У програмі 19 квітня в Національній філармонії – забутий шедевр української музики, шекспірівські пристрасті та геніальний світ Канчелі

«Ця музика має звучати зараз! У ній зашкалює непричесана енергія, присутній певний бруталізм. Я не пригадую подібних творів в українській музичній культурі», – так захоплено говорить про Концерт для фортепіано з оркестром Ігоря Драго піаніст Роман Рєпка, який відкриває рідко виконувані або забуті шедеври українського мистецтва.

Аби відбулася ця подія, музикант працював над партитурою цілий рік і… шукав сподвижника. Ним виявився диригент Симфонічного оркестру Національної філармонії України Віктор Олійник.

Перше відділення імпрези представить європейську музику: Увертюру данського композитора Нільса Гаде «Гамлет», написану 1861 року за п’єсою Шекспіра, і П’яту симфонію грузинського майстра Гії Канчелі, створену 1978-го з присвятою пам’яті своїх батьків.

Центральний твір програми – Концерт для фортепіано з оркестром українського автора Ігоря Драго. Відродив опус піаніст і педагог Роман Рєпка. Виконавську та викладацьку діяльність музикант поєднує з просвітницькою.

Останнім часом основу його репертуару становлять мало знані або забуті шедеври української музики. У 2011-му він повернув на українську сцену Концерт для фортепіано з оркестром Левка Ревуцького в першій редакції: партитуру, яка впродовж багатьох десятиліть вважалася втраченою. Тепер у центрі його музичних інтересів опинився Концерт Ігоря Драго.

«Свої репертуарні пошуки саме в українській музиці я почав у 1990-ті, тобто в студентські роки, – розповідає артист. – Одна справа – вчитися на світових шедеврах, які припадають (або не припадають) до душі, а інша – шукати СВІЙ твір. Такий, що ніби для тебе особисто написаний, який дасть можливість не просто й не тільки показати чи відточити професіоналізм, а задіяти й підключити все, на що ти здатен.

Пристрасть до розвідництва приводила мене колись до відкриття Карла Черні, Карла Марії Вебера, Стефана Геллера та Хоакіна Родріго. Але передчуття підказувало, що шукати слід саме на українських нотних полицях. Так у моєму житті поступово з’являлися геніальні Ревуцький, Косенко, Скорик, Сильвестров, Задерацький і Лебедєв.

Понад рік тому я розпочав проєкт, який називаю “Ре-візією”. Я брав у бібліотеці ноти фортепіанних творів українських композиторів, які були мені невідомі, грав їх і писав на них рецензії. Рахунок йде на сотні книжок. Відкрив для себе музику, яка поділила моє життя на “до” і “після”. Серед іншого – цей опус.

Він попався мені буквально одразу, “в першу жменю”, так би мовити. Твір вразив – просто музичний нокаут! Композитору на час написання виповнилося 44 роки, то був зрілий сформований митець. Цікаво, що сам Драго був гарним піаністом-віртуозом і виконував цю фортепіанну партію на концертах…

…Перша редакція твору має партитуру й партії, а друга, на жаль, – ні. Є тільки клавір, і нам довелося дооркеструвати пару епізодів. Звісно, на основі аналізу всіх існуючих матеріалів, а це кілограми паперу й тонни нотних знаків. Загалом партитура має особливості. Іноді – недбалості та помилки. Іноді важко відрізнити одне від іншого. Місцями я від себе додавав позначки темпу – їх 20 по всій партитурі…»

За інформацією пресрелізу