Будь-яку музичну прем’єру я розглядаю передусім із точки зору позитивного впливу на сучасну українську культуру. Звісно, далеко не завжди новий твір є (чи буде) незаперечним артефактом, особливо, якщо він синтезує різні види мистецтва. Таким безумовним позитивом став для мене новостворений український балет «Красуня та Чудовисько» Івана Небесного в Одеській національній опері
Мені пощастило відвідати одну з прем’єрних вистав, а отже, спостерігати справді приголомшливий успіх у публіки, яка до останнього місця заповнила розкішний зал історичного архітектурного дива Одеси. Глядачі – від малечі до представників старших поколінь, адже балет розрахований «для всієї родини» – в єдиному захваті сприймали майже двогодинне дійство, супроводжуючи бурхливими оплесками ледь не кожен балетний епізод, уже не кажучи про понад 20-хвилинні овації після завершення вистави. Бо в сценічному просторі звучала й розгорталася справжня магія фантастичної, заворожливої краси.
Чомусь упевнена, що авторський проєкт Одеської опери мав на меті повернути і дітям, і дорослим світ казки, відчуття насолоди та радість, яку забрала в нас війна. А ще – балет про всепереможну силу Краси і Добра. Тому архітектура вистави, всі її елементи «працюють» на творення тут, на очах у глядачів казкового дива. Не випадково автори звернулися до класичного балету-казки – жанру, який століттями забезпечує хореографічному мистецтву незмінну популярність. Нагадаю, що історично, український балет теж розвивався (й розвивається) у напрямку, насамперед, усталених класичних традицій, а його літературною основою були і є або художні твори, зазвичай, національні, або фольклорні джерела.
Вибір Одеського театру зупинився на сюжеті старовинної європейської казки «Красуня та Чудовисько» про красу і любов, що здатні перебороти темряву та злі чари. (До речі, цьогоріч ця, одна з найвідоміших у світі казкова історія відзначає 270-річний ювілей!) Утім, версію Жанни-Марі Лепренс де Бомон постановники помітно розширили й надали національних барв і сучасних ознак (авторка лібрето Тетяна Подерська).
Сюжетні лінії, фабульні моменти вистави рухаються в темпоритмі вже ХХІ століття – майже кінематографічному режимі «нон-стоп» і без помітних «швів»: усі перевтілення, навіть магічний обряд перетворення Принца на страшну потвору (і навпаки), відбуваються на очах глядачів. Ось у цій стрімкості, але без поспіху та в динамічному розгортанні «хронології» подій теж криється успіх вистави. Постановники чудово відчувають специфіку сприйняття, а надто дитячого – вміння «прикути увагу» публіки.
Певна річ, успіх балету залежить першочергово від музики та її хореографічного втілення. Музика нового твору Івана Небесного справді казкова, де є образи Добра і Зла, Краси і Потворства, вона здатна перенести в музичний простір розкішного палацу, де ви почуєте відлуння вишуканої класики ХVІІІ століття. Ця музика повертає романтику кохання та красу придворних балів, яка вміє малювати химерних істот і картини дикої природи та, водночас, бути дотепною й іронічною. А при цьому – тонко дати відчути, що ви слухаєте витвір українського балету, хоча в деяких моментах національна стихія стає більш відвертою й упізнаваною (та про це – пізніше).
На розкішно оркестровану симфонічну партитуру та всі нюанси образної палітри вельми чутливо реагує диригент-постановник, високопрофесійний маестро Ігор Чернецький. Під його орудою досвідчений оркестр розгортає музичну та хореографічну драматургію у злагодженому ансамблі, супроводжуючи новими барвами калейдоскоп картин і емоційних настроїв.
Музична мова казки перебуває в гармонійному дуеті з хореографією, – така співпраця народжує художні образи, коли кожна музична інтонація узгоджена з балетним рухом і жестом. Окремо відзначу творчу фантазію відомого балетмейстера-постановника Гаррі Севояна. Його неокласична лексика виявляє та підкреслює красу хореографічного мистецтва, насамперед у ліричних адажіо, а віртуозні гранд-піруети, карколомні стрибки, ефектні фуете, гранд жете тощо дають можливість якнайкраще показати техніку артистів (а вона вражаюче висока!). Втім усі ці, здавалося б традиційні, балетні рухи й пози «працюють», передовсім, на створення образу-характеру персонажа.
Ось саме в такій співтворчості композитор озвучує, а балетмейстер окреслює пронизливо ліричну, але рішучу й безстрашну Красуню Белль, що її образ яскраво розкриває Вікторія Соловйова (називаю артистів, яких мені довелося побачити), граціозну манірність її заздрісних сестер із дотепними іменами Капризетта та Претензетта, яких підкреслено чітко, подеколи гротескно характеризують Анастасія Кубарєва і Христина Ветчінкіна (відповідно), складну, двоїсту постать («два в одному») завороженого злими чарами Чудовиська та красеня Принца в переконливій інтерпретації Юліана Марченка (ще й досі не полишають пам’ять мелодичні інтонації та виразна пластика Чудовиська, коли він намагається уникнути погляду красуні Белль), люблячого, але досить безпорадного батька, пана Моріса, – саме таким він виглядає у виконанні Вадима Круссера, місцевого Дон Жуана, підступного красеня Гастона, образ якого чудово «подає» Віктор Руденко, а також головного персонажа, що уособлює лихо – Чаклунки (її різкі й загрозливо-гострі жести-рухи, супроводжувані «колючими» музичними ритмоінтонаціями Катерина Бурдік утілює як абсолютний образ-символ зла.
Однією з найбільших знахідок балетної вистави є, на мій погляд, залучення героїв української міфології: до свити Принца-Чудовиська потрапляють лицар-захисник із Карпатських гір Чугайстер, потужний парубок Вовкулак, юний мореходець Водяник і мавка, Магура (цим словом, до речі, названо український дрон: ще одна «мітка» сучасності). З українськими персонажами в музику буквально вриваються впізнавані ритмомелодії Карпат, які на диво органічно консонують із розмаїтим музичним матеріалом. Кожен із персонажів теж вирізняється характерним обрисом: завзятий, сміливий Чугайстер (Денис Черняк) – спритний, хоч і рухається «на чотирьох лапах», Вовкулак (Віктор Пелих), загадкова, але відважна Магура, мавка (Марина Стрижакова) та зухвалий Водяник (Павло Гриць). Усі вони – на стороні Добра, і підтекст тут очевидний: українські міфологічні герої об’єднуються зі своїми європейськими казковими «колегами» для захисту зачаклованого Принца-Чудовиська аби подолати злі сили.
Яскраво виглядають у виставі артисти, яких я не наважуюсь назвати кордебалетом, оскільки кожен із них «ліпить» за підказки музики та балетмейстера, хай і не головний, але «свій» персонаж, – подібно до оперного хору, що створює загальне емоційне тло й одночасно виявляє власну артистичну індивідуальність. Таким, зокрема, виглядає строкатий карнавальний натовп містян і завзяті перекупки, «оживає» в зачарованому палаці чайний сервіз під наглядом поважної пані Чаювання (Поліна Каліна), яка поблажливо ставиться до своєї свити, особливо маленьких чашечок, ложечок (окремий респект юним артистам ансамблю класичного танцю «Фуете» і центру балету «Фуете-гранд»!), а нотки доброго гумору додають заворожені Чаклункою придворні Принца – кумедні пан Годинник (Сергій Ткачук) і пан Канделябр (Андрій Кунтиш), «живі» подушки, пуфи, ковдри…
Звісно, одним із найважливіших феноменів, без якого неможливо уявити собі театральну виставу, а надто казкову, є її візуальне оформлення. У «Красуні та Чудовиську» фантазія художників зі сценографії й костюмів, як і ефекти відеографа чи майстра світла, здається, не мають меж. Наче «в країні чудес» художник-сценограф Андрій Злобін змінює сценічні картини розкішного палацу і святкової ярмаркової площі на контрастні їм, зачакловані палацові кімнати, обриси химерного дикого лісу й занедбаного темного саду, що раптово зникають під переможним світлом й красою.
Цими, майже як у комп’ютерній грі, візуальними змінами з 3D-ефектами та «грою» світла дивують глядачів художник-відеограф Євген Фарапанов і художник зі світла Павло Литвиненко. Як принагідно не згадати словами вдячності адміністрацію театру за придбані новітні арт-технології для художнього оформлення вистав!
Архітектуру краси нового балету створюють також костюми артистів, що мають бути і гарними, і зручними, особливо коли зображають «дивні» речі, на кшталт пузатих чайників, пласких блюдець, громіздкого годинника, чудернацьких канделябрів. Строкате розмаїття розкоші та страхіття, класичних силуетів і фентезі, різнобарв’я карнавалу, ярмарку й міфологічного світу і багато іншого, що їх запропонували майстри-художники з костюмів Сергій Васильєв і Олена Леснікова, вражають творчою уявою.
Звичайно, «за кулісами» залишається, непомітна для загалу, колосальна та копітка робота величезної команди – педагогів-репетиторів, режисерів, що ведуть виставу, художників-гримерів, костюмерів, концертмейстерів, працівників допоміжних цехів і адміністрації славетного театру під орудою його директорки і художньої керівниці Надії Бабіч. Важко собі уявити, скільки зусиль, енергії, матеріальних витрат вклала консолідована спільною метою команда, аби досягти спільної мети – подарувати глядачам радість зустрічі з Красою, Мистецтвом.
P. S. Переконана, що успіх «Красуні та Чудовиська» в Одеській національній опері лише набиратиме обертів, демонструючи, що сучасний український балет є частиною європейської культури. І в цьому мають переконатись спочатку глядачі оперних театрів України.
Леся ОЛІЙНИК
Фото Володимира ЕКИМБАШЯНА
