afisha

14 серпня «Київська камерата» запрошує на ексклюзивну імпрезу: «“Пори року”. Антоніо Вівальді. Олександр Гоноболін»

«Пори року» – невичерпна тема мистецтва. Скільки вже до неї зверталося композиторів різних національних культур, а вона як була, так і залишається невичерпним джерелом натхнення й злету творчої фантазії. Слухачам подобаються її ненав’язливість, невигадливість, доступність і естетична краса. Адже не може «календарно-сезонний» сюжет бути обтяжливим.

Краса природи, зміна сезонів – весни, літа, осені, зими – не тільки захопливе, а й щось звичне, рідне, те, з чим людина стикається щодня, помічаючи перетворення у природі та власному житті у зв’язку з цим. Ми єдині з природою і світобудовою, її законами, процесами та вічною циклічністю. Тому й музичні образи на тему «пір року» нас так зачаровують і залучають до орбіти своєї магії.

Із нетлінкою великого італійця Вівальді – все зрозуміло. Ну, не станемо ж ми вкотре розхвалювати його геній, відображений у безсмертних «Порах року». Це шлягер на всі часи – і крапка. А ось із колегою Вівальді по перу – сучасним українським композитором Олександром Гоноболіним – ситуація не така проста й зрозуміла.

Усім адептам великого італійця не так легко простувати слідом за вічною темою, – постійно як правозахисник пильнує ревнивий «рудий абат», якого так прозвали за його незвичайний і рідкісний для венеціанців колір волосся. Ну хто з ним може тягатися? Якщо підходити до питання зі змагальної позиції, то відразу можна ставити хрест, – вона згубна й неправильна. Тут, щонайшвидше, потрібно заплющити очі на «великий авторитет», постаратися забути про нього і творити дещо своє – у власному авторському стилі, якнайдалі втікаючи від впливу рудого спостерігача.

Та й слухачі не повинні зациклюватися на красі вівальдіївської музики, якою б прекрасною вона не була. Завжди слід залишатися відкритим до пізнання чогось нового, а вже потім порівнювати, оцінювати й виносити вердикти. Погано, якби історія музичної культури за стільки століть подарувала нам лише нетлінну працю Антоніо Вівальді. Після тижня прослуховування цього шедевра він би так набрид, що хотілося б хоч чогось на цю тему, але іншого й нового. Тому варто від початку налаштуватися на компромісну хвилю сприйняття з установкою, що твори на календарно-сезонну тематику в принципі хороші – кожен по-своєму.

Композитор Олександр Гоноболін, за сумісництвом скрипаль і диригент, запропонував індивідуальне бачення та прочитання «пір року». Твір, до речі, у виконанні відомої скрипальки Богдани Півненко, яка заявлена солісткою на афіші, прозвучав у квітні на відкритті фестивалю Kharkiv Music Fest.

Але, задля розуміння музики незнайомого більшості слухачів, як і мені, автора, – кілька слів про нього самого.

Він здобув освіту в стінах Київської державної консерваторії за класом скрипки професорки Ольги Пархоменко (1987). Народний артист України, член УААСП, Академічного суспільства Франції ART-SCIENCES-LETTRES, французьких асоціацій композиторів C.A.S.E.M. і виконавців SPEDIDAM, лауреат багатьох всеукраїнських і міжнародних конкурсів композиторів.

У різні періоди творчої діяльності працював концертмейстером Державного симфонічного оркестру Абхазії, солістом сухумської, херсонської, миколаївської філармоній, диригентом миколаївських камерних оркестрів «Капричіо» та «ARS-NOVA». Деякий час викладав у сухумському й херсонському музичних училищах. Давно та активно гастролює в Україні, Франції, Болгарії, Угорщині, Німеччині, Голландії, Іспанії, Ізраїлі, Грузії, Абхазії, виконуючи музику відомих композиторів і власні твори.

Він – автор понад 400 творів для симфонічних і камерних оркестрів, ансамблів, струнно-смичкових інструментів, фортепіанних і вокальних опусів, а також театральної музики. У його музичному оформленні поставлено вистави у Ризі, Києві, Херсоні та Миколаєві. Чималу частину творчості композитор присвятив репертуару учнів дитячих музичних шкіл.

Наразі він тимчасово мешкає в Руані, бо у перші дні війни спішно залишив Херсон. Цьогоріч на річницю російського вторгнення – 24 лютого його твір «Адажіо та Алегро» для оркестру виконувався у Берлінській філармонії.

Тож, у кар’єрному сенсі Олександр Гоноболін – цілком благополучний та увінчаний нагородами музикант. А як щодо його музики?

«Крива полька», «Тарантела» для оркестру, Концерт «Дуель» для скрипки та віолончелі з оркестром, твори для камерного оркестру «Верхи на необ’їзній секунді», «Соль-ре-соль» – музичний жарт на тему Моцарта, «У лабіринті почуттів», «Попурі на аргентинські танго», «Жартівна фантазія», «Парад-алле», «Кадриль», «У країні чудес», «Чотири дефіле: Аромат. Наївність. Ніжність. Азарт», «Маятник і стрілки»… Судячи з назв і жанрів, Олександр Гоноболін – автор опусів полегшеного характеру. Видно, що його музиці притаманні гумор, театрально-ігровий елемент і вона подобається публіці, особливо зараз – у складних умовах нашого часу, адже розважає, не дає нудьгувати.

Ну, а що ж «Пори року»? Вони написані, скоріш за все, в притаманній композитору ігровій манері, кожна частина – в певному стилі. Приміром, «Зима» – у стилістиці бароко, «Весна» – романтизму з легким відтінком брамсівської специфічності, «Літо» – в естетиці джазу, в «Осіні» панує дух танго П’яццолли з домішкою шостаковичівської традиції.

Такий стильовий хаос – авторська родзинка твору. Й такий задум здається досить оригінальним. У всякому разі ніхто з композиторів, котрі зверталися до теми «пір року», а таких було чимало, не додумався й не запропонував подібного вирішення. Усі інші втілювали у музичних образах особисте бачення пір року в єдиній стильовій авторській манері.

Що ж, залишається дочекатись концерту задля знайомства з композитором і формування власної оцінки й судження щодо музичного бачення безсмертної теми мистецтва Олександром Гоноболіним. Ну, і, звичайно, отримати черговий, уже незрозуміло який за ліком шанс послухати й насолодитися нетлінкою великого італійського метра.

P. S. Тема «Пори року» надто багатогранна й невичерпна навіть для окремої статті, не кажучи вже про анонс концерту. Тут тільки прочинено завісу, дано натяк, старт для її обговорення. Тому через кілька днів, а то й раніше, розмова щодо цієї інтригуючої і цікавої проблеми продовжиться у відповідній статті-роздумах. Тож спостерігайте за пресою, – далі буде…

Анна ЛУНІНА