Як народжувалася вистава «Соломія» у Київському театрі на Печерську розповідає режисерка Олена Лазовіч
Прем’єрні покази вистави про долю уславленої примадонни Соломії Крушельницької у Театрі на Печерську відбуваються з аншлагами. Постановку здійснила Олена Лазовіч.
Це своєрідна вистава-екскурсія, яка відкриває різні сторінки життя легендарної оперної співачки: від дитячої пори у рідному селі Білявинці, Бучацький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина (нині Тернопільська область) до останніх років її життя у Львові. А проводить цю «екскурсію» молодий юнак, який спочатку нічого не знає про оперу, але поступово не тільки стає меломаном, шанувальником творчості незрівнянної Соломії Крушельницької, а й залучає у свій «фан-клуб» публіку в театрі.
Соломія Крушельницька була неперевершеною оперною дівою, яка перетворювала кожну виставу на неповторне мистецьке явище, на те, що означали словом «тріумф». Її ім’я знав весь світ! Свої концерти вона завжди закінчувала українськими народними піснями.
Під час вистави ті з глядачів, особливо молоді, які мало або навіть нічого не знають про знамениту співачку, ненав’язливо дізнаються про незгасиму любов великої Соломії до музики, про те, як відбувалося формування рис її непересічної особистості. Адже, крім унікального таланту, Крушельницька мала вольовий і рішучий характер, неймовірну працездатність, цілеспрямованість і стійкість при будь-яких обставинах. Здавалося, для цієї жінки не було нічого недосяжного!
Це історія про життя зірки і в славі та пишному багатстві, і в безпросвітних злиднях… Буття оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому – строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам… То не дуже схоже на життєві пріоритети розніженої примадонни. Усесвітньо відомі диригенти Артуро Тосканіні й Леопольдо Муньйоне суперничали – хто надасть кращі умови для виступу Соломії Крушельницькій…
Співачка була не лише дуже відомою, а й вільною у своїх діях… Утім обставини зробили її заручницею радянської влади. На долю Соломії Амвросіївни випало дві світові війни, два тоталітарних режими, вона померла у злиднях в радянській Україні. Її молодша сестра Ганна (Нуся) не витримала випробування великим мистецтвом і збожеволіла… Соломія Крушельницька була поряд з нею, хоча сама, після смерті чоловіка Чезаре Річчоні, сильно страждала від раку горла, але до останньої миті життя доглядала сестру.
Великий талант – це поклик, який є більшим за всі життєві обставини. Але на його шляху завжди будуть чималі випробування. Як не зрадити своєму таланту й покликанню – ось головна тема вистави «Соломія».
Постановники та виконавці ролей: режисерка – заслужена артистка України Олена Лазовіч, художниця – Надія Кошман; Соломія Крушельницька – Олена Мамчур; Чезаре Річчоні – Владислав Мамчур; Нуся Крушельницька – Дарія Творонович; Михайло Павлик, Ірод, учитель танців – Денис Капустін; Антін Крушельницький – Андрій Попков; Екскурсовод, Артуро Тосканіні, фанатичний студент – Олександр Бондар.
Після прем’єри інтернет-журнал «Музика» поспілкувався з постановницею вистави «Соломія» Оленою Лазовіч. Вона розповіла, як народжувався цей творчий проєкт.
Тріумф і трагедія
– Пані Олено, про Крушельницьку написано чимало книжок і монографій. На які твори та яких письменників чи музикознавців ви спиралися, аби зробити власну сценічну адаптацію сюжету вистави?
– Я читала спогади про Крушельницьку, щоденники, листи Соломії Амвросіївни, збірники наукових статей про співачку, а також біографічний роман «Соломія Крушельницька», який написала відома українська письменниця Валерія Врублевська. Спочатку навіть думала зробити сценічну версію саме цього роману, але зрозуміла, що у творі немає сцен, які мені потрібні для вистави.
Нам дуже допомогли співробітники Музично-меморіального музею Соломії Крушельницької у Львові. Я хочу подякувати всій команді, а саме: директору Михайлу Кобрину, головному зберігачеві фондів Ірині Криворучко, заступнику директора з музейного розвитку Галині Тихобаєвій, завідувачці наукового відділу музею Дануті Білавич, старшим науковим співробітникам Олександрі Кирик, Галині Огорчак, Івану Дудичу за неоціненну допомогу та консультування під час роботи.
– Ви запропонували глядачам своєрідну виставу-екскурсію про творчу долю легендарної оперної примадонни, додавши у постановку сучасні вкраплення, зокрема, гаджети, розмови про війну, блекаути… Це було задумано одразу чи народилося під час репетицій?
– Це постало після подорожі до Львова, коли ми з акторами побували в Музеї Соломії Крушельницької. Образ Екскурсовода в нашій виставі – збірний, але разом із тим достатньо конкретний, тому що до сюжету майбутньої постановки долучилося чимало тем, навіяних оглядинами Львова… Ми були зачаровані Іваном Дудичем, старшим науковим співробітником Музею Соломії Крушельницької, який спеціально для нашої команди провів захопливу екскурсію.
– У чому була складність народження вистави «Соломія»? Як довго тривали репетиції? Ви від початку вирішили, хто з акторів буде грати у цьому проєкті? Кастинг не знадобився?
– Ідея вистави про життя Соломії Крушельницької – тріумф і трагедію – належить актрисі Олені Мамчур, яка й зіграла головну роль. Мене ця тема зацікавила, і ми спільно почали працювати. Вистава визрівала впродовж року.
Спочатку ми готували текст постановки і поступово до цієї роботи долучалися актори нашого театру. Олександр Бондар зараз вчиться у мене на другому акторському курсі КНУТД, а паралельно займається у Національній музичній академії України як оперний режисер. Він – людина дуже музична і захоплюється оперно-музичним світом. У 2023 році захистив дипломну роботу по творчості Миколи Лисенка, в якій активну участь брали актори Театру на Печерську та студенти, – як майбутні драматичні актори, так і оперні співаки. Тому я запросила Сашка до постановки.
Його можна назвати «провідником» усієї нашої творчої команди у світ опери. Ми слухали багато записів, обговорювали твори у виконанні світових оперних зірок…
«На жаль, записи Соломії Крушельницької не дуже хорошої якості»
– Розкажіть про музичну складову постановки. Фрагменти зі знаменитої опери Джакомо Пуччині «Мадам Баттерфляй» лунають у виконанні різних співачок світу, а голос Соломії Амвросіївни чути лише у фіналі. То «Пісня Сольвейг» із сюїти «Пер Гюнт» Едварда Гріга, і цей запис доволі поганий… Хоча у Музеї Соломії Крушельницької у Львові є кілька перевиданих дисків (оцифрованих записів). Чому ви взяли саме цю платівку?
– На жаль, записи Соломії Крушельницької не дуже хорошої якості. Потрібна гарна апаратура, яка прибирає всю шорсткість із записів. Наприклад, у музеї така апаратура є, і коли екскурсія закінчується, то з динаміків лунає божественний голос Соломії Крушельницької.
Ми слухали різні версії вокальних записів примадонни, але чомусь саме «Пісня Сольвейг» Гріга «лягла» для фіналу вистави. Хоча спочатку ми думали, що треба поставити арію з опери «Мадам Баттерфляй» Пуччині, бо саме Крушельницька врятувала цей твір композитора від провалу.
Нагадаю, першу прем’єру в 1904 році глядачі освистали й не зрозуміли. Пуччині був у розпачі, друзі вмовили його переробити партії і запросити на головну роль Соломію Крушельницьку. Другий показ став тріумфальним: 17 разів артистів і композитора викликали на біс! Відтоді Крушельницьку називали «чарівною Баттерфляй».
Те, що під час нашої вистави звучать записи зірок світового рівня з опери «Мадам Баттерфляй», – це музична ілюстрація, коли молодий хлопець відкриває для себе світ опери, слухаючи й порівнюючи спів знаменитих вокалісток. До речі, ці записи значно кращі, ніж архівні, – того часу, коли співала Крушельницька.
Оперних дів, на кшталт Марії Каллас, вважають примадоннами, зоря яких зійшла після Соломії Крушельницької. Це єдиний прецедент у нашій виставі, коли звучать три коротких фрагменти з відомої оперної арії у виконанні інших знаних співачок. Зроблено те для того, аби глядачі зрозуміли, чому цей чудовий твір «Мадам Баттерфляй», завдяки Соломії Амвросіївні, став шедевром, який досі прикрашає провідні сцени світу.
…А потім у фіналі нашої вистави лунає «Пісня Сольвейг» у її виконанні, – як тема постановки «Соломія».
– Вашу виставу можна назвати бенефісом Олени Мамчур, виконавиці головної ролі… Це одна з кращих ролей талановитої актриси.
– Олена – дуже талановита й хороша акторка. Вона грає у багатьох виставах нашого театру. Так, за виставу «Відрада і втіха» вона висувалася у номінації «Найкраща актриса» за роль Софії Гриневої (ігумені Софії преподобної сповідниці Києво-Покровського монастиря) на премію «Київська пектораль», хоча тоді не отримала відзнаку…
Я рада, що роль Крушельницької вийшла у Мамчур дуже цікавою. Вона вельми переконлива на сцені.
Пройшли перші покази «Соломії» і глядачі відмічають Олену, а також Дарію Творонович, яка зіграла Нусю Крушельницьку. В неї теж вийшов великий і складний для втілення персонаж.
Образ Нусі відтінює Соломію. На їхньому дуеті розвивається основна драматургія постановки, багато сцен, драматичних текстів. Цей акторський тандем вийшов дуже переконливим.
Зараз вистава набирає обертів і кожний новий показ стає кращим, бо актори додають нових нюансів для ліпшого розкриття образів на сцені. Для цього проєкту ми написали повністю свій сценарій.
«Нам захотілось, аби глядачі все ж відкрили для себе оперу і дізналися більше про легендарну особистість – Соломію Крушельницьку»
– Також для багатьох глядачів певним відкриттям став Олександр Бондар – не лише як піаніст (театрали запам’ятали його по виставах «Таємниця Шопена» в Театрі «Сузір’я» – Ерік Шмітт, а у вашому театрі «Твій хтось» – Климент Квітка). Бо нині він не тільки хороший акомпаніатор, а виріс як драматичний актор.
Олександр яскраво виконав кілька різних образів: Екскурсовода, знаменитого диригента Артуро Тосканіні, фанатичного Студента, закоханого у Соломію Крушельницьку…
–Як вважаєте, у майбутньому він стане актором чи режисером, або зможе поєднувати ці іпостасі?
– Сашко багато вчиться як актор, музикант і оперний режисер. Він дуже обдарований хлопець, і можу лише повторити відоме висловлювання, що «талановита людина – талановита в усьому»! Побачимо що з нього вийде. Коли він репетирував роль Тосканіні, то перечитав чимало спогадів про цього легендарного диригента, переслухав записи маестро…
– На яких глядачів ви робили ставку при постановці «Соломії»? Тих, хто щось знає про цю легендарну оперну співачку, чи молодих неофітів, для яких особистість Крушельницької стане певним відкриттям?
– Усе ж неофітів – молодих невігласів. Ми починаємо виставу з монологу юнака, який нічого не знає про оперу. Побувавши на виставі, він спочатку не розуміє, чому публіка у захваті аплодує. Герой навіть вирішив удруге піти на оперу «Мадам Баттерфляй», аби осягнути секрет цього твору, якому світ аплодує вже 120 років? Поступово він відкриває для себе жанр опери й чарівний голос Соломії Крушельницької, який немов гіпнозує… А ще його захопить світ музики, краси, високого мистецтва.
Вистава «Соломія» – для відвідувачів нашого театру, які не є великими шанувальниками оперного мистецтва. Ми опитали аудиторію після прем’єри і я запитувала: «Як ви ставитеся до опери, чи знаєте цей жанр?» Знаєте, переважна більшість відповідала, що, на жаль, не розуміє оперу як вид мистецтва, їм це не цікаво. Тому нам захотілось, аби наші глядачі все ж відкрили для себе цю культуру й більше дізналися про легендарну особистість – Соломію Крушельницьку.
А герой, якого грає Олександр Бондар, став «проводирем» у прекрасний світ опери. Мені здається, що це цікавий персонаж вистави, і глядачі жваво реагують на його репліки під час постановки. Тож сьогодення органічно влилося у наше дійство, коли молодий хлопець – Екскурсовод розповідає про те, що він відчуває під час повномасштабної війни, повітряних тривог, блекаутів, як евакуюють експонати Музею Соломії Крушельницької, аби зберегти ці скарби від ракетних і шахедних атак…
– Може цю виставу слід частіше показувати, а не лише двічі на місяць? Презентувати на театральних фестивалях…
– Є певна репертуарна політика театру… Я радію, що прем’єра зацікавила глядачів і квитки купують заздалегідь. Про театральні фестивалі я ще не думала, бо вистава щойно народилася, набирає обертів, змінюється.
Ми з художницею Надією Кошман вирішили доробити ще один із костюмів Соломії в епізоді зі Штраусом… Вистава ще буде еволюціонувати. Надія зуміла в костюмах і сценографії розкрити не лише персонажів, а епоху, коли жила Крушельницька, і це – дуже гармонічний погляд, презентований у виставі.
Хочу подякувати всім залученим акторам. Вони працювали натхненно.
Попри неймовірну складність спектаклю, радує, що він зацікавив глядачів. Наступні покази вистави «Соломія» відбудуться 1 і 3 лютого.
Тетяна ПОЛІЩУК