kateryna-odesa

Одним із беззаперечно важливих процесів для України, що має відбуватися буквально тепер, під час активної фази війни, є системна реконструкція. Про це говорить багато хто, зокрема й відомий історик Тімоті Снайдер, котрий повсякчас наголошує на потребі інтенсивного та дієвого вибудовування української переможної візійності вже зараз

Оперний театр – та інституція, котра може запроваджувати це оновлення на одному з глибинних рівнів – зміни ідентичності. Аналіз і ревізія її наявних вимірів, а також вдумлива рецепція щодо неоднорідного спадку, яким є минуле й сьогодення української опери, є тим, що потребує безпосереднього включення усіх дієвців галузі. Адже опера здатна формувати потужні світоглядні бачення, маючи фантастично розмаїтий інструментарій, властивий даному театральному формату.

Проєкт «Катерина», – саме так можна окреслити низку подій і процесів, що сприяли виходу першої від початку повномасштабного воєнного вторгнення росії в Україну оперної прем’єри в Одеській опері, – вирізняється рухом у бік потрібної трансформації. Системність підходу до її реалізації є ознакою тих безумовно позитивних змін, які продемонструвала і власне вистава, і, що вагоміше, якісна та злагоджена робота за лаштунками всієї команди театру.

Відзначу найважливіше з того, що побачила саме у цьому – вдумливій системній праці колективу Одеської опери.

1. Відчуття командної єдності

Очевидно, що директорка – художня керівниця театру Надія Бабіч зуміла у непростих умовах воєнного часу скоординувати зусилля та головне – проаналізувати й забезпечити ресурс, потрібний для здійснення абсолютно нової в усіх сенсах постановки. Чіткість і вірність поставлених цілей віддзеркалена як у самій виставі, художня якість котрої є беззаперечним досягненням, так і в комунікації театру, позначеної бажанням знайти точки перетину з інтересами сучасного глядача, необхідністю вибудовувати ті самі нові виміри ідентичності.

2. Масштабування чергової оперної прем’єри до рівня проєкту

Кожен відвідувач оперних театрів, особливо світових лідерів галузі, з власного досвіду знає, що сенс нової постановки – не лише художньо якісне видовище. Це також, – а, радше, насамперед, – і робота з численними сенсами: локальної спільноти театрального закладу й міської громади, пріоритетами колективу та актуальними у масштабах національної культурної політики ідеями тощо. У підсумку, це і створює підгрунтя, яке уможливлює участь інституції у фундаментальних суспільних процесах.

У випадку з «Катериною» можна відзначити свідоме формування всіх концептуальних складових прем’єри: від вибору теми майбутнього твору до розуміння його значення у контексті історії саме Одеської опери. Додамо сюди появу наукових рефлексій довкола прем’єри, якісно проведену роботу з аудиторією, розуміння потреби постпрем’єрних висновків і сприятливе вибудовування комунікаційного поля у професійному середовищі, наявність освітнього супроводу, забезпеченого роботою літературної частини, врешті-решт результативний мерч.

3. Вдалий каст

Безумовно, – один із найважливіших для успішної реалізації постановки рівнів. Тим, хто спостерігає за світовими оперними процесами, достеменно відомі імена людей, які вміють добирати влучні касти, – саме ті, що спрацюють у кожному окремому випадку максимально ефективно.

З радістю відзначу, що каст «Катерини» є таким, що не просто добре забезпечує виконання професійних обов’язків, а й створює потужну командну синергію. Композитор, режисерка, диригент-постановник, хормейстер, сценограф і весь склад не лише солістів, а й тих, хто оживлює красу на сцені, працюючи винятково за лаштунками (різні театральні підрозділи), вдало комунікують, випромінюючи наявність спільної мотивації.

Мій персональний досвід підтверджує, що саме подібна мотивація працівників і є визначальною. Адже вона трансформує свідомість, переконує та забезпечує дива тоді, коли інші фактори можуть загальмувати.

4. Сучасна візуальна естетика

Опера в різні часи (починаючи від античних драм, що лежать у ДНК жанру) передбачає видовищність як вагому складову. Візуалізація сучасної опери – це Всесвіт найнеймовірніших естетичних підходів, залучення таких технологічних інновацій, котрі лише можна собі уявити.

Утім, якщо говорити про український оперний простір загалом, даний параметр наразі є одним із найслабших. «Зависання» на застарілих естетичних еталонах, що переносять глядача ХХІ століття у середовище візій минулого (не кращого, як зрозуміло), склали стійкий стереотип сприйняття опери як чогось закоснілого, негнучкого, відірваного від реалій.

«Катерина» явно не відповідає такому баченню жанру. Постановники пропонують візуально емпатичний простір, що вдало відтворює цілісний сценічний світ, поєднує різні естетики, вміло «працює» зі спецефектами. Він також влучно підкреслює постаті акторів-співаків, – увагу публіки не відволікають невдалий грим чи костюм, що загострюють певні фізіологічні особливості.

«Катерину» приємно дивитися! Цікаво спостерігати за тими перетвореннями, що їх винайшла постановочна команда у грі світла, фактур і мізансценічних рішень.

5. Великий сучасний оперний текст

Поза тим, що опера як така давно не має обмежень (на рівні сюжетів і способів їхнього втілення у текстах), усе ж, і дотепер для сучасного світового оперного процесу визначальними лишаються твори, написані для великого складу виконавців – оркестру, солістів, хору, часто із включенням хореографії тощо. Слід пам’ятати: музична драма, яка має зв’язок зі своїми античними прототипами, досліджує серйозні світоглядні проблеми та конфлікти. Тому потребує відповідного ресурсу.

Українські реалії останніх десятиліть не були сприятливими для появи таких масштабних творів, хоча приємно відзначити, що позитивний рух у цьому напрямку відчутний і, сподіваюсь, невідворотний. «Катерина», поза сумнівом, належить до ряду подібних нових великих полотен. Автор оперує канонічним для української культурної традиції текстом (не скажу, що завжди переконливо у запропонованих ним як лібретистом і композитором варіантах, але це інше питання). Він вводить свій опус у контекст сучасних реалій та активізує накопичений смисловий потенціал, що піддається рефлексії і спонукає до подальшого самоусвідомлення й пошуку ідентичностей.

Тож, проєкт Одеської опери «Катерина» – важливий, вчасний і бажаний крок української опери до тих процесів реконструкції, що мають проявити нам нас самих у теперішньому та майбутньому – незалежних, сильних, самодостатніх, відкритих до світу, сміливих у власній амбітній креативності, успішних, дієвих і згуртованих. Українців, якими нині відкриває нас весь світ!

Анна ГАДЕЦЬКА, співзасновниця та програмна директорка фундації Open Opera Ukraine

Фото Дмитра СКВОРЦОВА і Володимира ЕКИМБАШЯНА