Із 23 березня до 5 квітня французька режисерка театру і кіно, драматургиня і сценаристка Аріан Мнушкін та 15 акторів всесвітньо відомого паризького Театру дю Солей безкоштовно проводили авторські воркшопи з акторської майстерності

Французи прагнули поділитися власним досвідом, який вже отримали актори у Великій Британії, Швеції, Індії, Чилі та інших країнах світу, а також підтримати українців у цей складний час.

Кочова школа проводилася з ініціативи Театру дю Солей у партнерстві з Національною спілкою театральних діячів України з метою підтримки й солідарності з українськими діячами театру, які працюють в умовах воєнного стану. Вперше від моменту повномасштабного вторгнення росії в Україну до Києва приїздила така велика іноземна театральна трупа.

У події брали участь 100 учасників (!) – українських акторів, студентів, аматорів із Києва, Львова, Луцька, Миколаєва, Авдіївки, Харкова та інших міст, яких відбирали за попередньою реєстрацією. Заняття відбувалися щодня по 6-7 годин у Київській опері (Київському муніципальному академічному театрі опери і балету для дітей та юнацтва).
Була й родзинка для музикантів і шанувальників музичного мистецтва як такого.

Тренажі проходили під музику, яку спеціально відбирала Аріан. «Вона є спільною універсальною мовою між французами й українцями», – так сказала сама Аріан. На перших заняттях режисерка вчила акторів відчувати музику всім тілом, передавати емоції, відпустити розум і віддатися уяві, а також настрою та атмосфері звучання.

Голова НСТДУ Богдан Струтинський у перший день побажав усім причетним до події доброї і плідної мандрівки: «Я хочу привітати учасників воркшопу з цим щасливим лотерейним квитком, який ви отримали, щоб відправитися в унікальну двотижневу подорож із геніальною Аріан Мнушкін. Ми щасливі приймати таких гостей в Україні, дякуємо Аріан і її акторам за цей крок солідарності й підтримки українського театру зокрема та українського народу загалом. Усім гарної і плідної “мандрівки”, бо, наскільки я знаю, – це не навчання, а дослідження себе, можливість зануритися й пізнати свій безмежний океан душі. І, сподіваюся, ту велику любов, яку вже має Аріан від світу, ми помножимо на ще більшу любов українців».

Аріан Мнушкін відповіла: «Сподіваюся, що наші заняття стануть острівцем дружби і спілкування. Це будуть не теоретичні заняття, а практичні інструменти, які ми збирали й удосконалювали протягом 60 років. І це не універсальні знання про театр, а, швидше, про окремий вид театру.

На цьому сценічному майданчику, який ми відмітили “священною” лінією-стрічкою, будуть відбуватися чарівні моменти. Але також будуть і жахливі. Відпустіть себе, щоб отримати різний досвід – і хороший, і поганий. Переступаючи цю лінію-межу, треба залишити свій “багаж” повсякденного життя і віддатися мистецтву театру, поезії, форми, аби стати кимось іншим. Бо тут царюють Боги театру, про яких ви згодом дізнаєтеся, це місце – священне».

Аріан Мнушкін – французька режисерка, яка у 1964 році заснувала авангардний сценічний ансамбль Театр дю Солей (Théâtre du Soleil). Є першою лауреаткою премій Європи (1987), Мольєра (2000, 2010, 2018), Ібсена (2009), Гете (2017) та інших. Режисерський метод Аріан Мнушкін ґрунтується на засадах фізичного театру та імпровізації.

Театр дю Солей часто називають політичним, оскільки його постановки порушують актуальні соціально-політичні питання. Це – театр-школа, орієнтований на молодь. Важливим тут є навчання молодих членів колективу й глядачів, які постійно поповнюють аудиторію театру. Він об’єднує близько сотні людей різних професій.

Але це не тільки школа для акторів, а й школа життя, де театр не може існувати поза суспільством і наголошує на відповідальності кожного у цьому світі. Кочова школа Аріан Мнушкін була заснована у 2014 році і побувала в різних куточках світу.

Театр дю Солей від перших днів повномасштабного вторгнення збирає гроші для підтримки українських діячів театру, в березні 2022 року вони передали 18 тисяч євро Івано-Франківському національному драматичному театру імені Івана Франка на розвиток гуманітарного центру.

Багато що пояснює документ «Аріан Мнушкін. Пояснення намірів», датований 18 лютого 2023 року, котрий дозволимо собі навести повністю: «Кочова школа в Києві? Театр дю Солей в Києві? Приїхати, щоб розділити наш підхід до творення театру, приїхати та влаштувати свято людяності в країну, яка вже рік знаходиться в стані жахливої війни, чи це нерозсудливість, легковажність, зарозумілість? Ми можемо сказати, що завгодно. Ми, напевно, перерахуємо все, оскільки нам важко пояснити жест любові, захоплення, вдячності, тривоги, навіть страждання, але передусім довіри і надії.

Ми б не наважилися запропонувати таку подорож, якби не мали тисячі свідчень надзвичайної здатності радіти життю, яку продемонструвало так багато мешканців столиці та інших міст України, де грають вистави в театрах. Майже щовечора. Всупереч усьому. Зі світлом чи без світла. Де грають концерти. Майже щовечора. Всупереч усьому. Всупереч усьому! З робочою звуковою системою чи без неї.

Тож як ми можемо безпорадно сидіти перед телевізорами, ошелешені героїзмом одних і недовірливістю інших, які зволікають і нічого не роблять? Інших, серед яких… і ми, в даному випадку.

Тому Кочова школа Театру дю Солей в Києві – це уклін. Це реверанс. Уклін тим, хто бореться за життя, свободу, демократію проти цілої армії купки злочинних негідників, які ведуть до катастрофи одурманений і засліплений народ, поневолений століттями, якому вони вішають лапшу на вуха про маревні завоювання тоталітарної імперії, яка, слава Богу, зникла.

Візьму на себе сміливість процитувати саму себе, згадавши уривок із передмови, яку колись написала: “Я думаю про ту єврейську жінку, яка керувала театром у гетто Вільно. Так, керувала театром. Зі свого щоденного пайка хліба вона замішувала і робила маленькі ляльки з крихт. І щовечора ця голодна жінка оживляла цих їстівних ляльок. Вона виводила цих хлібних акторів на сцену крихітного театру на очах у десятків голодних глядачів, таких самих, як вона, яким загрожувала смерть. Щовечора, до самого кінця.

Слід цієї жінки треба зберігати, як незагоєну рану. Ми повинні. Бо якщо ми забудемо маленький хлібний театр у гетто Вільно, ми втратимо театр”. Сьогодні я б додала: ми втратимо будь-який шанс жити з гідністю».

30 березня відбулася зустріч трупи Театру дю Солей зі ЗМІ. Гості розповіли про враження від Києва, роботу з учасниками в умовах воєнного стану, а також про свій театр, колектив, Кочову школу. Також були присутні деякі учасники воркшопу, які прокоментували своє захоплення від участі у майстер-класах і співпраці з Аріан Мнушкін.

Анна Бахмут, акторка театру «Дивний замок»: «“Bonjour, Anna” – “Bonjour, Maurice”. Так починався майже кожен мій ранок протягом двох тижнів. Емоційні, суперпластичні і дуже привітні актори Театру дю Солей на чолі з прекрасною Мадам Аріан приїхали підтримати українських акторів.

Не впевнена чи до кінця я зуміла за цей невеличкий період зрозуміти, що ж таке Театр дю Солей. Але вже пройшло декілька днів, а я все думаю про них, згадую все, що було сказано, рефлексую, аналізую. Мадам Аріан зародила в мені стільки думок про театр взагалі, про методи, акторську гру, режисуру тощо. І мені дуже подобаються ці процеси!

Я із захопленням спостерігала саме за тим, як Мадам Аріан працює з акторами, як вона пояснює, які метафори підбирає. Я буквально “їла” її очима і вухами (ще б трохи – і я б почала розуміти французьку).

Так цікаво, в ній я побачила суміш усіх режисерів, із якими колись працювала і які мене навчали. Мені хотілося зрозуміти її театр, яким вона його бачить, спіймати, як вона, момент відчуття неправди на сцені.

Дякую Національній спілці театральних діячів України та Богдану Струтинському за організацію цієї школи та й узагалі за все, що ви робите для нашої спільноти, а особливо під час війни це можна прирівняти до дива. Дякую неймовірним дівчатам Саші й Маші, які дуже професійно перекладали. І, звичайно, дякую Театру дю Солей за підтримку, за бажання поділитися досвідом, за енергію Парижа і магію французького театру!»

Павло Порицький, актор Луцького театру «Гармидер»: «Ось і підійшла до завершення моя мандрівка у світ Театру Сонця. Дякую усім чудовим людям, які були поряд ці дні 🧡. Головне, що лишиться зі мною надалі після двотижневої практики зі стажерами зі всієї України і акторами Théâtre du Soleil – officiel на чолі із Аріан Мнушкін, – любов до людей і віра в театр як місце синергії, як би це не пародоксально звучало під час війни».

Павло Власенко, актор Театр ПЛЮC та Театральної спільноти DSP: «Щира вдячність пані Аріан Мнушкін та всій трупі Théâtre du Soleil за ці два тижні життя театром. Безцінний досвід, натхнення й теплі спогади на все життя.

“Театр – це частина людської природи. Як дитина може померти без гри, актор може померти без театру. Для нього це, як дихання”, – Аріан Мнушкін.

Дякую всім, хто став частиною цього свята Театру: Національна спілка театральних діячів України, Київська опера, Французький інститут в Україні / Institut français d’Ukraine. До зустрічі у Парижі після Перемоги!»

Тамара Антропова, акторка театру і кіно: «Пані Аріан Мнушкін – видатна особистість! Сиди, слухай, записуй, спостерігай, аналізуй, вибудовуй нові нейронні зв’язки, піднімай вібрації, змінюй кут зору, – це я повторювала собі всі 14 днів цього воркшопу. Говорити про свої враження від Аріан і її трупи можно довго, але потрібен час відійти від емоцій, хай інформація ще настоїться.

Дякую Аріан, акторам трупи театру, які під час всього стажу проявляли неабияку пильність і увагу до стажерів, добрій людині Олександру, Французькому інституту і НСТДУ за організацію цієї події і всім учасникам! МЕРСІ БОКУ!»

Агнесса Цвелодуб, кіноакторка: «Правда•Простота•Гра. Конкретика. Конкретика. Конкретика і Душа.

Два тижні проходила стажування/навчання у неймовірної Аріан Мнушкін разом із акторами її Театру дю Солей та ще 99 акторами зі всієї України.

Два тижні емоційно наповненої роботи, перекроювання звичних патернів і неспинної жаги дотягнутися, дорости, застрибнути на нову сходинку у професії.

Вірити•Бути•Творити.

Величезна подяка Національна спілка театральних діячів України та всім, хто зробив цю подію можливою».

Микола Набока, актор, засновник студії фізичного театру: «Для мене цей час виявився дуже складним. Укотре відчув наскільки небезпечно мати очікування. Як від інших, так і від себе. Особливо в роботі актора. Бо природа нашої професії обертається навколо пошуку, а значить шукання, а значить незнання… Усвідомлювати і переусвідомлювати, що нічого не знаєш, скільки б не було за плечима. Виходити в простір із нуля, як уперший раз. Тільки так можливе справжнє шукання. Цей стаж нагадав мені про це. І це нагадування виявилось доволі болісним, як зазвичай буває з важливими нагадуваннями. Наче така проста, дещо навіть очевидна річ, а так легко губиться. Мабуть, як і всі цінні речі в житті».

Поліна Снісаренко, акторка Київського Молодого театру: «У перший день воркшопу Аріан Мнушкін попросила у нас на клаптиках тканини написати великими літерами свої імена і першу літеру прізвища. І причепити їх на футболку. Це допомогло швидше познайомитися з нею та всіма учасниками тренажів, знайти спільну мову.
Аріан – неймовірна жінка. Експресивна, цікава, яскрава особистість. Дуже цікаві актори її театру: кожен із них – це вже готовий яскравий персонаж. Круто, що вони такі сміливі, не побоялися і приїхали до нас в такий складний час. За що їм велика вдячність».

Ірина Шинкаренко, акторка Одеського театру юного глядача імені Юрія Олеші: «Театр дю Солей – це щось неймовірне, починаючи з того, що колектив приїхав нині до нас в Україну, де триває війна, за що ми дуже вдячні. Ми вражені їхньою відвагою. У якийсь момент Кочової школи ми зрозуміли, що мова взагалі не є кордоном, завдяки спільним емоціям. Часом здавалося, що ми вже теж розмовляємо французькою».

Руслан Мірошниченко, актор театру і кіно: «Неймовірно приємний колектив Театру дю Солей, який ми на початку, якщо чесно, між собою почали називати певною сектою у хорошому розумінні цього слова. Тобто ми бачили людей, які відчувають однt одного на якомусь органічному чи підсвідомому рівні. Для нас це трішечки незвично… Таке враження, що вони працюють разом вже дуже багато років. Хоча, при спілкуванні поза сценою виявилося, що про особисте, приватне життя колег вони мало знають».

Катерина Богданова, акторка і режисерка Миколаївського художнього театру: «Я отримала неоціненний досвід… Це таке щастя було потрапити на це стажування».

Підготувала Ольга ГОЛИНСЬКА за матеріалами, наданими пресслужбою

Фото Артема ГАЛКІНА