Життєві мандри Соломії Крушельницької (до 150-річного ювілею)

570

«Уклін Тобі, Велика Соломіє!» Дмитро Павличко

Ім’я її можна зустріти на сторінках таких елітних видань, як «Enciclopedia della musica» та «Le Grandi voci», присвячених найвидатнішим музикантам і співакам світу. Унікальне, незрівнянної краси лірико-драматичне сопрано співачки всесвітньо відомий диригент Артуро Тосканіні вважав неперевершеним музичним інструментом. Надзвичайна привабливість та елегантність, сценічна обдарованість і витончений артистизм – усе це дано їй було від Бога

Так, Соломія Крушельницька завжди прагнула бути господаркою власної долі й не мала потреби у покровителях. «Мільйонери пропонували, – згадувала вона, – збудувати окрему оперу виключно для мене…» Але Соломія легко відхиляла усі пропозиції руки й серця. «Орфеєва наречена», – ось так висловлювалася вона про себе та свій життєвий шлях.

Видатний італійський музикознавець Рінальдо Кортопассі визначив їй високе місце поруч із зірками оперної сцени початку ХХ століття – Енріко Карузо, Федором Шаляпіним, Тітта Руфо й Маттіа Баттістіні. 23 вересня виповнюється 150 років від дня народження примадонни.

…Усе розпочиналося в селі Білявинцях, що на Тернопільщині. Там пройшло дитинство маленької Соломії у багатодітній родині місцевого священника, отця Амвросія. Він чесно виконував громадський обов’язок духовного пастиря серед простого люду та кожен день спілкувався з парафіянами. Мати Соломії, пані Теодора, попри бідність, уміла створити нормальні умови життя для чоловіка й дітей. Вона грала на фортепіано, любила поезію, мала гарний голос і співала багато народних пісень.

У сім’ї Крушельницьких завжди панували оптимізм, затишок і сміх. Музика в життя Соломії увійшла з раннього дитинства: у шість років вона вперше сіла за фортепіано, а заспівала ще раніше – це було сімейною традицією. Співати доводилося також у концертах хору товариства «Руська бесіда», польського товариства «Лютня», тернопільського «Бояна».

Саме з домашніх концертів розпочалося захоплення дівчинки вокалом, що стало її долею. Життя своє, як щедрий дар, поклала вона на вівтар мистецтва…

Мистецькі подорожі, терни й троянди…

Батько усвідомлював виняткову обдарованість дочки. Знайшлися й кошти для навчання. Восени 1891 року Соломію зарахували до консерваторії Галицького музичного товариства. Її вчителем вокалу став знаний у Львові педагог професор Валерій Висоцький, який виховав багатьох відомих українських і польських співаків. Серед них – Олександр Мишуга, Євген Гушалевич, Микола Левицький, Яніна Королевич-Вайдова, Модест Менцинський та інші.

Навчання Соломія завершила у 1893 році зі срібною медаллю й відзнакою. Про це свідчить унікальний запис, який робить честь далекоглядності її педагогів: «Має всі дані, щоб стати окрасою навіть першорядної сцени…»

Того ж року Крушельницька дебютувала у Львівській опері в партії Леонори у «Фаворитці» Гаетано Доніцетті. Далі був виступ у партії Сантуцци в опері «Сільська честь» П’єтро Масканьї. У цій виставі доля вперше звела її з усесвітньо відомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чимало допоміг порадами. Успіх у глядачів і критики, платня, гідна досвідчених співаків, становище примадонни, – інша зупинилась би на цьому з радістю. Але Соломія прагнула більшого, відчуваючи недостатність фахової освіти…

В одній із львівських вистав Соломію почула відома італійська співачка Джемма Беллінчоні, яка порадила їхати до Італії – продовжувати навчання у визнаних майстрів bel canto. Батько дістав позичку в банку і восени 1893-го особисто повіз дочку до Мілана. Там дівчина брала уроки вокалу у відомого педагога, професора Фаусти Креспі, а сценічну майстерність і міміку опановувала під керівництвом професора Конті.

Ось коли знадобилося вироблене в дитинстві вміння невтомно працювати! Щоденні заняття співом, розучування нових творів тривали по шість годин. Поряд із тим вона вивчала історію музики, літературу, мови й естетику. За рік діапазон голосу Соломії розширився: з мецо-сопрано розвинувся до лірико-драматичного сопрано, що більше відповідало його природі.

Скрутне фінансове становище родини змушувало її частенько переривати навчання та погоджуватися на будь-які гастрольні турне. Утім траплялися й щасливі нагоди перевірити вокальну майстерність і поступово вдосконалювати її.

Шлях до вершин мистецтва співу розпочинався з невеличких провінційних міст Італії – Кремони, Брешії, Парми, Бергамо, Удіне та інших. Саме там на Соломію звернули увагу місцеві оперні меломани, з’явилися перші шанувальники її таланту. Та вона прагнула більшого: мріяла про відомий міланський театр Lа Scala…

Вдалим завершенням 1895 року було підписання Крушельницькою контракту з театром Понк’єллі «Massimo» в Кремоні (з 10 грудня 1895-го до 28 лютого 1896 року). Перший виступ мав відбутися в опері Джакомо Пуччині «Манон Леско». Знайомство з композитором переросло у дружбу на довгі роки.

Згодом, 29 травня 1904 року Крушельницька блискуче виступила в театрі Grande у Брешії при тріумфальному відродженні опери «Мадам Баттерфлай», яка кількома місяцями раніше зазнала гучного провалу в Lа Scala. На згадку про ту незабутню подію безмежно вдячний композитор підписав своє фото «Найпрекраснішій і найчарівнішій Баттерфлай. Джакомо Пуччині. Торре дель Лаго. 1904» і подарував Крушельницькій.

Зацікавившись творчістю Ріхарда Ваґнера, Соломія спеціально вирушила до Відня, щоб удосконалювати майстерність у професора Ґенсбахера. То був необачний крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві bel canto опановувати зовсім іншу – німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких чимало співаків зривало голос… Проте ризик виправдався. Згодом Крушельницька стала найвидатнішою «вагнерівською примадонною» XX століття.

Із кожним роком її робочий графік виглядав напруженішим. Співати доводилося по чотири-п’ять разів на тиждень, адже популярність співачки у світі зростала. Лише провідних партій було засвоєно понад 60 – в операх Джузеппе Верді, Джакомо Пуччині, Шарля Гуно, Жоржа Бізе, Ріхарда Ваґнера, Ріхарда Штрауса, Жуля Массне, Петра Чайковського та інших. Наприкінці ХІХ століття вона виступала на сценах багатьох оперних театрів Європи!

Новий 1897 рік вона зустрічала в Одесі, де гастролювала у складі італійської трупи. Повертаючись звідти, прибула до Львова, де 17 березня виступала на концерті в честь 36-х роковин смерті Тараса Шевченка. А пізніше в Італії Крушельницьку запросили взяти участь у концерті в Бергамо з нагоди 100-річчя від дня народження Ґаетано Доніцетті. Поряд із тим вона співала на сцені театру Regio у Пармі в операх «Лоенгрін» Ріхарда Ваґнера та «Богема» Джакомо Пуччині.

Водночас Соломія мусила витримувати жорстку конкуренцію в колі італійських артистів. За даними Вітторіо Тортореллі, автора монографії, присвяченій творчості Енріко Карузо, лише серед офіційно зареєстрованих артисток було 400 сопрано та 150 мецо-сопрано, і кожна мала свою сценічну привабливість, репертуар, коло шанувальників та мріяла про славу. Однак, на думку Вітторіо Тортореллі, саме українка Соломія Крушельницька разом із великим Карузо несла у світ оперного мистецтва видатні досягнення італійської вокальної школи bel canto.

Її почали запрошувати на велику оперну сцену – у провідні театри Європи. Зокрема до Маріїнського в Санкт-Петербурзі й Большого театру Варшави, де царювали тоді Карузо, Баттістіні та інші уславлені співаки. Приміром, поляки високо цінували співачку за виступи в польських національних операх, зокрема «Гальці» Станіслава Монюшка.

Однак гастролі у Варшаві ускладнювало недоброзичливе ставлення до неї польської богеми, яка не спроможна була пробачити Соломії її українське походження. Та ще й дошкуляли інтриги співачки Яніни Королевич-Вайдової, котра прагнула усунути Крушельницьку-конкурентку.

До столиці російської імперії Соломія прибула за особистим запрошенням самого монарха Миколи ІІ, щоби співати в Зимовому палаці перед царською родиною. Як завжди, вона закінчила виступ українськими піснями. І коли імператор запитав «італійську примадонну», що то за твори та якою мовою вона їх співала, відповіла: «Це пісні мого народу – українські…»

Жорсткий гастрольний графік не дозволяв їй розслабитися. «Життя оперної артистки трохи нагадує режим атлетів: дисципліна в усьому, – строгий розклад годин, поміркована їжа, заборона давати волю своїм забаганкам», – згадувала артистка.

Це засвідчує й величезний перелік оперних сцен, на яких довелося виступати Крушельницькій у наступні роки. Тоді на неї чекали Париж (Grand Opera), Неаполь (San Carlo), Генуя (Politeama), Барселона (Liceo) й, нарешті, Мілан – усесвітньо відомий Lа Scala, про який мріяла довгі роки. І збулася її мрія 1904 року – тріумфальний виступ в опері «Адріана Лекуврер» Франческо Чілеа, а згодом, 1906-го, – прем’єра «Саломеї» Ріхарда Штрауса.

А попереду були ще Равенна (Alighieri), Турін (Regio), Болонья (Comunale), Рим (Constanzi), Мадрид (Real), Лісабон (Colyseu), Буенос-Айрес (Teatro de la Opera, Colon), Монтевідео (Solis) і Каїр, де виконувала партію Чіо-Чіо-сан в опері «Мадам Баттерфлай», а за диригента був сам композитор Джакомо Пуччині.

І ця круговерть не вщухала протягом років… Від такого шаленого темпу гастролей у неї накопичувалося почуття величезної втоми, яке врешті-решт змусило Соломію залишити оперну сцену. Вона прагнула осілого життя, а на особисте у самотньої артистки просто не було часу.

А ще й додалися сімейні турботи, які Соломії довелося взяти на себе зі смертю батька. Для родини вона змушена була придбати інше помешкання – кам’яний будинок у Львові, оскільки їхня сільська хата перейшла до іншого священника.

Одного разу в її життя увійшов чоловік. Соломія звернулася до адвоката Чезаре Річчоні, який допоміг їй в одній справі…

«Місто, яке було створене для неї»

А було так. Під час гастролей співачки у Неаполі 1906 року сталося виверження вулкана Везувій, що отруїло атмосферу. Через небезпеку для голосових зв’язок лікар порадив їй залишити місто. Співачка була змушена перервати контракт із театром San Carlo, однак її викликали до суду. Там Крушельницька познайомилася з інтелігентним чоловіком, знавцем і шанувальником музики.

Чезаре сподобався Соломії, бо вмів триматися з люб’язністю й повагою без жодного натяку на покровительство чи поблажливість. Тих ноток співачка не терпіла, адже в силу професії чудово чула в них фальш. Діамантовий період залицянь і зітхань тривав майже чотири роки. Соломія й не думала легковажити з таким важливим рішенням, як шлюб.

У 1910 році 38-річна примадонна та італійський адвокат побралися. Ця грандіозна новина сколихнула весь музичний світ Буенос-Айреса, де була освячена сенсаційна подія. Нарешті вона знайшла сімейне щастя, маючи поруч людину, котра глибоко розуміла й поважала її. Сімейний якір вона кинула у Віареджо («дорога королів» – у перекладі з італійської), райському куточку на узбережжі Лігурійського моря, у триповерховій віллі «Саломеа» на вулиці Кардуччі.

Вона дуже любила це «місто, яке було створене для неї». На першому поверсі був музичний салон з фортепіано й нотною бібліотекою. Стіни прикрашали портрети співачки пензля відомих художників, а також численні фотографії з її зображеннями в образах оперних героїнь.

Їхня вілла перетворилася у справжній мистецький осередок, який відвідували родичі й друзі. Серед них – композитори Джакомо Пуччині, Руджеро Леонкавалло, актриса Елеонора Дузе, письменниця Грація Деледда, відомі партнери співачки – баритони Джузеппе де Лука, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья, а також Айседора Дункан, Джоаккіно Форцано, Романо Романеллі та інші. Соломія часто влаштовувала для них домашні концерти.

Живучи в Італії, вона співала в різних куточках Земної кулі. Але найчастіше – в Аргентині, де виступала кожного сезону з 1906-го до 1908 року та в 1910–1913 роках. Крушельницька стала такою популярною в цій країні, що її запросили в 1910-му виконати державний гімн Аргентини на урочистому святкуванні сторіччя незалежності в Teatro de la Opera Буенос-Айреса. Ця подія – неперевершений тріумф навіть у її сповненому слави житті!

Останнім виступом у Неаполі в операх «Лоенгрін» Ріхарда Ваґнера і «Лорелея» Альфредо Каталані в театрі San Carlo. Соломія раптово завершила блискучу оперну Одіссею 1920 року та залишила сцену. Між тим, творчий потенціал примадонни не був вичерпаний. Навпаки, це був етап, коли її унікальний талант поєднався з багаторічним досвідом.

Голос Крушельницької в останні роки її творчості звучав чудово, сильно, у повному діапазоні. Однак із 1923 року вона розпочала концертну діяльність як камерна співачка у країнах Західної Європи, Аргентині, Канаді та США. Добирала твори композиторів різних епох і народів, була тонким, глибоким інтерпретатором творів Крістофа Віллібада Глюка, Вольфганга Амадея Моцарта, Франца Шуберта, Роберта Шумана, Йоганнеса Брамса, Моріса Равеля, Модеста Мусоргського.

Вона співала сімома мовами – італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською. Розуміючи швидкоплинність вокального мистецтва, здійснила записи на грамплатівки в різні часи у Варшаві (фірма «Gramophone and Typewriter Co»), Мілані («Fonotipia») та США («Victor»). На жаль, мисткиня не записала багатьох творів зі свого величезного репертуару, тому що була надто вимогливою до якості грамзаписів.

Останній спів Соломії

По смерті чоловіка вона вирішила повернутися на Батьківщину. В серпні 1939 pоку, напередодні Другої світової війни, всупереч порадам друзів, вона прибула до Львова, де мала власний будинок. Але там їй не пощастило: будинок конфіскували, залишивши всесвітньо відомій примадонні лише крихітні кімнатки. А взимку 1940-го вона зламала стегно, послизнувшись на тротуарі. Гідні подиву були її сила волі та мужність у стражданнях. Щоб подякувати тим, хто її відвідував, вона співала веселих пісень.

Повернутися до Італії Соломії не дозволяли, радянського громадянства не давали. Лише після того, як вона продала улюблену віллу «Саломеа», де пройшли її найщасливіші роки, і віддала всі кошти на користь срср, її визнали «своєю».

В останні роки життя Соломія Крушельницька викладала у Львівській консерваторії імені Миколи Лисенка, стала професоркою. Вона була унікальним педагогом: на заняттях-лекціях багато співала сама, виправляла помилки учнів власним виконанням.

Як викладачка, Соломія Амвросіївна мала щороку давати звітний концерт. Останній її виступ відбувся наприкінці 1949 року, коли їй було вже 77! Невеличкий зал Львівської філармонії не міг умістити всіх охочих. У залі пригасили світло. Похилого віку сива худенька жінка вийшла на сцену, трохи кульгаючи, з паличкою в руках, зупинилася біля фортепіано… І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, постать стала рухливою, пружною – молодою. Пломеніли очі, які підкорювали колись тисячі глядачів у різних країнах світу…

Мало хто з присутніх знав, що співачка хворіла на рак горла. Можна тільки здогадуватись, якою ціною давався їй той останній виступ. Співала Соломія того вечора багато і, як завжди, закінчила концерт українськими народними піснями.

Серце Соломії Крушельницької зупинилося 16 листопада 1952 року. Поховано її на Личаківському цвинтаріі у Львові, неподалік від Івана Франка. На могилі, яка має назву «Sole mio», її спокій охороняє юний скорботний янгол із лірою. «Душа, смертельно хвора на красу, не помирає – просто кам’яніє», – казали древні…

Володимир СКРИНЧЕНКО