27 лютого У Великому залі імені Героя України Василя Сліпака Національної музичної академії імені Петра Чайковського відбувся святковий концерт із нагоди 95-річчя від дня народження відомої композиторки, народної артистки України, професорки Жанни Колодуб
Із раннього дитинства Жанні пророкували майбутнє великої скрипальки… Вона народилась у Вінниці в родині відомих музикантів. Тато – Юхим Брондз був улюбленим учнем (а пізніше асистентом) легендарного Петра Столярського, засновником місцевої музичної школи; дружив із Давидом Ойстрахом. В ансамблі з останнім десятирічна Жанна публічно зіграла Концерт для двох скрипок Антоніо Вівальді. У сімейному архіві трепетно бережуть лист від Маестро.
Мама – Віра Войцицька-Брондз була альтисткою, закінчила Київську консерваторію. Тож усе складалося на користь скрипки. Але дівчинка рано захопилася й фортепіано і також швидко досягла неабияких успіхів, багато імпровізувала.
Щасливе дитинство перервала війна: батько загинув у Майданеку. Мама, не переживши горя, померла у 36 років. Усі турботи про Жанну та її меншого брата Едуарда взяла на себе бабуся Катерина Антонівна. Саме завдяки їй дівчинка закінчила музичну школу по класу скрипки й фортепіано, а потім – Київське музичне училище – також за двома спеціальностями (при тому, всього за два роки).
Під час навчання в консерваторії (у класі видатного педагога Костянтина Михайлова) фортепіано остаточно перемогло скрипку. Відтоді її життя було пов’язане з цим інструментом у рідній Alma mater.
Уже на першому курсі Жанна змушена була самостійно заробляти на життя й упродовж навчання паралельно працювала концертмейстером на кафедрах скрипки, хорового й симфонічного диригування, народних і духових інструментів. Пізніше усе знання стали їй у великій нагоді.
Від 1954 року Жанна Юхимівна працює на кафедрі загального і спеціалізованого фортепіано – тож її педагогічний стаж перетнув межу в сім (!!!) десятиліть, а через її клас пройшло понад 300 студентів різних факультетів. Кожному з них Жанна Юхимівна віддала часточку серця. Нерідко саме вони ставали першими слухачами, а потім і виконавцями багатьох її нових композицій.
Безмежну повагу і любов Жанна Юхимівна має від колег. Саме викладачі й вихованці кафедри на чолі із завідувачкою Наталією Лукашенко задумали й утілили в життя цей святковий авторський вечір, зробивши безцінний подарунок ювілярці та слухачам.
До програми увійшли камерні твори – адже вони переважають у творчому «портфелі» композиторки: симфонієти, сюїти, концерти, великий масив опусів для дітей, зокрема 2 зошити «Обробок пісень народів світу», «Музична абетка» (збірка пісень на народні тексти), «Дитячий альбом», котрий видано навіть у далекій Канаді etc. До речі, окрім Києва, численні твори Жанни Колодуб звучать у Німеччині, США, Єгипті, країнах Східної Європи.
У ювілейній концертній програмі презентувалися окремі частини сюїт для різних складів, де кожна п’єса була, немов коштовний камінчик у калейдоскопі, яскравий пазл зі сторінки життя. А зібрані разом і драматургічно виструнчені режисеркою Ларисою Левановою, вони утворили барвисту картину творчості ювілярки.
Мелодійний вальс із «Ретросюїти № 2» (він став запальним камертоном усього концерту, визначив його настрій), задерикувата «Як поїхав мій миленький» із «Фольклорної сюїти» (фортепіанний дует Олени Жаркої та Оксани Большакової), неокласичні «Давні часи», «Романс» і «Скерцо» з тріо «Трохи про старовину» (Ніна Сіваченко – скрипка, Наталя Яропуд – віолончель, Аліса Смаричевська – фортепіано). Колоритні джазовий «Блюз» і неофольклорні «Верховинські перегуки» із «Музики для чотирьох» для квартету саксофонів (керівник Юрій Василевич), ефектне «Слов’янське коло» для флейти з фортепіано (Антон Кушнір і Марія Пухлянко) – яскраві перлинки з багатого ошатного «намиста» творів, написаних на прохання музикантів, педагогів і студентів, що давно увійшли в концертний і педагогічний репертуар.
Ноктюрн для флейти і фортепіано у виконанні тих самих музикантів став приводом нагадати, що у студентські роки Жанна Юхимівна факультативно відвідувала уроки композиції у славетного Бориса Лятошинського. Природна допитливість спонукала її бути на всіх концертах сучасної музики й пленумах СКУ, де звучали нові твори українських композиторів.
Саме на одному з них і зустріла Жанна свою долю – молодого красеня з Харкова, композитора Левка Колодуба. Відтоді вона в усьому була йому добрим другом і помічницею, а їхній сімейний союз тривав шість із половиною десятиліть.
Композиторська ж кар’єра Жанни Колодуб розпочалася з напівсерйозного прохання чоловіка допомогти.
На початку 1960-х, коли вона вже мала донечку Оксану, працювала в консерваторії, виступала як піаністка, Левко Миколайович створював музику до кіно і, не встигаючи, попросив її написати Ноктюрн для флейти. Ось де згодилися знання, набуті в класі Бориса Лятошинського та в процесі концертмейстерської практики! Музика народилась на одному диханні – Левко Миколайович не змінив у ній жодної ноти.
Починання виявилося таким вдалим, що композиція відтоді стала для Жанни Юхимівни життєвою потребою, а пробуджений композиторський талант розквітнув і зміцнів. І сьогодні, через понад півстоліття Ноктюрн звучить, як поетичний гімн юності, творчості, коханню, улюбленим духовим інструментам.
Духові інструменти – соло та в різноманітних ансамблях, як не раз зізнавалася композиторка, були й залишаються її найбільшою пристрастю. З-поміж яскравих творів – «Драматичний концерт» для труби з оркестром, «Концертино» для гобоя, струнного оркестру та фортепіано, «Українська сюїта» для квінтету духових, «Калейдоскоп» для флейти, гобоя та фагота, «Ескіз в українському стилі» для гобоя і фортепіано – всі просто не перелічити, – стоїть і вишукане «Ліричне інтермецо» для труби з фортепіано (Ілля Шевчук – Тетяна Петлицька).
У багатому композиторського доробку мисткині найбільшої популярності набув її наймасштабніший твір – балет «Снігова королева», який протягом 5-ти років із великим успіхом ішов у Донецькому оперному театрі. «Снігову королеву», навіть без відома авторки, ставили в багатьох містах колишнього срср на різноманітних сценічних майданчиках, особливо в музичних школах, силами учнів і викладачів.
П’єси з сюїти із музики до балету стали репертуарними, існують у численних перекладеннях. На підтвердження у ювілейному концерті прозвучала знаменита «Герда» (дует Антон Кушнір, флейта – Марія Пухлянко, фортепіано).
Звичайно, багато уваги у композиторській творчості Жанна Юхимівна приділила й рідному фортепіано. Її перу належать два фортепіанних концерти, сюїти, альбом «Весняні враження» тощо. На ювілейному концерті колеги із задоволенням представили й цю сторінку: порівняно недавно написаний цикл «Чотири п’єси» (Dolce, Net, Nobile, Agite) вишукано й благородно зіграв Ігор Рябов, технічну й віртуозну «Токату-поему» – Анна Поліщук.
Музичним приношенням Жанні Юхимівні став єдиний вокальний номер в інструментальному розмаїтті – романс «Я не кохаю його» на вірш Лесі Українки (з Адама Міцкевича). Його авторка – німкеня Ліза Гессе «озвучила» ці пристрасні рядки, присвятивши їх Жанні Колодуб (у неї також є романс на ці вірші). Катерина Єрошкіна (сопрано), Ніна Сіваченко (скрипка), Олександр Павлов (альт) і Наталія Лукашенко (фортепіано) створили справжню драматичну картину – своєрідний романтичний образ, такий суголосний нашій шанованій ювілярці.
Усі ансамблеві та оркестрові твори Жанни Колодуб вирізняються прекрасною тембровою гармонією, делікатністю, вишуканістю й витонченістю оркестрування. Власне, ці риси притаманні усім її творам. Вони позначені лаконізмом, економним використанням музичних засобів, класичною ясністю форми, мальовничістю, прозорістю.
Окрему сторінку творчості Жанни Колодуб становлять концерти (загалом їх 8 для різних інструментів) з оркестром. Скрипковий «Concerto doloroso» («скорботний» – пам’яті батька), позначений глибоким трагізмом, прозвучав у виконанні студентського камерного оркестру НМАУ (диригент – Ігор Андрієвський, солістка – Ніна Сіваченко). На жаль, у наші нелегкі дні він звучав особливо актуально і став кульмінацією ювілейного вечора.
На завершення програми оркестр виконав кілька чудових вишуканих багателей – як оптимістичний погляд у майбутнє, коштовний подарунок присутнім. Утім, найбільш зворушливою була присутність самої винуватиці урочистої події, яку вдячна публіка вітала гарячими оплесками та вигуками «Браво!» Це й було найвищою оцінкою: концерту, виконавцям та авторці.
Хорове «Многая літа!» зворушеній і щасливій Жанні Юхимівні від виконавців прозвучало вже за кулісами. До чого щиро доєдную і свій захопливий голос.
Ірина СІКОРСЬКА
Фото Едуарда МЕЖУЛА
