завжди турбували проблеми виховання молодого покоління, що великою мірою залежить від якісної освіти й духовності майбутніх учителів музики.
Весь викладацький і студентський склад факультету мистецтв із глибокою шаною та вдячністю згадує Анатолія Тимофійовича. Ми будемо завжди пам’ятати його настанови: «Все робіть із любов’ю! Керуватись одним розумом – це відірватись від душі, любов є поєднанням інтелекту й душевної чистоти. Мистецтво очищує людську душу, і саме Інститут мистецтв НПУ імені Михайла Драгоманова повинен прищепити студентам любов до культури… Ми маємо виховувати таких людей, які відстоюватимуть справжнє мистецтво – народне й світове».
Організаторські здібності, талант музиканта, потребу творити і розвивати українську музичну культуру – усе це успішно реалізовував у творчій діяльності Анатолій Авдієвський. Яскравий диригент-інтерпретатор, він володів відточеною майстерністю і особливою артистичністю. Його виконанню притаманні істинна художність і глибина. Про це свідчать численні гастролі в Україні та багатьох країнах світу, де Хор імені Григорія Верьовки під орудою Маестро отримував високі оцінки як у концертних залах, так і в пресі.
Творче обдаровання Анатолія Тимофійовича, митця глибокої емоційності, широкого тематичного та жанрового діапазону, збагатило сучасне музичне хорове мистецтво України, піднесло престиж української народної виконавської хорової школи та вивело її на світовий рівень!
Галина САВЧУК
Фото Євгена САВЧУКА
