
Інтерв’ю мистецтвознавиці, журналістки Марії Сидорак з українськими виконавцями, лауреатами міжнародних конкурсів віолончелістом Олексієм Шадріним і піаністом Артемом Ясинським напередодні їхнього концерту в Києві 29 жовтня у Будинку актора
Марія Сидорак: Яким було ваше перше знайомство з музикою та початкова музична освіта? Я знаю, що ви навчалися в спеціалізованих музичних школах. Чи сильно це на вас вплинуло? Як думаєте, яким би був творчий шлях, коли б ви потрапили в інші навчальні заклади чи до інших викладачів?
Артем Ясинський: Так сталося, що я одразу опинився в класі дуже хорошого викладача Альбіни Орищук, а ще у нашій школі була творча атмосфера. Хоч і була здорова конкуренція серед дітей, але ми завжди мали велике бажання пограти в ансамблі, та й говорили насамперед про музику. А без цього взагалі нічого не було б, без цієї творчої атмосфери.
Олексій Шадрін: У мене вся сім’я – музиканти, тому вибору особливо не було. Десятирічка – одна з найсильніших музичних шкіл і базова для музикантів у Харкові. Мене віддали туди до прекрасного педагога (професора Олени Щелкановцевої), яка навчила любити музику і займатися професійно.
А. Я.: Окрім чудових викладачів зі спеціальності, у мене були дуже хороші педагоги з сольфеджіо і гармонії, – це ті предмети, які прищеплюють любов до музики.
О. Ш.: Пам’ятаю, у мене була вельми сильна музична література. Сольфеджіо мені не так уже й подобалося, бо нас змушували зазубрювати все по книжці. А навіщо це, коли ти елементарно нічого не можеш зрозуміти?
А. Я.: Ти знаєш, ось ти любив музичну літературу, а я прийшов до цього пізніше. Це була українська музика. І викладачі у мене були чудові, особливо з теорії, сольфеджіо, напевно, через це я й полюбив цей предмет. Так, ви знаєте, все залежить від викладача.
М. С. Далі ви навчалися за кордоном. Які відмінності української і європейської систем освіт? Можливо, дещо варто було б запозичити й українським навчальним закладам?
А. Я. Основна відмінність – та, що там є більша можливість проявити індивідуальність. Пам’ятаю, в Україні нас змушували весь час щось робити, а от у Європі ти нікому не потрібен: або працюєш, або ні, і це нікого не хвилює. Я дуже вдячний викладачеві у Німеччині, тому що він завжди знаходив час позайматися зі мною. А ще там прекрасні інструменти. Це був шок: в Україні я грав на 60-річному роялі, а коли приїхав у Бремен, побачив нові Steinway в ідеальному стані.
М. С. Мало уваги від викладача – це позитивно чи негативно на вашу думку? Бо є, наприклад, педагоги, котрі надто переймаються студентами і стають їм майже другими батьками. Я розумію, що за кордоном такого підходу немає.
А. Я. Мені пощастило, у мене був саме такий викладач.
О. Ш. І в мене так само. Ми постійно приходили до нього, іноді маленькою компанією, він готував щось для нас усіх. А ще особливістю закордонної освіти, зокрема у Німеччині, є, мабуть, зовсім інший бюджет, котрий виділяють, на мистецтво.
М. С. Рішення жити й навчатися за кордоном загалом було складним для вас як музикантів? Важко було покидати власну зону комфорту, клас, педагогів?
О. Ш. Усе залежить від викладача. Тому що для 15-річного підлітка країна, де мешкаєш, не відіграє великої ролі. Моєму вчителю здавалося, що виконавської школи в Україні немає. Через те, що в Європі – зовсім інше фінансування, багато педагогів-професіоналів емігрували з країн пострадянського простору. І зараз уже до них їдуть займатися. Неважливо, це Лондон, Париж чи Ганновер. Мені пощастило, хоча спочатку було тяжко.
М. С. За часів навчання ви брали участь у різноманітних майстеркласах. Чи було колись бажання повернутися з такими майстер-класами в українські школи у ролі викладачів?
О. Ш. Так! Хочеться бути потрібним і корисним у своїй країні. А майстерклас – це можливість ділитися досвідом і пізнавати молоде покоління музикантів.
А. Я. Діти на майстеркласах зацікавлені, у них є велике бажання щось грати. Вони вмотивовані, й усе, що ти кажеш їм, сприймається буквально. Це дуже цінно.
М. С. Але для них також важливо мати за приклад саме молодих музикантів, які захоплюються своєю справою, гастролюють, вивчають нові твори.
А. Я. Тут річ у тому, що ти отримуєш задоволення від роботи. Ось у нас зараз були репетиції, і це стільки позитиву!
М. С. Ваша програма містить різнохарактерну музику, чому об’єднали її в один концерт?
О. Ш. Я готувався до конкурсу, і одним з центральних творів була соната Брамса. Ми вирішили «обіграти» її на різних сценах. Програму зробили цікавою і різнобарвною. Це так звана «Подорож крізь епохи».
А. Я. Особисто мені дуже сильно подобається соната Локателлі – це просто джаз! Там такі різкі зміни гармонії, настрою, і це завжди відбувається дуже несподівано, навіть для мене! Водночас це дуже красиво!
О. Ш. У нас є і романтика, і класика! Чекаємо на вас 29 жовтня!
М. С. А як виникла ідея спільного виступу, в ансамблі?
О. Ш. і А. Я. Ми познайомилися на записі твору, після цього поспілкувалися й вирішили пограти разом. А ще дуже корисно йти в ногу з однолітками і знаходити цікавинки в класичній музиці.
А. Я. Круто, що в Олексія є чіткі ідеї і мені не потрібно думати про ноти. Нам цікаво втілювати конкретну концепцію в життя, репетиції тоді стають дуже плідними. Ти не просто вчиш матеріал, – це ніби розмова про щось глибоке, інтимне.
М. С. Якими ви бачите твори, котрі гратимете? Що вони для вас означають? Що ви хочете розповісти й донести аудиторії?
О. Ш. Соната Локателлі – це взагалі соната для скрипки, а оскільки П’ятті (італійський композитор і віолончеліст) був справжнім віртуозом, він вирішив зробити перекладення для віолончелі. Там фортепіано, грубо кажучи, має другорядну роль, ця соната в основному заточена на віолончелі. Це яскравий віртуозний твір, який мені дуже подобається.
А. Я. Але в ансамблі, я тобі скажу, це один із найскладніших творів, котрий я грав за останні роки! (Сміється.)
О. Ш. Сонати Бетховена взагалі потрібно грати все життя і розуміти. Ми виконаємо найкоротшу його сонату (їх у Бетховена п’ять), але найважчу.
М. С. Чи в інших програмах граєте твори сучасних українських композиторів, молодих авторів? Можливо, ви з кимось співпрацюєте або записуєтесь?
А. Я. Люди дуже тепло реагують на українську музику! Я часто виставляю Скорика, хочу виконати прелюдії Карабиця, вони красиві. На конкурсі в Сіднеї грав прелюдію і фугу Скорика – люди так круто зреагували, стільки всього приємного написали і майже всі просили ноти!
О. Ш. Я поки не часто мав справу з українською музикою, але ось нещодавно грав «Романс» Лятошинського в проєкті «Відображення» у складі Лятошинський-тріо. Слухачі навіть не знали цей твір, багато хто захотів отримати ноти, так усім сподобалося! До речі, Іванка Карабиць (донька композитора Івана Карабиця) подарувала ноти двох сонат для віолончелі батька, будемо їх вчити. Тому що людям потрібна нова та цікава музика.
М. С. У які міста України ви б хотіли ще завітати з концертами?
О. Ш. Нас нещодавно так класно приймали в Хмельницькому, така тепла і палка публіка! Дуже хочу поїхати в Чернівці, Ужгород, Кам’янець-Подільський. Мати регулярні концерти в Києві та Львові.
М. С. Які поради можете дати учням, студентам?
О. Ш. Любіть і ставтеся до роботи чесно! А вже потім знайдуться люди, які вам допоможуть і підкажуть!
Біографічні довідки:
Олексій ШАДРІН народився у Харкові в родині музикантів. Із 7 років почав навчання в ХССМШ (віолончель, клас професора Олени Щелкановцевої), потім продовжив у Німеччині (Ганновер і Кронбург). Брав участь у майстеркласах провідних музикантів світу.
Був учасником благодійного концерту пам’яті музичного спадку Мстислава Ростроповича в Німеччині у рамках Фестивалю Кронберзької музичної академії.
Олексій – фіналіст 3-го Міжнародного конкурсу імені Девіда Поппера в Угорщині, володар Другої премії Міжнародного конкурсу в Мінську, Першої премії Міжнародного конкурсу імені Миколи Лисенка в Києві та отримав Третю премію конкурсу «Празька весна».
Він виступав із концертами в Україні, Росії та Франції. Його партнерами по сцені були такі музиканти, як Павло Балефф, Валерій Соколов та Євген Ізотов.
Віолончеліст регулярно виступає із МАСО «Слобожанський».
Артем ЯСИНСЬКИЙ народився в сім’ї музикантів у Донецьку. У семирічному віці почав навчання у спеціалізованій музичній школі для обдарованих дітей (клас Альбіни Орищук), потім продовжив освіту в Німеччині (Бремен). Зараз Артем – доцент кафедри спеціального фортепіано Бременської консерваторії.
Під час навчання Артем отримав призи на міжнародних конкурсах, таких як Sydney International Piano Competition (США), Gina Bachauer International Artist Competition (США), Top of the World Piano Competition (Норвегія), Sendai International Music Competition (Японія), Gian Battista Viotti Competition (Італія), Конкурс молодих піаністів пам’яті Горовиця (Україна), Theodor Leschetizky Competition (Німеччина), Steinway-Förderpreis (Німеччина).
Концертував у Німеччині та багатьох інших країнах Європи, у США, Канаді, Японії, Австралії, Південній Кореї. Під час навчання відвідував майстеркласи у Дмитра Башкірова, Пауля Бадури-Скоди, Михайла Воскресенського, Якова Касмана, а також брав участь у багатьох фестивалях Європи та США.
Артем постійно виступає у найкращих залах з провідними оркестрами світу.
У травні 2015 року вийшов його перший диск на Naxos Grand Piano Label із творами польського композитора й піаніста Йосипа Гофмана (Jozef Hofmann). Другий диск із сонатами Доменіко Скарлатті вийшов у січні 2018 року на Naxos Label.
Марія СИДОРАК, 22.10.2021