Джаз в Україні

1587
Share Button

Музика для вузького кола обмежених людей. Так напівіронічно колись сказав про джаз Володимир Симоненко – видатний український дослідник і популяризатор джазу. Свідомо чи ні, але маестро дав точне означення статусу джазу в Україні на кілька десятиріч уперед

Із «вінілової» реальності – в життя

Настав час – і завершилася «епоха» вінілових платівок. «Вінілові» персонажі, зокрема джазові музиканти зі світовим ім’ям, почали з’являтися в нашому реальному житті, ніби й справді вирвавшись із грамофонного світу. Упродовж останнього десятиріччя здебільшого в столиці й подекуди в інших містах України виступали багаторазові лауреати Grammy вокалісти Ел Джарро, Боббі МакФеррін, групи «Take 6» і «Manhattan Transfer», саксофоністи Ерні Воттс, Ерік Марієнтал, Джевон Джексон, Арчі Шепп, інструментальні гурти «Metro», «Sex Mob», «Oregon», клавішники Джо Завінул зі своєю групою «Syndicate», Чік Коріа, Дон Фрідман, Джої ДіФранческо, Гонзало Рубалькаба, Хербі Хенкок, гітаристи Джон Маклафлін із гуртом «Shakti», Ел ДіМеола, Лєнні Кравіц, Геррі Мур, Майк Стерн, трубачі Мейнард Фергюсон, Ренді Брекер, Вінтон Марсалес, басисти Віктор Бейлі, Маркус Міллер, Дейв Холланд, Авішаї Коен, Стенлі Кларк, барабанщики Біллі Кобем, Дейв Векл, Стів Гедд, Ел Фостер, французькі кларнетисти Мішель Порталь, Луї Склавіс та акордеоніст Рішар Гальяно, британський саксофоніст Джон Серман і бас-кларнетист Кортні Пайн, раніше – група «Transglobal Underground», а також знані біг-бенди – Національний джазовий оркестр Франції та австрійський «Vienna Art Orchestra» і багато інших музикантів, чиї записи старше покоління уперше слухало на тих самих імпортних платівках, куплених із-під поли за шалені гроші.

makferrin

Впала невидима стіна, що відмежовувала наш концертний світ від західного. Уявлення зарубіжних музикантів і промоутерів про криміногенність і цілковиту неплатоспроможність нашого суспільства залишилось у минулому (квитки на Джорджа Майкла, Джорджа Бенсона або «The Al McKay All Stars» сягали чотиризначних сум іще кілька років тому, а на Стінга вартість квитків зросла до космічної величини у вісім тисяч гривень). Нині покійний Джо Завінул в інтерв’ю 2003 року, а рік по тому і Джордж Бенсон визнали наше життя не таким уже й небезпечним, порівняно хоча б із чиказьким. А скромне «точкове» спонсорство деяких меценатів (оскільки «чистий», некомерційний джаз майже така ж неприбуткова сфера, як і філармонійна музика) дозволило запрошувати виконавців світового рівня.

Окрім американців, у нас особливо часто дають концерти польські та російські музиканти. З останніми ми дружили ще «за совка». Піаніст Ігор Бриль із синами, саксофоністи Олексій Козлов, Ігор Бутман, Георгій Гаранян (на жаль, несподівано помер на початку 2010-го), клавішники В’ячеслав Горський, Даниїл Крамер, Сергій Манукян, Андрій Кондаков, Володимир Нестеренко, Міша Альперін (зараз мешкає у Норвегії), диригент Анатолій Кролл, гітарист Олексій Кузнєцов, валторніст Аркадій Шилклопер, – ці імена добре відомі в Україні.

Польські музиканти, які завжди в авангарді, теж знані й бажані в нас. Їхні виступи традиційно організовує Польський інститут у Києві. Польські музиканти проторували надійний шлях до західноукраїнських міст, успішно співпрацюючи, наприклад, із львівською «Дзиґою».

«Jazz In Kiev» та інші

kogan

У Києві сьогодні функціонують кілька джазових продюсерських агенцій. Лідером серед них справедливо вважається «Jazz In Kiev» на чолі з відомим радіожурналістом, джазовим фахівцем Олексієм Коганом. Агенція проводить осінні фестивалі з однойменною назвою і реалізує низку окремих цікавих проектів. Саме в рамках «Jazz In Kiev-2010» виступав легендарний Хербі Хенкок, 12-разовий володар премії Grammy. Зал буквально ревів від захоплення, особливо, коли харизматичний музикант однаково натхненно імпровізував як на теми Клода Дебюссі, так і власного шлягера «Сhameleon». Між іншим, ціни на всі заходи «Jazz In Kiev» цілком доступні: вартість найдорожчого квитка не перевищує тисячі гривень (а порівняйте з апетитами інших агенцій, що привозять поп-, джаз-, рок- і класичних «ідолів»!).

Великі джазові фестивалі є також в Одесі («Джаз-Карнавал»), Львові («Jazz Bеz» та «Alfa Jazz Fest»), Харкові («Za Jazz»), проводилися у Донецьку (знаменитий «До#Дж»), Криму (поп-джазовий форум у Коктебелі). Є і менші за масштабами – київська «Єдність», фестивалі у Чернівцях, Вінниці, Кременчуку, Черкасах, Тернополі. Під час таких заходів, як правило, відбувається й чимало супутніх подій: майстер-класи, покази фільмів з історії джазу, виступи свінг-дансерів і степістів, невеличкі музичні пізнавальні заходи для дітей, фотоконкурси та виставки картин на джазові теми, демонстрації музичних інструментів західних виробників, концерти просто неба, зустрічі журналістів з артистами, популяризаторами джазу й організаторами проектів.

На жаль, не завжди фестивалі цілковито відповідають заявленим цілям. Наприклад, керівники популярного «Jazz Koktebel» у гонитві за кількістю слухачів інколи віддають перевагу поп-джазовим виконавцям, а то й відвертій попсі. Хто відповість, яким боком стосується джазу Ель Кравчук або гурт «АукцЫон» чи Борис Гребенщиков? Не дивно, що блогери, обговорюючи фестиваль постфактум, часом виявляють повне незнання про те, що таке джаз і як він звучить.

Святе місце пустим не буває

Українська джазова професійна виконавська школа ще молода. Звісно, вона не виникла на пустому місці. Джаз в Україні часів СРСР досить довго мав статус напівпідпільної субкультури. Він мусив бути «ідеологічно витриманим» і побутував переважно в ресторанах, де музиканти, часто самоуки, виконували «перезняті», тобто скопійовані із західних платівок композиції.

Нині джаз серйозно вивчають на спеціалізованих факультетах у більшості американських, європейських і деяких російських музичних вишах. В Україні джазові кадри так само готують спеціальні естрадно-джазові факультети й кафедри, зокрема Донецька музична академія імені Сергія Прокоф’єва, Харківський національний університет мистецтв імені Івана Котляревського, Київський національний університет культури і мистецтв, Київський інститут музики імені Рейнгольда Глієра. До слова, останній був «піонером» у цьому плані: факультет джазу в ньому відкрили ще 1980 року, великою мірою завдяки зусиллям згаданого Володимира Симоненка.

solyanik

Про особливості виховання нашої джазової молоді свідчить концертна практика її наставників. Приміром, завідувач глієрівської джазової кафедри професор В’ячеслав Полянський виконує здебільшого традиційний джаз, стилів, пізніших за свінг, він не демонструє. Сучаснішими виглядають виступи більш молодих викладачів-глієрівців – піаністів Наталки Лебедєвої, Олексія Саранчина та Володимира Соляника, гітариста Вадима Народицького.

Чимало хороших фахівців, які працювали в Інституті Глієра, покинули педагогічну діяльність із різних причин. Мало хто з музикантів, котрі активно концертують, займається викладанням. Упродовж останнього десятиріччя один за одним пішли з життя блискучий піаніст і композитор Євген Дергунов, один із найкращих українських гітаристів, педагог, автор популярних методичних посібників Володимир Молотков і його співавтор Володимир Манілов.
Чудові педагоги є серед керівників дитячих і молодіжних джазових колективів: Олександр Шаповал (Київський інститут музики імені Рейнгольда Глієра), Віктор та Ірина Басюки («Little Band Academy», Київська дитяча академія мистецтв), Микола Гудима (біг-бенд «Вето», Центр творчості дітей та юнацтва Оболонського району міста Києва), Володимир Пашинський («Юніор біг-бенд», Школа джазового та естрадного мистецтв у Києві), Микола Голощапов (Одеське училище мистецтв і культури імені Костянтина Данькевича), Олег Грузін (біг-бенд криворізької дитячої музичної школи № 10), Роман Василенко (дитячий джазовий ансамбль «Акцент», місто Южний Одеської області), Семен Ривкін (дитячий диксиленд Херсонського палацу дитячої творчості).

basyuk-kogan

Усе більше контактів із джазовими виконавцями та освітянами надає американська амбасада. До нас приїздять досвідчені заморські вчителі, що дають нашій молоді, та й маститим музикантам змістовні уроки гри на різних інструментах і вокалу, проводять системні майстер-класи. Останнім часом це були поради молодого піаніста – екс-одесита Вадима Неселовського, котрий нині викладає у школі Берклі, та американського квартету з Чикаго під орудою клавішника Райана Коена. Не так давно відкрилася щорічна Літня школа джазу у Львові. Всесвітньо відомий контрабасист Майкл Бові, відомий джазовий барабанщик Френк Паркер (обидва – США) і польські музиканти Януш Шром (вокаліст і композитор) та Богдан Головня (піаніст і композитор) викладали основи майстерності п’ятдесятьом джазовим музикантам зі Львова, Києва, Одеси, Рівного, Луганська й Мукачевого.

Сьогодні у нас є вітчизняні виконавці світового рівня. Це, зокрема, чоловічий вокальний секстет «ManSound» і представник етноджазу, блискучий гітарист Енвер Ізмайлов. Велику роль у джазовому житті Києва відіграє концертний цикл фахового бас-гітариста Ігоря Закуса «Jazz-Коло», в рамках якого виступають найкращі столичні джазові інструменталісти й вокалісти, а також молоді та амбітні музиканти з інших українських міст. Серед них – тенор-саксофоністи Дмитро («Бобін») Александров і Богдан Гуменюк, трубач Денніс Аду, гітарист Володимир Шабалтас, барабанщики Олександр Лебеденко, Олег Марков та Олексій Фантаєв, співачка Юлія Рома. Утім загалом нашим джазовим музикантам поки що ліпше вдається виконувати популярні, випробувані часом стандарти, які, до того ж, легко знаходять шлях до сердець слухачів. Складніша ситуація з авторською музикою, хоча вона усе ж з’являється у концертних програмах.

Замість висновків

Отже, центром джазового руху в Україні поки що залишається столиця, зірки зі світовим ім’ям лише зрідка виступають на периферії. Проте чи не найкраще налаштовано українсько-польский діалог у Львові.

Судячи з репертуару більшості українських виконавців, вітчизняний джаз перебуває на стадії самовизначення, шукає своє обличчя, власний шлях. Процес цей – непростий і нешвидкий. Одна з характерних тенденцій в цьому плані – спроба створити образно-інтонаційний джазовий «словник» на основі фольклорного матеріалу (наприклад, джазові обробки народних пісень у репертуарі «ManSound», музика композитора й виконавця Олександра Саратського, композитора і піаніста Івана Тараненка, бандуриста Романа Гриньківа).

Аудіоринку джазу в Україні не існує, натомість широкого розповсюдження набувають нефірмові дешеві записи, тоді як якісну музику й відео можна знайти лише через мережу Інтернет. Немає у нас і системної популяризації джазу, оскільки радіо, телебачення напхані низькопробною попсою. Мимоволі спадає на думку, що звуження інтелектуального простору, зокрема й музичного, – наслідок чиєїсь продуманої політики, запровадженої, можливо, для того, аби підсилити «стадний ефект»… Але доки існує вузьке коло людей, обмежених у найкращому сенсі цього слова, – нічого поганого з нами не трапиться.

Shepp

Ольга КІЗЛОВА

Друковану версію статті див.: Кізлова Ольга. Музика для вузького кола обмежених людей // Музика. – 2011. – № 3. – С. 60–64.

На фото: Гурт “ManSound” (Україна), Боббі МакФеррін (США), Олексій Коган (Україна), Володимир Соляник (Україна), Віктор Басюк і Олексій Коган (Україна), Арчі Шепп (США)

Фото Олександра Зубка, Павла Багмута, Максима Вєрного, Юрія Руднєва, Миколи Завгороднього, Юрія Шкоди та інших.

Share Button