grupa-1971

На початку червня в Київській державній консерваторії (нині Національній музичній академії України) імені Петра Чайковського традиційно відбуваються державні випускні іспити з фаху у формі яскравих, святкових хорових концертів. У 1971 році цей завершальний етап навчання та надзвичайно хвилюючий і важливий момент долі переживали 19 випускників кафедри хорового диригування

Зараз нам складно повірити, що з того моменту пройшло 50 років! За цей період багато хороших спеціалістів-хормейстерів закінчили диригентський факультет і поринули у широкий світ мистецтва. Але нам здається, що наша група – особлива. По-перше, жоден із членів колективу не зрадив обраній професії, віддавши їй весь талант і уміння. По-друге, майже всі роки (крім останніх «пандемічних») курс збирався на щорічну зустріч у Києві 9 травня.

Безумовно, не завжди були присутні всі: хтось хворів, комусь заважали інші обставини. Однак, попри все, ми зустрічалися, щоб згадати минуле, розповісти про важливі події, особисті здобутки. Завдяки Євгену Савчуку, маємо фотовідеоархів усіх зібрань. Час від часу разом переглядаємо ці свідчення нашого багаторічного спілкування, переживаючи чудові миттєвості молодості, творчості й дружби.

У нас був дуже активний, дружний курс. Ми добре вчилися, заняття не пропускали, особливо фахові та хор. Лариса Синиця, тодішній секретар комсомольської організації нашої групи, згадує: «Ми приємно здивували консерваторію. В оголошеному тоді Всеукраїнському конкурсі на визначення кращої студентської групи в кожній області перше місце по Київщині було присуджено нам – студентам IV курсу диригентсько-хорового факультету Київської консерваторії імені Петра Чайковського. Представники груп-переможців з усіх областей були запрошені до Києва, де в концертному залі філармонії відбулася церемонія нагородження. Нас преміювали поїздкою в Ленінград (тепер Санкт-Петербург).

Заряд, отриманий у стінах знаменитої консерваторії, залишився в душах назавжди та саме в нашій професійній роботі».

Ми, група-1971, постійно відвідували хорові, та й не тільки хорові концерти, а їх у той час було дуже багато! Досить часто в Києві гастролювали видатні солісти і хорові колективи світового рівня. Філармонія для нас була другим навчальним закладом.

Розповідає Галина Горбатенко: «З партитурами в руках ми сиділи на репетиціях славетних симфонічних диригентів (Натана Рахліна, Костянтина Сімеонова, Стефана Турчака), керівників хорових капел (Роберта Шоу, Густава Ернесакса), в оперному театрі на прогонах і здачах спектаклів. Ми проникали всюди, де можна почути щось нове, і нас пропускали. Почуте зазвичай обговорювали, сперечалися і навіть іноді сварилися, що цілком нормально для емоційних, фанатичних молодих ентузіастів. Окрім того, це не заважало на свято зібратися у когось із групи чи взяти човна напрокат в Гідропарку та заплисти по Дніпру в прибережні гущавини». Було дуже весело, ми цікаво проводили дозвілля – знімали ігрові фільми, фотографувалися…

Традиція зустрічатися 9 травня зародилася ще під час навчання. На V курсі ми з сумом почали відчувати наближення закінчення навчання в консерваторії і розлуку. 9 травня 1971 року ми, майже всі, зібралися на квартирі в Олени Сажко, яку вона з чоловіком винаймала в приватному будинку, і вирішили цей день зробити традиційним для кожного, хто би де не був. Так воно і сталося!

Ми мали чудових викладачів. Під час традиційних зустрічей постійно з великою вдячністю всіх згадували, іноді з гумором переповідали кумедні історії з молодого студентського життя. Особливо запам’яталися Анатолій Коломієць (хорове аранжування), Олександр Равінов (дитяче хорове виховання) і, звісно, геніальний Павло Муравський!

Павло Іванович – єдиний з усіх викладачів майже до останніх своїх днів був разом із нами кожного 9 травня з неповторним «Сердце, тебе не хочется покоя». Це було чудово! Людмила Сенченко згадує: «Великий майстер хорової справи Павло Іванович Муравський виховував велику любов до хорового співу, відданість і одержимість, розкривав тембральні, інтонаційні звукові красоти. Він зарядив нашу групу творчою енергією чарівного колективного звучання. яку ми, студенти, понесли по життєвій ниві, залишаючи частину власного таланту в хоровому мистецтві».

Сажко Олена завжди брала активну участь в організації усіх наших зібрань: «Я люблю нашу групу і завжди з нетерпінням чекаю 9 травня, щоб зустрітися й поспілкуватися. Наша талановита зіркова група має багато зірочок на музично-хоровому небі. Україна їх знає, чує та шанує, а вони прославляють хорове мистецтво у країні й світі».

А тепер стисло про кожного (за абеткою).

Лариса Бухонська

Клас професора Михайла Канерштейна

Уся творча та педагогічна діяльність Лариси була пов’язана з хоровим мистецтвом. 25 років вона викладала диригування в Київському університеті культури. Водночас 13 років обіймала посаду диригента хору Українського радіо. За час роботи з цим колективом здійснила 84 фондових записи зразків української і світової музики.

У 1994-му заснувала камерний хор «Хрещатик» і протягом 13 років очолювала його. Під орудою Лариси Володимирівни колектив успішно дебютував на фестивалі «Україна і світ бароко», виборов ряд нагород на міжнародних конкурсах. «Хрещатик» швидко здобув визнання в професійних колах, виконуючи (часто це було вперше) духовні твори сучасних українських композиторів, зокрема Лесі Дичко, Євгена Станковича, Мирослава Скорика, Ганни Гаврилець та інших.

1999-го хор отримав статус «муніципального», а Лариса Бухонська стала його директором і художнім керівником. У 2001 році наказом Міністерства культури хор «Хрещатик» був віднесений до категорії «Провідних творчих колективів України», у березні 2007-го – нагороджено Премією імені Миколи Лисенка, а Ларисі Володимирівні тоді присвоїли звання заслуженої діячки мистецтв України.

Із 2014 року Лариса Бухонська – заступниця голови Благодійного фонду «Хорова школа Павла Муравського», при якому з її ініціативи було створено Камерний хор «Moravski».

На превеликій жаль, 1 грудня 2021 року невгамовне серце Лариси зупинилося і вона відійшла в інший світ.

Дмитро Власюк

Клас професора Льва Венедиктова

Після консерваторії Дмитро працював методистом Фастівського районного будинку культури й паралельно артистом хору Державного театру опери та балету імені Тараса Шевченка. З 1976 до 1983 року перебував на посаді директора і викладача Фастівської дитячої музичної школи. У 1983–1995 роках – керівник самодіяльної хорової капели вчителів Фастівського районного будинку культури. Під його очільництвом капелі було присвоєно звання «народної». Від 1995-го – знову повернувся до фастівської ДМШ, керував також хором її викладачів.

Під орудою Дмитра Власюка хори не раз ставали переможцями конкурсів імені Кирила Стеценка й Миколи Леонтовича. Дмитро дуже любив хор! Він був прекрасною людиною і справжнім фахівцем.

У серпні 2002 року ті, хто змогли з нашої групи, приїхали до Фастова провести в останню путь нашого однокурсника, на превеликий жаль… Дуже тяжко й боляче втрачати близьких і друзів!

Анатолій Грищишин

Клас доцента Дмитра Завадинського

Професійний творчий шлях Анатолія почався у 1980-ті роки в Національному академічному драматичному театрі імені Івана Франка на посаді головного хормейстера. Працював він дуже енергійно, пристрасно, завзято, але здоров’я не вистачало для такої роботи – часто хворів. У 1985-му Анатолій Васильович був призначений на посаду головного диригента театру, про що мріяв ще зі студентських літ. Але не судилося. Надзвичайно рано, у 40 років (23.03.1985) несподівано для всіх Анатолій залишив земне існування.

Перший ряд (зліва направо): А. Семаньків, Л. Синиця, Г. Івченко, П. Муравський, О. Сажко, В. Навроцька. Другий ряд (зліва направо): Є. Савчук, О. Комісаров, Л. Бухонська, Г. Казачинська, Р. Медяник. 2006 рік

Михайло Довганич

Клас доцента Володимира Чуби

Нині – заслужений працівник культури України, заслужений працівник культури Ханти-Мансійського автономного округу, заслужений працівник вищої професійної освіти РФ, доцент.

Хормейстерська діяльність Михайла почалася з керівництва навчальними хорами в Рівненському музичному училищі та Рівненському педагогічному інституті. Пізніше був запрошений на професійну сцену хормейстером Буковинського ансамблю пісні і танцю. 1995 року доля закинула його в Ханти-Мансійськ, у філіал Нижньовартовського педагогічного інституту, де він викладав хорові дисципліни, керував студентським хором.

У той час розкрився композиторський хист Михайла. Спершу були обробки народних пісень, а потім – оригінальні хорові композиції на вірші українських поетів Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Олеся, Олександра Богачука та особливо спорідненої йому духом Лесі Українки. В авторському доробку Михайла Микитовича біля 70-ти творів для хору.

Людмила Дрогаль (Красильникова)

Клас виконувача обов’язків професора Миколи Щоголя

Творчий професійний шлях Людмили пов’язаний із Криворізьким обласним фаховим музичним коледжем, де вона успішно викладає хорові дисципліни й упродовж багатьох років очолювала хор «Відродження». Студентський колектив під орудою Людмили Володимирівни піднявся на високий творчий рівень, став знаним в Україні та за її межами, не раз був лауреатом Гран-прі й першої премії численних престижних всеукраїнських і міжнародних конкурсів, олімпіад. Хор виступав у Сербії, Польщі, Чехії, Німеччині та Великій Британії, а також брав участь у багатьох форумах в Україні.

На Всеукраїнському конкурсі хорової музики імені Дениса Січинського (Івано-Франківськ) Людмила отримала диплом «Кращий диригент». Аудіозапис хору «Відродження» увійшов до Фонду Національної радіокомпанії України.

Зараз колектив під керівництвом Людмили Володимирівни провадить велику просвітницьку діяльність у місті та за його межами. Мисткиня надає практичну допомогу керівникам шкільних хорів міста.

За плідну роботу має престижні нагороди від Криворізької міської ради, Дніпропетровської обласної ради, Міністерства культури України тощо. Заслужений працівник культури України.

Галина Івченко (Горбатенко)

Клас доцента Дмитра Завадинського

По закінченні консерваторії багато років працювала з дитячими та аматорськими колективами. 20 років успішно керувала хоровою капелою Київського політехнічного інституту, яка в 1989-му отримала Гран-прі Першого всеукраїнського хорового конкурсу імені Миколи Леонтовича.

Від 1976 року працює у Київському музичному училищі (тепер Київська муніципальна академія музики) імені Рейнгольда Ґлієра викладачем диригування та з 1985-го керівником жіночого хору. Завдяки Галині Луківни цей колектив став широко відомим не тільки в Україні, а й за її межами. Лауреат багатьох престижних європейських конкурсів, фестивалів, форумів. Серед них: Дебрецен (Угорщина), Марктобердорф, Вайнхайм, Аахен (Німеччина), Толоса (Іспанія), Москва (Росія), Везон-ла-Ромен, Тур (Франція) та інші.

Хор відвідав із гастролями чимало країн Європи (Польща, Іспанія, Португалія, Угорщина, Німеччина, Нідерланди, Ісландія, Франція, Болгарія, Естонія). Має безліч фондових записів на Українському радіо. Галина Луківна прагне познайомити юних артистів, котрі насамперед є ще учнями, з творами різних стилів і жанрів: від доби Відродження до сучасності. Водночас її принципова позиція – активна популяризація української музики.

Українські композитори співпрацюють із Галиною Горбатенко, пишуть нові твори спеціально для її колективу. Поміж них такі майстри хорового жанру, як Леся Дичко, Віктор Степурко, Ганна Гаврилець, Юрій Іщенко, Олександр Яковчук.

Нині Галина Горбатенко – лауреатка численних всеукраїнських і міжнародних конкурсів, народна артистка України, професорка, заступниця голови Хорового товариства імені Миколи Леонтовича.

Галина Казачинська (Савчук)

Клас доцента Анатолія Поляруша

Під час навчання почала працювати з хором. Спочатку в хорі хлопчиків «Дзвіночок» під керівництвом Елеонори Виноградової, далі – з аматорськими хоровими колективами, хорами молодших і старших класів ДМШ № 12. З 1976 року Галина викладає в Національному педагогічному університеті імені Михайла Драгоманова хоровий клас, хорове диригування, читає лекційні курси з хорознавства й методики хорового диригування. Пройшла шлях від асистента до професора. Має 39 друкованих праць, серед них 2 навчально-методичних посібника – «Хоровий клас: теорія, методика, практика» та «Основи хорознавства».

Усі роки в університеті працює з хором, – спочатку зі студентами заочного відділення, а з 2014-го на стаціонарі з мішаним складом. З ініціативи Галини Михайлівни колектив отримав назву «Дзвін», став лауреатом всеукраїнських і міжнародних конкурсів та фестивалів. Хор має велику кількість концертних виступів (за 7 років понад 60), особливо запам’яталися гастролі в Парижі й Польщі.

У репертуарі навчального хору – понад 90 творів: найкращі зразки музики усіх епох, стилів і національних шкіл. Значну частину посідає музика вітчизняних класиків, опуси сучасних композиторів та обробки народних пісень. Мисткиня вважає, що студенти повинні знати й пропагувати насамперед українську музику: «Якщо не ми, то хто?» Багато учнів, яких Галина Михайлівна підготувала в класі з диригування (близько 200 осіб), працюють за обраною спеціальністю й досягають високих професійних результатів.

Нагороди: почесне звання «Заслужений̆ діяч мистецтв України», Почесна відзнака НПУ імені Михайла Драгоманова – Золота медаль.

Олег Комісаров

Клас професора Михайла Канерштейна

У 1971-му був направлений на роботу в Київський державний педагогічний інститут імені Олексія Горького (нині – НПУ імені Михайла Драгоманова). Упродовж 1980–1984 років навчався у цільовій очній аспірантурі Науково-дослідного інституту художнього виховання Академії педагогічних наук СРСР і захистив кандидатську дисертацію.

Із 1993 до 2007 року працював доцентом, професором, завідувачем створеної ним кафедри музичної педагогіки, помічником ректора НМАУ імені Петра Чайковського професора Олега Тимошенка. Протягом 2008–2009 років – професор Київського університету імені Бориса Грінченка. Від 2009-го – професор кафедри сурдопедагогіки факультету корекційної педагогіки та психології НПУ імені Михайла Драгоманова. З 2020-го і донині – радник ректора та професор кафедри хорового диригування НМАУ імені Петра Чайковського.

Олег Комісаров є автором інноваційної концепції корекції розвитку вербальної комунікації та вокального голосу дітей із порушеннями слуху на фонетичній основі рідної мови, що використовується в різних країнах. У його творчому доробку – монографії, підручники, посібники, наукові статті, навчальні програми, репертуарно-методичні й нотні збірки академічного, просвітницького, музичного спрямування. Загалом понад 100 публікацій, здійснених у провідних фахових видавництвах України та за її межами.

Багато років Олег поєднував науково-педагогічну та музично-практичну роботу як викладач, науковець-новатор, музичний і громадський діяч, знаний у світі (Росія, Казахстан, Німеччина, США, Канада, Венесуела, Велика Британія, Польща). Підготував понад 50 висококваліфікованих фахівців, котрі плідно працюють не лише у різних навчальних закладах, а й очолюють численні мистецькі колективи в Україні та за кордоном.

Олег Вадимович – академік Української технологічної академії, заслужений діяч мистецтв України, доктор філософії, професор, лауреат Першого всесоюзного фестивалю народного мистецтва, відмінник народної освіти України. Нагороджений Почесними грамотами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Національної академії мистецтв, Міністерства освіти й Міністерства культури України та іншими відзнаками.

Раїса Медяник (Марченко)

Клас доцента Володимира Колесника

Після закінчення консерваторії працювала викладачем музики та керівником хору в київської загальноосвітній школі № 9. У 1993 році створила хор «Просвіта» Оболонського району міста Києва.

Репертуар колективу під керівництвом Раїси Олексіївни налічував понад 150 музичних творів. За 16 років існування хор об’їздив із концертами майже всю Україну – від Севастополя до Тернополя, у тому числі виступав у військових частинах.

У січні 2015-го Раїса Олексіївна віддала Україні найдорожче, що може віддати людина. 19 січня у бою загинув син – кіборг, сержант Олексій Марченко. Указом Президента України «За особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, за вірність військовій присязі» героя посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня, а також нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту». Нагороду отримувала мама – наша Раїса.

Вона ще продовжувала працювати, але здоров’я не витримало і 30 листопада 2019 року пішла з життя. Хористи дуже любили свою очільницю, про що свідчить стаття в газеті «Слово Просвіти» під назвою «Покликана пробуджувати серця». У ній, зокрема, написано: «Вклонімося ж великій патріотці України, Матері Героя, видатній людині, незабутній Раїсі Олексіївні Марченко. З безмежною скорботою і вдячністю хор “Просвіта”».

Зліва направо: Л. Синиця, Є. Савчук, А. Семаньків, О. Комісаров, А. Навроцький, В. Навроцька, Г. Івченко, Р. Медяник, Л. Бухонська, Г. Казачинська, О. Сажко. 2006 рік

Анатолій Навроцький

Клас доцента Михайла Берденникова

Закінчивши консерваторію, Анатолій працював керівником вокально-інструментального ансамблю «Кобза» (Київ). Був автором пісень (зокрема «Веснянки»), обробок зразків українського фольклору, перекладень для хору, частина з яких увійшла до грамплатівки ВІА «Кобза». За сумісництвом викладав у Ніжинському культурно-освітньому училищі та продовжував педагогічну діяльність на кафедрі хорового диригування Київського державного інституту культури (1983–1985 роки).

Хормейстерська робота почалася в Заслуженій хоровій капелі Південно-Західної залізниці, далі – 9 років у Чоловічій хоровій капелі імені Левка Ревуцького на посаді диригента.

З 1985-го Анатолій Павлович – головний хормейстер Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Брав участь у 15-ти виставах не тільки за основним фахом, а і як, прекрасний поет і перекладач. «Я б хотів відзначити прекрасні переклади українською мовою євтушенківських віршів, які зроблені Анатолієм Павловичем Навроцьким. Вони вийшли адекватними авторському текстові, дуже вдалими та гармонійними», – висловився композитор Юрій Шевченко після прем’єри «Мушкетерів» у газеті «День».

Отже, поетичний дар – ще одна грань таланту Анатолія. Він створив безліч віршів, які можна було б укласти не в одну збірку. Деякі переклади українською мовою у хорових творах надруковані та ввійшли до репертуару хорових колективів.

У 2000 році Указом Президента України Анатолію Навроцькому присвоєно почесне звання «Заслужений артист України».

Лазар Попов

Клас доцента Володимира Колесника

По завершенні навчання Лазар викладав диригування в Житомирському музичному училищі, пізніше – керував хором на диригентсько-хоровому відділі. Згодом працював на диригентсько-хоровому відділі Донецького музичного училища.

Лазар – досить оригінальна, своєрідна людина в нашій групі. За винятком останніх років, він часто приїздив на наші зустрічі, розповідав про свою роботу й нові захоплення. Наприклад, в уже зрілому віці вирішив удосконалити власні піаністичні навички й навіть закінчив Донецьку консерваторію по класу фортепіано!

Нині живе й працює у Євпаторії.

Євген Савчук

Клас професора Олега Тимошенка

Один із провідних українських хорових диригентів, відомий як в Україні, так і за кордоном.

Практичну хормейстерську діяльність розпочав ще будучи студентом. Спочатку це були різні аматорські колективи. Починаючи з IV курсу консерваторії – головний хормейстер Київського державного театру оперети, диригент-хормейстер Державного заслуженого академічного українського народного хору імені Григорія Верьовки (з 1973 року), директор – художній керівник Чоловічої хорової капели імені Левка Ревуцького (з 1978-го). Від 1984 року й до сьогодні – генеральний директор, художній керівник і головний диригент державної, пізніше Національної заслуженої академічної капели України «ДУМКА».

Паралельно – навчання в асистентурі, робота викладача, старшого викладача, доцента, професора, завідувача кафедри хорового диригування Національної музичної академії України імені Петра Чайковського.

Євген Савчук (послідовно) – секретар, голова Хорового товариства імені Миколи Леонтовича, голова Київського обласного відділення, з 2016 року голова Національної всеукраїнської музичної спілки. Член-кореспондент, академік Національної академії мистецтв України. Заслужений діяч мистецтв України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, повний кавалер ордена «За заслуги», Герой України.

Зберігаючи і творчо розвиваючи усе найкраще, що було зроблено попередниками, Євген Савчук за період плідної творчої діяльності продовжив традиції уславленої капели «ДУМКА» і нині вона знаходиться на хоровому Олімпі. Колектив реалізував понад 1000 різноманітних концертних програм, здійснив більше 50-ти фондових записів, випустив 30 компакт-дисків не тільки в Україні, а й за кордоном. Провів чимало гастрольних турів у 50-ти країнах світу, де гідно репрезентував хорове мистецтво України, про що свідчать численні схвальні відгуки преси, музичної критики та громадськості зарубіжжя. На підтвердження цього є номінація за краще хорове виконання премії «Grammy» (США) за 2004 рік.

Поряд із концертно-творчою роботою значне місце у житті Євгена Герасимовича займає науково-педагогічна праця. Як педагог він виховав багато висококваліфікованих фахівців, є автором наукових і науково-методичних праць.

Євген Савчук – засновник і голова журі Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів. За його концепцією і безпосередньою участю в Україні проведено десятки хорових конкурсів і фестивалів.

Олена Сажко (Попова)

Клас професора Льва Венедиктова

Протягом 45-ти років постійним місцем роботи після консерваторії було диригентсько-хорове відділення Київської середньої спеціалізованої музичної школи імені Миколи Лисенка. Найкращою нагородою для вчителя є добрі спогади та вдячність учнів. Ними поділилася, зокрема, Аліса Литвак, доцент кафедри теорії та методики музичної освіти, хорового співу і диригування факультету мистецтв НПУ імені Михайла Драгоманова:

«Олена Павлівна – мій перший учитель із диригування. Сама випускниця Київської десятирічки імені Миколи Лисенка, вона після набуття вищої музичної освіти повернулася до цієї ж школи, щоб як молодий талановитий викладач присвятити життя вихованню майбутніх хормейстерів. Олена Павлівна вірила в здібності кожного з нас, із повагою та розумінням ставилася до всіх і давала програму трошки “на виріст”. Завжди пам’ятатиму “Буря бы грянула что ли” Маріана Коваля – перший твір, над яким я працювала з Оленою Павлівною і де вже повною мірою розкрився для мене її музичний та викладацький талант. А ще Олена Павлівна зіграла неабияку роль у подальшому становленні мене як фахівця, рекомендувавши по закінченні школи продовжити навчання у видатного і талановитого майстра Євгена Савчука. Завжди згадую Олену Павлівну з теплом і вдячністю».

І таких спогадів можна процитувати багато.

Андрій Семаньків

Клас доцента Анатолія Поляруша

Андрій розпочав педагогічний і творчий шлях викладачем музично-теоретичних дисциплін у дитячій музичній школі міста Калуша Івано-Франківської області. У 1972 році став керівником хору хлопчиків міського Будинку піонерів.

Учасники хору – понад 60 хлопчиків других–четвертих класів – рухливі, мов «живе» срібло. Ой як же не просто з ними працювати! Але дуже потрібно!

У статті «Срібні дзвіночки» місцевої районної газети є таки рядки: «Скільки праці потрібно, щоб збудити в дітях спрагу до прекрасного, добитися виразності, виконавської довершеності. Зате, як приємно відчути дзвінку, немов весняний струмок, музику дитячих голосів. Здається нічого прекраснішого, чистішого, свіжішого й глибшого немає. Керівник хору Андрій Корнилович – людина освічена, інтелігентна, працьовита, тонко розуміється на мистецтві співу. У сотні хлопчиків любов до пісні, до художньої творчості не згасла з роками, деякі навіть професійно пов’язали свою долю з музикою».

З 1986 до 2006 року Андрій Семаньків – директор музичної школи № 2 у Калуші, потім – викладач теоретичних дисциплін.

Перший ряд (зліва направо): Л. Синиця, Л. Бухонська, Г. Казачинська, Г. Івченко, Р. Медяник, О. Сажко, Л. Сенченко. Другий ряд (зліва направо): Є. Савчук, А. Семаньків, А. Навроцький, Т. Стінковий, Б. Гончар (чоловік О. Сажко). 2011 рік

Людмила Сенченко

Клас професора Олега Тимошенка

Із 1971 року – викладачка культурно-освітнього факультету Рівненського державного інституту культури імені Олександра Корнійчука. Керувала хором заочного відділення факультету, жіночим хором стаціонарної форми навчання.

Упродовж 20-ти років захоплювалася дитячим хоровим виконавством. Створила у Чернівцях дитячу хорову студію «Радість», яка 1983 року стала лауреатом Всесоюзного і Республіканського обласного оглядів художньої творчості й учасником телевізійних передач «Пісня скликає друзів». Колектив отримав звання «зразкового».

Від 1990 року Людмила викладає у Рівненському інституті культури хоровий клас, вокальний ансамбль, хорове диригування, хорову літературу, хорове мистецтво. Має друковані праці: навчальні посібники «Формування хорового мислення диригента», «Українська сучасна хорова література», ряд статей з історії диригування, хорового виконавства, курсу хорової літератури в Україні, «Авторський збірник статей з проблем хорознавства».

З 2009-го працює у Закарпатті, аналізує роботу творчих колективів і відомих виконавців, які зробили значний внесок у музичну культуру краю. Так з’явився 4-й розділ книги «Творчі портрети митців Закарпаття». Наукові статті друкувалися в багатьох українських і зарубіжних виданнях.

Доцент Людмила Сенченко провадить плідну діяльність у класі з диригування. Випускники її класу мають почесні та наукові звання.

Лариса Синиця

Клас професора Елеонори Скрипчинської

Весь її творчий і педагогічний шлях проходив у Запорізькому фаховому музичному коледжі імені Платона Майбороди. Протягом 50-ти років Лариса Михайлівна завідувала диригентсько-хоровим відділом, викладала диригування. Працювала (за сумісництвом) у Запорізькому педагогічному університеті, брала участь у роботі художньої ради дитячої філармонії.

У коледжі заснувала жіночий хор «Канцонета». Була хормейстером мішаного хору «Запоріжжя» диригентсько-хорового відділу, який не раз ставав переможцем міжнародних конкурсів. Лариса згадує: «Запам’яталося та було дуже приємно, як на фестивалі-конкурсі в Москві у Колонному залі імені Петра Чайковського публіка під час гарячих оплесків із різних куточків зали та балкону довго скандувала “Спасибі, Україно!”»

Про вчителя найкраще можуть сказати учні. Зокрема, доцент кафедри хорового диригування НПУ імені Михайла Драгоманова, керівник вокального ансамблю старовинної музики «Alitea» Жанна Гончаренко зазначила:

«Педагогічний талант, небайдужість і вимогливість, емоційна відкритість. Поєднання таких рис, як делікатність і безкомпромісність, уміння бачити й підкреслювати в людині найкращі риси, а коли треба – аргументовано вказати на недоліки. Разом радіти й співчувати, зацікавлювати і надихати, вести за собою, – усе це може вмістити тільки яскрава, неординарна особистість, якою є Лариса Михайлівна Синиця – мій перший педагог із хорового диригування! Колись фундаментально засвоєне за роки навчання, тепер втілюю у професійному житті в роботі з хоровими колективами та у класі хорового диригування! А ще, не менш цінне, чому також вчу своїх студентів, – це відчуттю єдності нашої великої диригентсько-хорової родини, наступність якої можна простежити на кілька поколінь».

Олег Скакун

Клас старшого викладача Григорія Новікова

Постійним місцем роботи було Житомирське музичне училище. Викладав хорове диригування, пізніше був на посаді завідувача денного відділу і викладача класу диригування.

На жаль, у 2004 році Олег помер.

Віра Соколюк

Клас доцента Володимира Чуби

До навчання у Київській консерваторії імені Петра Чайковського закінчила Чернівецьке музичне училище. Через п’ять років, отримавши диплом вишу, повернулася до рідного міста уже як викладачка.

Віра відрізнялася великою працездатністю й відповідальністю. Ці риси характеру проявлялися і в подальшій роботі. Вона прискіпливо й скрупульозно працювала з кожним учнем. Та, шкода, недовго. У 1980 році Віра трагічно загинула.

Тарас Стінковий

Клас професора Михайла Канерштейна

По закінченні консерваторії був направлений на роботу у Чернівецьке педагогічне училище (нині Педагогічний коледж Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича) на посаду викладача хорового класу та диригування. У цьому закладі Тарас працював 42 роки, був завідувачем музичного відділу, керував мішаним хором студентів, який у 2003 році здобув звання «Народний художній колектив». Із 1986-го паралельно очолював чоловічу хорову капелу «Дзвін» викладачів і співробітників Чернівецького університету.

Нагороди: Літературно-мистецька премія імені Сидора Воробкевича та Премія імені Омеляна Поповича.

На жаль, 10 червня 2014-го на 72 році земний шлях Тараса – відомого громадського діяча Буковини – скінчився.

Ось такий у нас курс – група-1971. Ми не зрадили своєму покликанню й традиціям і надалі, сподіваюся, будемо працювати, спілкуватися та, по можливості, зустрічатися 9 травня!

Староста групи Галина КАЗАЧИНСЬКА (САВЧУК)