Славний син України: до 165-ліття Опанаса Сластіона

280

«Мистецтво повинне допомагати народному самопізнанню!» Опанас Сластіон

Опанас Сластіон (1855–1933) – один із видатних діячів української культури, який зробив вагомий внесок у різні галузі мистецтва. Насамперед, як професійний художник, в українське образотворче мистецтво (живопис, графіка, пейзаж, портрет); в архітектуру – один із фундаторів новітньої архітектури, так званого українського архітектурного модерну; а також в музику – бандурист (засновник Першої селянської капели бандуристів імені Тараса Шевченка), кобзар (артистично виконував українські народні думи); у фольклористику – записував на фонографі спів і гру кобзарів; в етнографію – збирав і змальовував зразки народного мистецтва – вишивок, орнаменту, різьби, кераміки, архітектурних мотивів і, загалом, української та запорізької старовини; в педагогіку – викладав малювання в Художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя в Миргороді (1900–1928), навчав кобзарського мистецтва.

Як мистецтвознавець публікував статті про кобзарське мистецтво, в котрих подавав відомості про кобзарів з їхніми портретами, які він систематично збирав впродовж сорока років. Підготував матеріали до книжки «Українські народні думи», т. І (1927). Написав книгу спогадів про художника Порфирія Мартиновича (1931).

Окремою сторінкою творчої біографії Сластіона є його пієтет до постаті Тараса Шевченка. Ще навчаючись у Петербурзькій академії мистецтв, Сластіон доклав чимало зусиль до збереження пам’яті про Шевченка, записував відомості від людей, які з ним спілкувалися, зарисовував місця, де бував чи зупинявся поет, а малюнками до поеми «Гайдамаки» (1886) здобув славу талановитого художника історичного жанру, першого ілюстратора поетичних творів Шевченка. Ілля Рєпін дав високу оцінку цій роботі: «Наш Сластіон є бездоганним рисувальником, чудовим ілюстратором і тонким знавцем козацького побуту». До століття Шевченка Сластіон виступив ініціатором встановлення пам’ятника поету в Миргороді, організував збір коштів.

Слід зауважити, що і культурно-громадська діяльність Сластіона відзначалася україноцентричним спрямуванням. Як голова Українського клубу в Петербурзі (1897–1900) він розпочав публікацію книжок українською мовою для народу.

Під час революційних подій 1917–1920 років Сластіон рятував художні шедеври з маєтків відомих українських родин, очолюючи комісію зі збору культурних і мистецьких цінностей при відділі народної освіти Миргорода. На основі зібраного матеріалу з ініціативи Сластіона в 1920-му було відкрито Науковий і художньо-промисловий музей (близько 600 експонатів). Сластіон подарував музею колекцію старожитностей, а також збірку власних живописних полотен.

Опанас Сластіон народився 15 грудня 1855 року у Бердянську. Його батько Георгій, був реставратором церковного живопису та іконописцем і став першим учителем Опанаса з малювання. Мати Марія, передала синові любов до українських пісень, захоплення усною народною творчістю, зокрема, кобзарством.

Згодом він поїхав до Петербурга і став учнем школи Товариства заохочення мистецтв, а в 1874–1882 роках продовжив навчання у Петербурзькій академії мистецтв. Учителями Опанаса в академії були Іван Крамськой і Павло Чистяков. Під час літніх канікул разом із Мартиновичем Сластіон виїжджав до України у Полтавську губернію, збирав етнографічні матеріали, писав етюди. За ряд етюдів весною 1877-го його нагородили двома срібними медалями.

У той час Сластіон зацікавився усім, що було пов’язане з особою Тараса Шевченка. Він був палким шанувальником поета, збирав його книжки, речі. Знав напам’ять багато творів Шевченка. І що більше читав «Кобзаря», то глибше проникав у задуми поета, частіше задумувався над тим, щоб випробувати сили в ілюструванні його творів. 1884 року на сторінках журналу «Нива» Сластіон надрукував малюнок до поеми «Катерина». Успіх підштовхнув молодого художника до подальшої роботи.

Сластіон постійно думав про створення серії малюнків до поеми Шевченка «Гайдамаки». Цей твір, виданий 1841-го, розкривав одну з яскравих сторінок національно-визвольної боротьби українського народу проти польської шляхти – повстання 1768 року, яке увійшло в історію під назвою Коліївщини. Тонкий знавець звичаїв і побуту українського народу, його історії, Сластіон усе ж зустрівся в роботі з певними труднощами. Щоб передати дух минулої доби, правдиво відтворити портрети історичних осіб, костюми, йому часто доводилося звертатися по допомогу до істориків.

Із теплотою виконані портрети героїв Шевченкової поеми – Гонти, Яреми, Оксани, драматизмом віє від сцен народного життя, історично правильно передано деталі одягу тієї доби, обладунки воїнів, хатнє начиння, оздоби. Художник виступає в ілюстраціях як знавець історії і життя народу.

Від 1887 до 1900 року Опанас Сластіон працював у Військовому міністерстві, де займав посаду художника з проєктування обмундирування військ. Використав службу для глибокого вивчення матеріалів про українське козацтво.

Щоліта під час відпустки художник виїжджав на Україну, де збирав предмети народної творчості, зарисовував кобзарів, вивчав звичаї і побут українського народу. Копітка робота із систематизації етнографічного матеріалу наштовхнула його на думку надрукувати альбом, який мав складатися з п’яти розділів: портрети, архітектура, начиння, зброя, костюми.

Сластіон підтримував дружні стосунки з Іллею Рєпіним і Дмитром Яворницьким. Часом Ілля Юхимович запрошував Сластіона до майстерні, просив заспівати українські народні думи, якими надзвичайно захоплювався. У спогадах сучасників читаємо: «Взяв Сластіон кобзу, сів по-турецьки на підлогу і заспівав під компанемент кобзи думу “Плач бідних невольників у тяжкій турецькій неволі”. Ця дума глибоко вразила серця слухачів і викликала на їхніх очах сльози. Не одну сльозу зронив і Рєпін.

– Кобзарю, любий, дорогий кобзарю! – сказав Ілля Юхимович. – Ану, змахни з наших очей сльози, ушквар нам веселої!

І кобзар ушкварив гопака – такого гопака, що усіх ніби жаром обпалило».

Серед гостей Рєпіна багато було українців – учнів Академії мистецтв. Ось тоді вони і запропонували створити товариство чи клуб, члени якого могли б знайомити громадськість з українськими культурою, історією, фольклором, етнографією. Головою товариства одразу ж було обрано Сластіона. Саме з його ініціативи розпочалася активна видавнича діяльність членів клубу. Зокрема, у 1897 році вийшла книга Данила Мордовця «Козаки і море» з ілюстраціями Сластіона.

Як і в роботах до «Гайдамак», художник у новій серії ілюстрацій глибоко відтворював минуле України. Він не мислив історію козацтва поза кобзарями. Так – дуже вдалий малюнок козака-бандуриста, що сидить на горбочку. Поруч пасеться кінь. Зображення нагадує народні картинки мамаїв. Від нього віє романтикою, героїчним минулим України. Цікаві за змістом й інші роботи Сластіона, що вміщені в книжці.

Звільнившись 2 лютого 1900 року з Воєнного міністерства, Сластіон вирішив виїхати на Полтавщину, в Миргород. Причиною переїзду, безперечно, був той факт, що в глухому провінційному містечку, де найповніше збереглися народні звичаї, легенди, ґрунт для занять етнографією був найсприятливішим. Тут Сластіон створив галерею портретів кобзарів Миргородщини. Про найобдарованішого з них – Михайла Кравченка – написав статтю, у якій детально проаналізував репертуар співця, його вокальні дані, й опублікував в одному з київських журналів.

Слід зауважити, що портрети народних співців Сластіон почав створювати ще влітку 1875-го, коли намалював кобзаря Петра Неховай-Зуба. Від нього ж перейняв кілька дум, серед яких «Плач невольників». Під портретом Неховай-Зуба Сластіон зробив напис: «Мій пан-отець, що навчив мене співати думи».

Під кожним портретом митець, як правило, ставив дату, ім’я, по батькові та прізвище співця і назви дум, які той виконував. Саме у цьому полягає велика заслуга Сластіона, адже він першим в історії етнографії почав збирати біографічні дані співців, створював їхні портрети, записував думи. І в жодному з портретів, написаних в один час, немає шаблонних повторів. Кожен кобзар зображений із притаманними лише йому рисами, в характерній лише для нього позі.

Зарисовуючи кобзарів у національному вбранні, записуючи думи, Сластіон добре розумів, що без мелодії не можна передати повністю відчуття величі й краси пісні. Тому, щоб зберегти зразки пісень і старовинних дум для нащадків, необхідно було записати їх на фонограф. І Сластіон першим в Україні почав робити це.

З ініціативи Лесі Українки та її чоловіка фольклориста Климента Квітки влітку 1908 року розпочалася спільна праця львівського композитора-етнографа Філарета Колесси та Опанаса Сластіона із запису мелодій дум. На 57-ми фонографічних валиках Філарет Колесса зафіксував думи у виконанні Михайла Кравченка, Опанаса Савченка, Платона Кравченка, Явдохи Пилипенко, Миколи Дубини, Опанаса Сластіона. Сластіон надавав неоціненну допомогу композиторові: настроював фонограф, перевіряв тексти і навіть віддав дев’ять валиків, на які ще давно записав мелодії полтавських кобзарів.

Після від’їзду Колесси Сластіон продовжував записувати українські думи, збирав біографічні довідки про співців. Усе це він надсилав до Львова композиторові.
Внаслідок багаторічної праці Філаретові Колессі 1913 року вдалося опублікувати два томи «Мелодій українських дум». Вітаючи їхню появу, Леся Українка писала композиторові: «Тепер уже справді можна казати: “Наша пісня, наша дума не вмре, не загине”».

Слава про Сластіона поширилася далеко за межами України. Багато співців приходило до нього по науку. Складного кобзарського мистецтва навчав він Кучугуру-Кучеренка і багатьох інших.

Як викладач малювання у Художньо-промисловій школі імені Миколи Гоголя, Сластіон багато уваги приділяв народній творчості, збирав зразки старовинного українського орнаменту. Він запропонував видати альбом, який би вмістив візерунки, декоративні зображення, звідки народні умільці могли би брати відповідні моделі.

Саме Сластіон на сторінках полтавської і київської періодики обстоював потребу плекати рух за створення й утвердження українського стилю в архітектурі. У дискусії щодо проєкту земської управи Василя Кричевського в Полтаві Сластіон наводив об’єктивні докази на користь створення будинку саме в народному стилі: «Монументальні будівлі, як і інші види мистецтва, повинні мати відбиток не тільки конкретного народу, а й конкретної місцевості, адже вони також є похідними самої природи».

Проєктами будинків кредитно-кооперативних і споживчих товариств, будівель земських лікарів, споруд Миргородського курорту Сластіон практично реалізував власну ідею. А створені митцем проєкти земських шкіл (понад 90) на Полтавщині, Чернігівщині, Сумщині, Київщині не мають аналогу в народному будівництві й тогочасній архітектурній практиці (сьогодні унікальні школи за проєктом Опанаса Сластіона здебільшого руйнуються).

Архітектурний проєкт шкільної будівлі Сластіона передбачав наявність яскраво виражених характерних національних ознак: цегляний декор на фасаді, що повторював український народний візерунок, трапецієподібні прорізи дверей і вікон, дах із заломами та вежа з високим шпилем над головним входом. Вежа відігравала роль своєрідної духовної домінанти у значенні освітнього центру села. Тут виникає аналогія із церковними банями як духовними домінантами.

Розчистка території навколо земської школи в селі Харсіки, 2016 р.

Окрім зовнішньої краси, земські школи Сластіона мали деякі практичні переваги щодо класних кімнат. Класи відокремлювалися один від одного розсувною перегородкою і за необхідності могли трансформуватися в одну велику залу. Таке рішення було новаторським.

Варто відзначити, що Сластіон був активним популяризатором творчості Тараса Шевченка: організовував щорічні вечори пам’яті, написав і опублікував біографію поета, виготовив листівку з його портретом, яка вийшла у світ великим тиражем, зробив кілька ескізів проєкту пам’ятника.

Заборона вшанування 100-літнього ювілею Шевченка несподівано стала чудовим заходом агітації проти уряду, а також самоствердження української ідентичності. Пробудженню національної свідомості в українців сприяв ще й заснований Сластіоном Художньо-промисловий музей. Тут зберігається багатий етнографічний і художній матеріал – зразки старовинної козацької зброї, предмети хатнього вжитку, церковні оздоби, народне вбрання, картини, килими і таке інше. Серед експонатів є кобза Михайла Кравченка, яка дісталася Сластіону у спадщину по смерті співця. Вона і зараз експонується в Миргородському краєзнавчому музеї.

Сластіон організував капелу бандуристів, яка стала називатись Перша селянська капела бандуристів імені Тараса Шевченка. З цієї капели вийшли відомі кобзарі Дмитро Вовк, Іван Скляр. Останній став композитором, співаком і конструктором бандур.
Близько трьох років працював Опанас Сластіон над спогадами. 1931-го книжка вийшла у світ.

Протягом творчого життя митець написав безліч етюдів і картин. Передовсім слід відзначити його ілюстрації до «Кобзаря», зокрема, до поем «Гайдамаки», «Гамалія», «Катерина», «Невольник» і серію малюнків до цілої низки інших творів поета. Сластіон належить до перших ілюстраторів поезій Шевченка поряд із Яковом де Бальменом і Левом Жемчужниковим.

Для Сластіона живописця характерним є уміння вдало побудувати композицію картини та відчути її кольорову гаму. Особливо хочеться зупинитися на невеличкій за розміром роботі «Весняний день». Рання весна, де-не-де із землі зійшов сніг, свіже життєдайне повітря, в синьому серпанку здалека видніється ліс. На передньому плані – озеро талої води, люди, які повертаються з ярмарку. Свіжість барв, їхня соковитість передають відчуття пробудження природи.

Картина «Проводи на Січ» розповідає про героїчне минуле українського народу. Мати, стримуючи ридання, благословляє сина, який від’їжджає на Запоріжжя. Вдало передано момент розлуки батьків із сином. Піднесеність зображеного моменту посилює тонке відчуття кольору, а його значення в розкритті ідейного задуму картини свідчить про великий хист Сластіона як колориста.

Опанас Сластіон помер 24 вересня 1933 року на 79-му році життя у Миргороді, де і був похований на Троїцькому кладовищі.

Непересічна постать Опанаса Сластіона захоплює усіма гранями мистецького таланту. Його подиву гідна діяльність розгорталася в дуже несприятливих умовах ворожого ставлення до всього українського. І праця Сластіона стала «вибухом» українськості в різних галузях культури: живопис, архітектура, музика, педагогіка. Митець відстоював свої переконання, позицію у періодичній пресі й власною творчістю довів її правдивість та актуальність як у той час, так, зрештою, і в сьогоденні. Тому нашим обов’язком є пошанувати унікальну особистість Опанаса Сластіона – митця, який поклав життя на вівтар служіння українській культурі, рідному народу.

Оксана ЗАХАРЧУК