Портрети молодих. Василь Цанько: «Досить будувати стіну між музикою і слухачем»

0
Share Button

1415 березня у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського триватимуть дні музики молодих: упродовж двох вечорів тут звучатимуть камерні твори студентів композиторського факультету консерваторії.

Яким є обличчя нинішньої наймолодшої генерації українських митців? Які ціннісні орієнтири і стильові пріоритети обирає для себе композиторська молодь? Чи потрібна сучасному авторові академічна освіта? Про це «Музика» поцікавилася у початкуючого композитора, твір якого буде представлено на одному з концертів, студента третього курсу НМАУ Василя Цанька.

 – Василю, розкажи сентиментальну історію про те, як ти був маленьким музичним генієм і став композитором.

– У мене трохи інша історія. Музикою я займався винятково у музичній школі. Поза нею її для мене не існувало. Я грав у комп’ютерні ігри, а слухав переважно реп, інколи Slipknot. По закінченню школи мав намір вступати до ПТУ. Але батьки сказали, що віддають мене «по музиці» (до Ужгородського музичного училища. – С.Н.).

– Проти твоєї волі?

– Так! Зараз би десь на Канарах відпочивав, але ось … пішов у музику.

– Коли ж стався поворот до композиторства?

– У мене були класні уроки сольфеджіо. Викладачка, Пруднікова Олена Анатоліївна, свого часу навчалася у Ленінградській консерваторії у Тетяни Бершадської. Заняття проходили з творчим нахилом. Вона завжди тішилася з моїх чудних гармонізацій мелодій. Саме Олена Анатоліївна й порадила вступати на композиторський факультет – сказала, що піаністів удосталь, а композиторів мало. Вступивши до консерваторії, зрозумів, що навпаки.

– Музика яких композиторів тебе надихала під час навчання в училищі, на кого орієнтувався?

Спочатку я просто вивчав композиторів, яких ми проходили за програмою. Згодом почав самотужки розширювати це обмежене коло музики, став цікавитися композиторами ХХ століття. Навіть дотепно було, коли одночасно в мені поєднувалася музика Глинки, Даргомижського, Чайковського (програма з музичної літератури) з творами Штокхаузена та Шефера.

– Що спонукало тебе вступати до академії? Ти вчадів від ідеалів композитора-пророка і хотів змінити своєю музикою світ? Чи просто ринув за течією?

– Та ні. Просто хотілося «спробувати» столицю. Стати частиною нового середовища, поспілкуватись із новими людьми. Я все ж таки у клас до Станковича потрапив!

– А Євген Федорович тебе взяв, тому що ви земляки?

– Ну звісно! Як же іще. Я його музики і не знав, окрім Третьої камерної симфонії. Вже згодом, коли він подарував мені свої ноти, більш детально познайомився з його творами. Саме тоді й зрозумів, що не прогадав.

– На першому курсі ти написав вокальний цикл на слова Василя Стуса, а минулого року, на «Форумі музики молодих», ми чули твій струнний квартет, який фактично є безкінечним каноном. Із чим пов’язані такі стильові зміни?

– Насправді це не раптові переміни, у мене все послідовно визріває та проростає. Я завжди прагнув до розробленості фактури – подобалося, коли вона дихає. Попри властивий строгій поліфонії непорушний порядок, я все одно керуюся почуттями. Намагаюся писати дуже вивірений раціоналістичний твір із чуттєвим наповненням. У мене всі твори виростають із маленьких зерен.

Над чим працюєш зараз?

– Пишу цикл із 5-ти фортепіанних сонат. Це своєрідна постмодерна гра із семантикою числа «5». Саме стільки многогранників розглядає Платон, це також п’ять стихій – земля, вода, повітря, вогонь й ефір – і, відповідно, п’ять різних технік композиції.

Наразі вже написав 3 сонати. Перша – «Земля» – найбільш нормативна, класична: із залізною «бетховенською» логікою розгортання і звичним комплексом технічних та виразових засобів. Друга соната – «Вода» – написана для препарованого фортепіано. Вона вирізняється стабільністю музичної тканини, але мобільна за формою. Тобто виконавець має право вільно змінювати порядок сторінок твору. Тематизм сонати зшитий із різних інтонаційних клаптиків-алюзій: від пісні «50 cent’a» до «Щедрика», Гімну України тощо. Третя соната – «Повітря» – відмінна від двох попередніх. Саме вона й звучатиме на концертах музики молодих композиторів.

– У своїх творах ти вдаєшся до поєднання інтонацій інколи відверто гнилої й мінливої «попси» із довершеними класичними структурами. Це запланований короткочасний епатаж чи свідомий метод?

– Мені не хочеться, аби класична музика займалася інцестом. Адже ми живемо у світі насиченому переважно непотрібною інформацією. Частково ми самі є інфільтратами цього медіа середовища. Так само і музика. Вона складається з безлічі різноманітного інтонаційного матеріалу. Згадаймо, свого часу Баху закидали, що він цитує матеріал із опери; так само дорікали Малеру. Поп-культура та її музика, незалежно від нашого ставлення до неї, – це наша звукова реальність. Тож чому ми маємо її відкидати? Мені здається, що вже досить подібно до Шенберга будувати стіну між музикою і слухачем. Якщо ми не хочемо втратити музику, то повинні говорити про високі речі доступною мовою.

– Тобто сучасна академічна музика мусить злитися з поп-культурою?

– Звісно, це потрібно заради того, аби вона вижила.

– Кого з композиторів ти можеш назвати сучасним? Які техніки роблять його сучасним?

– Не знаю, про які техніки композиції ми говоримо, але ось новий альбом Ріанни дуже крутий. Мені, наприклад, близький дарк-джаз – поєднання ембієнту і джазу. Гадаю, в цьому є якесь спасіння.

– На твою думку композитор – це ремісник чи натхненник, котрий мріє і має змінити світ?

– Хороший композитор повинен бути усім одразу. Зовні ми непотрібні, непримітні, проте, якщо нас не буде, люди це відчують. Хочеш сказати щось важливе – зроби це максимально лапідарно і зрозуміло, інакше тебе ніхто не почує.

– Кому з композиторів ти віддаєш перевагу?

– Мені імпонує діяльність Шенберга, але не подобається як звучить його музика. Де в чому він взірцевий композитор, але явно не в звучанні власних творів. А серед українських сучасних авторів це Євген Станкович, Адріан Мокану, Ігор Стецюк, Святослав Луньов. Їхня музика переконує. Це люди із чіткими життєвими позиціями і композитори, у яких варто повчитися.

– Що би ти порадив молодим композиторам, які планують вступати до консерваторії?

– НЕ вступати до консерваторії!!! Справді. Нехай ліпше навчаються самостійно як композитори і не йдуть у це середовище. Нині я глибоко переконаний: для того, аби продукувати нову цікаву музику необхідно повністю ізолюватися від зовнішнього світу, від будь-яких джерел інформації, і писати ту музику, яку чуєш у собі. Слухаючи твори інших авторів так чи інакше, ти мимохіть стаєш епігоном почутого. Незалежно від того приймаєш чи відкидаєш цю музику, вона все одно стає частиною тебе.

Розмову вів Станіслав НЕВМЕРЖИЦЬКИЙ

Share Button