22 травня в ІА «Укрінформ» відбулася прес-конференція на тему «Зміни в початковій мистецькій освіті: міфи та реальність». Ініціатор заходу – Міністерство культури України – прагнуло через діалог із мас-медіа донести до громадськості думку про актуальність і винятково позитивний імідж реформи початкової мистецької освіти, що нині триває у нашій державі.

Реформи – стиль життя українського суспільства упродовж останніх п’яти років. Загальна освіта, медицина… Ці галузі вже вочевидь відштормило. На часі – початкова мистецька освіта. Якщо бути точним процес реформування розпочався щонайменша два роки тому. Але протікаючи спочатку винятково у сфері нормативно-правовій, він залишався непоміченим для загалу. Очевидність реформи явило нове Положення про атестацію педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури (затверджене наказом Міністерства культури України від 12.07.2018 № 628, зареєстроване у Міністерстві юстиції України від 16.08.2018 за №926/32378) та поява пілотного проекту Міністерства культури з упровадження освітніх програм у мистецьких школах, участь у якому на теперішній момент беруть 22 початкових мистецьких заклади держави.

Сказати, що реакція на реформу була негативною, означає просто констатувати факт. Градус несприйняття педагогічною громадськістю змін у сфері початкової мистецької освіти виявився настільки високим, що реалізувався у збір підписів під петицією до Кабінету міністрів України із вимогою скасувати реформу. Вочевидь саме цей чинник і спонукав Міністерство культури на перший офіційний відкритий діалог із мас-медіа.

Отож, спікерами прес-конференції стали Світлана Фоменко, перший заступник міністра культури України та двоє директорів шкіл-учасників пілотного проекту – Ольга Тронь, директор Криворізької міської школи мистецтв № 2 і Микола Кутняхов, директор Київської дитячої школи мистецтв № 6 імені Германа Жуковського. Сторону реформаторів також представляли досить численний загін керівників і викладачів інших шкіл-учасниць пілотного проекту та співробітники Державного науково-методичного центру змісту культурно-мистецької освіти.

Упродовж усього лише години, що тривала прес-конференція, усі вони згуртовано і наполегливо намагалися розвінчати численні міфи, які сформувала у свідомості загалу, реформа. Спробуємо долучитися до цієї вельми невдячної справи і ми з щирим прагненням бути максимально об’єктивними і керуватися лише офіційною інформацією (як вийде насправді – побачимо), розміщеною на сайті Мінкульту та виголошеною під час прес-конференції. І почнемо із головних учасників освітнього процесу – здобувачів освіти.

Усе найкраще – дітям?

Один із найнеправдивіших, на думку міністерства, міфів, який поширює серед загалу «неіснуюча рада директорів» – твердження про зменшення навчальних годин для здобувачів освіти, яке закономірно призведе до пониження якості самої освіти. Головний аргумент реформаторів, що має заперечити цю тезу, – збільшення тривалості освітнього процесу у мистецькій школі з шести та восьми років до одинадцяти.

Що ж становлять собою ці одинадцять років? Власне це і є початковий рівень мистецької освіти, що структуровано у три підрівні: елементарний, базовий (із розподілом на загальне мистецьке і початкове професійне спрямування) і поглиблений, призначений винятково для тих здобувачів освіти, які обрали мистецьку професію. Кожному з підрівнів визначена конкретна кількість навчальних годин: інваріантних (тобто жорстко закріплених за певною навчальною дисципліною) та варіативних (години, що розподіляються педагогічною радою в залежності від здібностей та потреб учня на той чи інший предмет). Також для кожного підрівня рекомендовано віковий ценз: 6 років для елементарного підрівня, 10 – для базового (11 – для кіно, телемистецтва, мультимедіа) і 15 – для поглибленого. Відтак повна структура початкової мистецької освіти синхронізована з освітнім процесом загальноосвітньої школи. Відмінність від останньої становить той факт, що здобувач освіти може обмежитися першим (елементарним підрівнем) чи першим і другим підрівнями, отримавши при цьому відповідний атестат. Отож, як бачимо, зовні все зручно і, головне, демократично. Проте, повернемося до питання кількості навчальних годин. Адже, для початкової освіти саме кількість є запорукою якості. І оскільки за твердженнями самих реформаторів на нинішньому етапі вони мають чітку картину освітнього процесу лише у першому класі (!), стосовно навчальних годин змушені будемо говорити лише про цей етап навчання.

Нагадаємо, що за старими (за версією Мінкульту), а насправді, ще чинними Типовими навчальними планами інваріант для учнів перших класів інструментальних спеціальностей за восьмирічним строком навчання становив 6,5 годин на тиждень, а для шестирічників – 8 годин. Розподіл навчальних годин між дисциплінами був таким: 2 години фаху, 2 – колективне музичення (хор / оркестр / ансамбль), 1 година – предмет за вибором, 1,5 – сольфеджіо; учні шестирічного строку навчання, як старші за віком, також опановували предмет «Українська та зарубіжна музичні літератури», на який відводилося 1,5 години. Наголосимо, що йдеться лише про інваріант.

Що ж пропонує здобувачам освіти у першому класі нова мистецька школа? Інваріантна складова становить усього 3 навчальні години на тиждень, які закріплено за дисциплінами «Фах», «Хор» і «Музична грамота та практичне музикування» (означений предмет вочевидь мислиться як замінник сольфеджіо). Цей скромний «навчальний комплект» доповнюють 2 години варіативної складової, що, як запевняли усі спікери є обов’язковими, і спрямовуються для кожного окремого учня на ту частину його здібностей, розвиток якої, на даному етапі, є пріоритетною. І хай вас не дивує, але таким пріоритетом не обов’язково буде фах. Вельми красномовним доказом цього є промова пані Ольги Тронь, яка розповіла присутнім, що усі 12 першокласників-інструменталістів в очолюваній нею школі-учасниці пілотного проекту упродовж першого семестру мали по одній навчальній годині фаху, і лише з другого семестру чотирьом учням, які почали «виявляти здібності», додали ще одну годину. А що ж решта, восьмеро учнів? Про них спікер далі не згадувала, але, думаю, очевидно, що увесь перший клас ці діти опановували фах за одну годину на тиждень. Чи розвинулися їхні музичні здібності? Можливо. Але, навіть якщо й так, результативність була б набагато вищою, якби усі здобувачі освіти від самого початку мали стабільні дві години фаху на тиждень. Адже в першому класі саме ритмічна періодичність і частотність занять є запорукою формування і закріплення специфічних виконавських навичок, які й становлять фундамент професійного виконавства. Та схоже зовсім не вихованням грамотних виконавців опікуються реформатори…

Отож, як не намагалися реформатори розвінчати «міф» про зменшення навчальних годин у новій мистецькій школі, а факт залишається фактом: навіть якщо учень і отримає свої законні 5 навчальних годин це все ж менше, ніж у дореформеній школі.

Підемо далі. Не менш хвилюючим є й зміст мистецької освіти. Наприклад, мені, музиканту-теоретику невтямки, чому діти, які навчатимуться у музичній школі чи на музичному відділенні школи мистецтв тепер будуть позбавлені можливості вивчати предмет «Музична література» (його замінено на якусь цілковиту незрозумілість під назвою «Бесіди про мистецтво»). Не маючи можливості поставити відповідне запитання спікерам (нагадаю, прес-конференція тривала усього годину), я звернулася по завершенні заходу за роз’ясненням до першого-ліпшого реформатора. Чарівна і привітна Олеся Ткаченко, співробітниця Державного науково-методичного центру змісту культурно-мистецької освіти, наполегливо переконувала мене, що цей загадковий предмет передбачено лише на елементарному підрівні, задля того аби познайомити здобувачів освіти з видами мистецтв і допомогти їм визначитися із мистецькими уподобаннями до наступного базового підрівня, у зміст якого і буде введено музичну літературу. Проте, змушена припустити, що і ця інформація є міфологічною. Адже якщо уважно переглянути сторінку «Моделі організації освітнього процесу для школи мистецтв» (тільки школи мистецтв чи малися на увазі мистецькі школи ?) презентаційного проекту «Структура та зміст початкової мистецької освіти», розміщеного на сайті Мінкульту (Матеріали пілотного проекту з упровадження освітніх програм у мистецьких школах, за посиланням http://mincult.kmu.gov.ua/control/uk/publish/officialcategory?cat_id=245415820), то стає очевидно, що предмета «Музична література» не передбачається ні для жодного з музичних відділів нової мистецької школи.

Зверну увагу читачів ще на один цікавий аспект реформи. Синхронізуючи структуру освітнього процесу мистецької школи зі структурою загальноосвітньої, реформатори також рекомендували вік здобувачів освіти для вступу до школи. Відтак до першого класу мають приймати учнів 6 років. А що ж робити дітям, які перевищують віковий ценз на один чи два роки? Відповідь реформаторів, на перший погляд, украй демократична і толерантна: звісно дитина 7, 8, 9 років може вступати до мистецької школи на елементарний підрівень, але її приймуть вже не до першого, а другого чи третього та четвертого класу відповідно (для цього викладачі школи і програми окремі напишуть – при цьому вочевидь реформаторів не хвилює той факт, що не кожен викладач може написати методично та юридично адекватну програму), і, вона пройде цей елементарний підрівень швидше, зважаючи на вік. Але ж швидкість, то не якість! Особливо у мистецькій галузі, де освітній процес завжди базувався на вихованні перш за все НАВИЧОК!!!

Як викладач предмета сольфеджіо – дисципліни, що покликана розвивати музичний слух учнів, – спираючись на власний вже більш як 20-річний педагогічний досвід скажу: перші щонайменше три роки викладання цього предмета мають бути спрямовані на настроювання і формування в учнів складного і надзвичайно важливого аспекту слуху – ладового відчуття. І втиснути цей процес у один чи два роки неможливо, він має свою ЛОГІКУ розгортання і вимагає ЧАСУ!!! І починати формування ладового відчуття необхідно якомога РАНІШЕ!!!(У цьому контексті просто кричущою непрофесійністю вважаю вступ дітей на фах «Сольний спів» лише з 10-ти (!) років). Можливо саме тому у новій мистецькій школі вирішили позбутися цього предмета, замінивши його на «Музичну грамоту та практичне музикування» із явним акцентом на теоретичну складову – адже формувати так звані «знаннєві компетентності» набагато простіше, ніж навички. Отож маємо ще один аргумент, який свідчить про потенційне зниження якості освіти у новій мистецькій школі.

Школа – училище – консерваторія

У сфері музичної освіти ця триступенева система має вже більш як столітню традицію. Кожна з її ланок пройшла апробацію часом, вирішує свої галузеві завдання: школа дає виконавську і теоретичну базу, училище – розвиваючи виконавську складову, готує педагогічні кадри, консерваторія – шліфує й узагальнює. А що буде, як одна з ланок цієї системи, наприклад, середня – зникне? Скажете, що це ще один «міф»? Але така загроза існує. І прихована вона у вже згадуваному збільшенні тривалості освітнього процесу.

Судіть самі: у дореформеній школі головною перешкодою для вступу абітурієнта у мистецький виш була відсутність повної загальної освіти. Тепер, ситуацію, ніби як виправлено, і завершивши мистецьку школу одночасно із загальною та отримавши відповідний документ, здобувач освіти може сміливо вступати до консерваторії. Запитаєте, що у цьому поганого? Найперше, зниження професійності, виконавського рівня, адже чотири роки навчання в училищі ніколи не були зайвими. Та справжня небезпека в іншому. Як було сказано вище, головне завдання училища – підготовка педагогічних кадрів для, перш за все, початкової школи!!! Оминаючи цю середню ланку галузь не зможе продукувати кваліфікованих, чи то пак компетентних, викладачів, що знову ж таки призведе до непоправних втрат у музичному виконавстві, педагогіці, навіть науковій діяльності.

Найлютіший ворог дитини

Як відомо, освітній процес не замикається лише на здобувачах освіти. Серед його учасників є ще один важливий суб’єкт. А проте про нього спікери навіть не згадали. Воно й не дивно: сьогодні ставлення у суспільстві до цього суб’єкта освітнього процесу вкрай негативне (варто лише згадати сюжети, якими насичені ефіри національних телеканалів). Це – педагог. Однак, попри те, що під час прес-конференції нікому з журналістів так і не вдалося поцікавитися як зміниться життя викладачів галузі після реформи, спробуємо все ж порушити це питання вже у межах публікації.

Отже, життя таки зміниться і не в найкращу сторону. Вже з викладеного вище можна дійти висновку, що на усіх викладачів чекає зменшення тижневого навантаження. Як наслідок – зменшення заробітної платні, а вона, повірте на слово, не така вже й велика. Найбільше постраждають теоретики і хормейстери.

Однак фінансова складова – це не єдиний негатив реформи. Суттєву шкоду несе нове Положення про атестацію педагогічних працівників закладів (установ) освіти сфери культури. Поруч із порушенням норм чинного законодавства (перерахунок і виплата заробітної плати не одразу після проведення атестації, а від початку нового календарного року), цей документ містить низку положень, які просто принижують професійну честь та гідність педагога. Наприклад, оцінка батьками якості роботи викладача, який навчає їхню дитину. Але як можуть визначити або оцінити рівень роботи педагога батьки учня, які не мають фахової освіти? А між тим, саме цей критерій визначений у Положенні як основний для присвоєння чи підтвердження викладачу кваліфікаційної категорії. Чи не поставить ця вимога документу викладачів у ситуацію постійного приниження, запопадливості перед учнем та його батьками та чи не призведе це, в кінцевому рахунку, до зниження якості освіти?

Подібних запитань можна поставити безліч, та офіційної відповіді на них ми все одно не почуємо.

***

Отож, спробуємо резюмувати. Цілісної картини реформаційного продукту ми не маємо. Вас здивує, але її не мають і самі реформатори. Це, зокрема, під час прес-конференції визнала і сама перший заступник міністра культури пані Світлана Фоменко. А проте, галузь все одно реформують. Невміло і непрофесійно (скажу лише, що у Державному науково-методичному центрі змісту культурно-мистецької освіти, який займається створенням освітніх програм, немає жодного працівника із вищою музичною освітою!!!). І це не міф, це – реальність.

Валентина Кулик

На центральному фото: відритий урок із сольфеджіо навчально-методичного проекту «Предмет “Сольфеджіо” як чинник виховання креативної особистості» у Київській дитячій музичній школі № 33 імені Володимира Пухальського