Здається, іще вчора ми готувалися зустрічати Новий рік та ламали списи: за яким стилем святкувати Різдво, – аж ось уже й лютий місяць надворі… У божевільній святковій круговерті січень буквально пролетів, завороживши розмаїттям музичних програм: практично в усіх концертних залах у виконанні численних колективів у найвибагливіших інтерпретаціях
Одним із найдостойніших і тих, що найбільше запам’ятався, став концерт «Нові мелодії Різдвяної ночі: європейські традиції святкування Різдва» у Київській опері (Київському академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва). Ідея святкової програми у стилістиці вечора оперних арій і ансамблів була блискуче втілена її автором і режисером-постановником, директором театру Петром Качановим, диригентом-постановником Віктором Плоскіною і хормейстером-постановником Анжелою Масленниковою. Вийшло яскраве, вишукане музично-театральне дійство за участю солістів (власних і запрошених), хору та симфонічного оркестру.
Звісно, упродовж двох відділів звучали колядки й щедрівки (загалом 23 номери!). Але, по-перше, поруч зі світовими шлягерами, як-от «Тиха ніч», чи хрестоматійною «Нова радість стала», звучали рідкісні (наприклад, «Ой як прилітали та й два соколоньки» чи упівська «Сумний святий вечір»), авторські («Хтось із дитям удвох» Марії Бурмаки) твори. Усі в сучасних аранжуваннях відомих композиторів: Ганни Гаврилець, Івана Небесного, Тимура Полянського, незабутнього Романа Мельника та ін.
Відтак народні мелодії «вбралися» в джазові, блюзові, кантрі тощо стилістичні «шати». До академічних додалися неповторні тембри дримби, трембіти, дзвіночків, саксофона, гітари. Поєднувалися також тембри солістів (сопрано і бас, бас і баритон, три тенори та ін.). Хор і оркестр то делікатно підтримували солістів, то «експонували» власну майстерність, виходячи на перший план. Таким чином, кожен номер перетворювався на вокально-симфонічну мініатюру чи навіть розгорнуту «оперну» сцену.
Неможливо перелічити всіх солістів, тим більше, що вони були «на висоті» й достойні похвал. У першому відділі панували оперні майстри (Дар’я Литовченко, Дар’я Миколенко, Ольга Фомічова, Олександр Вознюк, Володимир Тишков, Тарас Штонда), у другому – здебільшого представники популярної музики (Марія Бурмака, Павло Табаков, Дмитро Тодорюк). Кожен із них завершував виступ віншуванням: бажав присутнім щось своє, особливо тепле, – що сприяло атмосфері особливої задушевності.
Звісно, були глядачі, які прийшли заради Вікторії Лук’янець (високий політ її піднебесного сопрано в «Спи, Ісусе») чи Ніни Матвієнко (її коронна «Що то за Предиво?»), проте фанати не були розчаровані, а, навпаки, всіляко розхвалювали (цілком справедливо!) цільність і цілісність програми, її логічну побудову (по наростанню), динаміку, контрастну драматургію – майже три години пролетіли непомітно. Душа співала й рвалася назовні (як у культовому мультику: «Зараз заспіваю!») Тож, коли у фінальній «Нова радість стала» міжряддя заповнив хор, а диригент повернувся до зали, вона вибухнула співом. Оце-то вийшов могутній хор! Справжній апофеоз, єднання душ і сердець усіх виконавців і слухачів!
Зала була переповнена вщерть. У рядах публіки траплялося багато знайомих обличь. «Добре, що у нас є такі таланти!» – захопливо вигукнув після концерту Володимир Огризко (Міністр іноземних справ України 2007–2009 рр.), який вручив В. Лук’янець величезний букет. «Мені дуже імпонує смак організаторів дійства», – додав Віктор Гуцал, художній керівник Національного оркестру народних інструментів України. Після концерту щасливі учасники вийшли на спільну фотосесію, до якої долучилися й імениті гості.
Гадаю, що цій програмі гарантоване довге життя: як цілісно, так і окремим номерам чи їхнім комбінаціям. А відтак пророкую їй беззастережну любов глядачів і комерційний успіх (хоча в останньому я не фахівець). Дякую організаторам і музикантам за отримане море позитивних святкових, насправді Різдвяних емоцій.
Ірина СІКОРСЬКА