malyi-dmytro

Композитор Дмитро Малий – харківʼянин. Він, як і багато інших українців, був змушений залишити місто через війну, розпочату росією

Молодий композитор, представник новітньої української школи є переможцем низки міжнародних і всеукраїнських композиторських конкурсів, серед яких – ITF (Мансі, США, 2019), «Cxid-opera» (Харків, 2020), «Spheres of a Genius – A Tribute to Leonard Bernstein» (Відень, 2021). Він пише симфонічні, інструментальні, вокальні твори й навіть створив оперу-містерію «Зелене коло» (лібрето Юліти Ран). Твори Дмитра Малого виконують в Україні, США та Китаї. 7 травня у мобільному додатку Ukrainian Live Classic відбудеться премʼєра релізу Концертино для гітари з оркестром Дмитра Малого.

Сьогодні знайомимося з композитором ближче.

Великий зал ХНУМ ім. І. Котляревського. 2 травня 2022 року

Про Харків

Я зміг виїхати з Харкова близько місяця тому. Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського і наша ректорка Наталія Говорухіна організували евакуаційний потяг для співробітників. Моя родина зараз знаходиться у Німеччині, у Харкові залишилися рідні, за яких я дуже хвилююся, а батьки – в окупованому Херсоні.

Про вчителів

Моє знайомство з музикою відбулося не так рано, як у інших. Мама закінчила музичну школу по класу фортепіано, змалечку я чув класичні твори, але сам почав займатися у 12 років.

Уроки фортепіано повністю захопили мене – працював без упину. То була ніби манія. Завжди любив читати ноти: брав нові твори і читав з листа. Із перших днів намагався створювати музику й одразу записував у нотний зошит. Учителі, батьки та рідні дуже підтримували мене.

Два роки я вчився у музичній школі № 3 Херсона, два роки у школі педпрактики при музичному училищі (нині – коледж), куди вступив через кілька років. Херсонське музичне училище закінчив по класу фортепіано в Ірини Бурбас – вона дала таку технічну базу, завдяки якій я зміг успішно йти далі. Також в училищі я займався композицією у Єфима Валерштейна – знакового педагога в Херсоні, випускника Одеської консерваторії.

Єфим Вікторович давав абсолютну свободу учням. Я писав усе, що хотів, шукав, експериментував у різних жанрах і техніках композиції, але робив це здебільшого інтуїтивно.

Віктор Мужчиль

Уже в Харківському університеті мистецтв я відкривав глибші секрети композиторської майстерності. Мій учитель із композиції, заслужений діяч мистецтв України, професор Віктор Мужчиль – справжній митець, творець фонематичної техніки композиції. Він учив мене нестандартно мислити, шукати, не зупинятися на досягнутому та завжди стежити за ідеєю. Він і досі є моїм духовним наставником.

Також я навчався у класі спеціального фортепіано у Володимира Птушкіна – видатного композитора, піаніста й педагога, народного артиста України, професора, який, на жаль, нещодавно пішов у засвіти. Він навчив мене слухати час у музиці, подарував багато знань про технологію гри.

Докторка мистецтвознавства, професорка Людмила Шаповалова була моїм науковим керівником багато років, аж поки я не захистив кандидатську дисертацію. Вона навчила мене професійному теоретичному слову та когнітивному мисленню і весь час була великим другом!

Про ідею в музиці

Я завжди намагаюся йти за певною ідеєю, будувати концепцію. На мою думку, вона обумовлює і жанр твору, і склад, для якого він пишеться, і техніку – принцип висловлювання. У музиці має бути глибинна суть, усі елементи музичної тканини повинні бути вмотивовані. Ідею, думку слід пропустити через серце, інакше твір не матиме художньої цінності, а музика стане неживою.

У мене є опера «Зелене коло», увертюра «Земля предків», «Колискова» на слова Галини Матвєєвої. Ці твори обʼєднує український колорит, який проявляється на рівні музичного мислення – у ладі, гармонії, мелодиці тощо.

Цікаво, що українськість як така завжди легко вгадується у музиці. Наприклад, якщо послухати твори корифеїв – Мирослава Скорика або Євгена Станковича, – можна одразу сказати, що їх написав не тільки справжній митець, а й саме український композитор!

Останні мої два твори – цикл «Гравюри» для фортепіано на 4 частини, які я виконав у Великому залі Харківського університету мистецтв імені Івана Котляревського, та макабричні сцени «Три мертвих короля» для скрипки соло, створені за кілька днів до початку війни. Ці опуси обʼєднані способом творення, який я визначаю як «метод відкритої музичної нотації».

У них я керуюся нестандартною логікою побудови матеріалу, яка увиразнюється завдяки нетиповим ключам/станам, нетрадиційним прийомам. Використані мною нотації (у кожному творі – неповторна) я бачу як окремий всесвіт зі своєю ієрархічною системою, логікою звʼязків, принципами структурування часопростору, що залежать від ідеї-концепту твору.

Кожна людина – це парадигма, й композитор має знайти власний шлях. Так, широко відомі зразки використання нестандартної нотації у творчості багатьох композиторів (Джон Кейдж, Гельмут Лахенман, Лучано Беріо, Амін Шаріфі). Але музика – аудіальне мистецтво, тобто все повинно працювати на звукоемоційний результат, а нотація – лише інструмент, ключ від нових берегів мислення.

На даний час я вийшов на певну мисленнєву стежку, по ній намагаюсь рухатися. Однак, якщо бачитиму, що повторююся, – шукатиму нові шляхи подання матеріалу.

Про Китай

Після завершення університету протягом пʼяти років я працював у Китаї викладачем фортепіано та композиції – аж до 2020-го. Перебування там дало мені достатньо вільного часу, щоб займатися композицією і фортепіано. До слова, у Китаї я дав кілька сольних концертів як піаніст.

Нова культурна парадигма, в якій я опинився, вплинула на моє музичне мислення. Час від часу в певних творах я несвідомо використовував китайські ладо-мелодичні моделі.

Наприклад, там я написав «Сон про династію Тан» для великого симфонічного оркестру. А в Концерті для оркестру (присвята Леонарду Бернстайну), який постав уже після повернення в Україну, є риси, характерні як для джазу, так і для китайської музики (зокрема, опора на пентатоніку). Цей твір ще не виконувався, але здобув перемогу на Конкурсі імені Леонарда Бернстайна у Відні 2021 року.

Є люди, які звикають до всього. І до Китаю я звик настільки, що не міг уявити, як можна повернутися назад. Завдяки роботі там я побачив світ – сам Китай, США, Європу. Але є речі головніші – твоя сімʼя, Батьківщина, родина, друзі та роки, які минають.

Знову перебравшись в Україну, я зміг насолодитися життям із моїм маленьким сином Робертом і дружиною Катериною. Мене запросили викладати в Харківський національний університет мистецтв, я написав нові твори, у тому числі й оперу, став учасником низки культурних проєктів.

Про університет

Це дійсно моя альма-матер, мій другий дім, я не залишав його ні на день. Тут я навчався і жив, виступав у концертах, захистив кандидатську дисертацію. Тут працюю – почав із кафедр теорії музики та сольного співу, де є концертмейстером, а через рік додали навантаження на кафедрі композиції. Наразі викладаю чотирнадцять дисциплін. Доводиться бути всебічним спеціалістом.

У нас дуже професійний в дружний колектив – ми завжди підтримуємо один одного у багатьох починаннях. В університеті проводяться міжнародні наукові конференції, концерти, майстер-класи.

Зараз, як і під час локдауну, я викладаю дистанційно. Утім досить багато студентів відвідують заняття, виконують домашні завдання, намагаються продовжувати вчитися.

Спілкувалася Діана КОЛОМОЄЦЬ