Отже, Ганна Пліш, Марина Рижова, Алла Полякова та Олександр Філяк, які проходили стажування у легендарному театрі Метрополітен-опера, повернулися додому й готові поділитися враженнями від поїздки
Першою розповість про свій досвід Ганна Пліш, яка у новому році вже як менеджерка приєдналася до команди Національного ансамблю солістів «Київська камерата».
– Чим привернуло вашу увагу оголошення Держмистецтв про стажування в Метрополітен-опера?
– В одному з описів програми стажування у Метрополітен-опера (МЕТ) було зазначено, що це exceptional life-changing opportunity. Сміливо! – тоді подумала я. Так і є! – кажу сьогодні, повернувшись зі стажування.
– Як ми зрозуміли, Метрополітен-опера вас дуже вразила.
– МЕТ – це цілий Всесвіт, з унікальною історією, траєкторією руху, енергією та зірками. 142 роки від моменту заснування, понад 1500 співробітників, 18 вистав протягом сезону, 3800 місць у залі, понад 300 млн доларів річний бюджет. Метрополітен-опера справді вражає!
– За яким саме напрямком ви стажувалися?
– У департаменті розвитку. Це – відділ, що займається фандрейзингом і роботою з меценатами. Оскільки МЕТ не є державною організацією, то його фінансування відбувається за рахунок пожертв, продажу квитків і додаткових надходжень (окремі послуги). Левову частку бюджету забезпечують саме меценати. Тож один із найпрестижніших оперних театрів світу тримається на коштах благодійників понад 100 років.
Департамент розвитку налічує близько 50 працівників, які розподілені на невеликі групи, або офіси. Кожна група відповідає за певний напрямок роботи і має керівника. Групи дуже мобільні, швидкі й щільно взаємодіють, а в разі потреби – з іншими департаментами. Кілька разів за сезон департамент збирається на зустріч у повному складі.
– Що стало для вас цінним у цьому процесі?
– Під час стажування була можливість як спостерігати, так і приєднуватися до роботи над конкретними завданнями. У МЕТ кожен знає зону власної відповідальності, має чітке підпорядкування та регламентовані задачі й час на їхнє виконання. До кожного питання ставляться серйозно, бо важливим у МЕТ є все. Сто тисяч деталей – і всі вирішальні. Штат театру працює наполегливо та багато. Так забезпечується найвища якість продукту.
– Чи могли б ви більше розповісти про конкретні завдання, якими опікувалися?
– Більшість робочого часу я проводила в Patron Office. Це підрозділ, котрий взаємодіє із донорами середнього рівня, а також молодими меценатами, або Young Associates. Ключовими задачами були комунікація з донаторами й робота із базою даних.
До початку стажування, коли я працювала проєктною менеджеркою в Національному будинку музики, мені доводилося багато комунікувати з партнерами, підрядниками та безпосередньо артистами. Був також позитивний досвід роботи з інвесторами й меценатами, які підтримували наші проєкти, але такого було не багато. Кажучи відверто, тоді я діяла здебільшого інтуїтивно. І хоч це й давало бажаний результат у вигляді залучених коштів, проте я мала відчуття певної професійної обмеженості, мені бракувало навичок у спілкуванні з меценатами. В цьому сенсі стажування в Patron Office для мого професійного зростання було «потраплянням у яблучко».
– Ви згадали про роботу з базою даних. Дуже цікаво дізнатися про це більше. Відомо, що не так давно на Метрополітен-опера було здійснено масштабну хакерську атаку. Чи вплинуло це якось на ваше стажування?
– Так, це сталося у грудні 2022 року. З-поміж іншої шкоди, театр кілька днів не мав змоги продавати квитки, і це – у піковий період напередодні свят! То величезні збитки!! Знаючи дуже чітку й послідовну позицію керівництва театру щодо війни в Україні та гучний розрив співпраці з Анною Нетребко навесні 2022 року, не складно здогадатися кому належить авторство тієї атаки.
Загалом сьогодні база даних МЕТ має багаторівневий захист і працює під пильним контролем IT-фахівців. Під час стажування ми отримали робочі ноутбуки і доступ до програми Tessitura. Це спеціалізована CRM-система, створена саме для потреб театру. Вона дозволяє здійснювати управління продажу квитків, фандрейзингову діяльність, провадити маркетингові кампанії та аналітику. Цікаво, що саме МЕТ розробив цю програму у 1998 році. Перша версія називалася Impresario. Наразі програмне забезпечення Tessitura є одним із найпопулярніших у секторі культури.
Кожен мій день у МЕТ розпочинався саме з Tessitura та робочої пошти. В залежності від поставленої задачі, я використовувала певний алгоритм дій у Tessitura й реалізовувала функцію. Спочатку завдання були простими, пізніше складність поступово зростала. Робота з даними може видаватися подеколи нудною, на перший погляд це операційка без кінця і краю. Але для мене то був secret guilty pleasure (в перекладі на укр. – таємна слабкість).
Якось давно я навчалася в аспірантурі Інституту психології і коли презентувала на засіданні лабораторії план свого експерименту, отримала несхвальні відгуки досвідчених науковців. Простими словами вердикт був такий: ідея прогресивна, але нереалістична через відсутність необхідного надійного програмного забезпечення.
Так от у МЕТ було ідеальне програмне забезпечення. Вдалося не просто працювати з масивом даних, а й відчути справжнє задоволення від роботи з крутим інструментом, який умить приводить тебе в потрібне місце. Сподіваюся, одного дня ми зможемо запровадити роботу з Tessitura і в «Київській камераті».
– Чи відчували ви підтримку України в Метрополітен-опера?
– Більше за масштаби МЕТ могло вразити тільки те, як театр на чолі з генеральним директором Пітером Гелбом підтримує українців від початку повномасштабного вторгнення. Тут ідеться не тільки про кенселинг росіян, які відкрито виправдовують путінський режим. Допомога Україні реалізується одразу в кількох напрямках.
У березні 2022 року на сцені МЕТ відбувся великий концерт-акція солідарності з Україною. Повірте, при перспективному пʼятирічному плануванні (зараз завершують планування сезону 2029/2030) це дуже непростий крок. Українські музиканти як запрошені артисти виконують чимало ключових ролей у виставах протягом сезону. В центральному холі театру глядачі можуть побачити окремий куточок пошани українських артистів у МЕТ. У програмці до кожної вистави щовечора глядачі бачать невеличкий і дуже цінний припис: «Протягом усього сезону 2025/2026 МЕТ продовжує вшановувати Україну та її хоробрих громадян, які борються за захист своєї країни та її культурної спадщини».
Уже третій рік поспіль МЕТ запрошує чотирьох українських професіоналів музичної сфери для стажування. (Подібних квот не має жодна інша країна.) Зрештою, МЕТ замовила написання опери в українського композитора Максима Коломійця, премʼєру якої заплановано на осінь 2026 року у Варшаві. Перелік можна продовжувати. Під час останньої зустрічі з нами Пітер Гелб сказав: «Я хотів би зробити більше для України».
– Як складалося ваше спілкування з працівниками театру? Чи цікавилися вони війною в Україні?
– На початку здавалося, що американські колеги дещо незручно почуваються у розмовах про війну. Вони висловлювали співчуття і переживання щодо ситуації в Україні, але наче побоювалися розпитувати про деталі. Щось подібне раніше відбувалося у моєму спілкуванні з колегами з інших країн – Німеччини, Італії, Данії.
Людям без досвіду війни не завжди зрозуміло як говорити на цю тему, про що питати, що є коректним або ні. Тому в бесідах з американськими колегами я розповідала про війну «step by step». Якщо відчувала інтерес, розповідала більше, ділилася глибше. Коли ж обмін думками проходив досить формально, розмова була короткою.
Цікаво, що колеги з найближчого кола поступово все більше заглиблювалися в тему війни, починали стежити за новинами у наших ЗМІ, задавали конкретні питання про життя в умовах війни. Табуйованість теми танула – я тихо раділа. Ділилася досвідом моєї родини – показувала фото моїх дітей, які граються в укритті, фото з концертів, котрі ми проводили без світла, зруйнований ракетою будинок брата-музиканта, умови, в яких працює на передовій брат-лікар. Напевно, в телефоні кожного з нас є ця гірка до болю фотоісторія останніх років. І в момент передавання досвіду це має природний сильний вплив на співбесідника.
Траплялися дні, коли виходити на стажування було важко. Для мене це були дні після масованих обстрілів в Україні. Як мама двох дітей, я насилу давала раду переживанням у такі дні. Згодом, колеги в офісі почали вгадувати, що в Києві був обстріл за моїм поглядом, – because your eyes are so said today («тому що твої очі такі сумні сьогодні»)! Тоді приносили печиво, каву. Одного ранку це був букет соняшників на робочому столі. На відстані тисяч кілометрів від дому такі речі розчулюють.
– Чи видавалася нагода під час стажування відвідувати інші культурні заклади та події у Нью-Йорку?
– Вільного часу було зовсім не багато. Ми проводили в театрі від 7 до 14 годин у будні, іноді виходили на роботу й у вихідні – намагалися якомога частіше відвідувати репетиції, вистави, бути присутніми на трансляціях. Однак, погодьтеся, прикро жити в Нью Йорку і не скористатися можливістю побувати в культових місцях. За час стажування вдалося відвідати концерти в Нью-Йоркській філармонії, Карнегі-холі, вистави в Джульярдс, вечір сучасної хореографії в Нью-Йоркському балеті, мюзикл на Бродвеї, багато музеїв і камерних подій. Про кожне з цих місць окремо можна розповідати дуже багато цікавого.
Та, напевне, найбільш значущим для мене було зустрічати імена українських митців у програмах заходів, що відбувалися в цей період у Нью-Йорку. До прикладу, в Карнегі був концерт переможців міжнародного конкурсу, де серед лауреатів – молодий український композитор Михайло Чедрик. У Нью-Йоркській філармонії диригувала неймовірно харизматична Даля Стасевська, фінська диригентка українського походження, яка активно популяризує українську музику на світових майданчиках. Разом із філармонійним оркестром Даля представила прем’єру в США твору української композиторки Богдани Фроляк, котра також була в залі.
У музеї МоМА в цей самий час Тетяна Філевська брала участь у престижній міжнародній програмі для кураторів і керівних мистецьких інституцій. І можна далі продовжувати цю хроніку невипадкових зустрічей, бо українці продовжують активно та успішно з’являтися на найкращих культурних майданчиках Нью-Йорка. І це було ще одним дуже важливим досвідом – відчути силу та спроможність нашої культури за кордоном.
– У Нью-Йорку є багато спільнот, які представляють інтереси українців, ведуть активну громадську діяльність. Чи була у вас нагода познайомитися з ними?
– Завдяки підтримці Ukrainian Habitat Fund та Razom for Ukraine ми були забезпечені гарними умовами проживання. Лідія та Ґабрієла Орос, а також Марія Генкін були нашими чуйними провідницями протягом усього часу стажування. Велика вдячність їм за це!
Український інститут Америки та Український музей у Нью-Йорку стали місцями сили, де завжди можна було зустріти своїх, відвідати цікаві події та приємно поспілкуватися. Ці місця об’єднують людей, які мають активну позицію щодо захисту й промоції української культури. Багато знайомств і цінних зустрічей відбулося тут.
– Чи задоволені ви цією програмою стажування?
– Так, поза сумнівом! Стажування у МЕТ – це безпрецедентна можливість для професійного зростання! Важливо, щоб ця програма продовжувалася й надалі, а її учасники застосували отриманий досвід на благо та розвиток української культури.
Щира вдячність усім, хто на різних етапах був і є дотичним до цього проєкту – пану Пітеру Гелбу та всій команді Метрополітен-опера, Ukrainian Habitat Fund, Razom for Ukraine, а також Міністерству культури України, Державному агентству України з питань мистецтв та мистецької освіти, Сергію Кислиці та пані Олені Зеленській за підтримку й можливість отримати такий безцінний досвід.
Пресслужба Державного агентства України з питань мистецтв та мистецької освіти arts.gov.ua
