28 лютого виповнилось 144 роки від дня народження Сергія Едуардовича Борткевича – українського композитора польського походження, піаніста та диригента. Творчість Сергія Борткевича довгий час була забутою в Україні, і лише на початку 2000-х років її почали відкривати, виконувати та досліджувати.

Напередодні 2021 року відбулося дещо надзвичайне – масштабний міжнародний онлайн-проект «Різдво з Борткевичем», у якому взяли участь виконавці та дослідники з різних країн світу: України, Польщі, Німеччини, Італії, Франції, Нідерландів, Великобританії, США та Японії. Співорганізаторами проекту стали музикознавиця Галина Дуб та скрипаль Темур Якубов. Вони разом з піаністом Євгеном Левкуличем вже п’ятий рік поспіль організовують рух «Борткевич в Україні», що популяризує музику композитора на його батьківщині. Про цей рух та про новий проект розповідає один із його співорганізаторів – Темур Якубов.

Як розпочався рух Борткевича в Україні? Скільки він триває, і які люди до цього причетні? 

«Борткевич в Україні» – це була наша ідея з Євгеном Левкуличем, дослідником Борткевича, який десь роком раніше почав вивчати його творчість. Виникнення ідеї також пов’язане з днем народження Борткевича. У 2017 році було 140-річчя від дня народження композитора, а до того, в 2016-му, я замислювався над тим, що потрібно це якось відсвяткувати. І в Євгена зі свого боку також були творчі плани щодо цього. Після того як Євген виконував концерт у музичному фонді бібліотеки Вернадського (я прийшов на той концерт), ми з ним поговорили й вирішили, що було б непогано влаштувати якийсь фестиваль чи концерт, щоб відсвяткувати річницю Борткевича. Так зародилася ідея, яка переросла в більш масштабний проект, що наразі продовжується. І не можна забувати Галину Дуб, яка ще від 2017 року займається піаром проекту і є невід’ємною його частиною.

Які труднощі виникають на шляху відкриття Борткевича та просування його музики в Україні?

Передусім, це організаційні труднощі, про які, може, і не варто знати читачам – добре, якщо вони не помічають їх на фінальних стадіях реалізації проекту. Але перша і основна проблема, яка завжди виникає – це кадри. Команда у нас невелика, і постійно виникає проблема, що просто не вистачає людей. Фінансування, як правило, або взагалі відсутнє, або досить обмежене, і наймати людей на зарплату дуже рідко є можливість. Добре, що «Різдво з Борткевичем» було профінансоване Українським культурним фондом і частині людей вдалось надати заробітну плату (наприклад, дизайнеру або технічному організатору, котрий відповідав за zoom-трансляцію), а частину коштів було виділено на україномовний сайт bortkiewicz.in.ua. Але як правило, такої можливості немає і виникає проблема, що потрібно все тримати на своїх плечах, працювати на ентузіазмі. Дуже мало людей погоджуються докладати зусилля просто так, витрачати свій час, і я їх розумію. Кожен живе, кожен мусить заробляти собі на життя. Кадри і фінансування – це основна проблема. Інші проблеми доволі просто вирішуються.

А що Ви вважаєте успіхом на сьогоднішній день в цій справі?

Перший успіх – це те, що значно менше людей зараз кажуть, що взагалі не чули, хто такий Борткевич. Я дуже сподіваюся, що наступним етапом стане зменшення кількості людей, які плутають Борткевича із Бортнянським. Бо якщо раніше просто говорили, що ні, не чув, то зараз кажуть: «Так, чув, знаємо, звичайно, в нього ж там хорові концерти дуже гарні…». Це наступний етап, я сподіваюсь. Але поки, мабуть, це перший маркер успіху.

Другий маркер – це те, що вдалося об’єднати велику кількість людей з різних країн. Коли ми організовували перший проект 2017 року ми пробували проводити краудфандингову кампанію, і дослідники з Британії та Голандії допомагали нам проінформувати європейську спільноту про те, що такий проект планується. І якось я на форумі зустрів коментар, мовляв «хлопці хочуть трохи заробити». Насправді, тоді про заробіток мова не йшла, ми власні кошти на проект витратили, а частково проект профінансувало Міністерство культури. Але зараз, певною мірою, ситуація змінилася. Люди побачили, що ми насправді щиро це робимо і підтримують нас: долучаються до концертів, надають записи, музиканти виконують твори без гонорарів, допомагають з нотами (якщо мова про дослідників) – тобто колаборація світового масштабу допомагає значно ефективніше просуватись вперед.

 Як з’явилася ідея проекту «Різдво з Борткевичем»? Розкажіть, будь ласка, про його учасників. Як ви знаходили цих людей?

Маю сказати, що ідея належить Галині Дуб. Ми з Євгеном досліджуємо творчість Борткевича, виступаємо як ведучі концертів, менеджери, а Галина – як піар-менеджерка. Дуже шкода, що вона часто залишається за кадром у нашій діяльності. Треба це виправляти потроху.

Щодо учасників, то з деякими музикантами ми були знайомі ще завдяки  проекту 2017 року. З Павлом Гінтовим ми познайомилися того ж року, з Альфонсо Сольдано – тоді ж. Списалися у Facebook і далі продовжили спілкування. До Надєжди Влаєвої нам порекомендував звернутися Микола Сук (піаніст зі Сполучених Штатів, музикант, що був одним з ініціаторів повернення музики Борткевича в Україну), адже вона записала на компакт-диск незадовго до того віднайдені твори композитора і є дуже гарною піаністкою.

Більшості музикантів ми писали напряму. Хтось відгукнувся, а хтось ні. Скажімо Девід Олкок (Alcock), який захистив магістерську роботу в Південно-Африканській Республіці в університеті Родса, не відгукнувся. Можливо ми обрали не той канал зв’язку. З дослідниками ж ми підтримуємо контакти ще з 2016 року, коли розпочали вивчати творчість Борткевича – це Ваутер Калкман і Малкольм Баллан. З ними контакт довгий і доволі тісний.

З нових музикантів, які взяли участь у проекті – це Клаас Трапман – нідерландський піаніст, до якого ми звернулися за рекомендацією Ваутера Калкмана. Аґнєшку Кошчєляк-Надольську, Джеремаю Джонсона та Чіхіро Ішіоку я запросив – тривалий час листувався з ними щодо їхніх дисертацій про Борткевича. А Ципріану Кацарісу, французькому піаністові, Євген написав особисто, і той відгукнувся в останній день! Тож це був сюрприз не лише для публіки, а й для нас. Насправді, музиканти, які дійсно чогось варті, часто доволі контактні люди.

Розкажіть, яким є Борткевич в музиці? 

Борткевич обрав для себе пізньоромантичний стиль. Він не був на той час новим, багато для кого він був «заїждженим», дещо застарілим, але зрештою, це вибір кожної людини. Я не думаю, що критерій новизни, який працює сьогодні, має бути абсолютно визначальним. Багато музикантів навіть у добу бароко до подібного критерію ставилися зовсім інакше. Ніхто ж не казав Вівальді: «Ага! ти переписав арію Джакомеллі! Чому ти не написав свою власну?». Або – твір Марчелло, який  Вівальді переклав для скрипки. Тож багато скрипалів знають «Адажіо» Марчелло під назвою «Адажіо» Вівальді. Тобто, у XVIII столітті до цього зовсім інакше ставилися: якщо твою музику «запозичили», значить вона художньо вартісна!

А те, що у випадку Борткевича це пізньоромантичний стиль, іноді дещо еклектичний, то комусь він подобається, а комусь ні – це нормально. Про смаки не сперечаються.

Що, на Вашу думку, в музиці Борткевича є саме українського? Чи можливо прочитати виразні стильові риси української музики (в інтонаціях/жанрах/темах)?

Це найбільш дискусійне питання, яке викликає багато суперечок, скепсису. Дійсно, він більше космополітичний композитор, який тяжів до того напрямку романтизму, що був скоріше загальноєвропейським, аніж національним. Борткевич дуже багато подорожував світом: довгий час він жив у Німеччині, навчався у Петербурзі, згодом оселився в Австрії. Якщо переглянути географію його гастролей, то це практично всі країни Європи, окрім північних країн – Данії, Фінляндії, Скандинавії – там він не був з концертами. Він об’їздив всю Європу (Рига, Москва, Україна, Австрія, Німеччина, Іспанія, Франція, його улюблена Італія) і цей погляд проявився і в його музиці.

В Джеремаї Джонсона, який написав дисертацію «Відлуння минулого», якраз розглядаються стилістичні особливості музики Борткевича. В дисертації є розділ, де автор аналізує подібність деяких зворотів з творів Борткевича з такими ж зворотами із українських народних пісень, що він їх взяв із книжки Сорокера. Тобто він знайшов. Комусь ці приклади видаються непереконливими, а комусь їх достатньо. Тому важко сказати.

Ще можна згадати одну пряму українську цитату – це «Віють вітри», цикл ор. 14 «З мого дитинства». Там є п’єса «Що співала няня», де композитор просто цитує українську народну пісню. Також, в опусі 31 є фортепіанний твір, частина з сюїти, яка в нього підписана як «Андантіно», але в оркестровій транскрипції – як «Думка», і це очевидно зроблено у погодженні з автором. Є в нього шість Pensees lyriques op. 11. Якщо перекласти з французької, то це «Ліричні думки» – знову жанр думки.

Як можна впізнати музику Борткевича на слух? Як Ви це робите?

Складно сказати. Не думаю, що на слух все відрізню, насправді. Тому що розпізнавати індивідуальний стиль доволі просто, коли мова йде про ХХ століття, адже композитори авангардних течій якраз ставили за мету створення власного неповторного і яскраво індивідуального стилю – скажімо Гіндеміт, чи Шенберг, і т. д. Так, Борткевич жив у ХХ столітті, але стилістика його музики все ж романтична. І коли ми говоримо про романтизм, стиль епохи все ж домінує над індивідуальним. Безумовно, є певні стилістичні особливості, притаманні музиці Шумана чи Шопена, за якими ми її ідентифікуємо, в тому числі «на слух». Але от коли ми не знаємо конкретний твір… Це може зіграти злий жарт.

Я, наприклад, проводив цікаві експерименти. Пам’ятаю, як мої студенти радісно впізнали стилістику Шопена в Ноктюрні Лизогуба. А от, як ви думаєте, що було написано раніше? Інший приклад: концерти Шопена. Вони більш-менш знані, а перший концерт Калькбренера (Friedrich Kalkbrenner) мало кому відомий, навіть серед музикантів. Проте якщо їх поставити поруч людині, котра не знайома з жодним з них, то, мабуть, їй буде досить важко відрізнити ці твори. Те ж саме можна сказати і про більш давню музику – наприклад, маловідомі органні твори Баха та Букстехуде.

Так само і Борткевич. Якщо ми візьмемо якийсь його твір і, скажімо, щось Рахманінова чи Шопена, то іноді відрізнити їх на слух буде дуже важко. Адже якоїсь індивідуальної «фішки», як скажімо рахманіновський акорд, у Борткевича немає, ну або поки що її не знайшли.

Чи з’являються диски з музикою композитора сьогодні і чи мають вони попит у світі?

В Україні я поки не чув, щоб виходили диски з музикою Борткевича. Диски з класичною музикою в нас виходять, але це швидше спорадичні випадки. В нас не ті масштаби звукозаписувальної індустрії, якщо порівнювати із Західною Європою. В Європі – виходять. З новинок, які з’явилися в останні роки – це диск з вокальною музикою Борткевича (співає Кшиштоф Шуманський), а також перевипуски, перевидання записів більш старих – це другий і третій концерти Борткевича для фортепіано з оркестром. Ще вийшла перекомпільована антологія з творами композитора, яка на початку 2000‑х виходила серією по два диски, а згодом її перевидали комплектом в шести дисках (приблизно 2018 рік).

Насправді авторські права заповільнюють процес видання і далеко не завжди ноти доступні. І самі музиканти, які хочуть записати диск, рідко думають про Борткевича. Є приклад Павла Гінтова – він збирався записати диск української музики, і серед інших йому трапився твір Борткевича. Коли він його зіграв, то вирішив, що потрібно записувати диск окремо – тільки з музикою цього композитора. Тобто, те, що з’явився його диск з творами Борткевича – це також певною мірою випадок. До речі, якщо говорити про Борткевича, то є іще одна проблема – доступ до нот.

Цьогоріч Борткевичу виповнюється 144 роки від дня народження, а наступного, відповідно, 145. Чи планується якісь святкування на наступний рік? 

Безумовно, хотілося б продовжити традицію, започатковану в 2017 році, але нині такий час, що дуже складно сказати. Поки ми нічого не планували. Євген зараз знаходиться між двома країнами – Італією та Україною, і в мене самого також стоїть питання щодо планів на майбутнє. Тому складно сказати, де ми будемо через рік, і що ми зможемо зробити.

Гадаю, що крім нас є також інші люди, той самий Ваутер Калкман в Нідерландах – він постарається щось організувати. Та й Микола Сукач в Чернігові – впевнений, він не забуде про цей ювілей. Отже, якщо не введуть цілковитий локдаун, то якісь концерти неодмінно будуть. І навіть якщо введуть обмеження, то зараз уже відпрацьована система з інтернет-трансляцією, а значить, щось можна придумати навіть в таких умовах.

Інша справа, що через локдаун виникла проблема – використовувати живу трансляцію чи запис. Нам довелося зупинитися на трансляції записів, адже стільки країн, у кожного з виконавців свої технічні можливості і гарантувати прийнятну якість живої трансляції не можна було.

Отже, якщо ми підсумуємо, які головні завдання були поставлені вами в новому проекті? Що вдалося втілити, а що ні?

Насправді, це скоріше драйв, аніж глобальні стратегічні планування. Ми не ставили за мету «у п’ятирічку збільшити на 20% кількість людей, що знають музику Борткевича». Нашій команді ця діяльність цікава і власне з цього все починалось. Безумовно, у планах – популяризація творчості й постаті Борткевича і частково вона просувається вперед.

Чи відбулися якісь відкриття для учасників, слухачів або ж для Вас особисто протягом онлайн-ефіру? Розкажіть про Малкольма Баллана, який вперше почув твір, що власноруч знайшов. 

Якщо говорити про твори для струнного квартету (Три п’єси для струнного квартету: «Прелюдія», «У лісі», «Сільський танок»), він їх вперше почув, дійсно. Думаю, що інші – також, тому що до цього твір виконували хіба що за життя Борткевича, а далі ноти просто пролежали в архіві.

Цей квартет у виконанні ансамблю «Натхнення» артистів академічного молодіжного симфонічного оркестру «INSO-Львів» Львівської національної філармонії імені М.Скорика вперше прозвучав у Львівському органному залі, але той відеозапис ми не змогли використати, тому музиканти перезаписали твір ще раз, і власне цей запис пролунав в проекті «Різдво з Борткевичем». Тобто, це друге виконання, але можна сказати, що практично всі слухачі трансляції почули твір вперше. Я ж звісно чув запис з Львівського органного залу дещо раніше, ну і коли набирав ноти в програмі Sibelius – теж, уявляв як це звучить.

З відкриттів важливо ще те, що виконавці вперше почули гру своїх колег, бо наскільки я розумію, дуже багато з них вперше зустрілися один з одним в прямому спілкуванні – це також був момент знайомства, відкриття для себе інших дослідників Борткевича.

Підготувала Наталія НОСАЧЕНКО

Фото надані Темуром Якубовим

На головному фото – дослідники і виконавці музики С.Борткевича: Євген Левкулич, Альфонсо Сольдано, Павло Гінтов, Надєжда Влаєва, Темур Якубов. 2017 рік, Київ