Видатного композитора, блискучого піаніста, глибокого вченого, активного громадського діяча, Олександра Козаренка часто і активно потребує європейський слухач, утім, на жаль, не достойно поціновують удома
Його зацікавлено чекають як піаніста на фестивалях у Польщі, Словаччині, Франції і Німеччині. Й не тільки з європейською класикою. Як істинний патріот, пан Козаренко активно пропонує проєкти з українською фортепіанною музикою, чим і собі робить оригінальні дарунки.
Як зізнався митець в одному з інтерв’ю, до свого сорокарічного ювілею, він записав альбом із фортепіанною музикою Миколи Лисенка, а нещодавно у 55 років виступив на останньому Міжнародному фестивалі «Київ Музик Фест-2020» із найскладнішими для виконавців фортепіанними творами Бориса Лятошинського. Маестро презентував панораму від ранніх наївно-романтичних опусів, трагічно-ностальгічних прелюдій воєнного часу до шалено віртуозного концертного етюду, який Борис Миколайович написав до одного з престижних тоді міжнародних конкурсів. Як висловився пан Олександр, «у музиці великого Майстра рідко світить сонце, але присмеркова аура його камерних творів дає серйозне поле для роздумів над таїною людського буття, внутрішньою сутністю тіней і зорь».
Ставлення до творчості фундатора українського симфонізму ХХ століття Бориса Лятошинського в Олександра Козаренка має особливо трепетний характер. Творчість в умовах етноциду і прояв безмежної сили людського духу, загострена екзистенційність і віддзеркалення національних барв європейського модернізму – всі ці риси великого українського композитора викликають у Олександра Козаренка бажання донести до аудиторії велич його постаті в нашому стрімкому сьогоденні. Він упевнений, що попри драматичні соціально-політичні пошуки нашою країною свого місця, саме універсальні особистості несли на собі величезний культурницький обсяг фундаментоутворюючих національних завдань. А українська музична культура має численні приклади творчо-наукових осягнень від Миколи Ділецького і Миколи Лисенка, Федора Якименка і Олександра Кошиця, Пилипа Козицького до Бориса Лятошинського і самого Олександра Козаренка.
Яскравий представник композиторської плеяди Галичини, Козаренко здійснив непересічний проект «25 миттєвостей української фортепіанної музики», куди включив твори Василя Барвінського і Станіслава Людкевича, Миколи Колеси, свого вчителя Мирослава Скорика і багатьох інших. Концерти з успіхом пройшли не тільки в Україні (Києві, Львові, Коломиї, Івано-Франківську), а й в Українському культурному інформаційному центрі на rue de Messin у Парижі, Українському вільному університеті у Мюнхені, куди пан Олександр щороку запрошується на цикли лекцій про національні музичні здобутки України.
Під час концерту в Парижі, який символічно пройшов 19 грудня, тобто в день Святого Миколая, публіку на три чверті становили французи. Були виконані перлини української вокальної і фортепіанної музики, що представляла важливий ланцюг в об’єднанні двох класиків – Станіслава Людкевича і Миколи Лисенка, а за ними – Микола Колесса і Анатолій Кос-Анатольський, Василь Барвінський і Мирослав Скорик. Завдячуючи солістці Національної опери в Амстердамі (Нідерланди) Олександрі Ленишин та блискучій грі Олександра Козаренка, вечір створив для французів атмосферу справжнього музичного салону стилю бідермаєр. А в Мюнхенському університеті митець ініціював і здійснив видання збірки статей німецькою і українською мовами «Б. Лятошинський. In memoriam».
Багатогранність діяльності Олександра Володимировича віддзеркалюється і як автора безцінної багаторазово цитованої монографії «Національна музична мова як феномен історії», у серіях лекцій і концертів у Ряшівському та Українському католицькому університетах, у тридцятирічній роботі музичним керівником фестивалю імені Анатолія Кос-Анатольського в рідній Коломиї. Перелічено лише невелику частину того, що становить сутність універсалізму Maestro.
Але найвизначнішу частку, осердя його особистості складає творчість. У науковій праці Ольги Коменди пан Козаренко і його мистецька постать характеризуються терміном «діялісний універсалізм» – піаніста, композитора, музикознавця, педагога, музично-громадського діяча, тобто тип класичного універсала. Додамо до розмислів авторки, що універсалізм Олександра Козаренка проявляється і в композиторській роботі, її багатогранних жанрово-стильових векторах – від камерних мініатюр до музично-театральних і грандіозних духовних полотен. Своєрідні арки античних, біблійних, фольклорних мотивів, яскраві асоціації з символікою «Писанок» чи «Concerto Rutheno», «Українським реквіємом», «Chanson triste» або «Дон Жуаном з Коломиї» – усе це визначає неповторний стильовий почерк постмодерного митця, творчість якого віддзеркалює усією барвистістю, екстрим-викликами сучасного драматичного світу, за долею якого він стражденно слідкує і болюче переживає.
Варто згадати слова Олександра Володимировича про «не щедру до українців Кліо, яка вирішила компенсувати трагізм чергової національної катастрофи – краху визвольних змагань 1917–1920 років небаченим спалахом творчого генія винищуваного народу: чого вартує один 1918 рік, маркований “Сонячними кларнетами” Павла Тичини та “Мертвопетлюючим П’єро” Михайля Семенка». Композитор «оживив» знаменитого П’єро у новій епосі екстравагантних 1990-х і відкрив для нас унікального співака контратенора, українського патріота Василя Сліпака – першого виконавця театральної кантати футуристичної символіки розстріляного у 1930-х геніального і забутого Михайля Семенка.
Сьогодні Олександр Козаренко перебуває на злеті творчості, його універсальна багатогранна діяльність стала справжнім брендом України і нашою національною музичною гордістю.
Маріанна КОПИЦЯ
