Нещодавно в Івано-Франківській обласній філармонії імені Іри Маланюк з’явився новий художній керівник – молодий диригент Роман Дзундза. Ми привітали митця з новим призначенням і попросили відповісти на кілька запитань Українського інтернет-журналу «Музика»

– Пане Романе, які виклики сьогодні стоять перед колективом Івано-Франківської філармонії імені Іри Маланюк? І вами особисто?

– Виклик сьогодення – це вистояти: духовно, морально, культурно та державно. Для кожного з нас вистояти потрібно, насамперед, самому, щоб мати достатньо сили допомогти й підтримати тих, хто нас захищає. Саме тому в слово «вистояти» я вкладаю глибинний сенс, з культурними наративами.

Нині виклики української культури фундаментальні, а сам історичний період, у якому ми перебуваємо, трагічний і надзвичайно вразливий. Відлік толерантності, самопригноблення чи бодай якої меншовартості закінчився одного жахливого ранку – 24 лютого 2022 року – раптово й безповоротно.

Та ми говоримо про культуру. Чи означає це брати відповідальність за тисячі слів, котрі пояснюють чим саме є культура, її значення та вплив на людину? Безперечно так. Однак відповідальність за розуміння і практичні потреби культурного сектора має свої особливості в суспільстві що перебуває у стані війни. Скажімо так, культура не на часі. Тобто потреби її забезпечення збільшуються, відповідальність перед громадою зростає, презентаційний портфель на міжнародній арені посилюється, а фокус держави – зовсім не на ній, хоча всі розуміють, що культуру слід захищати й оберігати.

Саме такі думки стоять постійно у моєму фокусі. Бо це те, що робить нас частиною цивілізованого світу. Ми, як нація, сьогодні є символом мирного майбуття. А що це означає для мистецьких інституцій, котрі раптово стали на сторожі оборони культури, захисту національних інтересів і креативу задля залучення коштів на допомогу ЗСУ? Відповідь кожен дає собі сам.

Для мене це означає творити себе, співпрацювати з людьми й щодня пам’ятати про жертви задля ледь стабільної, проте все ж безпеки. І то важливо нашим людям! Саме безпекові виклики, з якими ми вже зжилися і сприймаємо як щось зрозуміле, стоять перед нами.

Усі колективи філармонії працюють у штатному режимі, проводять репетиції, дають концерти, беруть участь у благодійних заходах. Думаю, це те, що зараз об’єднує усі подібні заклади України. Ось такі відданість нашим захисникам і бажання допомогти у Перемозі є одними із мистецьких рушіїв. Це дивовижний стан, який неможливо пояснити чи точно окреслити, але відчуття причетності, гордості та єдності ми відчуваємо на концертах як ніколи раніше.

Що ж до адміністративних проблем, то ми з колегами створили план дій на наступне півріччя й активно його опрацьовуємо. Кожен із наших колективів має свою характерну мистецьку лінію, так би мовити, сценічний почерк, який проявляється у творчості. Моїм завданням було врахувати ці особливості й дати їм розкритися у концертній діяльності.

Та не без ложки «дьогтю». І це окремий виклик! Віддам належне самовідданості працівників філармонії справі, якою вони живуть і дихають щодня. При тому не тільки щирій, але мінімально підтриманій встановленими державою тарифами і оплатою. То є дуже важливе й складне питання, особливо для обласних філармоній.

Бажаю, щоб розвиток культури справді ним був. Вартість роботи повинна бути еквівалентною рівню залучених до неї спеціалістів. Ось тоді розмова справді стосується розвитку, що містить елемент піклування влади про митців.

– Які проєкти плануєте реалізувати у найближчій перспективі? Кого з музикознавців чи композиторів залучите до співпраці?

– Найближчий великий проєкт – це фестиваль професійного музичного мистецтва «Прикарпатська весна-2024», що триватиме з 1 до 9 березня. Ми запланували ряд унікальних концертів із різними солістами. Це і Назар Пилатюк (скрипка), який відкриє фестиваль з Академічним камерним оркестром «HARMONIA NOBILE», і Денис Литвиненко (віолончель), котрий зіграє концерт разом з Академічним симфонічним оркестром, і Володимир Зубицький, який представить програму у співпраці зі струнним ансамблем «QUATTRO CORDE», і джаз-група «ART PRESTIGE», і балетна школа імені Володимира Павліковського.

Закриватиме фестиваль концерт, у якому ми поєднаємо квартет саксофоністів, симфонічний оркестр і нашу гостю Марину Круть (бандура). Таким чином фестиваль запропонує слухачам багату жанрову й мистецьку палітру.

У планах цього року відсвяткувати 105-річчя від дня народження нашої патронеси Іри Маланюк. Тут ми плануємо фестивальну роботу вже в наступному сезоні.

Щодо інших творчих ідей, то назву їх «в активній роботі». Проте розкривати їх на етапі зародження та формування вважаю недоцільним. Просто скажу, що ми над ними працюємо, шукаємо нові форми та унікальні шляхи і якщо вдасться – це будуть направду достойні сучасні творіння.

– Чи маєте команду, яка може реалізувати ваші творчі плани?

– У нас чудові фахівці, налагоджено співпрацю адміністрації та колективів філармонії. Прекрасна взаємодія між директором і управлінським персоналом. Є взаєморозуміння й бажання допомагати одне одному. Та хочеться завжди рухатись уперед.

Відзначу, що певні риси, притаманні робочим стосункам у попередній епосі, я ще відчуваю. Насамперед то стосується комунікації з аудиторією у соціальних мережах, що є потенційно важливою частиною загальної стратегії розвитку. Це потребує підсилення інших рівнів діяльності: професійний фотограф, відеограф, копірайтер. Тому у планах – створення PR-відділу з SMM-спеціалістом «на борті».

То вже не мрія, а потреба. Це дає розуміння хто твоя аудиторія та куди направити увагу, не забуваючи про місійність культурних інституцій і виховні функції, котрі залишаються на їхній відповідальності.

– А чи буде у вас час поєднувати адміністративну й творчу роботу, гастрольну та продюсерську діяльність, займатися музикознавством і культурологією, педагогікою? Може від чогось доведеться відмовитися?

– Усе це потребує різних підходів. Адміністративна праця схожа на проєктування, чим я тепер часто займаюсь як у власній мистецькій діяльності, так і в експертній – в УКФ. Вона передбачає багато уваги щодо деталей: врахування особливостей колективів, часу, місця, солістів, загальних і часткових можливостей, насиченості графіків концертів, ризиків невідомості майбутнього та ще тисяч речей, які щодня завантажуються у вже ніби готову модель. У цьому разі головне – правильна реакція на проблему: швидка чи стримана, і тут необхідна мудрість, щоб відрізнити одне від іншого.

Своєю чергою творчість – дещо інший вид роботи, пов’язаний із певним духовним і творчим настроєм. Велике значення має соліст, із яким ти плануєш працювати на сцені, а відтак – підбір творів, розуміння концепції і концертобудови. Розкрию вам те, чого не говорив у інших інтерв’ю, а тільки проявляв на практиці.

У мене власний погляд на розвиток колективу. Це певна аксіома, яку я називаю «Сірий (Класичний), Білий (Романтичний) і Рожевий (Фантастичний)». То є три слони, на прикладі яких легко пояснити на чому базується розвиток музичної культури.

«Класичний» рівень – це шанування пам’яті, відчуття стилю, навчання, самонавчання, відповідність найвищому мистецькому рівню. «Романтичний» – напрям, котрий ми називаємо «для душі», або іншими словами, – задоволенням музичних потреб креаторів, творців мистецтва і так аж до його споживачів. Ідеться про емоційну насолоду від роботи для задуманих і заслуханих. Остання у цьому переліку – «Фантастична» модель, де відбувається вихід за межі попереднього досвіду.

Креативність вибудовує нові шляхи, утворюючи різноманіття підходів і принципів.
Усі три «поверхи» – база, фундамент, на якому вибудовується підхід з урахуванням основних критеріїв мистецтва: професійність, відданість / закоханість, потреба ламати списи, досягаючи нових вершин (це про відсутність зупинки розвитку). Що цікаво, цей принцип я запровадив, працюючи зі студентським симфонічним оркестром музичного училища.

Сьогодні через зайнятість я відмовився від викладацької практики, хоча мені цього дуже бракує. Але доба є обмеженою, а філармонія забирає надзвичайно багато часу, – тому чимось доводиться жертвувати. Професійна діяльність – наразі мій пріоритет. Результат пізніше завжди можна буде розділити з учнями.

– Яка зараз публіка у філармонії? Котрі проєкти найбільш цікаві слухачам?

– Ми часто кажемо «поціновувачі», «високошановані», «віддані», – усе про публіку філармонії. І сьогодні ми працюємо з різними категоріями: це і дитячі концерти, де нашими шанувальниками є найменші слухачі, також школярі, студенти, молодь, що має широкий мистецький кругозір і бажає його розширювати… А наша постійна аудиторія – викладачі як музичних, так і немузичних дисциплін, історики, культурологи, мистецтвознавці, доктори наук, художники, поети, композитори – та золота еліта, яка вибудовує форми соціального саморозуміння.

У роботі з молодшими враховуємо сучасні музичні тренди, переформатовуючи класичні зразки. Діти надзвичайно чутливі та реагують на будь-які зміни, тоді як старше покоління – це цінителі класичних музичних жанрів, від великих (опери, симфонії) до найменших.

Останнім часом помічаю, як на класичні концерти усе частіше приходить молодь. Та її має бути ще більше, і це один із пріоритетів нашої діяльності. Як зацікавити – одвічне питання суспільства, яке для нас також є нагальним.

Загалом найрезонанснішими є проєкти унікальні, з особливостями. Їхні герої – запрошені, уже відомі солісти чи молоді музиканти, що мають власну місцеву аудиторію. Також у кожного нашого колективу є своя публіка, яка постійно приходить на концерти й підтримує улюблений жанр. Це стимулює артистів, не дозволяючи ігнорувати бажання меломанів, отримувати щоразу новий мистецький продукт.

Хотілося б також володіти даними щодо музичних і мистецьких потреб сучасного суспільства й мати більше аналітики від держави. А поки нам у цьому допомагають соціальні мережі. Таким чином сучасний образ філармонійної публіки – то два крила: онлайн та офлайн. Вони допомагають перебувати в польоті й привертати увагу до мистецтва, знову і знову занурюючи слухача у світ гармоній та мелодичних фігурацій.

Але найважливіше пам’ятати, що аудиторія – завжди в процесі розвитку, тобто це динамічна величина: щойно закінчується один тренд, неодмінно настає інший. Тому робота з нею – чи не найважча, де ти, немов еквілібрист на канаті, долаєш водоспади й прірви, тримаючи рівновагу між запитом, необхідністю і можливістю.

ДОВІДКА

Роман Дзундза – продюсер, культуролог, доктор філософії, оперно-симфонічний і хоровий диригент, володар Премії імені Марійки Підгірянки, заступник артистичного директора міжнародного проєкту Ukrainian Art Song Project, експерт Українського культурного фонду, керівник музичної частини та диригент Академічного симфонічного оркестру Івано-Франківської обласної філармонії імені Іри Маланюк.

Тетяна ПОЛІЩУК