Сьогодні – роковини загибелі на фронті талановитого українського музиканта, високопрофесійного диригента, аранжувальника, фаготиста й патріота-військовослужбовця Костянтина Старовицького, який вважав найважливішим духовне самоствердження і віддав життя задля перемоги української нації
Час летить невблаганно. Триває довга, виснажлива широкомасштабна війна з московією, спричиняючи все нові втрати і змушуючи переосмислювати цінності. Найкращі сини й доньки України боронять на полі бою свободу і незалежність, покладаючи власне життя, дбаючи про мирне небо для нас.
Костянтин народився 1982 року в Херсоні, там закінчив середню й музичну школи та музучилище. З 2008 до 2013 року працював фаготистом у Київській опері (Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей і юнацтва), а згодом – у Національному президентському оркестрі.
Як оперно-симфонічний диригент Костянтин Старовицький розпочав професійну кар’єру після здобуття другої вищої освіти у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського у класі професора Володимира Кожухаря. В Оперній студії академії він диригував операми «Травіата» Джузеппе Верді, «Запорожець за Дунаєм» Семена Гулака-Артемовського, «Алеко» Сергія Рахманінова та іншими.
З 2015-го був запрошеним диригентом Київської опери, від 2018-го працював у Державному академічному естрадно-симфонічному оркестрі України. У 2016 році став диригентом-постановником комічної опери Гаетано Доніцетті «Ріта» на сцені київського Театру юного глядача, у 2018-му – зінгшпілю «Бастьєн і Бастьєнна» Вольфганга Амадея Моцарта і «Ріти» Гаетано Доніцетті у Київському муніципальному академічному театрі опери та балету для дітей і юнацтва.
В Оперній студії НМАУ імені Петра Чайковського він поставив у 2019 році дві комічні опери – «Джанні Скіккі» Джакомо Пуччині й «Дон Паскуале» Гаетано Доніцетті, а також оперу-містерію «Медіум» Джанкарло Менотті.
Як диригент, Костянтин Старовицький брав участь у музичних фестивалях і конкурсах. Наприклад, у ІІІ Міжнародному конкурсі-лабораторії «Musical Art Project» у Київському національному академічному театрі оперети (2020 р.), а 2011-го здобув перше місце на III Всеукраїнському фестивалі диригентського мистецтва «Музична Таврія» у Херсоні.
У 2017-му постановка опери «Ріта» Гаетано Доніцетті на сцені Київської опери стала 4-разовим номінантом престижної театральної премії «Київська Пектораль-2016». Ця вистава трималась у репертуарі театру шість сезонів.
Оперу було презентовано у музичному супроводі квінтету дерев’яних духових інструментів, для якого Костянтин власноруч написав інструментальне перекладення, що було ще одним його умінням. 2021 року в такому ж музичному прочитанні інструментального складу партитури (квінтет) у Київській опері постала прем’єра твору Джоаккіно Россіні «Шлюбний вексель, або Щастя за добу».
Окрім професій музиканта, диригента, аранжувальника та фаготиста, митець також займався перекладами текстів, зокрема лібрето, українською мовою. У 2018-му Костянтин Старовицький обійняв посаду головного диригента Першого українського фестивалю камерних одноактних вистав «Оперний вікенд» у київській Малій опері.
З перших днів повномасштабної війни диригент відклав усі творчі плани й мрії і став на захист України, твердо вірячи в перемогу сил Добра. Як на сцені, так і на війні, він отримав позивний «Маестро».
Костянтин Старовицький загинув як герой 4 квітня 2023 року на Краматорському напрямку. Але пам’ять про нього залишилася в серцях усіх, кому випало спілкуватися з цим Митцем і Людиною.
Народна артистка України, професорка кафедри оперної підготовки та музичної режисури НМАУ імені Петра Чайковського Ірина Даць пригадує: «Костянтин горів прагненням творити і працював, щоби реалізувати мистецький продукт якомога вищого гатунку. Він залучав молодих режисерів-постановників нашої кафедри. Максималізм у любові до Батьківщини та близьких привів його на фронтові стежки».
Спогадами про Костянтина Старовицького поділилися й інші колеги, зокрема режисер Олександр Співаковський: «Костянтин – не просто диригент у типовому значенні й розумінні професії. Він був тим, хто хотів бути залученим до кожного мистецького проєкту максимально глибоко, щоб зрозуміти всі нюанси концепції, проговорити образне наповнення кожного персонажа, знайти відповідні нюанси в музиці, які органічно доповнять задум.
Із Костею завжди працювалося легко. Я от дійсно не пам’ятаю жодного радикально конфліктного моменту. Мабуть, найбільшим дискурсом у нас була розмова щодо відкриття купюр в опері Джанкарло Менотті “Медіум”, введені через хронометраж вистави, яку ми готували до фестивалю в Кракові. Костянтин завжди вмів слухати і реагувати на конкретні аргументи. Звичайно, якщо їх не було, він наводив власні. Таким чином, у нас вибудовувалася органічна, професійна та максимально тактовна комунікація.
Пам’ятаю, як після фестивалю “Оперний вікенд” виникла потреба перевезти декорації опер “Ріта” i “Медіум”. Найпершим у цьому нам допоміг Костя. Він не просто організував логістику, а й сам визвався тягати ці важкі сценографічні конструкції.
Дуже шкода, що він пішов у вічність. На нього чекали б провідні сценічні майданчики світу. Він залишився героєм для мене, країни, музичного мистецтва. Хочеться, щоби було побільше таких людей».
Лада Шиленко, режисерка: «Мій викладач зі спеціальності Петро Ільченко завжди казав, що одна з найважливіших речей у роботі в театрі – знайти однодумців. Мені пощастило – і я зустріла Костю Старовицького.
Він приходив на репетиції першим, а йшов останнім. Маючи посаду диригента, він знав, де має знаходитися реквізит на сцені, а після вистави допомагав його складати. Костю любили всюди: в театрі й консерваторії. Він із великою повагою ставився до всіх на сценічному майданчику і поза сценою. А ще він завжди бачив найсвітліше у людях, навіть якщо вони того не заслуговували.
Девʼять років мені пощастило знати Костю Старовицького, вісім із яких – працювати разом. Останній рік вкрала війна. За період спільної роботи та навчання я жодного разу не чула, щоби Костя підвищив голос. Він був надзвичайно спокійний, інтелігентний, а в роботі – вимогливий та азартний.
Висловлюючи думку, він умів дуже мʼяко зробити зауваження, при цьому не ображаючи почуття людини. На нього завжди можна було покластися, а попросивши допомогу – отримати її. Костя вмів слухати інших, а сам ніколи ні на що не скаржився. Він був найскромнішою і найвідважнішою людиною, яку я зустрічала.
Костя ставав першим, із ким я ділилась ідеєю. Але найважливіше – був справжнім другом як у стінах театру, так і за його межами. Дуже важко повірити в те, що його життя обірвалося так рано й трагічно. Костя Старовицький – абсолютно незамінна людина».
Ольга Дорощук, актриса і вокалістка: «Я дуже давно знала Костю, ми разом навчалися, а потім працювали у світі оперного мистецтва. Пам’ятаю, він мені зателефонував і поінформував, що збирається працювати з режисеркою Олександрою Зіберт над оперою “Джанні Скіккі” Джакомо Пуччині, запропонувавши заспівати партію Дзіти.
Одразу застеріг, що партія занизька для мого голосу, хоча й неймовірно колоритна, і підбадьорив, мовляв, я зможу це зробити. Та було одне велике Але: в нас лише місяць на все!!! На вивчення музичного матеріалу, мови (адже опера ставилася мовою оригіналу), репетиційний процес, співанки й прем’єру.
Було неймовірно складно, однак круто! Пригадую, як ми перебували в класах музичної академії до останнього обходу охорони перед закриттям і поринали у неймовірну музику Джакомо Пуччині. Вичищали інтонацію, ритм, мову, слово, працювали над ансамблями…
Дуже боляче! Він був патріотично налаштованим, дбав про популяризацію української опери. Разом ми також брали участь у музично-театральному фестивалі з оперою “У неділю рано…” Віталія Кирейка. Я радію, що в моєму доробку є партія Маври з цієї опери, яку я виконувала під орудою Кості.
Багато було надій та ідей. Він так мріяв зробити камерну версію цієї опери для фестивалів і гастролей Європою, але його мрія обірвалася… Ох, Костю! Ти залишишся в наших серцях назавжди!»
Тетяна Воронова, режисерка Чернівецької обласної філармонії імені Дмитра Гнатюка: «По консерваторії бігав хлопець… Усе в ньому видавало юність, але чомусь окликали його часто й “дорослі” з доволі серйозними музичними справами… Бувало, я спостерігала за його постійною роботою в читальному залі музичної академії, де з ним і познайомилась. Далі – більше!
Одного разу Лада Шиленко запросила мене на свою виставу, тоді ще в Театрі юного глядача, де Костя диригував ансамблем, для якого зробив чудове перекладення партитури Гаетано Доніцетті. Я, чесно кажучи, була вражена, як чудово розкривається повномірність оркестрового викладення в ансамблі духових! Потім були й інші вистави, в тому числі ті, якими він диригував у театрі ще студентом консерваторії…
Але найбільше підкорювала мене його техніка музиканта. Це якесь неймовірне поєднання легкості та професійності. Він і в житті був такою людиною. Світлою, простою і легкою до сприйняття будь-яких творчих ідей, тому з ним було добре творити усім нам.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ, ТОБІ, ГЕРОЮ УКРАЇНИ, ТА БЕЗМЕЖНА ПОДЯКА ЗА ВСЕ!»
Ірина ШЕСТЕРЕНКО
