Володимир Сивохіп і фестиваль “Контрасти”

15
Share Button

Дванадцять країн світу, понад 500 виконавців – яскраво пройшов у Львові двадцятиденний фестиваль сучасної музики «Контрасти», один із найстаріших і найвідоміших в Україні та поза її межами. Протягом ось уже сімнадцяти років на цьому модному музичному «подіумі» демонструються унікальні колекції музичних жанрів – від класичних творів минулих століть до авангардних вистав. Щоразу тут відбувається більше півсотні прем’єр. Левова частка з них – світові. Бездоганною видається концепція фестивалю: запрошувати найкращих виконавців світу до Львова, аби вдало презентувати сучасну українську музику в контексті світової. Як же вдалося зробити «Контрасти» унікальним явищем для України? Про це – розмова зі співзасновником фестивалю, генеральним директором Львівської обласної філармонії, диригентом і музикознавцем, володарем Премії імені Миколи Лисенка Володимиром Сивохіпом

– Пане Володимире, пригадайте, будь ласка, як з’явилася на світ ідея фестивалю «Контрасти» і кому саме вона належить?

– Ідея народилася в ті часи, коли все було набагато простіше: країна в нас була зовсім молода, щойно ставши незалежною. Якось на початку вересня 1995 року до Львова із Варшави завітав наш польський колега, хормейстер і диригент Роман Ревакович. Завершуючи візит, він сказав, цитую: «Хлопці, а чому б у Львові не робити фестиваль, як, наприклад, у Варшаві? Адже тут зовсім нічого не відбувається!» І показав нам буклет «Варшавської осені» – фестивалю, що вже тоді був визнаний у цілому світі.

Композитор Юрій Ланюк і львівський музикознавець, нині вже, на жаль, покійний, професор Ярема Якубяк покликали мене як відповідального секретаря Львівської організації Спілки композиторів України і запропонували: «Давай, ти будеш директором, – запровадимо фестиваль сучасної музики у Львові!»

Сама по собі виникла назва «Контрасти», бо все життя тоді й насправді було дуже контрастним… Тут же, за годину-дві ухвалили рішення і практично склали програму, – зокрема, на відкриття мав приїхати Дніпропетровський симфонічний оркестр із Валентином Сильвестровим, а також польські музиканти. Встановили з ними контакти, підтвердили дати і вже за день призначили фестиваль… на початок листопада 1995 року!

Мене делегували до Обласного управління культури, як кажуть, добувати гроші. Його начальник Зіновій Мазурик доброзичливо поставився до ідеї фестивалю. Так само нас підтримали деякі культурні фундації і посольства. Отже, фінансові питання вдалося вирішити швидко. Я пригадую: пройшло два місяці – і сталося саме так, як ми хотіли!

Відтоді минуло сімнадцять років, але історія триває. У перші роки фестивалю утворилася мистецька рада засновників, – людей, яких, власне, я вже назвав. Через рік до нас приєднався Мирослав Скорик, а трохи згодом – Олександр Щетинський, композитор із Харкова, нині киянин.

Звичайно, за цей час фестиваль багато що пройшов, набив багато ґуль. Так склалося, що сьогодні «Контрасти» я роблю сам і щороку шукаю нові можливості, контакти, імена…

– Рівень будь-якого заходу залежить від професійного менеджменту…

portret

– Що таке менеджмент великого фестивалю?.. Так, звичайно, слід знайти потрібні кошти, транспорт, можливості проживання в готелі, сплати авіаквитків, зробити гарну рекламу… Але, повірте, це зовсім не стосується творчого наповнення фестивалю. Для мене основним є те, що відображено в буклеті. Два тижні фестивалю – це, як правило, 20-25 концертів. Отже, на «Контрастах» звучить понад сто творів! Цьогоріч до нас приїхали музиканти з України, Азербайджану, Чехії, Швейцарії, Італії, Німеччини, Польщі, Франції, Росії, США, Австрії, Великої Британії. Це близько сотні солістів і диригентів, а також колективи – Академічний симфонічний оркестр Львівської філармонії, Академічний камерний оркестр «Віртуози Львова», Молодіжний симфонічний оркестр «INSO-Львів», хор «Wiener Vocal Ensemble», Львівський камерний оркестр «Академія», Хмельницький камерний оркестр, Камерний хор «Глорія», Галицький академічний камерний хор.

– Як вважаєте, що приваблює знаних іноземних виконавців до Львова?

– Найперший критерій – гонорар, який для хорошого музиканта починається з кількох тисяч умовних одиниць. Добра половина проектів реалізується за підтримки ряду міжнародних культурних інституцій. Основна мета їхньої діяльності – пропаганда своєї національної культури за кордоном.

Є ще один феномен: коли зарубіжні музиканти чують слово «Львів» – щось спрацьовує… Можливо, інерція сторічної давнини, коли Львів вважався великою культурною столицею. Вірогідно й через те, що Львів був і залишається перлиною західноєвропейської архітектури. І сьогодні всесвітньо відомі музиканти згодні раз на рік не отримати значного гонорару, але приїхати саме сюди й виступити на історичній сцені Львівської філармонії, де бували Бела Барток, Моріс Равель, Ріхард Штраус, Кшиштоф Пендерецький, який, до речі, років 12-13 тому кілька разів приїздив на «Контрасти». Тож культурні традиції Львова розвиваються і живуть.

Існує й третій аргумент. Багато музикантів зі світовими іменами народилися у Львові та околицях, або тут з’явилися на світ їхні батьки чи діди. Для них – сентимент повернутися на цю землю… Наприклад, Ельжбєта Сікора, – парижанка, яка займається сучасною електронною музикою, походить зі Львова. І зараз, після тривалої перерви, вона знову побачила місто свого дитинства. Програмy, яку Ельжбєта Сікора представила на «Контрастах», вона так і назвала: «Повернення до Львова».

– Можна сказати, що патріотична ідея фестивалю «Контрасти» – розшукувати по світу і запрошувати земляків?

zi-scherbakovym

– Так, фестиваль має певні константи. На першій сторінці буклета викладено концепцію «Контрастів». Цей текст не змінювався сімнадцять років. Там, серед іншого, написано: «Українська культура склалася на перехресті різних історичних, національних і релігійних шляхів, і Львів найкраще уособлює цю відкритість. Упродовж віків тут знаходили благодатний ґрунт найновіші мистецькі ідеї та пошуки, отже, Львів був завжди вагомим осередком міжнародної світової культури».

Пригадую історію із Кшиштофом Пендерецьким… Неподалік Радехова є село – там до сьогодні майже всі носять прізвище Пендерецьких. І коли в перший приїзд музиканта на «Контрасти» до Львова з’їхалися його родичі, – не повірите! Я на власні очі побачив кількох здоровенних дядьків такої самої статури, як Пендерецький, із такою самою бородою… То були люди, які не знали про існування одне одного майже півстоліття! Але генетичне коріння збереглося.

Ми постійно шукаємо по світу зв’язків із музикантами, чия доля поєднана зі Львовом. За минулі роки в нас побували Войцех Кіляр, Христина Мошуманська-Назар, Вірко Балей, Кшиштоф Пендерецький, Богуслав Шеффер, Анджей Нікодемович, часті гості фестивалю – наші краяни Олег Криса, Володимир Винницький і Наталія Хома зі США (народжені у Львові), співачка Ольга Пасічник, віолончеліст Назар Джурин, альтист Андрій Війтович, скрипаль Олег Каськів…

– Чи склалися за ці роки традиції, які виділяють «Контрасти» серед інших мистецьких заходів?

– Якщо говорити про Україну, то «Контрасти» немає з чим порівнювати. Головна наша традиція, я вважаю, – зустрічі композиторів і виконавців під час прем’єр творів. Особливістю кожного фестивалю є представлення творчих портретів митців.

Нагадаю, що «Контрасти-2011» презентували понад тридцять світових і більше п’ятдесяти українських прем’єр. Деякі світові прем’єри «їдуть» далі. Наприклад, американський диригент Роберт Хенсон після Львова виступав у Києві. Обмін між фестивалями – це також добра традиція.

sikora

Цьогоріч «Контрасти» відвідало з десяток музикантів, які показали власні авторські проекти. Ельжбєта Сікора з Франції, Франгіз Алі-заде з Азербайджану, Пітер Сіборн із Великої Британії, Тадеуш Вєлєцький із Польщі, українці Олександр Щетинський, Віктор Степурко, Мирослав Скорик, Ігор Щербаков, – ці особистості створюють тло присутності живого творця.

Для виконавця надзвичайно важливо грати музику вперше перед автором. Бо тоді музикант старається якомога точніше відтворити своєю душею, майстерністю те, що композитор зафіксував у нотах. Прем’єра твору – це особливий момент, таїнство першого знайомства з новим витвором мистецтва, яке відбувається, зокрема, й на нашому фестивалі. Таке майже священнодійство правдиве і для сучасних творів, і для тих, що написані давно, як, приміром, «Stabat Mater» Йозефа Гайдна. За мою багатолітню практику можу сказати, що більшість опусів, які ми відшуковуємо і презентуємо, у Львові дійсно ще не виконувалися.

– Звичайно, народження нового світу просто на твоїх очах – заворожує. Та чи всі готові до цього?

– У фестивалі є дві основні складові, – власне, музика і музикант, який її виконує. Та я не назвав іще й третю, не менш важливу учасницю події – то є публіка, аудиторія. Але з нею, на жаль, із кожним роком щось відбувається – ми потроху втрачаємо слухачів. Бо наші теле- й радіоканали мало приділяють уваги серйозній, академічній музиці. Люди здебільшого погано освічені, і в цьому є велика проблема.

– Але ж це наслідки, а в чому причина?

– У нас немає, як такої, культурної політики в державі. Культура і мистецтво завжди були частково самодостатніми, вони зазвичай розвиваються самі по собі. Але ж суспільство бачить із того лише сегмент, і далеко не найкращий. Суспільство і культура, як не прикро, сьогодні мало поєднані.

Чи можемо ми, музиканти, впливати на суспільство? Щодо «Контрастів», то ще кілька років тому так і було. Для фестивалю, наприклад, писали музику, фестивальні записи використовували на лекціях із сучасної музики. Але це залишилося в минулому.

Звісно, що Інтернет, інші засоби комунікації заповнюють увесь інформаційний простір. Однак при цьому суспільство втрачає можливість контактувати з живим виконавцем і живою музикою! Адже насправді – тільки вона є, власне, мистецтвом, і замінника їй немає. Та суспільство не розуміє того! Ми глобально користуємося вторинним, утративши первинне: повітря, вода, їжа… У тому числі й мистецький продукт. І ситуація з цим невтішна.

– Я переконана, що на сьогодні саме фестивальний музичний рух в Україні, з його добірними концертами наживо, є здоровою альтернативою «відформатованим» радіо- і телеканалам. Але ж питання для організаторів: як донести до людей, що сидять на вимушеній «культурній дієті», оцю розкіш смаків та ідей?

syvohip-dyryhent

– На початку існування фестивалю ми дуже прискіпливо ставилися до тих творів, які мають звучати. Це був доволі експериментальний період для «Контрастів»: ми вишукували нові, на той час невідомі в Україні, напрямки сучасної музики, аби заповнити певну слухацьку нішу.

Зараз погляд змінився: мене, насамперед, цікавлять хороші виконавці. І перед ними вже я ставлю завдання – скласти програму так, щоб вона була привабливою для слухачів й представляла панораму музичного мистецтва їхньої країни. Я прагну, щоби кожен концерт мав єдину концепцію. Ми відмовилися від того, чим грішать багато фестивалів, – довільного набору великої кількості різних, не поєднаних між собою авторів і творів, коли на публіку навалюється цілий масив звуків, із яким буває важко розібратися.

Скажімо, піаністка Ельжбєта Штернліхт із Берліна цікаво презентувала музику польського композитора, львів’янина Юзефа Кофлєра: вона обрала сімох композиторів, які були його сучасниками й земляками (серед них і українець Василь Барвінський), та створила програму з назвою «Юзеф Кофлєр і фортепіанна музика у Львові».
Або концерт під назвою «Вечір прем’єр», де вперше прозвучали твори Ігоря Щербакова, Віктора Камінського, Франгіз Алі-заде (Азербайджан) і метра української музики Мирослава Скорика.

Чи, наприклад, імпреза «Музичні паралелі», у якій були поєднані твори композиторів різних країн із несхожим складом виконавців (від дуетів до оркестру) за ознакою жанрової належності до танцювальної музики. Прозвучали «ТанГопак» Юрія Ланюка, «Елегія пам’яті Станіслава Людкевича» Євгена Станковича, «Капоте» і «Вальс-бостон» Гії Канчелі.

Отже, «Контрасти», насамперед, – не менеджмент, а творча субстанція. І це стало особливою традицією фестивалю.

– Гадаю, фестиваль є абсолютно органічним для Львова. Але ж не єдиним таким святом?

– Протягом сезону Львівська обласна філармонія репрезентує багато мистецьких акцій. «Контрасти» – осінній фестиваль актуальної музики. Яскравий травень – це фестиваль «Віртуози», три тижні чудових імен і виконавців. Там виконується те, на чому тримається Всесвіт – Бах, Моцарт, Бетховен, Шуман, Шопен, Ліст… Поміж тими двома великими стовпами є інші цікаві проекти: фестивалі диригентського мистецтва, камерної музики «Шимановскі-Квартет і друзі», інші імпрези.

– Старт «Контрастам-2011» дав показ нового міжнародного проекту Олени Леонової «That Crazed Girl» на вірші ірландського поета й драматурга, лауреата Нобелівської премії з літератури 1923 року
Вільяма Батлера Йейтса. Які відчуття залишила у Вас ця прем’єра?

– Я маю багаторічний досвід слухання сучасної нової музики. Моє перше і головне враження – я почув насправді професійне виконання. Глядачі сприйняли артистів дуже тепло, вдячно й аплодували стоячи. Львівська публіка віддає свої емоції повністю!

– Сподіваюся, що на майбутніх «Контрастах» львівську аудиторію поповнять слухачі з усієї України та зарубіжжя. Слава Львова, як важливого осередку світової культури, щороку сяятиме новими контрастними гранями, – допоки неймовірно талановиті люди народжуватимуться в Україні!

Анна АРХИПОВА

На фото:

Володимир Сивохіп

Володимир Сивохіп, Іоланта ПРишляк та Ігор Щербаков під час фестивалю

Ельжбєта Сікора (Франція)

Друковану версію читайте: Анна Архипова. Володимир Сивохіп: «Те, на чому тримається Всесвіт» // Музика. – 2012. – № 1. – С. 58–61.

Share Button