Із нагоди сотих роковин народження Миколи Лисенка у Львові під гуркіт гармат із 31 липня до 3 серпня 1942 року проходив Перший крайовий конкурс хорів Галичини, організований Інститутом народної творчості
На заклик його директора, палкого ентузіаста хорового співу о. Северина Сапруна відгукнулося багато професіоналів-музикантів, громадських діячів і просто українських патріотів. До складу журі увійшли д-р Кость Паньківський, о. Северин Сапрун, д-р Євген Цегельський, д-р Василь Барвінський, д-р Станіслав Людкевич, д-р Зіновій Лисько, професор Микола Колесса, диригент Львівської опери Лев Туркевич.
Для проведення конкурсу було створено центральну, окружну, а також повітові й місцеві комісії, які розробили програми, інструкції та забезпечили хорові колективи нотним матеріалом, виготовили пам’ятні медалі й відзнаки. Окрім індивідуально вибраного репертуару, хори повинні були вивчити три обов’язкові композиції Лисенка: «Ой діброво, темний гаю», «Ой гай, мати», «Час додому, час».
У той час твори Лисенка звучали майже в кожному галицькому селі, де діяли організовані «Просвітою», товариствами «Боян» і «Думка» хорові гуртки. Популярність митця у Галичині була надзвичайно великою. Навіть Друга світова війна не стала на заваді святкуванню сторічного ювілею від дня народження славетного композитора.
У передмові до альманаху Першого крайового конкурсу хорів у Галичині (Львів, 1943) письменник Богдан Гошовський (1907–1986) зазначив: «Українська пісня, викохана серед чарів української природи і безустанного змагу збройного хлібороба-лицаря за основи національного буття і довгі століття зберігана в світі її українського села, ця пісня знайшла на кінець свого натхненного звеличника і свого жерця – Миколу Лисенка, цього, що поруч Шевченка, другого співця України, що вслуханий у народну пісню, вивів її з-під стріх і силою свого генія зачарував у величне царство музичного духа нації і всьому світові показав його невмируще багатство та його красу».
Запрошення взяти участь у крайовому конкурсі з нагоди сторічного ювілею Миколи Лисенка отримали аж 450 хорів, серед яких під час відбірних турів було визначено тридцять найкращих, котрі й виступили у Львові. Із них 16 – сільських, 10 – містечкових і 4 репрезентативних великоміських: дрогобицький і станіславівський «Бояни», станіславівська «Думка» та львівська «Сурма».
На фестиваль української пісні до Львова приїхало 1200 співаків. Цілий день у суботу перед конкурсом прибували вони на Головний вокзал і станцію Підзамче, одягнені в народні строї, і, мов повінь, заливали вулиці міста. Відтак організованими колонами всі хористи, уставлені трійками, у своєму оригінальному народному вбранні з Галичини, Лемківщини та Посяння із піснею на устах пройшлися парадом вулицями Львова до оперного театру, викликаючи подив і захоплення городян. Львів’яни із піднесенням зустрічали тих, що прийшли віддати шану Миколі Лисенкові. Участь у цьому конкурсі була своєрідним протестом проти німецької окупації, останньою барикадою перед нищенням нашої духовності.
Першого дня делегації від усіх хорів відвідали митрополита Української греко-католицької церкви Андрея Шептицького і одержали його архіпастирське благословення. Стоголосим хором прозвучав на Святоюрських горбах гімн «Боже, великий, єдиний» Миколи Лисенка.
Та кульмінаційним був збір хорів у Стрийському парку, до якого ще задовго перед подією сходився народ, підшукуючи собі вигідні місця. Десь біля третьої години почалися виступи поодиноких колективів – найкращих із кращих. А потім разом співало 1200 осіб під диригуванням о. Северина Сапруна. Присутні вітали хористів після кожної пісні вибухом оплесків, від радості у багатьох людей на очах блищали сльози. То був усенародний тріумф високого мистецтва хорового співу та української культури. Виступ надзвичайного хору, за спогадами очевидців, викликав небувалий ентузіазм і захоплення публіки. Здавалося, що співає увесь український народ, заявляючи світові, що він живий і, допоки лунає пісня, непереможний.
Львів’яни з подивом спостерігали і за жорстокими представниками «герренфольксу» (з нім. – панівної нації), які з цікавістю сприймали українську музику. Тоді німці ще не наважувалися забороняти такі народні зібрання і прилюдні концерти. Під час параду вони тільки забезпечували правопорядок. Учасники хорів, незважаючи на оголошені комендантські години, затримувалися на вулицях допізна і, повертаючись додому, ховалися від патрулів у під’їзди. Зрештою, проведення цього конкурсу було в якийсь спосіб погоджене з німецьким урядом, за що пізніше радянська влада дуже засуджувала провідних діячів української культури.
Конкурс проходив у трьох номінаціях: великоміські хори, містечкові та сільські. Хор «Боян Дрогобицький» посів перше місце серед великоміських хорів і був нагороджений лавровим вінком, а його диригент – спеціальною відзнакою. Серед сільських хорів перше місце виборов колектив під керівництвом Богдана Антківа із села Острів на Тернопільщині, що своєю співацькою культурою помітно вирізнявся у своїй номінації. Хор із Яворова, що на Львівщині, був найкращим серед містечкових колективів.
Переможців конкурсу нагородили срібними диригентськими паличками, чашами і грошовими преміями по 500 злотих – великими на той час грішми. Кошти на ці нагороди надали «Центросоюз», «Маслосоюз», ресторани, народна торгівля, магазини господарських товарів, домашнього вжитку, книгарні, парфумерії, дрібні ремісники і навіть одна корчма (див.: Скавон Б. Хор нескорених: http: // www.news.if.uf/ntws/2915.html).
Для гостей і учасників святкування ювілею у львівській майстерні мистецького об’єднання «Спілка праці українських образотворчих мистців» було виготовлено пам’ятну медаль і відзнаку із зображенням Миколи Лисенка. Для масового поширення митці випустили також цілий ряд гіпсових і теракотових медалей із зображеннями Івана Мазепи, Симона Петлюри, Євгена Коновальця, Тараса Шевченка, Івана Франка, Богдана Хмельницького, Миколи Міхновського, Мирона Тарнавського, Лесі Українки, Андрея Шептицького, Павла Полуботка (див.: Пахолко С. Медалі Спілки праці українських образотворчих митців Львова «Зимова допомога 1941–1942» // Нумізматика і фалеристика. – 2011. – № 1. – С. 22, 23).
Перший крайовий конкурс хорів у Галичині, що закінчився таким величним акордом, не можна назвати збігом обставин чи випадковістю. Він був наслідком наполегливої, скоординованої праці його організаторів, десятків диригентів і цілих сотень безіменних хорів з усіх усюд Галичини, що не шкодували ні часу, ні праці, аби гідно і величаво відсвяткувати 100-річчя від дня народження батька української музики Миколи Лисенка.
Степан ПАХОЛКО, Ольга МАРТИН
Друковану версію див.: Пахолко С., Мартин О. Святкування ювілею Миколи Лисеннка 1942 року в окупованому Львові // Музика. – 2013. – № 6. – С. 6, 7.
