Уже вчетверте збирав гостей фестиваль мистецтв «Оксамитовий сезон в Одеській опері»
Його цьогорічна програма відповідає західним фестивальним стандартам, коли афішу форуму складають оперні й балетні вистави, концерти, виставки і зустрічі у музичній вітальні. Водночас утворюється простір для дискусій, де у напруженому діалозі театру і соціуму осмислюються пошуки актуальної художньої мови, репертуарних пріоритетів, сучасні форми музично-театрального буття.
У фазу фестивального свята театр увійшов із потужним творчим потенціалом, випромінюючи енергію «само здійснення». Долаючи позірну елітарність оперного і балетного мистецтва, організатори фестивалю скористалися можливостями вивести театральне повсякдення за рамки звичного і наситити програму унікальними подіями.
Концепція фестивалю, чи не єдиного в Україні такого масштабу та спрямованості, принципово відкрита і наповнена суто одеською щедрістю й широтою. Свій сценічний майданчик одесити запропонували львів’янам, які показали під орудою диригента Володимира Сіренка на початку фестивальної програми резонансну цьогорічну прем’єру фолк-опери Євгена Станковича «Коли цвіте папороть». Учасники її постановочної групи – режисер Василь Вовкун і художник Тадей Риндзак взяли участь у створенні одеської версії «Набукко» Джузеппе Верді, якою урочисто завершився «Оксамитовий сезон».
Зустріч різних мистецьких шкіл і традицій на фестивальних перехрестях, часом несподівана і вражаюча, електризувала аудиторію, яка громом оплесків зустрічала зірок європейської музичної сцени – солістів Національної опери України Оксану Крамарєву (Абігайль) і Тараса Штонду (Захарія), Наталію Мацак і Сергія Кривоконя, соліста Королевського театру Мадрида і Гамбурзької камерної опери, фантастичного Орфея – контратенора Костянтина Деррі, солістку австралійського балету Мельбурна Наталію Куш (принцеса Аврора) і її партнера, соліста Баварської державної опери Максима Чащегорова (принц Дезіре).
Утім кульмінацією «Оксамитового сезону» стало концертне виконання музики Ріхарда Штрауса. Одеська опера сміливо прийняла виклик «останнього романтика», розвінчавши горезвісні примовки «публіка не зрозуміє», «публіка не піде». Заповнена вщерть зала на 1600 місць зібрала не тільки зарозумілих «експертів», чим розвіяла сумніви стосовно здатності «пересічних» глядачів радіти Красі – енергійній, сповненій вишуканого інтелектуалізму й стихійної всепоглинаючої еротики. Як відомо, ця музика, що народилася в епоху модерну, у перші десятиліття «двадцятого століття-вовка» як екстатичне прощання з прекрасними ілюзіями і романтичними ідеалами, потребує велетенського технічного й емоційного ресурсу.
Підводні рифи, які приховані в уславлених партитурах Штрауса, звично титулованого як Ріхард ІІ, небезпечні для кожного, хто не засвоїв уроки Ріхарда І – кумира вагнеріанців. Утім одеський вітрильник «Штраус-гала» у руках досвідченого «шкіпера» – диригента Олександру Самоїле сміливо підкорив музичну стихію. Виконання симфонічної поеми «Дон Жуан» і оркестрових, сольних та ансамблевих фрагментів з опер «Аріадна на Наксосі», «Капричіо», «Кавалер троянди» і «Саломея» дало обнадійливі відповіді на безліч професіональних запитань, виявило головну думку: в Україні, точніше в Одесі є молоді співаки, які багатством тембрів, витривалістю голосу, інтелектом і сценічною майстерністю спроможні опанувати оперні партії Ріхарда Штрауса. Щоправда, за допомогою великого музиканта, котрий стояв за диригентським пультом.
Концерт не тільки ввів музично-театральну Україну у престижний світовий штраусівський контекст, але доволі точно продемонстрував стратегічні пріоритети керівництва театру. На зустрічі у театральній вітальні їх гранично чітко сформулювала генеральний директор Надія Бабіч. Опера – не музей і має оновлюватися, насамперед шляхом напрацювання оригінального репертуару з акцентом на створення нових проектів, які зацікавлять молодих глядачів. Саме у репертуарному театрі існує реальна можливість забезпечити музичну якість вистав, високий виконавський рівень оркестру, хору, всього артистичного ансамблю, розвивати партнерські зв’язки із театрами інших регіонів, експериментувати.
Браво, Олександру Самоїле! Браво, оркестр! Браво, солісти! Браво, Одеська опера!
Ірина ДРАЧ
Фото Юрія ЛИТВИНЕНКА
На головному фото Ганна Литвинова – Саломея
