Сергій Вілка: «Музика – це ідея, а музична мова – опція»

28 березня на платформі української класики Ukrainian Live вийшов перший реліз молодого композитора Сергія Вілки. До альбому «Monochrome Music» увійшли три композиції: «Ninnananna Bianca», «Monochrome Music» і «Light Of The Northern Sun»

Сергій Вілка – цікава й різнобічна особистість, бо навіть у музичній сфері він однаково успішно реалізував себе як виконавець-інструменталіст, композитор, диригент, викладач і талановитий аранжувальник. Коли слухаєш музику Сергія або спілкуєшся з ним, стає зрозуміло, що митець – цілковито відкритий для світу і людей. Кожен його день сповнений творчими ідеями, які потребують чимало зусиль для реалізації. Але часу на створення та наближення музики до слухача Сергій не шкодує: його працьовитості й умінню раціонально розподіляти час можна лише позаздрити.

Війна змусила Сергія та його сім’ю тимчасово переїхати до Львова. Сергій говорить: «Митцеві варто бути там, де, на його думку, він зможе бути найефективнішим». Із цим твердженням годі сперечатися, бо саме у Львові вже готується кілька концертних програм і проєктів за його участі як композитора. Як музичний експерт Сергій співпрацює із командою нововідкритої нотної бібліотеки української музики Ukrainian Scores.

А у Львівському органному залі 7 квітня відбудеться премʼєра гран[д]-опери «Мистецтво війни», до якої Сергій написав музику. Це – сучасний твір від формації Nova Opera та Sed Contra Ensemble про російську війну в Україні.

Під звуки сирен та органа і в компанії своєї улюблениці коргі Бо Сергій поділився деякими цікавими фактами з власного життя і творчості.

Про початок музичного шляху та перші композиторські спроби

Почну з того, що мої батьки – музиканти: мама – викладач сольфеджіо та музичної літератури в музичній школі, тато, як він сам себе називає, – клавішник (із великим досвідом гри в біґ-бенді й не тільки). Змалку в нашому домі я завжди чув багато різної музики: від класики до найрізноманітніших напрямків джазу. У 10 років батьки привели мене в клас флейти, щоб лікувати астму. До слова, завдяки заняттям на флейті я почуваюся набагато краще.

Фактично я навчався не в музичній школі, а в студії педпрактики при Донецькому музичному училищі. Мені пощастило: попри те, що мої викладачі-практиканти постійно мінялися, основний педагог був зі мною протягом усього навчання. Згодом я почав грати в дитячому біґ-бенді. Упродовж п’яти років моє життя було пов’язане з цим колективом. Виходить, що тоді джазової музики в моєму репертуарі було набагато більше, ніж академічної.

Потім я поступив до музичного училища, зізнаюсь, без великого бажання. Проте, як апетит приходить під час їжі, так істинна любов і цікавість до музики з’явилися вже в процесі навчання. Проаналізувавши свій студентський досвід, можу зробити висновок, що цей непідробний інтерес до музики, про який я сказав, мені прищепила викладачка світової музичної літератури, за що їй щиро вдячний.

Мій прихід у композицію відбувся через виконавство та імпровізацію. Я активно займався і придумував різноманітні технічні вправи сам, грати пропоновані етюди мені було нецікаво. Пізніше захотілось свої ідеї фіксувати. І не просто записувати матеріал, а й працювати з ним більш професійно. Я тоді чітко зрозумів, що без розуміння композиторського ремесла всі мої вияви композиторської думки – лише ескізи.

Про самоідентифікацію

Колись говорив, що я флейтист, який пише музику. Зараз я, радше, композитор, котрий грає на флейті (все-таки маю диплом флейтиста). Певною мірою я володію фортепіано, граю на бас-гітарі у рок-гурті. А для участі в постановці режисера Максима Голенка в Київському театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра мені навіть довелося трошки опанувати контрабас. Жартую: 5-6 нот зіграти зможу.

Про впливи на власний музичний стиль

Останні вісім років я почав цікавитися роком. Не тому, що граю в гурті, а, мабуть, через те, що переживаю якусь вікову еволюцію. Деякі напрямки рок-мистецтва мені стали цікавими. Але це не означає, що я надихаюсь чи запозичаю ідеї звідти. Все ж таки основні стилі, які мене підживлюють, – академічна музика і джаз. Говорити, що я свідомо пишу в якійсь манері, – хибно.

Завдяки композиторським майстер-класам Йоганнеса Шольхорна та Єжи Корновича, в котрого потім навчався у Варшаві, я зрозумів дві найважливіші істини, з якими йду по життю. Перша: музика – це ідея. А друга: музична мова – опція. Тобто для певної ідеї я можу обирати будь-які потрібні мені музичні засоби. Такі собі засади постмодернізму. Адже за час існування музичної культури цих засобів накопичилося так багато, що вони стали глобальним надбанням, яке не можна віднести лише до окремої епохи чи конкретного композитора. На кшталт скриньки зі скарбами, звідки можна взяти щось для себе.

Про Вчителя

(Вищу освіту Сергій здобув у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського по класах флейти Сергія Неугоднікова та композиції народного артиста України, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка Євгена Станковича, у якого також закінчив асистентуру-стажування. – Ред.)

Із Євгеном Федоровичем Станковичем я познайомився на початку 2011/2012 навчального року, якраз після розподілу студентів серед викладачів. Комунікувати з ним завжди було легко і приємно. Професор ніколи не наполягав на своєму, а, радше, пропонував альтернативні варіанти. Вдячний йому за такий підхід.

Про виконання своєї музики за кордоном

Географія звучання моєї музики не обмежується лише Україною, і це приємно. Для мене, як і для будь-якого композитора, дуже важливо і почесно у той чи інший спосіб представляти сучасну українську музичну культуру. Зазвичай виконання моїх творів відбувається під час фестивальних концертів або майстер-класів. Мені особисто найбільше запам’ятався досвід співпраці з чудовими польськими музикантами у рамках роботи над твором «Blurred Lines» для альта і баритон-саксофона. Цей твір був написаний під час перебування на двотижневому майстер-класі «Synthetis» у Польщі й виконаний одразу після написання, – незабутні враження.

Що у плейлисті композитора?

Останніми днями, якщо я взагалі слухаю музику, то відсоток джазових композицій є значно більшим порівняно з іншими музичними стилями. Повз мене (втім, як і завжди) проходять реп, шансон, поп-музика та «інші тренди YouTube».

Спілкувалася Вікторія АНТОШЕВСЬКА