В останні десятиліття спостерігається особливе зацікавлення творами Фелікса Мендельсона-Бартольді
Здійснений не так давно запис двох ранніх маловідомих концертів композитора безперечно допоможе більш повному і глибокому пізнанню німецького генія. Промовистим фактом є й те, що проєкт успішно проведений зусиллями міжнародного колективу – музикантами та спеціалістами різних національностей із багатьох країн світу.
Українка Соломія Івахів – скрипалька, яка концертує, камерний музикант, педагог і музично-громадський діяч. Мисткиня народилася 3 квітня 1980 року у Львові. Закінчивши у 1997-му Львівську спеціалізовану музичну школу імені Соломії Крушельницької (викладачі Ореста Когут, Юрій Гольда), продовжила навчання у Львівській музичній академії імені Миколи Лисенка (клас професорки Орести Когут). У 17-річному віці стала студенткою всесвітньо відомого Куртісового інституту музики, перемігши у конкурсному відборі 160 претендентів із різних країн світу. Її викладачами були Джозеф Сільверстайн, Памела Френк, Рафаель Друян та інші.
Соломія стала єдиною українкою, яка за 95-річну історію інституту виграла позицію концертмейстера симфонічного оркестру закладу. При закінченні навчання в 2003 році була нагороджена золотою медаллю імені Фріца Крейслера. Згодом здобула докторський ступінь у галузі музики в Університеті Стоні-Брук (Нью-Йорк) і тепер, маючи звання професора скрипки й альта, завідує струнним відділом в Університеті Коннектикуту, викладає скрипку в консерваторії Лонджі, Бард-коледжі (Кембридж, Массачусетс), а також є артистичним директором Музичної серії МАТІ (Music at the Institute) Українського інституту Америки.
Івахів з успіхом гастролює в країнах Європи, Азії, Північної Америки. Музичні критики відзначають її високу виконавську майстерність. У рецензії на виконання нею Концерту для скрипки з оркестром Петра Чайковського Times Herald-Record писала, що її вражаючий виступ був дуже артистичним, яскраво емоційним, і публіка влаштувала овацію стоячи вже після першої частини твору. А Daily Freeman зазначила, що виконавська манера Івахів чарує виразністю, яка зумовлена глибиною проникнення в ідейний задум композиції, бо скрипалька не просто озвучує партитуру, а випромінює музику із власної душі. У Fanfare Magazine стверджується, що найвищий ступінь артистичності й майстерності Івахів дозволяє зарахувати її до когорти найвизначніших артистів нашого часу.
До різностильового і різножанрового репертуару мисткині входять і численні прем’єрні виконання нових творів для скрипки. У 2019 році Соломія Івахів була нагороджена премією Куртісового інституту музики за довготривалу працю у виші та популяризацію його у світі, а також особистий внесок у розвиток музичної культури.
Останніми роками музикантка розпочала нову сторінку творчої біографії, пов’язану з професійними звукозаписами на компакт-диски виконуваних нею композицій. Її перший альбом вийшов у світ 2016 року на фірмі Labor Records (Naxos). Цей проєкт увійшов до п’ятірки найцікавіших нових альбомів на iTunes та одержав срібну нагороду на Міжнародному конкурсі Global Music Awards. На диску – твори восьми українських композиторів: Івана Карабиця, Ввктора Косенка, Богдана Кривопуста, Бориса Лятошинського, Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, Євгена Станковича й Олександра Щетинського. Більшість із них уперше записано професійно.
У 2019 році Соломія випустила другий компакт-диск, у якому записала два твори Мендельсона: Концерт для скрипки і струнного оркестру ре мінор та у співпраці з піаністом Антоніо Помпа-Бальді Подвійний концерт для скрипки, фортепіано й оркестру ре мінор. Запис було зроблено фірмою Brilliant Classics. Альбом випущено за підтримки Університету Коннектікуту – Школи образотворчих мистецтв, Управління з глобальних справ і віце-президента з досліджень, а також Української академії мистецтв і науки в США.
Антоніо Помпа-Бальді народився 1974 року у Форджії в Італії. Музичну освіту одержав у місцевій консерваторії Умберто Джордано, а згодом переїхав до Неаполя, де розпочав навчання в Анни-Марії Пеннелли. Серед його вчителів був і Пауль Бадура-Шкода – знавець і тонкий інтерпретатор музики Вольфганга Амадея Моцарта.
Ставши лауреатом багатьох престижних міжнародних фортепіанних конкурсів (ХІ Конкурс імені Вена Клайберна, Конкурс Маргарити Лонг і Жака Тібо у Парижі тощо), Помпа-Бальді розгорнув активну виконавську діяльність. Географія його гастрольних турне охоплює три континенти – Європу, Америку, Азію (Італія, Німеччина, Франція, США, Китай). Він постійно бере участь у роботі журі міжнародних фортепіанних конкурсів і фестивалів, наприклад, у Конкурсі імені Едварда Гріга, конкурсах піаністів у Міннесоті й Клівленді.
Тепер Помпа-Бальді обіймає посаду професора фортепіано в Інституті музики у Клівленді та є запрошеним професором у трьох університетах Китаю, а також у Китайській консерваторії. Робить багато записів класичної фортепіанної музики на фірмах Centaur Records, лейблу Steinway&Sons та Brilliant Classics. Його дискографія налічує понад 30 компакт-дисків. Це записи творів Вольфганга Амадея Моцарта, Йоганна Гуммеля, Йозефа Райнбергера, Едварда Гріга, Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса, Сергія Рахманінова. Помпа-Бальді зробив перекладення для фортепіано і записав пісні Франсіса Пуленка, Едіт Піаф в аранжуванні Роберта Піана, а також у його обробці неаполітанські пісні в імпровізаційній манері. Помпа-Бальді вважається одним із найбільш часто записуваних музикантів для каталогу Steinway&Sons Spirio.
Слід відзначити, що гідним партнером тандему талановитих солістів Соломії Івахів і Антоніо Помпа-Бальді став Словацький національний симфонічний оркестр (один із найкращих у Східній Європі) під керуванням Теодора Кучара. Українець, лауреат багатьох нагород, він співпрацював з оперними театрами й симфонічними оркестрами різних країн світу (Австралія, Аргентина, Велика Британія, Венесуела, Ізраїль, Німеччина, ПАР, Словаччина, США, Туреччина, Україна, Фінляндія, Чехія та ін.). На додаток до активної диригентської діяльності Кучар протягом багатьох років був мистецьким директором двох значних фестивалів камерної музики в Австралії і США. Понад 130 компакт-дисків, записаних на престижних фірмах звукозапису (Naxos. Brilliant Classics та ін.), принесли диригенту славу одного з найбільш записуваних маестро сьогодення.
Фелікс Мендельсон-Бартольді (1809–1847) – німецький композитор, піаніст-віртуоз, органіст, диригент, скрипаль, музично-громадський діяч. Ще при житті мав славу визнаного композитора-класика. Слід згадати, що з його іменем пов’язані дві епохальні події у німецькій музичній культурі: відродження музики Йоганна Себастьяна Баха після її столітнього забуття (1829) і заснування Лейпцизької консерваторії (1843), яка стала музичним центром Європи.
Мендельсон є автором багатьох різножанрових композицій, та поряд із цим основною сферою його зацікавлень була інструментальна музика. Він вважається одним із творців романтичного програмного симфонізму, зокрема й романтичного концерту (їх у творчому доробку митця вісім).
На рецензованому компакт-диску репрезентовано два концерти Мендельсона, зазначені вище. Вже в цих двох ранніх творах відчувається оригінальна індивідуальність і майстерність молодого автора. Тут можна помітити також і стилістичні впливи музики бароко (Йоганн Себастьян Бах), класики (Вольфганг Амадей Моцарт), романтизму (Йоганн Гуммель, Карл Марія Вебер).
Концерт для скрипки і струнного оркестру ре мінор (1822) був написаний тринадцятирічним Мендельсоном і присвячений його улюбленому вчителеві гри на скрипці й товаришу Едуардові Рітцу. Коли Мендельсон помер, його вдова передала рукопис твору скрипалю Фердинандові Давиду – близькому другу Фелікса, першому виконавцю його відомого Скрипкового концерту мі мінор. Уже в ХХ столітті (1951) Ієгуді Менухін купив права на рукопис ре-мінорного Скрипкового концерту у членів родини Мендельсонів, яка мешкає у Швейцарії, відредагував і опублікував його.
Менухін дуже любив цей твір, часто виконував його і навіть записав. На думку музиканта, у ньому вже проявляються типові риси музики пізнього періоду творчості композитора (наприклад, знаменитого мі-мінорного концерту). Зокрема, це стосується образної сфери третьої заключної частини ре-мінорного концерту, вишукана скерцозність якої стане характерною рисою творчої манери Мендельсона.
У скерцозних моментах композитор майстерно використовує виразові можливості скрипки у високому регістрі: легкі пасажі чисто інструментального плану, польотні штрихи в скрипки соло, pizzicato й загалом прозора фактура створюють тонкий колорит музики. А блискуча віртуозність каденції у третій частині яскраво контрастує з глибоко виразними модуляціями повільної другої частини концерту, мелодика якої відзначається рисами народної пісенності, щирістю, поетичністю.
Така багатоманітна образна сфера музики Мендельсона не тільки свідчить про емоційну зрілість 13-річного композитора, а й ставить відповідні завдання перед виконавцями його музики. Відомо, що Мендельсон був противником поширеної в його час поверхової віртуозності, тому й інтерпретація його творів потребує глибокого відтворення, із чим успішно впоралася Соломія Івахів.
Концерт для скрипки, фортепіано й оркестру ре мінор, відомий також як Подвійний, був написаний Мендельсоном у 1823 році, коли йому було 14. Згодом композитор переглянув партитуру, додавши духові інструменти і литаври. Твір чітко структурований і складається з трьох частин. У першій автор згладжує традиційну конфліктну драматургію сонатної форми. На відміну від опусів віденських класиків, тут головна й побічна партії – не контрастні, мають ліричний характер. Головна тема нагадує поліфонічний стиль Йоганна Себастьяна Баха, але заслугою Мендельсона є те, що, володіючи поліфонічною технікою письма, він збагатив її наспівністю. Тема ІІ частини – пісенно-романсового типу, м’яка, задушевна, тематично споріднена з музикою його «Пісень без слів». Віртуозний, бравурний фінал утверджує оптимістичну ідею усього циклу. Солісти мають можливість продемонструвати технічну досконалість – складні подвійні ноти на скрипці й швидкі подвійні октавні пасажі на фортепіано. Слід зауважити, що і в Подвійному концерті композитор використовує новітню методику французької скрипкової школи початку ХІХ століття, завдяки якій розширилися виразові можливості інструмента.
Весь виконавський склад показав бездоганну ансамблеву гру, технічну майстерність, глибоке проникнення у зміст виконуваних творів, що засвідчують виразне й гнучке фразування, ритмічна та інтонаційна точність, багатоманітна динамічна палітра і відповідне тембральне забарвлення звучання. Музиканти відтворили у цих ранніх романтичних концертах Мендельсона ясність Моцарта, велич Бетховена, інтелект Баха і задушевну ліричність Шуберта.
Поки готувався цей матеріал, світ побачив наступний компакт-диск славної львів’янки: «Концерти Гайдна та Гуммеля», записані з піаністом Антоніо Помпа-Бальді та Словацьким національним симфонічним оркестром (диригент – Теодор Кучар). На ньому представлено Концерт Гайдна для скрипки, фортепіано та струнного оркестру фа мажор і Концерт Гуммеля для скрипки, фортепіано та оркестру соль мажор.
Оксана ЗАХАРЧУК