Початок ХХ століття став для української музики неймовірно плідним і яскравим періодом розквіту національної хорової творчості. Услід за Миколою Лисенком, який упевнено торував українському фольклорному мелосу шлях у світ професійного музичного мистецтва, когорта талановитих композиторів нової генерації продовжувала креативні пошуки, що вели до формування національної музичної мови
Це був час створення перлин хорових обробок народних пісень, а також позначених національним самоусвідомленням оригінальних хорових композицій Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Олександра Кошиця, Якова Яциневича, Якова Степового. Сприйняті з ентузіазмом сучасниками, ці твори й сьогодні прикрашають репертуар професійних та аматорських хорових колективів.
Разом із тим цілий пласт хорової творчості тих років довгий час був прихований від поціновувачів музичного мистецтва і мало знаний фахівцями. Йдеться про богослужбові твори, поступове відкриття яких розпочалося від 1990-х років завдяки дослідженням музикознавців, зокрема, Лю Пархоменко, Мстислава Юрченка, та зацікавленню керівників хорових колективів, зосібна, Павла Муравського, Богдана Антківа, Миколи Гобдича, й триває до сьогодні. То суттєво змінює розуміння доробку відомих нам митців і наголошує на нових акцентах сприйняття їхньої творчості.
Не слід забувати, що практично всі композитори, які писали для хору в цей період, були не лише знавцями хорової справи, а й мали регентську освіту, що пов’язувала їх із глибинними традиціями національної духовної культури. Багато хто з них тривалий час очолював високопрофесійні церковні співочі колективи, як-от Олександр Кошиць, а потім Кирило Стеценко працювали з хором Київської духовної академії, Яків Яциневич – із хором Михайлівського Золотоверхого монастиря.
Потужним імпульсом розвитку духовної хорової творчості став процес історичного відновлення Української Автокефальної Православної Церкви, який розпочався у другій половині 1917 року створенням у Києві Всеукраїнської Православної Церковної Ради. Активну участь у її роботі брали, наприклад, композитори Микола Леонтович і Кирило Стеценко.
9 травня 1919-го у Військовому Микільському соборі на Печерську (пізніше знищеному більшовиками) відбулася перша відправа українською мовою, де звучала «Літургія Святого Іоанна Златоустого» Миколи Леонтовича. У формуванні службового репертуару УАПЦ найактивнішу роль брали Кирило Стеценко та Яків Яциневич, до створення Літургій та інших богослужбових творів на українські тексти долучилася значна кількість тогочасних хорових діячів: Порфирій Демуцький, Григорій Давидовський, Петро Гончаров, Пилип Козицький, Михайло Вериківський, Михайло Гайдай, Федір Попадич та інші. Вже в еміграції писати богослужбові твори почав Олександр Кошиць.
Національна сутність богослужбової хорової творчості УАПЦ – не лише у співі українських текстів (хоча це було найважливішим надбанням). Виплекані в сузір’ї талановитих композиторів, українські Літургії поєднали давні традиції православного церковного співу з емоційністю, наспівністю, теплотою релігійного почуття, характерного для української пісенності. Вони є самобутніми і неповторними зразками нашої національної духовної музики.
Представити слухачам цей унікальний пласт духовної і мистецької спадщини стало метою спільного проєкту Відкритого Православного Університету (громадської просвітницької організації, що об’єднує представників різних релігій і конфесій), Всеукраїнського хорового товариства імені Миколи Леонтовича та ансамблю Liatoshinskyi Capella. Часом для його реалізації був обраний період між святкуваннями Великодня та Дня Святої Трійці, а місцями – знакові духовні святині Києва: храм Святої Софії, Трапезна палата і Успенський собор Києво-Печерської лаври, Андріївська церква.
У п’яти імпрезах камерний хор Liatoshinskyi Capella під орудою знаних українських хорових диригентів представляв Літургії п’яти видатних українських композиторів: Богдан Пліш, художній керівник ансамблю, диригував Літургію Олександра Кошиця, Андрій Сиротенко – Літургію Миколи Леонтовича, Рубен Толмачов – Літургію Петра Гончарова (який був регентом хору собору Святої Софії). Унікальну новаторську Третю Літургію Кирила Стеценка для хору і народного співу представили батько й син Олександр і Назарій Тарасенки (також був задіяний фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина»). Завершився цикл виконанням Літургії Якова Яциневича під орудою диригента Вадима Яценка.
Проєкт був означений учасниками як духовно-мистецький цикл, оскільки виконання літургійних піснеспівів у кожному з концертів наближено до церковної відправи з дияконськими єктеніями, читанням Євангелія і проповіддю отця Георгія Коваленка. У своєму пастирському слові він нагадав, що «літургія» в перекладі з грецької означає «спільна справа». Це було абсолютно точним визначенням духовного і творчого єднання священнослужителів, співаків і слухачів в осмисленні та відтворенні столітньої духовної спадщини наших видатних митців в ім’я Бога та України.
Оксана ЛЕТИЧЕВСЬКА
