«Ведмідь» у новому хутрі

0
Share Button

У київському кінотеатрі «Кінопанорама» презентували оперу-жарт Ірини Губаренко із новим виконавським складом: солістами Національної опери України Тарасом Штондою і Наталією Николаїшин та солістом Національної філармонії Сергієм Бортником

Прем’єра опери «Ведмідь», написаної на сюжет одноіменної п’єси Антона Чехова, відбулася трохи більше року тому. З того часу виставу показували на чотирьох українських фестивалях (в тому числі на торішньому Гогольфест’і й фестивалі «16+») та на дев’яти різних майданчиках Києва. Як наголошують автори спектаклю – митці культурного об’єднання Hronotop.ua на чолі з режисером Антоном Литвиновим, «Ведмідь» є частиною довготривалого проекту «Опера у валізі», ідеєю якого є створення мобільних постановок, котрі не потребували би значних матеріальних витрат і могли бути показаними у будь-якому приміщенні (умовно, увесь реквізит і костюми вистави можуть уміститися в одній великій валізі).

Історія про «вдовушку із ямочками на щоках» (поміщиця Попова), яку відвідує розлючений кредитор (відставний поручик, землевласник Смірнов), що безрезультатно намагається повернути позичені покійним чоловіком гроші, викликає її на дуель за образу, а потім безтямно закохується, була тонко і талановито озвучена українським композитором і театральним діячем Іриною Губаренко (1959–2004) іще в 1989 році. А нині отримала вельми цікаве сценічне втілення, що вигідно відтінило усі принади музики та чеховського тексту.

Чорно-біла гама кольорів, що домінує у спектаклі (художник-постановник – Олександра Крмаджян), лаконічна графіка костюмів та декорацій (Поліна Веллер) «прозвучали» в унісон з інтонаційно гострими вокальними партіями і темброво монохромним (на відміну від оркестрового) фортепіанним супроводом, під який іде вся опера (Євген Фомін). Зазвичай, у такій прозорій фактурі та в умовах камерної вистави кожна деталь звертає на себе увагу.

Штонда_Медведь2Смірнов, він же Ведмідь – закоренілий холостяк, за напускною грубістю та ведмежою незграбністю якого ховається широка та щедра на людське тепло натура. Його одягнули у шинель із цупкої тканини, що майже не гнеться – як захисна броня, яку він не знімає до кінця вистави (хоч у фіналі це було би доречним). Величезний, страшний своєю силою, вайлуватий Ведмідь у Чехова раз-по-раз ламає стільці, яких торкається. У постановці зі скромним бюджетом стільці ламати не годиться, тому єдиний стілець із високою спинкою заздалегідь розполовинили уздовж: ці половинки то розносять у різні кінці сцени, то знову складають докупи. Важлива декорація, постійно присутня на сцені, – блакитний квазі-портрет, радше – тінь колишнього чоловіка Попової, намальована на білому ролеті, яка легко трансформується у дзеркало, перед яким поміщиця не забуває припудрити носика перед візитом Смирнова.

Фактурний, міцний, вибуховий і нестримний в емоціях барин – саме таким і постав у цій ролі відомий український бас Тарас Штонда, блискуче відігравши її як актор та співак. Кожне слово та інтонація були донесені до слухачів: це і карикатурні розшаркування під салонний вальс («мадам, как я счастлив что вы не платите денег!»), й алюзія на знамените аріозо Лєнського «Я люблю Вас» із «Євгенія Онєгіна» Чайковського, і звісно – коронна фраза Ведмедя «бр-бр-бр-бр-бр, как я зол сегодня!» на фоні жвавого галопа. Саме стихійності, міці та розмаїття вокально-інтонаційних відтінків, якими володіє Тарас Штонда, бракувало попередньому виконавцеві ролі Смірнова, Дмитрові Воронову.

Николаишин1Попова – жінка, ображена невірністю і байдужістю покійного чоловіка, мститься йому, але у якийсь дивний, мазохістський спосіб: закривається від людей, уникає чоловічого товариства і присягається довіку носити жалобу, зберігаючи вірність своєму Nicolas. Тож на ній – зовсім не жіночна портупея, «клітка» криноліна, одягнена не під спідницю, а поверх неї (до слова, дами ХІХ століття у кринолінах були неприступними у всіх розуміннях: через широкі обручі, що тримали форму спідниці, до панянки можна було підступитися не ближче ніж на метр). Друге за виставу вбрання поміщиці – чорне доміно «жінки-пави» (так визначили самі постановники) – на жаль не «зіграло» як слід через високий комір, який  відстібнувся, тільки-но Попова ступила на сцену, і звисав з одного боку, помітно відволікаючи виконавицю її ролі, Наталію Николаїшин. Зате останній її вихід у короткій чорно-білій пластиковій спідниці чудово підвів до щасливого фіналу: побачивши такі стрункі ноги, чи може Смірнов вистрілити? Ну звісно ж ні!

Попова у Чехова мінлива: то вона замріяна вдовиця у жалобі, що милується своїми стражданнями, то «жінка-порох», «ракета» (так про неї говорить Смирнов), і зрештою –ніжне, серпанкове створіння, котре тане у руках поручика. У Наталії Николаїшин, володарки чарівного ліричного сопрано, образ Попової розгортався у межах початкової та фінальної іпостасі, оминувши «ракету», яка, до слова, непогано вдалася Соломії Приймак, що брала участь у попередніх показах опери.

Бортник_ЛукаІще один персонаж – селянин Лука, що прислужує Поповій – типовий «третій», що відтіняє пару головних героїв у комедіях: коментуючи їхні вчинки, віддзеркалюючи характерні риси чи стаючи в руках одного з них «важелем впливу» (як, наприклад, німий Веспоне у «Служниці-пані» Перголезі). Перший Лука – Тимофій Ячмєнєв – не відзначався яскравістю вокалу (його спів наближався до мови), зате був дуже виразним та переконливим в акторському плані, то улесливо кланяючись барині, тихенько втішаючи її, то прикриваючи удаваною сміливістю свій страх перед «лешим», який «ругается и прямо в комнаты прет». Тенор Сергій Бортник завдяки особливому тембровому забарвленню голосу зробив Луку іще вразливішим та делікатнішим.

«Я пришел к тебе с приветом!» Вкладена у вуста Луки крилата фраза зі знаменитого вірша Афанасія Фета, що у народі набула легкого іронічного підтексту, завершує ідилічний фінал з довгим поцілунком закоханих. А «хронотопівці» вже анонсують нову виставу – оперу-нуар на музику сучасної української композиторки Кармелли Цепколенко за сюжетом «Портрета Доріана Ґрея» Оскара Вайлда. Можна сподіватися, що у їхній новій реквізитній валізі вже спаковане щось неординарне та цікаве.

Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ

Фото Єлизавети Щепіної

Share Button