Учора, 30 вересня у Києві стартував один із найповажніших українських фестивалів сучасної академічної музики – «Київ Музик Фест». Офіційне відкриття ХХVІІ Фесту відповідало вже сформованим традиціям: у Великій залі Національної філармонії України у виконанні Національного академічного заслуженого академічного симфонічного оркестру під орудою його головного диригента Володимира Сіренка прозвучали твори метрів українського музично-творчого процесу. Цього разу це були композиції Мирослава Скорика, Євгена Станковича, Сергія Пілютикова та Івана Карабиця. Іноземну складову вечора, покликану відтворити міжнародний контекст фестивалю, становив один із останніх опусів Бели Бартока – Концерт для альта з оркестром (1945), у якому сольну партію озвучив британський альтист українського походження Андрій Війтович.
Світоглядно і стилістично контрастні композиції, представлені на концерті-відкритті фестивалю, мали спільний жанровий орієнтир, окреслений підзаголовком «Соло з оркестром». Виняток становив хіба що «Покаянний псалом» (2015) Мирослава Скорика, яким розпочався концерт. Ця симфонічна мініатюра з однозначною програмною спрямованістю, адекватно реалізованим послідовним розгортанням від унісонного квазі григоріанського звучання до траурного хоралу-маршу, ніби задала тон усій імпрезі. Трагедійність людського буття, суголосність сучасним реаліям життя українського суспільства – ось смислова домінанта композицій українських митців, навіть попри розбіжності у часі їхнього створення і той факт, що декого з авторів уже немає в живих. Можливо це збіг обставин, а може так влаштована наша свідомість, яка в усьому вишукує моменти подібності, актуальності?
Так чи інакше, але написані відповідно 1999-го і 2004-го «П’ять музичних моментів» для фортепіано з оркестром Івана Карабиця і Симфонія-концерт № 2 для альта і симфонічного оркестру Євгена Станковича звучали по-сучасному трагедійно, лірико-монологічно, із відчайдушним пошуком опертя, краси і утвердженням аксіоми, що найвищою цінністю є людина, її індивідуальність, життя.
Найгостріше вочевидь окреслені проблеми були заторкнуті у прем’єрі вечора – Концерті для фортепіано з оркестром «Чорний дзвін» (2016) Сергія Пілютикова. Ця одночастинна композиція з елементами мінімалізму у роботі з музичним матеріалом малює картину світу, що вивернувся назовні. У ньому є місце жахам вогню і вибухів (крайні розділи твору), примарливості й оманливості картин мирного буття (квазіпасторальний епізод у серединному розділі). Образи, що виринали у процесі розгортання цілого, були вкрай однозначними. Зазначимо, до слова, що переконливості їхнього звучання сприяла і сама виконавиця – професіонал в озвученні авангардної музики ХХ століття піаністка з Донецька, а нині киянка Діна Писаренко.
…Отже, «Київ Музик Фест-2016» розпочався. Чи буде він таким соціалізованим як твори зі стартової імпрези? Було б непогано, щоб ні. Але якщо й так, то напевне не варто вбачати у цьому кінець музики як чистого мистецтва. Зрештою, саме віддзеркалення почуття сфери навколишнього світу – одне з її призначень.
Валентина КУЛИК