Мисткині та митці в Києві досліджували нові форми в напрямах театрального й перформативного мистецтва і представили work in progress у лютому-березні. Камерні експериментальні роботи в майбутньому можуть стати основою для масштабніших творів

Розповідаємо, що ж створили молоді митці.

«Без назви», автор Саша Курмаз

Художник у співпраці з колективом перформерок і перформерів «Майстерня сучасного танцю» запропонував розглянути рух тіла як комеморативний жест – універсальну форму вшанування та пошуку розради у спільному траурі. На останньому поверсі бізнес-центру «Лувр», розтрощеного ракетним обстрілом, перформери в чорних вбраннях стояли на точках посеред уламків скла. Протягом 30 хвилин повільно рухались так, що збоку це було важко помітити, аж поки всі опинилися на підлозі.

«in the middle of nowhere», авторка Каріна Сойка

Анастасія Рембецька, Аліна Марютіна, Ігор Курінний, Любов Сидоренко, Роман Фещак, Каріна Сойка створили тілесно-музичну імпровізацію. Рухалися у просторі сцени Центру Курбаса без опори на сюжет чи наратив. Формували мізансцени без попередньої домовленості, а глядач сам домислював сюжети. Метою було 40 хвилин прожити без сценарію, але при цьому створювати якийсь сенс хоча б кожні 3 хвилини.

«ЇЇ», авторка Катерина Кузнецова

17-річна танцівниця Софія Андрійченко втілила історію-сповідь Катерини Кузнецової про втрату себе через війну. На сцені три локації: чайник із водою та склянкою, лампа з магнітофоном і великий акваріум. Дівчина гріє воду, наповнює акваріум і по черзі на касетах вмикає музику, поки не чує слова російською. Вимикає магнітофон, але слова продовжують звучати рефреном: «Я любила русский язык». Кульмінацією є своєрідне очищення, через занурення в акваріум, а потім утоплення в ньому всіх касет.

«Mirroring the streets», автор Руслан Вітер

Футуристична історія про недалеке майбутнє заснована на гегелівській діалектиці. Переносить глядача в часи занепаду, коли розвиток людства призводить до деградації цілої цивілізації. Занурює в життя вченого, який, досліджуючи артефакти ХХ століття, випадково відкрив портал до невідомих світів і впустив звідти древню істоту. Істота вперше стикається з людиною та її руйнівною природою.

«Нитка_թել», авторка Євгенія Мєлконян

Євгенія дослідила своє українське та вірменське коріння, історію роду. Розповіла про пошук і усвідомлення власної ідентичності через відео, автентичні пісні й танці. На фоні – кадри з вікна поїзда та історична хроніка. При вході в залу глядачі могли смикнути за мотузку, прив’язану до дзвона. Сама перформерка сиділа в залі, оперізана мотузкою. Вирвавшись із пут, розсипала землю по підлозі й, співаючи, провела магічні ритуали.

«Hold my bag», авторка Катерина Лібкінд

Перформерка у взутті з цибулевого лушпиння та червоному светрі зустрічала гостей цукерками «Рафаелло». Під пісню Джо Дассена «Et si tu n’existais pas» перевдяглась у чорну довгу сукню й червоні лакові туфлі. Пояснила, що музику на її прохання обрав тато, а одяг – мама. Це рамки, в яких вона діяла. Далі сама встромила у вену голку. Поки кров стікала в контейнер, вона читала монолог про кордони. Особисті – людини щодо інших осіб, межу життя і смерті.

«Акторський майстер-клас», автори Катерина Лібкінд та Олександр Стешенко

Актор і сценарист Олександр Стешенко перед глядачами режисував етюди. Катя Лібкінд грала формально підконтрольну режисеру актрису. В основі чотирьох сюжетів – жіночі проблеми: небажана вагітність, смерть коханого, втома від побуту. Катя читала етюди беземоційним голосом, після цього Олександр показував, як саме він хоче втілити героїню.

«простір (не) вільного висловлювання», авторка Аня Шевченко

Два дні перформерка перебувала у просторі поля 0.36 з 10 ранку до 10 вечора. У порожній кімнаті з білими стінами, на підлозі, встеленій чорною тканиною Аня сиділа й мовчки виписувала власні спогади та думки. Неначе прилюдно створювала щоденник. Глядачі могли вступити з нею у діалог тільки через текст, прочитавши на клаптиках паперу її історії.

«INRE. Інтимність Рефлексії», автори Марія Потапенко та Валентина Левченко

Перформанс-казка, що будується на перетині доль і внутрішніх світів двох жінок, Марії Потапенко та Валентини Левченко. Дійство відображає їхнє відчуття вразливості й переходу через різні етапи дорослішання. В основу процесу створення лягла казка «Та, що оживляє піснею» з книги Клариси Естес. Героїня Ла Лоба збирає по пустелі кістки і складає вовка. Потім співає над ним пісню. Вовк оживає, починає бігти й перетворюється в дику прекрасну жінку.

«Перетравлення», авторка Катерина Радушинська

Чотири перформерки Катерина Радушинська, Аліса Волкова, Олена Єрмішкіна та Аня Погорєлова по черзі розповідали свої монологи про війну та власні переживання. У кожної був символ – військовий шолом, земля, червоні свічки. Далі вони рухались під електронну музику, яку також, за відчуттями, на ходу створював композитор, допоки не настав апогей їхніх переживань і не погасло світло. Далі показали проєкцію із розповідями від усіх перформерок, що саме їх зараз підтримує. Одночасно дівчата скидали з себе одяг, який був у землі та воску. Метою було «перетравити» все те, що довелося пережити за останні два роки.

Довідка

Стипендія імені Антонена Арто заснована фондом proto produkciia в партнерстві з лабораторією сучасної опери Opera aperta. Цей конкурс реалізується у партнерстві з GT Foundation із Румунії. За фінансової підтримки Європейського Союзу за програмою Дім Європи, а також Culture of Solidarity Fund, що фінансується European Cultural Foundation.

За інформацією пресрелізу