У Києві джаз по-справжньому заявив про себе на початку 1960-х років. А було ось як. У 1960-му в Москві відбулася декада українського мистецтва. Колектив Укрконцерту з програмою «Їхала естрада на декаду» за участю Юрія Тимошенка та Юхима Березіна виступав у Москві, а потім – Ленінграді. І коли музиканти в Ленінграді почули виступ відомого тоді джаз-оркестру Йосипа Вайнштейна, вони були вражені та одразу ж познайомилися з оркестрантами, а Ігоря Петренка умовили переїхати до Києва. Незабаром той став музичним керівником оркестру «Дніпро», а художнім керівником призначили відомого кіноактора Миколу Гринька. Це був 1961 рік.
Проте любителі джазу старшого покоління заперечать. А як же повоєнний період 1940–1950-х? Адже ще у 1946 році у Києві виступав Державний джаз-оркестр УРСР. І в ньому грали тромбоніст Ілля Гасс, трубач Михайло Медко, кларнетист і саксофоніст Василь Петрусь. Це музиканти, які невдовзі створили свої колективи й заклали фундамент майбутнього київського джазу.
Так, Василь Петрусь керував джаз-оркестром, що виступав у найбільшому кінотеатрі Києва «Комсомолець України». З ним музикант знявся у кінофільмі «Подвиг розвідника». Потім Петрусь керував оркестрами будинків культури «Більшовик», «Метробуд» і «Харчовик», естрадним колективом клубу Міністерства внутрішніх справ і в середині 1950-х років став диригентом оркестру Київського цирку, в якому пропрацював до середини 1980-х.
Михайло Медко прийшов до оркестру клубу МВС разом із Петрусем. І коли Петрусь залишив колектив, Медко став його художнім керівником.
Ілля Гасс у середині 1950-х років створив естрадний оркестр Будинку культури Київського трамвайно-тролейбусного управління «Мелодія», який очолював аж до середини 1980-х.
Євген Зубцов тоді ж, у середині 1950-х, обійняв посаду художнього керівника оркестру Української республіканської естради, яким керував до кінця 1950-х. Тоді ж, наприкінці 1950-х років утворився естрадний оркестр Укрконцерту під управлінням Василя Лисиці.
Усі згадані колективи були естрадними. Вони виконували в основному танцювальну музику, далеку від справжнього джазу. Проте у цих оркестрах починала творчий шлях ціла плеяда «заряджених» джазом музикантів.
Насправді у той час послухати джаз становило велику проблему. По радіо і на телебаченні він не звучав. Платівки були рідкістю. Іноді хтось привозив їх із-за кордону. Тому основним джерелом інформації були радіопередачі з Америки «Година джазу» Вілліса Коновера. І саме їх шанувальники слухали вночі біля приймачів. Молоді музиканти всотували чарівні звуки джазу, записували їх нотами, а потім відтворювали імпровізації, а то й цілі композиції, які їм сподобались.
В оркестр Будинку культури «Більшовик» до Василя Петруся прийшли трубач Михайло Медко і тромбоніст Микола Безгудов. А коли Петрусь очолив оркестр клубу МВС, вони перебралися до нього. Наприкінці 1950-х до колективу доєдналися саксофоніст Євген Єременко й гітарист Станіслав Колесник.
У середині 1950-х років в оркестрі Української республіканської естради, яким керував Євген Зубцов, грали тромбоніст Юрій Братолюбов, ударник Юрій Петін, контрабасист Іван Бітус, піаніст Пилип Бриль, саксофоніст Гідалій Варга, трубачі Михайло Медко й Микола Кормушин.
Особливо хочу відзначити Миколу Кормушина. На час тієї самої, уже не раз згадуваної середини 1950-х, це вже був досвідчений професійний джазовий музикант. Дитинство він провів у Китаї. Отримав музичну освіту в Шанхаї. Виступав у джаз-ансамблі Міккі Кея, оркестрі під керівництвом Олега Лундстрема. Концертував у Шанхаї, Пекіні, Гонконзі, Сінгапурі. Після війни повернувся в Радянський Союз. Тому досвід цього музиканта був безцінним для молодих київських джазменів.
Пилип Бриль під кінець 1950-х років заснував естрадні та джазові колективи. А на початку 1960-х тромбоніст Юрій Братолюбов організував ансамбль, до складу якого входили Володимир Климков (труба), Марк Резницький (альт-саксофон, кларнет), Борис Людмер (тенор-саксофон), Віктор Махонько (баритон-саксофон), Вадим Ільїн (фортепіано), Зоріан Хамістос (контрабас), Левко Замятін (ударні інструменти).
1960-ті роки стали періодом становлення і бурхливого розвитку джазу не тільки в Києві, а в Україні загалом. У 1961-му, повторюся, був організований оркестр «Дніпро». Його очільник Ігор Петренко пройшов школу джазової майстерності у ленінградських джаз-оркестрах, якими керували Валерій Мілевський, Анатолій Бадхен, Йосип Вайнштейн. І йому, досвідченому джазовому музикантові, було легко в Києві підібрати молодих професіоналів, які прагнули грати джаз. Досить назвати імена першого складу колективу: саксофоністи Гідалій Варга, Адольф Степанян, Анатолій Серьогін, трубачі В’ячеслав Виноградов, Борис Кудрявцев, Анатолій Самітов, Ілля Зубер, тромбоністи Микола Безгудов, Юрій Братолюбов, гітарист Станіслав Колесник, котрабасисти Іван Бітус і Юрій Сілкін, ударник Юрій Петін.
А в 1962–1963 роках до оркестру прийшли саксофоніст Марк Резницький, трубач Володимир Климков, тромбоніст Анатолій Сафаров, контрабасист Зоріан Хамістос, піаніст Вадим Ільїн, ударник Левко Замятін. У 1964-му після гучних скандалів з оркестру пішов Ігор Петренко. Із солідарності з ним колектив залишили Борис Кудрявцев, Анатолій Самітов, Микола Безгудов, Юрій Братолюбов і Станіслав Колесник.
Після цього джаз-оркестр «Дніпро» до 1967 року очолював композитор, піаніст і аранжувальник Гіві Гачечиладзе. У ньому грали молоді музиканти: саксофоністи Володимир Анчиполовський, Євген Гурський, Євген Єременко, Борис Полторак, трубач Юрій Успенський, тромбоніст Віктор Лоос, піаністи Юрій Касаткін і Євген Дергунов, контрабасист Юхим Марков.
Створення джаз-оркестру «Дніпро», його виступи послужили стимулом для розвитку київського джазу. Він грав чудово. Досить сказати, що коли на гастролі у 1962 році до СРСР приїхав усесвітньо відомий джаз-оркестр зі США під керівництвом Бенні Гудмена, разом із ним прибула група джазових критиків. Вони дійшли висновку, що оркестр «Дніпро» – один із найкращих у Європі.
У 1962 році першим в Україні відкрився Київський джаз-клуб. Оскільки у той період молодіжні заходи проводили за підтримки комсомолу, першими головами джаз-клубу стали від комсомолу Борис Шелунцов, а від джазових музикантів – Володимир Симоненко. Основна діяльність інституції проходила в одному з перших у Києві молодіжних кафе «Мрія», що відкрилось у грудні 1962 року. На його базі у 1965-му почав роботу молодіжний клуб «Мрія» (МКМ-63), котрий у 1967 році увійшов до складу Федерації молодіжних клубів (ФМК-67).
Клуб займався просвітницькою і гастрольною діяльністю. У Києві проходили концерти джазових колективів із Ленінграда, Москви, Риги, Таллінна, виступали київські митці.
Багато провідних музикантів з оркестру «Дніпро» створювали ансамблі й із великим успіхом концертували у молодіжних кафе. Від дня відкриття вже згадуваного кафе «Мрія» у ньому грав ансамбль трубача Євгена Яценка. До його складу входили Олексій Васильєв (саксофон), Сергій Баранов (фортепіано), Юхим Марков (контрабас) і Олександр Хрістідіс (ударні). У 1963 році там виступали ансамбль Євгена Дергунова, КМ-квартет у складі Бориса Людмера, Вадима Ільїна, Юхима Маркова і Олександра Хрістідіса, ансамблі Станіслава Колесника і Марка Резницького. У кафе «Еврика» грав ансамбль Станіслава Колесника, а в кафе «Марічка» – ансамбль Станіслава Чехлава.
Джаз можна було почути не тільки у молодіжних кафе, а й у ресторанах: у «Дніпрі» – гурт гітариста Станіслава Колесника, у «Празі» – ансамбль Київського держуніверситету у складі Олександра Власенка (труба), Віктора Гур’єва (саксофон), Андрія Шеломенцева (фортепіано), Віктора Литвиненка (контрабас) та Олександра Бикова (ударні).
Найяскравішою подією у джазовому житті Києва в 1960-ті роки був проведений на базі Київського джаз-клубу фестиваль «Джем сешн-67». У ньому взяли участь такі популярні тоді колективи, як квартет Вадима Ільїна, ансамблі В’ячеслава Новикова, Станіслава Колесника, діксіленд Ігоря Сергеєва та інші.
Наприкінці 1968-го група київських джазменів поїхала на престижний джазовий фестиваль до Таллінна. Там виступали зірки світового джазу – квартет Чарльза Ллойда зі США, музиканти з Фінляндії, Польщі, Росії. Почесним головою журі був знаменитий Вілліс Коновер (США).
Здавалося, життя складається успішно й у київського джазу – велике майбутнє. Однак політичні події 1968 року все перекреслили. Спочатку були хвилі протесту в Польщі, а потім – у Чехословаччині. Оскільки джаз потрапляв до СРСР в основному із Заходу, то уряд вирішив, що це мистецтво ідеологічно шкідливе, тож його заборонили. Не так щоб офіційно, а просто замовчували у засобах масової інформації, закрили найбільші в країні фестивалі – Талліннський і Московський. У 1969-му припинила діяльність ФМК-67. Грати джаз стало ніде. Багато музикантів пішли з професії.
Щоправда, наприкінці 1960-х років відкрилося кафе «Хрещатик». Саксофоніст Марк Резницький зібрав ансамбль, який виконував джазовий репертуар. До його складу входили саксофоніст Євген Єременко, трубач Анатолій Самітов, піаністи Вадим Ільїн і Володимир Хорунжий, на ударних – Віталій Мачулін. Деякі джазові музиканти почали працювати у Київському об’єднанні музичних ансамблів (КОМА) і стали грати у ресторанних колективах. Велика група джазменів після того, як припинив існування оркестр «Дніпро», перейшла до оркестру Київського держцирку Василя Петруся: Безгудов і Варга, Дергунов і Заляпін, Касаткін і Климков, Людмер і Марков, Мачулін і Серьогін, Скачко і Степанян, Успенський і Хорунжий. А коли у 1972-му Гіві Гачечиладзе очолив естрадний оркестр Українського радіо і телебачення, то запросив туди Безгудова і Братолюбова, Гурського і Єременка, Климкова і Лооса, Людмера й Резницького, Степаняна й Успенського.
У 1960-ті роки одночасно з розвитком джазового виконавства в Києві проводилась активна просвітницька робота. Із лекціями про джаз виступали Володимир Симоненко, Ігор Горбатюк, Андрій Шеломенцев. Важливою подією у джазовому житті став вихід друком у 1970-му збірки Володимира Симоненка «Мелодії джазу», яка до середини 1970-х років ще двічі перевидавалася.
У Києві з’явилося кілька активних колекціонерів джазових платівок – це Олександр Глущенко, Леонід Гольдштейн, Григорій Дрофа та Михайло Радін. Диски, які надсилали із-за кордону, часто затримувались на митниці й не доходили до адресата. Проте все ж таки любителям удавалося збирати чудові колекції джазових платівок, і, що особливо важливо, вони були доступні музикантам, які могли послухати новинки у грамзапису, а то й переписати їх на магнітофон.
Слід також відмітити творчий союз київського гітариста Володимира Молоткова й трубача з Донецька Валерія Колесникова. Вони від кінця 1960-х до середини 1970-х років успішно виступали на великих джазових фестивалях у Донецьку, Дніпропетровську, Ставрополі. Утім у Києві джазове життя практично завмерло. А відродження джазу у 1970-ті – то вже інша історія.
Андрій ШЕЛОМЕНЦЕВ
На головному фото – ансамбль Пилипа Бриля
