Під завісу 44-го сезону митці Київської опери на Подолі презентували гучну прем’єру легендарної опери Шарля Гуно «Ромео і Джульєтта»
Ця вистава – не просто повернення до класичного сюжету, а оригінальне сценічне прочитання, яке звучить українською мовою (переклад Анни Волинської) і розповідає вічну історію кохання, представлену крізь призму сьогодення.
Постановники: керівник проєкту – заслужений працівник культури України Петро Качанов; диригент-постановник – народний артист України, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Василь Василенко; режисер-постановник – Дмитро Тодорюк; художник костюмів – Дмитро Курята; хормейстерка-постановниця – Анжела Масленнікова; балетмейстер-постановник – Сергій Кон; сценографка – Вероніка Риженко; художник-постановник світла – Андрій Севастьянов; диригенти – народна артистка України Алла Кульбаба, Роман Будзяк; режисер – Анна Янчук; концертмейстерки – Марія Поляшова, Любов Орлова, Юлія Ященко; художниця світла – Тетяна Музиченко; звукорежисери – Олександр Білий, Віталій Козак; режисерки, які ведуть виставу, – Алла Пригара, Олександра Зворигіна.
Дійові особи та виконавці: Джульєтта – Наталія Чепченко; Ромео – Данило Коток; Гертруда – Вікторія Осадчук; Стефано – Тамара Ходакова; Тiбальд – Олександр Монастирський; Меркуціо – Артем Курінний; Грегоріо – Микита Наумов; Капулетті – заслужений артист України Андрій Гонюков; Отець Лоран – Володимир Щур; Князь – Владислав Фоміних; Паріс – Євген Малофеєв; Бенволіо – Антон Перегуда; Монтеккі та Капулетті – артисти хору і балету.
Відома шекспірівська історія протистояння двох непримиренних кланів Монтеккі й Капулетті, яка призводить до трагедії, – немов люстерко того, через що проходить сучасне суспільство. Саме вічна актуальність сюжету і геніальна музика Шарля Гуно, сьогодні надихають митців шукати нові сенси, розповідаючи про добро та зло, підлість і ворожнечу, конкуренцію і бої без правил, та про силу Кохання з великої літери!
«Ми живемо в жорстокому світі, де вирують емоції…»
– Загадковість цієї прем’єри в тому, що червень для театрів, як правило, провальний, бо починаються «мертвий сезон» і відпускна кампанія, але для нашого колективу вистава є певним мистецьким проривом, – зазначає Петро Качанов, директор-художній керівник Київської опери і керівник проєкту вистави «Ромео і Джульєтта». – Хоча відбувся лише один показ під завісу театрального сезону, але ми маємо повний аншлаг – усі квитки продали миттєво! Можливо, якби ми запланували дві чи три вистави, то не отримали такого потужного результату… Для будь-якого соліста, котрий виходить на сцену, для нас – постановників, режисерів, артистів – бачити пусті місця в залі стрес.
Нагадаю, що у червні ми поставили собі за мету показати глядачам велику частину свого репертуару, який прикрашав цей сезон. Майже всі опери й прем’єрні балети останнього та попередніх років ми з успіхом презентували у цей літній місяць.
Шарль Гуно написав масштабний твір – п’ять актів. Наша вистава – на дві дії, що тривають дві з половиною години. До речі, постановники цієї версії опери – диригент Василь Василенко і режисер Дмитро Тодорюк навіть відкрили кілька купюр, які ми робили у попередній постановці 2021 року. Вистава стала трошки довшою, але повнішою і ближчою за музикою до оригіналу. Попередня вистава була мінімалістичною у постановочних засобах…
Ми намагаємося тримати високою мистецьку планку, хочемо, аби глядачі бачили високопрофесійне дійство, використовуючи повноцінні декорації та красиві костюми, класних солістів, хористів, танцівників і музикантів оркестру. У виставі 2021 року були «слабшими» декорації та костюми, а зараз ми виправили цю ситуацію. Водночас знайшли можливість створити абсолютно нову постановку. Хочемо, щоб опера не сприймалася як елітарна екзотика, а була живою, адже академічна музика – це фундамент інтелектуального життя нації.
Нині постановка – яскрава й оригінальна в контексті іншого режисерського трактування. Дмитро Тодорюк, з одного боку, показує твір, немов у сучасному часі, а з іншого – поза часом. Дійство відбувається в октагоні (це фактично клітка-ринг для боїв без правил).
Ми живемо в жорстокому світі, де вирують емоції… Як у XVI, так і XXI столітті люди схожі з огляду на їхні вади й цінності, бо любов і ненависть, заздрість і конкуренція, підлість і ворожнеча нікуди не зникли. Наша вистава – про різні людські риси, але ми говоримо, що, попри трагічний кінець історії про Ромео і Джульєтту, кожен повинен все ж таки зрозуміти для себе, що велике почуття любові, кохання – існує!
«Кулачні бої між світом бізнесу і представниками вулиці»
– Першим візуальним образом цієї історії переді мною виникла… «клітка», як ринг, де відбувається дійство, а Монтеккі – це паркуристи, які лазять, долаючи різні перешкоди, де хочуть, тому й Ромео легко долає перила, паркани тощо на сцені. На противагу цим героям, Капулетті – «офісний ТОП-менеджмент» (так би мовити, бізнесмени високого рівня), – підкреслює режисер Дмитро Тодорюк. – У цьому насамперед полягає протистояння між цими групами. А потім з’явилася ідея «клітки», де проходять бійки між такими різними кланами. Тому ніяких шпаг у нас немає, а точаться кулачні бої між світом бізнесу і представниками вулиці. Ці ватаги керуються власними правилами. Утім вони не розбійники, не хулігани, а люди, які б’ються за справедливість, але мають певну ваду – ні в чому не бачать перепон. Навіть коли написано «приватна власність», якщо їм цікаво, – залізуть подивитись…
Опрацьовуючи матеріал, я надихався культовими фільмами: «Із широко заплющеними очима» режисера й продюсера Стенлі Кубрика і «Тринадцятий район», знятий режисером П’єром Морелем за сценарієм Люка Бессона. Ці стрічки стали емоційним зразком як яскравіше показати на сцені історію про Ромео і Джульєтту. Так у нас з’явився октагон, де, по-суті, герої кланів Монтеккі й Капулетті живуть без правил.
Октагон – це наскрізний мотив протистояння між героями історії, і він присутній до самого фіналу опери. А кількість трун з обох боків авансцени «ілюструє»: криваві бійки часто стають фатальними…
Моя вистава «Ромео і Джульєтта» – про розбещений світ еліт, де дівоча цнота – звичайний товар. А два юних серця, натхнені справжніми почуттями, не хочуть ставати частиною цього світу, а мріють побудувати свій.
Місце дії я переніс в умовну сучасність. У ній заскорузлому корпоративному істеблішменту Капулетті протистоять молоді люди, які не звикли до обмежень і несправедливості – паркуристи Монтеккі…
У нас три склади виконавців головних героїв. Після прем’єри, вже у наступному театральному сезоні кожен із заявлених в афіші солістів матиме змогу виступити у провідних партіях опери «Ромео і Джульєтта».
«Музика Гуно – це французьке бельканто, яке потребує від солістів особливої вокальної майстерності»
– Із п’яти актів гранд-опери Шарля Гуно ми зробили двохактне дійство, і це, в умовах сьогодення, коли часто бувають повітряні тривоги, правильне рішення, – вважає диригент Василь Василенко. – У наш турбулентний час ми прийшли до формату двох дій, щоби не втрачати динаміку. Музика Гуно – це французьке бельканто, яке потребує від солістів особливої вокальної майстерності. Йдеться не лише про технічне володіння голосом, а здатність витримати колосальний емоційний марафон. Якщо подивитися на розвиток музичної драматургії, то ми в цій редакції більш розширено представили сюжетні характеристики й глибину лібрето. Зокрема, сцену прощання з Джульєттою…
До цього твору я вже вдруге звертаюся. У 2021 році була постановка Олександри Череватої-Зіберт, випускниці НМАУ, а саме кафедри оперної підготовки та музичної режисури Петра Ільченка. Спочатку Олександра запропонувала мені зробити концертну версію опери, як антрепризу з музикантами Президентського оркестру України. Ми активно попрацювали і тоді, згідно з її режисерською концепцією, дійство відбувалось між двома «стінами» – як двома берегами, як «плюс і мінус», як добро і зло – моментами протистояння. За рахунок динамічного рішення з дуже скромними сценічними ресурсами опера мала емоційний ефект.
Ми презентували директору Київської опери Петру Качанову і керівникам творчих цехів театру фрагменти з нашого концертного проєкту. Партію Джульєтти тоді виконувала Анастасія Поважна і була блискуча! Саме ця співачка мала виступати на прем’єрі, але її запросили до трупи Національної опери України і вона відійшла від творчої роботи з нами.
Дирекція Київської опери запропонувала мені реалізувати цей твір Шарля Гуно на їхній сцені. На прем’єрі партію Ромео виконував тенор Дмитро Фощанка (нині соліст Одеської національної опери), а Джульєтти – сопрано Дар’я Миколенко. У другому складі теж був класний дует: Анатолій Погрібний (Ромео) та Юлія Зосімова (Джульєтта).
Знаєте, я не пам’ятаю із різних каденцій співпраці з Донецьким та Одеським оперними театрами, щоби впродовж п’яти років удруге зверталися до легендарного твору Шарля Гуно!
Зараз по-іншому відкриваються характеристики персонажів, передається глибина драматизму, ці мелодії і навіть відкриті купюри, які запропонував режисер Дмитро Тодорюк, – усе разом є досить переконливим у цій постановці. Герої немов зобов’язують глядачів дослухатися до першопричин, які поступово призводять до трагедії і колізій родин, що тягнуться роками… Сцена з напоєм Джульєтти тут відкрита й емоційно дуже потужна. На початку опери це юна дівчинка з гарним ліричним сопрано, а далі – то вже особистість із драматичним сопрано, яка передає багатство шедевра Шарля Гуно.
Нині дуже сильний творчий дует продемонстрували Наталія Чепченко і Данило Коток. Вони такі прекрасні на сцені – юні, зворушливо переконливі, ніжні, вокально й артистично вельми органічні. Співаки так трепетно передають образи Джульєтти і Ромео, які кармічно розв’язують протистояння своїх сімей! Після смерті юних закоханих до кланів, нарешті, прийде усвідомлення, що кохання все ж перемогло!
Історія Ромео і Джульєтти, чиє життя обірвалося на самому злеті, у розквіті сил, сьогодні резонує з болем багатьох українських родин. Тому наша вистава – це не лише прочитання класичного сюжету, а своєрідна сповідь про втрачене покоління… Через музику ми намагаємося віддати шану всім тим, хто рано пішов із життя, не встигнувши реалізувати свій дар…
***
Овації відгриміли. А чим Київська опера порадує глядачів у наступному сезоні? Керманич театру Петро Качанов пообіцяв здивувати й потішити публіку легендарною рок-оперою «Ісус Христос – суперзірка» Ендрю Ллойда Веббера та Тіма Райса. Нагадаємо, що прем’єра відбулася на Бродвеї ще 1971 року й здобула величезний глядацький успіх, була поставлена на сценах 17-ти країн світу!
В Україні у 2024 році до цього твору вперше звернулися митці Одеського академічного театру музичної комедії імені Михайла Водяного. Ця вистава й досі прикрашає їхню афішу (виконується англійською мовою з українськими субтитрами).
У Києві буде власна оригінальна постановка. Переклад зробив Дмитро Тодорюк. Провели кастинг на виконання головної партії. Є три склади виконавців. 11, 12 і 13 вересня плануються прем’єрні покази. Це буде ексклюзивний творчий проєкт київських митців.
Тетяна ПОЛІЩУК
Фото надані пресслужбою Київської опери
