У 2025 році музична спільнота України відзначає 150-річчя Рейнгольда Глієра – видатного киянина, ключової постаті київської композиторської школи, викладача, з класу якого взяла початок переважна більшість композиторів сьогодення, будучи якщо не прямими учнями митця, то учнями його учнів. Значних зусиль до відзначення пам’ятної дати докладає глієрівська спільнота у Києві – викладачі, студенти й випускники Київської муніципальної академії музики, що носить ім’я свого першого директора.
Упродовж півріччя – починаючи від дня народження Рейнгольда Глієра 11 січня 2025 року в Академії святкували цю важливу подію: проводили концерти у рамках фестивалю GlierivFest, влаштовували інтерактивні виставки, присвятили цілий напрям Міжнародної науково-практичної конференції «Молоді музикознавці» постаті Рейнгольда Глієра. Глибоке проникнення у творчість музиканта, пошук нових фактів його біографії, зв’язків із творчими долями сучасників здійснювалися не лише для популяризації творчого доробку, а й задля розширення звичного сприйняття композитора як викладача класиків української музики ХХ століття Левка Ревуцького та Бориса Лятошинського.
Ми мали нагоду вийти за межі київського контексту і доторкнутися до витоків родинної історії композитора, поспілкувавшись із членом родини Глієрів Томасом Блаудеком. Розмову з нащадком – про родинне коріння, композитора Фрідріха Глієра й те, що об’єднувало його з першим ректором Київського музичного училища Рейнгольдом Глієром, записала студентка Київської муніципальної академії музики імені Рейнгольда Моріцовича Глієра Софія Бруєвич під керівництвом викладачки Аліни Лісневської.
Світлана Штефан-Антонюк, прес-секретарка КМАМ ім. Р. М. Глієра
Музика і наука – це два боки мого світу
Томас Блаудек – професор, який все життя досліджує фізику і… родинне коріння своїх прадідусів Глієрів, зазначає, що історія «українських» і німецьких композиторів, яка починається у Маркнойкірхені 1508 року, варта того, щоб зберігати й передавати її майбутнім поколінням. Він поділився унікальними фактами та деталями власних досліджень родинної історії, спогадами про архів прадіда, ідеєю майбутнього проєкту «Gliére meets Glier», а також особистими роздумами про розвиток музики в умовах тоталітарного режиму.
Наука, що проростає з музичного коріння
Софія Бруєвич: Розкажіть, будь ласка, про себе, власну професійну діяльність у Хемніцькому технічному університеті.
Томас Блаудек: Я народився 1977 року в місті Ельсніці у Фогтланді, де родина Глієрів мешкає з 1508 року. Багато часу проводив у Маркнойкірхені з дідусем і бабусею, тож добре знаю цей регіон і його культуру. Навчався в Хемніцькому технічному університеті на фізичному факультеті (1997–2002), і у 2007 році захистив тут докторську дисертацію. Зараз я працюю керівним директором і науковим менеджером у Дослідницькому центрі матеріалів, архітектури та інтеграції наномембран при Хемніцькому технічному університеті. Координую близько 20-ти міждисциплінарних наукових проєктів, що охоплюють фізику, хімію, біологію, електротехніку, інформаційні технології й мехатроніку. Особливо цікавлюся дослідженнями впливу акустичних та електромагнітних хвиль на тонкі матеріальні структури і теоретично, і експериментально. Найбільше ціную, що моя робота дає мені можливість поєднувати наукову діяльність із моїм хобі – музикою, яка для мене дуже важлива.
Родове дерево музичних майстрів
Софія Бруєвич: Розкажіть про походження Рейнгольда Глієра, його родинний зв’язок із вами.
Томас Блаудек: Фрідріх і Рейнгольд були двоюрідними братами сьомого ступеня. Їхнім спільним предком був шестиразовий прадід Йоганн Каспар Глієр (15.10.1612 – 02.04.1692), який працював ремісником у місті Маркнойкірхені, що у саксонському Фогтланді. Він був свідком заснування у 1677 році першої гільдії виробників музичних інструментів – однієї з найстаріших професійних асоціацій у світі. У свою чергу Йоганн Каспар Глієр був нащадком Ганса Глієра, якого вважають «батьком» родини. Він прибув до саксонського Фогтланду з регіону Егерланд (нині територія Чехії) у 1508 році, під час другої хвилі заселення.
Після Йоганна Каспара родина розділилася на кілька гілок. Одна частина залишилася в Маркнойкірхені й стала спеціалізуватися на виготовленні віолончелей і контрабасів. Інша гілка переселилася до сусіднього Клінгенталя (приблизно за 12 км звідти) і почала виготовляти духові інструменти. Батько Рейнгольда Глієра, Ернст Моріц Глієр, походив саме з клінгентальської гілки. Спочатку він переїхав до Варшави, а згодом до Києва.
Всю цю інформацію підтверджено у хроніці родини Глієрів, яку опублікували Карін Келлер і Йорг Шнадт у Потсдамі 2002 року. Карін Келлер – представниця нащадків одного з братів Рейнгольда Глієра. Це дослідження стало першим більш-менш вичерпним описом походження та родинних зв’язків родини.
Факт: Саме Йоганн Каспар Глієр був свідком створення першої музичної гільдії у Фогтланді – важливого осередку інструментального мистецтва в Європі.
Спадок прадіда Фрідріха Глієра
Софія Бруєвич: Отже, Ви є нащадком Фрідріха Глієра. Нам було б цікаво дізнатися про його життя і творчість. Можливо збереглися ноти, записи його творів із якими є шанс ознайомитися? Чи є схожість між його творчістю й Рейнгольдовою?
Томас Блаудек: Фрідріх Глієр (1891–1953) – мій прадід. Він був учителем, органістом і композитором у Маркнойкірхені, саме в тому місті, де свідчення про родину Глієрів документуються з 1508 року. Його творчий доробок охоплює щонайменше 86 музичних творів: від фогтландських і егерландських танців до романтичних пісень на вірші великих німецьких поетів, а також симфонічні етюди, камерну музику та духовні композиції.
Хоча з Рейнгольдом Глієром вони жили у різних історичних контекстах і не були близько знайомі, все ж мали спільне: обидва приділяли велику увагу традиційній музиці. Мій прадід збирав пісні з Верхнього Фогтланду, Егерланду, Верхнього Пфальцу та Верхньої Франконії, систематизовував їх і творчо обробляв у власних композиціях. Те саме Рейнгольд Глієр робив у своїх етнографічних дослідженнях в Україні та Закавказзі.
У маєтку мого прадіда 1846 року і досі зберігаються рукописні ноти, концертні програми, газетні вирізки, акварелі, присвячені його творам, листи, присвяти, записи. Ще у 1995–1996 роках – під час мого навчання у школі – я почав працювати з цим архівом: переніс деякі записи з магнітофонної стрічки на касету (MC). Я продовжив роботу під час пандемії у 2020–2021 роках – цього разу вже оцифрував матеріали в сучасному форматі mp3. Наприклад, запис 1938 року, спочатку зроблений на грамофоні, пізніше переписаний на стрічку в 1953-му, перевів на касету 1995-го, а у 2021-му я зробив його доступним у цифровому форматі. Тобто архів і музичні записи Фрідріха Глієра збереглися й нині впорядковуються. Тому згодом ви матимете можливість насолодитися його мистецтвом.
Тема, про яку мовчали
Софія Бруєвич: Чи знали ви, що Рейнгольд Глієр – ваш родич?
Томас Блаудек: Протягом багатьох десятиліть у моїй родині це питання залишалося радше табуйованим. Особливо за часів Німецької Демократичної Республіки, коли районна музична школа у Верхньому Фогтланді була названа іменем «радянського композитора» Рейнгольда Глієра. Старше покоління сприймало це як політичне нав’язування з боку радянського союзу. Через це будь-який можливий родинний зв’язок із ним заперечувався і лише з часом тема почала відкриватися.
Як народжується відкриття
Софія Бруєвич: Як ви дізналися про це?
Томас Блаудек: Перший справжній імпульс я отримав у 1999 році, коли, навчаючись у Долгопрудненському фізико-технічному інституті, одного недільного дня відвідав могилу Рейнгольда Глієра на Новодівичому кладовищі в Москві. Стоячи там, я задумався: чи може бути між нами родинний зв’язок? І через два роки ця «підозра» підтвердилася. Під час роботи над родинною хронікою факти вразили мене, як блискавка. Додатковим свідченням став знайдений мною вирізок із газети 1950 року в архівах мого прадіда Фрідріха Глієра. Це стаття до 75-річчя Рейнгольда. Вона свідчить, що вже тоді, ймовірно, обопільні знання одне про одного почали з’являтися, але були ще дуже фрагментарними.
Діалог поколінь
Софія Бруєвич: Чи підтримуєте ви зв’язок із нащадками Рейнгольда Глієра?
Томас Блаудек: Так, і це одна з найтепліших подій останніх років. У 2019 році музикознавець доктор Альбін Бухгольц після поїздки до Фогтланду зв’язався з родиною Рейнгольда Глієра. Так я познайомився з Кирилом Новосельським, правнуком композитора, професором і дослідником. Попри те, що Кирило є природознавцем, геологом і океанографом, він глибоко й щиро присвячує себе збереженню пам’яті про свого великого прадіда. Ми з ним підтримуємо зв’язок через листування, Telegram і часом Zoom. Разом ініціювали проєкт «Gliére meets Glier», який плануємо реалізувати у 2025 році. Щиро сподіваємося, що війна скоро закінчиться справедливим миром, який дозволить возз’єднати родини Глієрів по всьому світу.
Якби зустрів Рейнгольда…
Софія Бруєвич: Якби могли зустріти Рейнгольда Глієра сьогодні, яке запитання ви йому поставили?
Томас Блаудек: Звичайно, про те, яку роль відіграло у його творчості історичне походження батькової сім’ї як виробників інструментів із саксонського Фогтланду.
Але є й інші запитання: чи знав або відчував він, коли і як радянський союз, в епоху якого він певний час працював, скотився до тоталітарної держави з дуже серйозними порушеннями прав людини та людської гідності? Яку силу надала йому музика як гуманістичний вид діяльності? Чи може (або якою мірою) музика служити політичному порядку? Спитав би поради щодо того, як має виглядати змістовна творча музична діяльність у сучасному світі, коли тоталітаризм, здається, знову бере верх.
Пам’ять і проєкти
Софія Бруєвич: Чи брали ви участь у заходах або проєктах, присвячених пам’яті Рейнгольда Глієра?
Томас Блаудек: На жаль, ні, однак я спілкувався і спілкуюся з кількома людьми з цього приводу. У Німеччині – мало. Я хотів би допомогти. Я думаю, що пам’ять про Глієрів, а також важливих сучасників і їхні сім’ї (його матір Жозефіну Корчак, дружину Марію Ренквіст, сім’ю видавця Юргенсона) містить складову великого європейського наративу, а також секрет розуміння дії в тоталітарних політичних системах (на жаль, зараз ми знову змушені мати справу з цими темами поза музикою). Вони варті висвітлення, критичного осмислення та успадкування майбутнім поколінням.
Забутий у Німеччині?
Софія Бруєвич: Як ви вважаєте, чи розуміють значення і внесок Рейнгольда Глієра у світову музику в Німеччині? Можливо його ім’я більше відоме у Східній Європі? Та чи набула творчість Фрідріха великої ваги у музичному світі?
Томас Блаудек: Я не вірю, що постать Рейнгольда Глієра та його роль у розвитку світової музики отримають бажаний відгук у Німеччині. Однак вважаю, що Німеччина має спадщину, про яку слід думати, котру варто плекати, особливо враховуючи те, що одна гілка сім’ї походить із Німеччини. Я вже намагався обговорити це з кількома музичними інституціями (Філармонією імені Роберта Шумана у Хемніці, рухом «Культурна столиця Хемніц 2025», Київським симфонічним оркестром під керівництвом тодішнього диригента, професора Луїджі Гаджеро) та політичними установами (посольством Федеративної Республіки Німеччина у Києві, Державною канцелярією Вільної землі Саксонія) з огляду на ювілейний 2025 рік, але, на жаль, безуспішно.
Якщо я розмовляю з людьми в Хемніці, Німеччині чи Центральній Європі загалом, які мають центрально-/західноєвропейське походження, ім’я Рейнгольда Глієра здебільшого невідоме або люди не хочуть займати якусь позицію. Коли я зустрічаю людей культури, котрі здобули частину освіти в «старому» радянському союзі (Україна, Росія, Вірменія, Грузія), це прізвище майже завжди знайоме та асоціюється з високим визнанням. Анекдот про це: минулого року у Відні під час зимових канікул ми пішли в узбецький ресторан IKAT і юнак, який допомагав з обслуговуванням (не музикант), одразу почав розповідати про оперу «Лейлі та Меджнун» Рейнгольда Глієра.
Коли я розмірковую про значення творчості мого прадіда Фрідріха Глієра (1891–1953), я бачу повну втрату значущості теми з 1950 року (аж до знищення друкованих нотних фондів з політичних причин). Після 1953-го спостерігалося повторне відкриття й реабілітація його постаті. Знову це відбувалося в останні роки існування ндр (із 1980-го до 1990-х), після чого все різко припинилося.
Що ми ще не дослідили?
Софія Бруєвич: Які аспекти життя і творчості Рейнгольда Глієра, на вашу думку, найменш відомі, але заслуговують на більшу увагу?
Томас Блаудек: На мій погляд, для музикознавців було б цікаво оцінити з точки зору сьогодення наявність і ступінь впливу авангарду 1910-х і 1920-х років (Друга віденська школа, імпресіонізм, модерн, Баугауз) в музиці Рейнгольда Глієра. Зі свого досвіду рецепції творчості Фрідріха Глієра я можу передати той факт, що такий вплив часто не був у фокусі уваги експертів соціалістичних часів або навіть заперечувався (оскільки це не здавалося політично доцільним, адже в ту епоху люди часто почувалися вищими над тими течіями «Заходу», які вважалися декадентськими й відсталими), але відлуння все ще може бути присутнім.
У чому унікальність Глієра?
Софія Бруєвич: У чому, на вашу думку, унікальність Рейнгольда Глієра як видатного музиканта свого часу?
Томас Блаудек: По-перше, його педагогічний підхід, згідно з яким музика має надходити зсередини творців (а не нав’язуватися ззовні). Тому основним завданням учителя є стійке сприяння внутрішній мотивації учня, а також слідування його власним відчуттям як «компетентного вчителя». По-друге, радість експериментувати, просувати технічну сферу музичних інструментів, у тому числі голосу (Концерт для колоратурного сопрано), і навіть розвивати її далі (разом із майстрами інструментів), що помітно в кількох його творах. Обидва факти висвітлила Австрійська радіомовна корпорація у звіті про Рейнгольда Глієра та його музику 11 січня 2025 року на ORF1 під керівництвом Андреаса Маурера.
Родинна спадщина – це обов’язок
Софія Бруєвич: Що для вас означає бути нащадком такого знаного композитора?
Томас Блаудек: Я прямий нащадок не Рейнгольда, а менш відомого композитора Фрідріха, його двоюрідного брата, як показало дослідження сімейної історії ще в 2002 році. Проте слова – «спорідненість» і «нащадок» означають можливість і відповідальність, а також привілей носити музику в серці як мирянину і передавати її у спадщину.
Глієр у трьох словах
Софія Бруєвич: Уявіть, що потрібно коротко пояснити сучасному слухачеві, чому варто слухати музику Глієра. Які три слова ви б вибрали, аби описати його?
Томас Блаудек: Реалістичність. Сяйво та емоція. Вартий дослідження.
Післямова
У розмові з Томасом Блаудеком відкривається не лише історія великої музичної родини, а й глибоке усвідомлення культурної відповідальності. Звучання Рейнгольда і Фрідріха Глієрів – це не тільки сторінки музичного минулого, а й нагадування про зв’язок поколінь, силу мистецтва у складні часи та місце людяності у світі науки.
«Сьогодні, коли музика стає мостом між культурами й епохами, історії таких родин набувають особливої ваги. Їх варто чути, пам’ятати і передавати далі». Томас Блаудек.
Софія БРУЄВИЧ, Аліна ЛІСНЕВСЬКА
Фото надані авторками
