Восени у Києві в режимі онлайн пройшла ІІ Всеукраїнська учнівська конференція «Мистецтво без меж: шлях до науки». Вже вдруге захід відбувся в рамках фестивалю сучасної академічної музики «Київ Музик Фест».
До організації та проведення ініційованого Оленою Садівничою, авторкою проєкту, заходу долучилися Міністерство культури та інформаційної політики України, Державне агентство з питань мистецтв та мистецької освіти, Національна спілка композиторів України, Київський міський методичний центр закладів культури та навчальних закладів, Управління культури Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації та Дитяча музична школа №39 міста Києва.
Партнерами конференції стали Державний науково-методичний центр змісту культурно-мистецької освіти, Київський національний академічний театр оперети, Київський академічний театр опери і балету для дітей та юнацтва, Меморіальний музей-квартира Віктора Косенка та інтернет-журнал «Музика».
Потужний науковий статус проєтку реалізувався через присутність і активну участь у роботі дискусійних панелей безпосередньо наукового куратора конференції Юрія Чекана, доктора мистецтвознавства, професора НМАУ імені Петра Чайковського, а також науковців і викладачів різних галузей мистецької освіти – Олени Антонової і Олени Дерев’янченко, кандидаток мистецтвознавства і доценток НМАУ імені Петра Чайковського, Оксани Комаровської, докторки педагогічних наук, завідувачки лабораторії естетичного виховання та мистецької освіти Інституту проблем виховання Національної академії педагогічних наук, Катерини Немири, скульпторки, членкині Національної спілки художників України, педагогині та письменниці, Любові Синяк, кандидатки мистецтвознавства, президентки Всеукраїнського товариства Едварда Гріга, завідувачки денного відділення Житомирського музичного фахового коледжу імені Віктора Косенка.
Відповідно до сучасної практики конференція стала заходом багатоскладовим, акумулювавши у своїх рамках низку важливих і цікавих для спільноти учасників (викладачів, учнів) сфери мистецької освіти подій. Це, зокрема, онлайн-виставки творчих робіт випускників мистецьких шкіл Києва 2020 року, що демонструвалися у перервах між дискусійними панелями, круглий стіл для викладачів-консультантів, яким завершила свою роботу конференція. І, безперечно, найбільш інтригуючі моменти проєкту – діалоги з українськими композиторами Леонідом Грабовським, Олександром Козаренком, Ігорем Стецюком та Іваном Небесним, які проводили діти!
А що ж власне конференція? Її актуальність у середовищі початкової мистецької освіти засвідчили самі учасники, кількість яких просто «не вклалася» у заплановані два дні. Упродовж 3-4 і 10 жовтня участь у заході взяли 67 доповідачів у двох вікових категоріях (до 11 і після 12 років), які представляли освітні заклади 24 населених пунктів нашої держави: як міста-мільйонники – Київ, Харків, Одесу, Львів тощо, так і невеликі міста, селища міського типу, і навіть, села!
Представлені на конференції доповіді репрезентували широту мистецьких зацікавлень і слухових уподобань сучасних дітей, які виходять далеко за межі навчального матеріалу предметів мистецької школи. Загалом виступи учасників окреслили чи не всю історичну панораму розвитку музики як виду мистецтва у розмаїтті її стилів та інтонаційних практик. Так, наприклад, доповідь Микити Градановича із Великоолександрівської школи мистецтв і ремесел (консультантка Світлана Мельниченко), присвячена еволюції нотного запису, сягала періоду стародавніх цивілізацій. Натомість Поліна Сапсай і Дзвенислава Свірська з ДМШ №39 міста Києва (консультантки Тетяна Ільєнченко і Олена Садівнича відповідно) у своїх виступах представляли такі сучасні мультикультурні явища як «ДахаБраха» і «Dakh Daughters».
Так само різновекторною виявилася і проблематика презентованих на конференції доповідей. Учасники реалізовували себе через представлення творчого портрета музиканта (наприклад, «Трубач-віртуоз Тимофій Докшицер», доповідач Ілля Полуянков, Харківська ДШМ №3, консультантка Катерина Жигалова), вивчення локального матеріалу у контексті творчості композитора і, навіть, стильового напряму («Риси романтизму в творчості Едварда Гріга на прикладі “Танцю Анітри” з музики до драми Г. Ібсена “Пер Гюнт”», доповідачка Ангеліна Гудзевата, КДМШ №11, консультантка Світлана Маслова або «Орган у житті та творчості Й. С. Баха», доповідач Артем Соловянчик, Дубенська ДШМ, консультантка Світлана Олійник), дослідження музичної інфраструктури рідного міста («Хмельницька обласна філармонія – культурно-мистецький осередок Хмельниччини», доповідач Володимир Новосад, Хмельницька ДМШ №2, консультантка Світлана Коваль). Хтось рефлексував щодо власного виконавського досвіду («Учнівський ансамбль – захоплюючий шлях пізнання світу музики», доповідач Андрій Красовський, КДМШ №14 імені Дмитра Кабалевського, консультантка Ірина Візьнюк або «Класика у сучасному театрі. “Лис Микита” – погляд “Лисиняти”», доповідач Олексій Ховзун, Львівська ДМШ №6 імені Богдана-Юрія Янівського, консультантка Олена Ніколішина) або осмислював взаємозв’язки музики з іншими мистецтвами («Музичний супровід фільму “Поводир” (2014)», доповідачка Валерія Бондар, Великоолександрівська школа мистецтв і ремесел, консультантка Галина Дуб або «Гопак – візитна картка України», доповідач Тимур Гросул, ДШМ №2 міста Кам’янське, консультантка Людмила Баращук).
Наведені приклади – скромна частка того розмаїття тем, які загалом були скомпоновані організаторами у дев’ять дискусійних панелей: «У світі класики», «Music made in Ukrainе», «Музичне краєзнавство», «Музичні інструменти, ансамблі, оркестри», «Сучасний музичний простір», «Музика та суміжні види мистецтва», «Музичне мистецтво: класика та сучасність», «Мистецький простір», «Сучасне музичне мистецтво: традиції та новаторство».
Отож із усього сказаного вище можна дійти висновку, що у сучасному освітньому процесі така форма суспільної взаємодії як учнівська конференція є явищем актуальним. Однак, зважаючи на винятково інформаційне спрямування попереднього тексту це твердження сприймається досить декларативно. Для того аби зрозуміти роль і значення конференції у житті спільноти учасників сфери мистецької освіти спробуємо відійти від констатації фактів у сторону їх аналізу.
Але перед тим, додамо важливе уточнення. Захід, про який йдеться, формально маючи назву «ІІ Всеукраїнська учнівська конференція…», по-суті є конференцією четвертою. Вперше у Києві вона відбулася у квітні 2019 року у статусі міської. А потім пройшла ще три рази, із вражаючою періодичністю – щопівроку, але вже як подія всеукраїнського масштабу: у рамках ювілейного ХХХ «Київ Музик Фесту-2019», як учнівська інтернет-конференція «Аrs Longa» у складі освітньо-методичного проєкту «Crescendo Art Forum-2020» (до слова, теж дітища Олени Садівничої) і восени 2020-го у колі імпрез і заходів останнього «Київ Музик Фесту». При цьому, змінюючи щоразу патронаж, конференція залишалася незмінною щодо власних змісту і форми. І вочевидь саме тому перетворилася на потужну освітньо-методичну лабораторію, що від самої свої появи сприяє виявленню і реалізації творчого та соціального потенціалу усіх його учасників. А тепер – до рефлексій.
Ніхто не заперечуватиме твердження, що головними (хоча і не єдиними) учасниками освітнього процесу є діти. Саме з думкою про них та їхнє майбутнє була задумана ця УЧНІВСЬКА наукова конференція. Адже в сучасному світі недостатньо бути винятково носієм знань. Обов’язковою складовою формули особистого успіху нині є уміння донести до загалу власну зґенеровану ідею, відстояти її і втілити у життя. А без комунікативних навичок тут не обійтися. Саме їх і покликана виховати учнівська наукова конференція. І у цьому, первинному своєму завданні проєкт Олени Садівничої має досить вагомі здобутки.
Судіть самі. Сумарно усі чотири «сезони» конференції налічують більше 250 публічних виступів. Однак, яким би великим не було це загальне число, важливим є зовсім не воно. Результативність конференції як освітньо-методичного проєкту визначають ті її учасники, для яких вона стала постійним майданчиком із набуття комунікативного досвіду у сфері науки про музичне мистецтво. Так, в усіх чотирьох конференціях у якості спікерів взяли участь четверо учнів – Марія Доліч (КДМШ №12, консультантка Наталя Скворцова), Олеся Бондарчук (КДШМ №3, консультантка Ірина Широкова), Тимофій Стаднійчук (ДМШ №10 м. Києва, консультантка Вікторія Гогенко) і Павло Курочкін (КДМШ №3 імені Віктора Косенка, консультантка Олександра Виставкіна). Тричі доповідачами були Єлізавета-Марія Лемак та Ірина Риженко (ДМШ №39 м. Києва, консультантки Олена Садівнича і Тетяна Ільєнченко відповідно), Сюзанна Галігузова (КДМШ №31, консультантка Нінель Базик), Єлизавета Литвинюк, Єлизавета Мех і Олександр Кісіль (КДМШ №3 імені Віктора Косенка, консультантка Олександра Виставкіна), Аркадій Осетров (ДШМ №3 м. Харків, консультантка Катерина Жигалова), Олександр Довгаль (КДМШ №13 імені Михайла Глинки, консультантка Лариса Заболотнєва) і Сергій Ілларіонов (КДМШ №33 імені Володимира Пухальського, консультантка Світлана Леуськова). Для усіх, хто від конференції до конференції спостерігав за цими учасниками (а серед них є діти із особливими потребами), беззаперечним є факт їх наукового і соціального зростання.
Показово, що десятеро із тринадцяти дітей брали участь у конференціях не лише як спікери і слухачі, котрі ставили запитання, а й як модератори дискусійних панелей. Більшість виконували цю «роль» на кількох конференціях, під час яких провели кілька засідань. Унікальні можливості, неймовірний досвід! І не лише для учнів.
Визнаємо, участь дітей у хоча й учнівській, але все ж конференції була б неможливою без взаємодії із наставниками. А відтак сам проєкт став не лише майданчиком, а й чинником професійної – наукової і педагогічної – реалізації багатьох українських викладачів сфери мистецької освіти. Саме їх творче горіння, небайдужість до власної справи, грамотні педагогічні стратегії стали запорукою успішних виступів більшості учасників заходу.
А проте у житті спільноти педагогічних працівників сфери мистецької освіти проєкт Олени Садівничої відіграє ще одну вагому функцію. По-суті, це творчий по-науковому ґрунтовний і безкоштовний курс підвищення професійної компетентності. І для його проходження зовсім не обов’язково готувати учнів до виступів чи брати участь у завершальній підсумковій зустрічі для викладачів-консультантів. Достатньо просто уважно прослухати-переглянути саму конференцію онлайн чи оффлайн, звертаючи увагу на запитання, побажання і коментарі, дорослих – наукового куратора, членів оргкомітету. Адже адресовані вони зазвичай не тільки і не стільки учням, скільки їхнім наставникам.
Тож яким є «рецепт» успішного виступу початкуючого спікера-музикознавця на учнівській науковій конференції? Якими методологічними засадами має керуватися викладач-консультант, готуючи до участі у заході свого вихованця?
Перш за все, необхідно спиратися винятково на слуховий і життєвий досвід дитини, шукати тему для виступу у колі її музичних уподобань і зацікавлень. Адже як показала практика, презентації, які не мають у своїй основі хоча б мінімального знайомства із музикою, про яку йдеться, приречені на неминуче фіаско. У таких випадках не рятує ані присутність композитора-хедлайнера, творчості якого присвячена доповідь, ані прив’язки до меморіальних дат чи інша кон’юнктура.
Також слід постійно пам’ятати, що подія, в якій планує брати участь юний спікер, хоча й дитяча, але все ж наукова конференція. Саме цю фразу упродовж усіх трьох днів пленарних засідань науковий куратор заходу Юрій Чекан промовив не один раз. У чому її сенс? Так, кожен учасник конференції вільний у своєму виборі теми виступу. Але при цьому він (і його консультант) не має права нехтувати елементарними науковими підходами у її висвітлення. Це означає, що будь-яке дослідження має розпочатися з пошуку джерел інформації. І якщо у випадку із сучасними музичними явищами (творчість гуртів та виконавців різних стильових напрямів) ще можна обмежитися інтернет-ресурсами, то для об’єктивного вивчення творчості митців попередніх епох цієї бази явно недостатньо. Тут було би доцільним знайомство з епістолярієм чи спогадами. А між тим, інтернет-покоління навіть не підозрює не те що про можливість використання зазначених джерел інформації, а й про їх існування взагалі.
Опрацювання матеріалу. Чи варто говорити, що простий переказ може і не надто відомих фактів не буде відповідати формату наукової доповіді? Окреслення проблеми, мислення класифікаційними категоріями, аналітична складова і як наслідок обов’язкове власне резюме – ось ознаки справжнього наукового виступу навіть на дитячій конференції. І якщо у когось виникають сумніви щодо реалістичності подібних критеріїв для учнівського середовища, запрошую до перегляду відеозаписів останньої (і не лише) конференції у мережах YouTube і Facebook.
Безперечно, не усім консультантам вдається витримати науковий рівень доповідей їхніх вихованців: одних підводить брак досвіду і нерозуміння формату заходу, інших – формальне ставлення до справи. Останніх, на щастя, небагато.
Отож функціональність конференції як платформи для соціальної і професійної взаємодії її учасників очевидна. Та спробуємо піти далі. Поміркуємо, чим вирізняється цей захід у житті якщо не мистецького загалу, то спільноти учасників мистецької освіти? Тієї спільноти, яка і досі формально відповідає схемі «школа – училище/коледж – консерваторія».
Ця триступенева освітня система має вже більш як столітню традицію. Кожна з її ланок пройшла апробацію часом, вирішує свої галузеві завдання. І як будь-яка система, поруч із беззаперечними позитивами має і певні негативи. До останніх слід віднести сформовані ще за радянської доби соціальну герметичність кожного із рівнів освіти та винятково патерлістичний тип спілкування між ними. І як не прикро визнавати, але ці стереотипи діють і досі.
А проте саме їх успішно долає учнівська конференція: учні спілкуються із композиторами, дискутують із поважними професорами, демонструючи навички, а іноді і знання, якими не володіють дорослі. Що ж поробиш? Адже сучасні українські діти споживають інформацію терабайтами, а у сфері цифрової грамотності вже давно біжать попереду.
Та повернемося до конференції. У сфері мистецької освіти вона руйнує стереотипи: жодних соціальних меж, лише наукове спілкування.
Валентина Кулик
