В останні роки помітнішає відрадна тенденція у нашому мистецтві – виконавці все більше звертаються до української музики і, зокрема, зацікавлено відкривають для себе ті твори, що в радянські часи зазнавали репресій. Виконання перших редакцій Третьої симфонії Бориса Лятошинського, Другої симфонії і Фортепіанного концерту Левка Ревуцького стали видатними подіями музичного життя. Вони демонстрували, що дійсно «рукописи не горять»!
До кола таких рукописів належать і твори Василя Барвінського. Віднайдені після інквізиторського спалення у 1948 році, після часів заборони і замовчування, вони своєю щирою лірикою здобувають прихильність щоразу нових виконавців і слухачів. На жаль, поряд із втішними здобутками зустрічаємо часом у цьому процесі й прикрі прояви невігластва, що компрометують і самих музикантів, і започатковану ними справу. Виявивши для себе щось незнане й нове, про що не вчать у школі, молода людина, захопившись, починає почуватися першовідкривачем і зневажливо відкидає заслуги попередників на цьому шляху – тих, які всупереч табу і погрозам відстоювали цінність цієї музики ще від радянських часів. При цьому спотворюється правдива історія.
Ось один з останніх фактів. 2 жовтня цього року на телеканалі «П’ятий» вийшла в світ передача під назвою «Василь Барвінський. Повернення в Україну». Розповідалося про плановане нове виконання солоспівів композитора, і львівські музиканти зацікавлено прислухалися повідомленню. Проте чим далі, тим більше їх охоплювало здивування, а потім і обурення.
Дивною була вже сама назва: «Повернення в Україну», що викликала цілу низку запитань. А з розмови між ведучою і відомою артисткою випливало, що майбутній концерт стане чи не найпершою зустріччю слухача з творами Барвінського. При емоційному змалюванні страждань композитора не було ні півсловом згадано тих, хто не вагаючись став на підтримку його творчості. Врешті впало категоричне і несправедливе твердження: «Львів не прийняв Василя Барвінського після заслання». З таким ніяк не можна погодитися, це потребує спростування! Тож доведеться нагадати факти, про які вже писалося, а вони все ще знову й знову виявляються маловідомими.
Справді, після повернення із сталінського заслання до Львова у 1958 році Василь Барвінський зіткнувся з приниженнями – обмеженням його прав на публічну участь у музичному житті. Усе це виходило від радянських функціонерів, які в той час мали владу. Але хіба ж їх слід називати представниками Львова? Львівські музиканти, цвіт нашого міста, не відверталися від репресованого композитора не тільки по його поверненні, а й навіть під час його перебування у концентраційному таборі. З ним регулярно листувалися Олександра Пясецька, Леся Деркач, надсилали посилки і повідомляли новини львівського музичного життя. Постійно підтримував Барвінського Станіслав Людкевич, а Анатоль Кос-Анатольський розгорнув активну і невтомну діяльність задля звільнення композитора та його дружини з неволі.
Уже тоді піаністи-педагоги потай вивчали з учнями твори Барвінського. А щойно композитор приїхав до Львова, стали готувати їх до публічного виконання. На початку 1959 року Марія Байко, тоді ще студентка Львівської консерваторії, а в майбутньому славна співачка, за порадою професора Одарки Бандрівської представила в концерті один із найвизначніших вокальних опусів Барвінського – «Пісню пісень». Разом із нею виступили Оксана Попіль (фортепіано) та Богдан Бонковський (скрипка).
Познайомившись із автором, Марія Байко захопилася його творчістю і вивчала солоспіви один за одним. Вона не раз співала їх на початку 1960-х у концертах і по радіо. Виконання були записані до фондів Львівського радіо, ці записи зберігалися. А після періоду політичного застою, від 1988 року Марія Байко повернулася до інтерпретування солоспівів Барвінського. Вона співала їх не лише у Львові, а й в Івано-Франківську, Тернополі, Дрогобичі, Києві, Рівному, навіть у Будапешті, де презентувала повну монографічну програму творів композитора.
До солоспівів Барвінського люблять звертатися й інші львівські вокалісти. Годі назвати тут їх усіх, тому відзначу тільки значні події останнього часу. Протягом 2017–2019 років серію концертів із солоспівів Барвінського провела у співпраці з піаністами Мирославом Драганом та Оксаною Рапітою молода співачка Наталія Дитюк. Їхня прекрасна камерна програма була записана і видана на компакт-диску.
У справу відновлення та поширення творчості Василя Барвінського великий внесок зробили й інструменталісти, зокрема піаністи. Тут особливу заслугу має Марія Крушельницька, яка вже того ж 1959 року узгодила з автором трактування п’яти Прелюдій та Українських мініатюр композитора. Навчаючись у Московській консерваторії, вона познайомила з цими творами свого вчителя – славетного професора Генріха Нейгауза. Публічне виконання творів Барвінського у Львові натикалося на заборони влади, та все ж у 1960 році Прелюдія фа-дієз мінор у виконанні цієї піаністки пролунала на львівській сцені. А 1965-го Крушельницька не лише зіграла всі п’ять Прелюдій на концерті в Києві, а й записала їх до фондів Українського радіо. Починаючи з 1988 року артистка регулярно вводила до програм твори Барвінського, і вони прозвучали в Івано-Франківську, Коломиї, Ужгороді, Донецьку, Тернополі та інших містах. Саме Марія Крушельницька на початку 1990-х стала першою виконавицею нововіднайденого Фортепіанного концерту Барвінського, виступала з різними дириґентами і познайомила з цим твором слухачів у різних куточках України.
Сьогодні фортепіанні композиції Барвінського популярні серед піаністів, як дорослих, так і юних, – тож звучать досить часто. Але варто відзначити події останніх років. 2017-го компакт-диск із виконанням більшості фортепіанних композицій Барвінського випущено українською піаністкою Віоліною Петриченко в Німеччині (про нього ми вже писали на сторінках інтернет-журналу «Музика»). У 2018 році троє львівських музикантів – Яромир Боженко (фортепіано), Ярослав Мигаль (віолончель) і Яромир Бабський (скрипка) здійснили гастрольну поїздку містами Німеччини, Австрії й Угорщини з монографічною програмою творів Барвінського. Їхні виступи були сприйняті дуже тепло.
У відновленні правдивого розуміння долі й творчості Василя Барвінського та належного до них ставлення важливий внесок зробили Львівське радіо й телебачення, присвятивши митцеві регулярні та змістовні передачі. Випущені ще в минулому столітті інформативні й хвилюючі відеофільми музичного редактора Львівського телебачення Любові Козак («Арешт Барвінського», «З вогню і попелу», «Овація. Барвінський») можна й сьогодні побачити в інтернеті на YouTube – вони не втратили актуальності.
Музика, як відомо, живе у чергуванні та зіставленні різних інтерпретацій. Появу нових трактувань можна й треба вітати, і саме порівняння варіантів виконання дозволяє знаходити шлях до розуміння змісту творів. Своєрідним видом інтерпретації стала діяльність композиторки Богдани Фроляк, яка в останні роки здійснила низку оркестрових редакцій і транскрипцій творів Василя Барвінського – Фортепіанного концерту, Віолончельної сюїти, акомпанементів солоспівів. Композиторка вловлює у фортепіанній фактурі Барвінського оркестрові інтенції і чуйно відтворює їх у партитурах. Власне остання з таких її робіт – інструментування фортепіанного супроводу солоспівів Барвінського має невдовзі вперше прозвучати на сцені Львівської філармонії у виконанні солістки Наталі Половинки та Академічного симфонічного оркестру Львівської національної філармонії під батутою дириґента Теодора Кучара. Очікуємо, що це виконання додасть нових смислових відтінків та акцентів у славну традицію інтерпретування вокальної творчості Василя Барвінського і стане поштовхом до подальшого збагачення її розуміння.
Наталя КАШКАДАМОВА, 6 жовтня 2020 року
