Олена Бєлкіна: від Россіні до Бізе. І далі

174
Share Button

Відома оперна співачка, вихованка української вокальної школи, володарка рідкісного голосу колоратурного мецо-сопрано Олена Бєлкіна виступить у Києві.

Останній рік виявився для Лєни надзвичайно інтенсивним за подіями: до вже освоєних нею россініївських Попелюшки – партії, з якої почалася інтенсивна кар’єра у Європі, Розіни («Севільський цирюльник»), Піппо («Сорока-крадійка»), Арзаче (“Авреліан у Пальмірі”), моцартівських Керубіно («Весілля Фігаро») і Дорабелли («Cosi fan tutte») додалися Єлена з «Діви озера» Россіні, Адальжиза з «Норми» Белліні, а також Ніклаус із «Казок Гофмана» Оффенбаха,  Варвара з «Каті Кабанової» Яначека, нарешті – Кармен з одноіменної опери Бізе. Вона не перестає дивувати можливостями свого голосу, дозволяє йому розкриватися, обережно, обдумано, але невпинно розширюючи репертуар різноманітними за характером партіями; заворожує тонкою акторською грою, у якій ніколи не переходить межі мистецькості й смаку. Усі перераховані оперні ролі – це не лише значна кількість вивченого і вспіваного нотного тексту, а й емоції, роздуми над ролями, враження від спілкування з режисерами, диригентами, партнерами по сцені.

У травні вона матиме два київські виступи: 19-го – із камерною програмою у Домі «Майстер Клас» та 27 травня – у партії Кармен в Національній опері. Тож не впускаємо нагоди послухати її та поговорити про творчі досягнення, цікаві проекти.

-Розкажіть трохи детальніше про програму, яка буде звучати на концерті у «Майстер Класі»

-Це будуть романси Петра Чайковського та Сергія Рахманінова з різних опусів. Я вже виконувала їх на камерно-вокальних вечорах у Чехії та Німеччині поруч із творами Брамса, Дворжака. Сподіваюся найближчим часом записати на диск ці романси з піаністкою Анастасією Тітович, з якою виступатиму тут у Києві.

-Ось зовсім нещодавно Ви брали участь у постановці «Діви озера» («La donna del lago») Россіні у Лозанні, виступивши у партії Єлени. Якщо порівнювати з іншою оперною класикою, то ця опера – досить рідко ставиться на сучасній сцені…

-Так. За даними порталу Bachtrack, у цьому сезоні «La donna del lago» йшла лише у Лозанні (де я співала виконувала головну роль) та Льєжі. Серед співачок нинішнього покоління я можу назвати лише п’ятьох виконавиць партії Єлени у «La donna del lago», але не всі вони співають у цілісних спектаклях, виконуючи лише окремі арії з цієї опери. Ось, наприклад, американська оперна зірка Джойс ДіДонато активно просуває «Діву озера» на головних сценах світу.

Цю оперу складно ставити ще й тому, що для неї потрібні два першокласні тенори на ролі антагоністів Уберто та Родріго: один – ультраліричний, із необмеженими верхніми нотами, а другий – так званий баритенор, із діапазоном, що охоплює і тенорові верхи, і баритонові низи. Такі голоси нині знайти дуже складно. Мої улюблені виконавці цих ролей – Хуан Дієго Флорес та Майкл Спайєрс.

-Які Ваші враження від музики і постановки? Адже це трошки інший Россіні, аніж більш звичний по «Севільському цирюльнику»

 

– Так, інший. Мабуть тому, що ця опера має за сюжетну основу одноіменний роман англійського письменника-романтика Вальтера Скотта – у ній є певна англійсько-шотландська строгість. Вона незвичайна, по-особливому лірична. Єлена – єдина у цій історії жінка. Її оточують чоловіки, троє з яких мають до неї любовні наміри: це король Яків V, котрий знайомиться з Єленою, заблукавши у лісі і назвавши себе мисливцем Уберто, Родріго, політичний опонент Якова, з яким Єлена заручена за бажанням батька проти своєї волі, та її коханий Малкольм. Вона, як справжня леді, повинна з усіма триматися гідно, шанобливо, не може нікому з них різко сказати ні «так», ні «ні». Запрошуючи, наприклад, Якова-Уберто на знак гостинної ввічливості до себе додому, вона не здогадується, що той – закоханий в неї король, який тлумачить цей знак по-іншому і дуже дивується дізнавшись, що Єлена заручена (як замріяна діва, котра над усе любить блукати біля озера, вона просто забула йому про це повідомити!). А коли Яків прямо запитує про її заручини із Родріго, вона відповідає дослівно: «Ах, страждання мого серця!»

– А хто у цій виставі виконував партію Малкольма, призначену для мецо-сопрано?

– Цього разу виконавцем виступив відомий у світі блискучий майстер вокалу контратенор Макс Емануель Ценчич. Одночасно це була і його друга робота як оперного режисера. Він зробив по-естетськи розкішну постановку. Блиск діамантів, червона сукня на Єлені у фінальній «Таnti affetti», де вона постає змученою усією колотнечею довкола, – таким було його бачення.

-Іще одна надзвичайно складна, дебютна для Вас партія – Адальжіза у «Нормі» Вінченцо Белліні в Національній опері України 4 лютого цього року

-Я готувала цю партію іще на березень минулого року, але через напружений графік та хворобу не змогла виступити у Києві. А цього року за два тижні до київського спектаклю зателефонував Анатолій Солов’яненко і запропонував приїхати, сказавши, що партію Норми співатиме Людмила Монастирська, і це буде її дебют у цій ролі. Я ледве «вписувалася» у графік, але не могла пропустити надзвичайну нагоду співати разом із Монастирською.

Вона надзвичайна! Так вийшло, що ми були з нею разом не лише на одній сцені, а й в одній гримерці. Перед генеральною репетицією «Норми» у театрі відбувалися іще якісь заходи і нас попросили потіснитися. Але нам було настільки комфортно, що ми залишилися в одній гримерці і в день спектаклю. У Людмили можна багато чого навчитися. Це глобальна, масштабна особистість. Вона має надзвичайно сильну енергетику, харизму, яка підкорює одразу. І, звісно, багатство голосу, яке вартує усіх скарбів світу. За що б вона не бралася, що б не виконувала – Тоску, Норму – це завжди справляє величезне враження.

-Слухаючи «Норму», завжди дивуюся майстерності та витривалості трьох солістів у партіях Норми, Адальжізи та Полліона – на них тримається уся опера!

-Це так. Белліні писав Норму для драматичного сопрано. А партія Адальжізи і за музикою, і за теситурою майже не відрізняється від Норми – в дуетах Адальжіза, як і Норма, виходить на верхні «до». Хоча і Норма, і Адальжіза повинні мати рухливий голос, який легко іде угору, ці партії різні швидше тембрально: все-таки Норма – верховна жриця, досвідчена жінка, мати двох дітей. Молоденька Адальжіза сприймає її як наставницю, старшу подругу, авторитет якої безумовний для неї, Норма їй як мати. Зараз дуже важко знайти справжню Норму – рухливе драматичне сопрано, «темне» за барвами голосу. Тому Норма Людмили Монастирської має стати знахідкою. До речі, зараз вона співає цю партію у Х’юстоні.

– Ви, як видно, не залишаєте без уваги «брючні» ролі – зокрема, нещодавно це був Ніклаус у «Казках Гофмана» Жака Оффенбаха в Токіо.

– У токійських «Казках Гофмана» це не повністю «брючна» роль. Образ Ніклауса, друга головного героя Гофмана, поєднується із персонажем, який в опері Оффенбаха був епізодичним – це Муза поезії. У версії режисера Філіппа Арло (Philippe Arlaud) вже на початку Муза перевтілюється в Ніклауса, щоби постійно супроводжувати Гофмана, бути поруч. Це Дама в білому (у Ніклауса також білосніжний костюм-трійка та циліндр), яка у фіналі знову з’являється на сцені і забирає його після усіх любовних метань і розчарувань – щоб бути разом назавжди (Гофман у цій версії не п’яніє, як у Оффенбаха, а застрелюється).

Ця постановка у Токіо – не нова (2003 року), але дуже популярна. Наприклад, Музу/Ніклауса на прем’єрі співала Еліна Гаранча (на костюмі, в якому я виступала, навіть знайшла напис – Elina Garanča!).

-Певний час у соцмережах циркулювали пости на зразок анкет по оперному мистецтву. Ви також написали свої відповіді на той перелік питань, зазначивши, що найбільш недооціненою оперою є «Катя Кабанова» Леоша Яначека. Ви справді так вважаєте, чи така відповідь була обумовлена тим, що якраз тоді Ви брали участь у постановці цієї опери у Турині – Ви співали Варвару, невістку головної героїні?

-Я справді так вважаю, тому що «Катю Кабанову» у Європі знають набагато менше, аніж, скажімо, «Ріголетто» Верді. Цей твір належить до слов’янської культури – сюжет «Грози» Островського, музика чеха, точніше уродженця Моравії Яначека. Я наголошую на цьому, оскільки лібрето опери написане на моравському діалекті, і сама музика виразно відрізняється від чеської,  наприклад, від того ж Дворжака. Брно всього за годину їзди від Відня, але це вже зовсім інший світ. Саме місто – наче діамант, який не лише не огранений, а і не «засвічений» ніде. Там, до речі, відбувається надзвичайно цікавий музичний фестиваль Яначека. І партію Варвари я вчила у Брно із тамтешнім концертмейстером – Марком Пінцевим.

Андреа Данкова (Катя) та Олена Бєлкіна (Варвара)

Музика Яначека дуже незвичайна: вона наче і традиційна, а з іншого боку – модерна. У ній є щось рване, депресивне, суперечливе, внутрішній нерв, що не дає спокою. Зрештою, такою є і головна героїня опери – Катя Кабанова: вона не щаслива у шлюбі з Тихоном, материним підкаблучником, закохується у дуже неоднозначного персонажа – Бориса, котрий їй, по суті, нічого не обіцяв (у Турині цю пратію виконав Михайло Дідик); вона вагається, сумнівається, не може знайти однозначної відповіді та шляху, котрий би привів її до щастя. Моя ж героїня – Варвара – підстрікає її до зради, навіть все організовує для цього. А після самогубства Каті, яка у фіналі від безвиході кидається у річку, втікає зі своїм коханцем до Москви у пошуках «нового, веселого життя».

-«Катю Кабанову» ставив Роберт Карсен.

-Це був надзвичайний досвід для мене – спілкуватися із режисером світового рівня. Унікальною була сама постановка, хоча, знову ж таки, вона не нова, її показували у Мадриді, Палермо. Мінімум реквізиту, на всю площу сцени був встановлений величезний басейн із водою, співаки переміщалися по понтонних місточках, які перебудовувалися з допомогою балету, котрий знаходився у воді і переміщав ці місточки. Мені ж була дана настанова не робити з Варвари навчену життям, цинічну, підступну звідницю, а показати її молодою і наївною дівчиною, яка щиро співчуває Каті (оскільки і сама страждає від владної матері), хоче їй допомогти щось змінити, але не замислюється над наслідками. І коли стається трагедія, вона дистанціюється від цього, просто і легко знімаючи із себе відповідальність.

-Не можу обійти увагою «Кармен» Бізе на фестивалі у Брегенці минулого року, у якій Ви виконали головну партію. Це була масштабна постановка-шоу на відкритій сцені, що розташовувалася на озері, із вражаючою сценографією, відеопроекціями, видовищними масовими сценами. І для Вас це була партія, у всіх сенсах нова: циганка Кармен – повна протилежність фарбам россініївських та беллініївських героїнь.

-«Кармен» у Брегенці ставив Каспер Хольтен – колишній інтендант лондонської Royal Opera House, зараз він працюватиме у Копенгагені, пішовши із колишньої посади, щоб мати можливість ставити більше власних спектаклів. Окрім яскравого видовища, яке він влаштував у Брегенці, він по-новому поглянув на постать головної героїні.

-Тим паче, що партитура Бізе та лібрето, у яких розкидано чимало натяків, які можна тлумачити по-різному, дають для цього підстави.

– До речі, у Брегенці ставилася саме первісна редакція опери, версія з розмовними діалогами (щоправда, із суттєвими скороченнями). За Хольтеном Кармен – не femme fatale, не гордовите стерво, зарозуміла злюка, яка ламає долі чоловіків, затягуючи їх у вир власних пристастей. Вона – молода темпераментна циганка, така, яка вона є – ні більше, ні менше. Вона, та що виросла на колесах, у постійному русі, у специфічному середовищі зі своїм життєвим укладом, не розуміє, як можна проміняти оцю вічну пригоду, рух, свободу на любов до чоловіка, відданість, шлюб.

-У фінальній сцені вона все-таки пристрасно цілує Хозе.

-Так, вона його любить, тут і зараз любить. Вона не може ні залишитися з ним, ні піти. Вона має до нього почуття, інакше не образилася б на нього, коли той пішов із Мікаелою, не мстилася би йому за це, закрутивши роман з Ескамільйо. Але зауважте, що у цій же фінальній сцені саме Кармен, а не Хозе, починає говорити про свою смерть: вона наче навмисне вкладає йому в голову цю думку, провокує, знімає і кидає у воду каблучку, яку він їй подарував – наче грає з вогнем, наперед знаючи, що загине. І він її топить в озері.

-Чи не шкода було, що усі властиві цій опері психологічні нюанси, які ви відігравали на сцені разом із партнерами, залишилися «на загальному плані» через особливості і масштаби даного сценічного майданчика?

-Само собою, не все вдалося донести глядачам. Я вперше брала участь у такого плану постановці, співала в мікрофон. Оркестр знаходився далеко, і щоб не розійтися з ним, треба було дивитися у монітор. На відкритому майданчику open-air звук розсіюється, тож неможливо його оцінити, як це є у залі. До того ж, особливо у вітряну погоду, хвилі постійно б’ють об сцену, побудовану у вигляді розкиданих карт – це теж певною мірою відволікає і заважає. Вода холодна навіть у липні-серпні місяці. Але я та мої партнери старалися. Цього року «Кармен» знову йтиме у Брегенці на озерній сцені.

-Якою буде Ваша Кармен у Києві?

-Звісно, я «гратиму за правилами» київської вистави, але намагатимусь внести у цей образ щось зі свого досвіду. До того ж, це буде чудова нагода спробувати й оцінити себе у традиційній театральній постановці, в оперній залі.

-У минулому році Ви випустили свій другий диск із оперними аріями. Цього разу на ньому біли зібрані твори віденських класиків Глюка, Моцарта, Гайдна, диск так і називається – «Classic Vienna». І, як це роблять поп- та рок-музиканти, зняли два кліпи на музику – «O dei mio dolce ardor» Глюка та арія Секста «Parto, parto ma tu» з «Милосердя Тита» Моцарта; вони є на каналі Vevo. Це якось вплинуло на продажі диску?

– Власне, чимало академічних виконавців, співаків розміщають свої music video на Vevo. Але у моєму випадку це була ідея фірми Sony, яка робила реліз. Я зі свого боку наголосила на тому, що не хочу ніяких сюжетів у відео, оскільки музика говорить сама за себе. Нещодавно Sony прислала звіт по даному диску, і повинна сказати, що задоволена тим, як він продається. Тобто такий спосіб промоушена працює.

-А як виник вокальний інтернет-конкурс Лєни Бєлкіної? Нещодавно Ви оголошували результати.

– Мені завжди хотілося допомагати (в тому числі і матеріально) молодим виконавцям, але я не могла прикріпити конкурс до якогось певного міста, оскільки сама постійно в роз’їздах. І ось наприкінці минулого року вирішила влаштувати вокальний інтернет-конкурс, якому немає аналогів. Усі інформацію про нього можна знайти на моєму YouTube каналі. Для прослуховування мені надіслали свої записи близько 80 учасників. Записи надходили поступово протягом певного часу, тож я мала можливість їх усіх уважно переслухати. Переможницею стала 20-річна сопрано Софія Циганкова із Рязані.

-На що Ви звертали увагу в першу чергу? Запитую , бо, очевидно, саме на це передусім орієнтуються у Європі, обираючи співаків.

-Передусім – це техніка і музикальність. У Софії мені сподобалося й те, що вона ще й намагається підбирати собі нешаблонний, нестандартний репертуар, не боїться за нього братися.

-Ви іще якимось чином будете сприяти Софії у карєрі?

-Я вже показала її запис своєму агентові – йому дуже сподобалося. Софію одразу запросили попрацювати в оперній студії у Німеччині, але вона відмовилася через те, що іще навчається на першому курсі Гнєсінки, хоче іще трохи «підрости». Гадаю, що в неї дуже хороші перспективи.

 

Юлія ПАЛЬЦЕВИЧ

Фото – ©Jeremie Souteyrat (головне зображення)

©Alan Humerose

©Ramella & Giannese

Share Button