kushpler-zoryana

Пропонуємо увазі читачів інтерв’ю із Зоряною Кушплер – усесвітньо відомою оперною співачкою, українкою, яка багато років працює і живе у Відні

Ставши почесною президенткою Галицького музичного товариства у 2020 році, пані Зоряна вже встигла провести ряд заходів, у тому числі й триденний вокальний майстер-клас, що відбувся минулоріч.

Попри війну в Україні та небезпеку, співачка приїхала до рідного Львова. Тут спільно з Львівським органним залом і Луганською обласною філармонією відбувся запис диска української класичної вокальної музики. З цієї нагоди ми зустрілися й обговорили зі співачкою її думки щодо бачення та ставлення до української музики, її пропагування, а також про благодійність і роль культури в час війни.

– Пані Зоряно, ви перебуваєте у Львові протягом тижня. Розкажіть, будь ласка, чи змінилося для вас місто протягом воєнного стану?

– Безумовно. В перший день перебування у Львові мене вразили закриті захисними металевими конструкціями скульптури й монументи, мішки в кожному підвальному вікні, повітряні тривоги… Проте, знаєте, людина врешті-решт до всього звикає. Мені дуже хотілося побувати тут під час війни. Була фізична потреба, бо я львівʼянка – тут народилася, вчилася та прожила першу половину життя (до 23-х років) і ніколи не забувала свого міста, завжди сюди приїздила. Для мене кинути Львів у таку годину – це як залишити рідну людину в біді, – треба приїхати й підтримати у тяжкий момент.

У звʼязку з подіями я започаткувала проєкт запису CD української класичної вокальної музики у Львові спільно з Львівським органним залом та оркестром Луганської обласної філармонії.

– Коли саме зʼявилася ідея проєкту?

– Близько двох місяців тому. За короткий період було пророблено шалену роботу. Ми з Іваном Остаповичем (директор Львівського органного залу) склали пазл і втілили задум. Ну ось, диск уже записаний.

– Розкажіть, будь ласка, твори яких композиторів ви обрали?

– Ми взяли таку палітру: від корифеїв до сучасників. А саме – твори Миколи Лисенка, Бориса Лятошинського, Кирила Стеценка, Віктора Матюка, Юлія Мейтуса, Костянтина Данькевича, Анатоля Кос-Анатольського, Ігоря Кушплера, Олега Ківи.

– Публіка знає вашого батька як співака, але також як композитора. Який його твір ви записали?

– Це його найпопулярніший романс «Ой по горі роман цвіте». Оркестрував його львівський композитор Віктор Камінський, який, до речі, робив інструментування для мене й творів Мейтуса, Матюка та Лятошинського. Уявіть, що це все – протягом двох місяців!

Я хотіла записати й інші твори, але стикнулася з труднощами – нема нот. Загалом, з нотами виконаних творів теж було складно. З їхніми пошуками допомагала ціла Україна (посприяли: Національний академічний театр опери і балету імені Тараса Шевченка, Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької, Львівська національна філармонія імені Мирослава Скорика).

– Насправді, це дуже велика проблема, яку зазнають усі музиканти. Зараз, у світі – шалений попит на українську музику. Якщо навіть українцям важко знайти ноти українських композиторів, то як же їх дістають ваші іноземні колеги?

– Приходять до мене. Дуже цікава історія відбулася, коли мені зателефонував завтрупою The Metropolitan Opera і попросив допомогти знайти ноти українських композиторів для концерту на підтримку України (відбувся 14 травня 2022 року). Я сконтактувалася з Іваном Остаповичем, а вони спільно з Тарасом Демком (співдиректор Львівського органного залу) і командою створили сайт українських нот, яким радо поділилися. Концерт у The Metropolitan Opera практично відбувся на матеріалі, який я їм надала.

Наша проблема, причому на рівні держави, полягає в тому, що європейські країни та США вже давним-давно оцифрували музичні надбання, а ми щойно почали. Але над цією «прогалиною» активно працюють українські митці, яких я підтримую і всіляко сприяю їхній діяльності. Щоби більшість людей змогли скористатися джерелами з нотами українських композиторів, залишимо посилання тут: UKRAINE MILLENNIUM FOUNDATION, Ukrainian Scores.

– На вашу думку, якою мірою важливо записувати українську музику?

– Зараз пропагувати українську музику – на часі, як ніколи, тому що світова увага прикута до України. Я це знаю і відчуваю, бо живу у Відні й бачу реакцію іноземців на неї. Я сама для себе відкриваю українську музику та активно збираю ноти українських композиторів. Недавно мені подарували оцифровані ноти, а саме: клавіри опер Лисенка («Різдвяна ніч», «Утоплена», «Зима і Весна», «Коза-Дереза»), Аркаса («Катерина») та інші. Дивишся на ноти й усвідомлюєш, що це – твори людей, які отримали фундаментальну професійну освіту у найкращих вишах світу і писали висококласну музику.

Знаєте, коли ми вчилися в консерваторії (тепер – Львівська національна музична академія імені Миколи Лисенка), то хотіли радше співати твори Джузеппе Верді, Джакомо Пуччині. Українська музика була десь на другому плані. Однак тепер я розумію, як це було несправедливо з боку системи, – поставити українську музику на задній план. Нині ми виправляємо помилки минулого.

– Попри війну і складнощі українські митці багато працюють задля підтримки й розвитку національної музичної культури. Що би ви їм порадили стосовно популяризації українського мистецтва у світі?

– Погоджуюся з вами, що робиться чимало. Водночас вважаю, що українські митці мають ще більше проявляти ініціативу і просто йти за покликанням, бо ми – воїни на своєму «полі бою». Тому слід рухатися вперед. Сьогодні є широкі можливості виконувати, пропагувати та залучати іноземців до вивчення українських творів. Тож – сміливіше!

– Яким ви бачите український культурний простір в майбутньому?

– Я мрію, аби українське мистецтво посіло достойне місце у світовому вимірі. Щоб імена українських композиторів органічно сприймалися за кордоном в одному ряду з прізвищами таких слов’янських творців, як Леош Яначек, Бедржих Сметана, Станіслав Монюшко та інші.

– Стежачи за вашими соцмережами, можна побачити, як активно ви допомагаєте Україні в Австрії. Розкажіть трохи більше про вашу соціальну та культурну діяльність.

– Так склалося, що збіглися час і можливості. Я вийшла з періоду «від тієї, яка бере» і увійшла в статус «тієї, котра дає». Власне, першою організувала концерт у Відні на підтримку України в соборі Святого Стефана (відбувся 8 березня), де виступила разом із колегами. Музиканти найвищого світового рівня брали участь безкоштовно. Для мене їхній жест був дуже важливим моментом! Це – визнання колег, які в разі біди готові мене підтримати без зайвих слів. У той вечір ми зібрали 70 тисяч євро, які передали на потреби України.

Звісно, були й інші концерти, до яких я долучилася. Це, зокрема, презентація книги Ліни Костенко у Віденській національній бібліотеці, де я читала її вірші українською, а професор славістики Алоіс Вольдан читав їх у власному перекладі німецькою мовою. Так само виступ на австрійському телебачені у програмі «Сусід у біді», яка тривала 12 годин. Було зібрано 5 мільйонів євро, які теж пішли на допомогу нашій державі! Разом із моєю сестрою Оленою Кушплер ми виступили у благодійному концерті на користь України в знаменитому Музичному фестивалі Шлезвіг-Гольштейну. На ці концерти за 2-3 дні були розпродані всі квитки!

Також разом із Міністерством іноземних справ Австрії, з яким завʼязалися відносини, я долучилася до організації виступу українських скрипальки Мирослави Хомик і піаністки Тетяни Хупперт у бароковому залі старої Ратуші, де вони виконували скрипкові сонати Миколи Лисенка, Віктора Косенка, Максима Березовського, Сергія Борткевича.

А ще, спільно з професоркою Любовʼю Кияновською, зробили концерт-лекцію у Віденському університеті музики й виконавського мистецтва про заборонену українську музику. Під час цієї лекції разом із піаністкою, також львів’янкою Іриною Ніколаєвою, ми презентували твори Мирослава Скорика, Юлія Мейтуса та Бориса Лятошинського.

– Поділіться, будь ласка, планами на майбутнє.

– У планах – якомога швидше випустити записаний у Львові CD української класичної музики!

Я вважаю, що зараз ми маємо вибудувати структуру представлення української музики в Європі. Виконання повинні бути запланованими концертами на фестивалях, у концертних залах, а не спонтанними та скороминучими.

9 вересня моя сестра Олена Кушплер організовує концерт на підтримку України в Elbphilharmonie, у якому я також братиму участь. Пізніше, 25 вересня в мене буде доповідь про український романс («Від Лисенка до Скорика») на форумі виконавців у Віденському університеті музики й виконавського мистецтва.

– Тобто український романс там буде представлений у контексті європейського?

– Так, і подібне відбудеться вперше. І це, власне, є прикладом зовнішнього інтересу до української музики. Попередньо там само в мене буде майстер-клас. На нього зареєструвалося багато українок, яких я прохала привезти, попри репертуар, по одному українському романсу. І 22 вересня ми з ними проведемо концерт української музики.

А 26 листопада проходитиме великий концерт, присвячений Україні, у Берлінському концерт-хаузі. Я виконуватиму з оркестром твори Олега Ківи, Костянтина Данькевича й Бориса Лятошинського.

– Ще у довоєнний час ви популяризували українську музику на теренах Європи. Розкажіть, будь ласка, про реакцію європейців на неї. Чи змінюється щось зараз?

– Я раніше, наприклад, не ризикувала співати цілий відділ українських романсів, бо ця музика була слухачеві невідома. А нещодавно (12 червня) у Болгарії мала сольний концерт, де в другому відділі планувалися твори Дворжака та українські романси. Я звʼязалася з організатором і спитала чи можна зробити цілий відділ української музики. Вони радо погодилися. Концерт мав великий успіх!

Бліц:

– Мій улюблений музичний стиль зараз – art song (камерна музика).

– Не уявляю життя без моєї сімʼї.

– Якби не вокал, то обрала би моду.

– Мій дім – це Відень і Львів.

– Авторитетом для мене є я.

Бесіду вела Марія ТАРАС

Фото надані Зоряною КУШПЛЕР