14 жовтня у Софії Київський відбувся концерт хорової музики з красномовною назвою «Витоки». У виконанні камерного хору «Київ» під орудою народного артиста України, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Миколи Гобдича прозвучали твори видатних українських композиторів минулого й сучасності
Концертну програму було укладено в такий спосіб, щоб показати процес формування традиції хорового співу в минулі часи та увиразнити її подальшу тяглість аж до сьогодення. Після прослуховування програми стало зрозумілим, чому хоровий спів в Україні вважається одним із чинників національної ідентичності.
Імпрезу можна вважати історичним екскурсом епохами української музичної культури. Були представлені бароко, класицизм, романтизм і сучасний етап. У такий спосіб вдалося створити цілісну панораму розвитку української музики в галузі хорового співу, де через зв’язок музики й слова найяскравіше проявився національний компонент.
Доба Бароко була представлена творчістю видатного українського композитора другої половини ХVІІ століття Миколи Дилецького (бл. 1650 – після 1723). Прозвучав неперевершений Воскресенський канон – один із шедеврів українського музичного бароко, монументальний цикл, справжня хорова симфонія-фреска, сповнена святковими емоціями й утвердженням радості життя.
Кожна з дев’яти пісень пасхального канону пролунала настільки яскраво, що було абсолютно зрозуміло сенс головної об’єднуючої події – свята воскресіння Христа. Основним виразно-виконавським засобом стало акцентування багаторівневої системи контрастів, типової для естетики західноєвропейського бароко. Зв’язки з бароко можна було виявити й на рівні техніки композиції, зокрема у постійному зіставленні обох хорів та ускладненні мелодики сольно-ансамблевих побудов, її наближенні до оперного співу.
Воскресенський канон прозвучав у початковій авторській версії, хорову партитуру якої було укладено з оригінальних рукописних партій (реконструкція Ольги Шуміліної).
Добу класицизму представляв Духовний концерт № 33 «Вскую прискорбна єси, душе моя» Дмитра Бортнянського (1751–1825), написаний на текст 41-го псалма. Чотиричастинний твір постав у першій авторській версії, ноти якої публікувалися у прижиттєвому виданні 1815–1818 років і кілька разів перевидавалися упродовж наступного часу аж до появи редакції Петра Чайковського (1881).
Зараз твори Дмитра Бортнянського співають виключно у редакції Петра Чайковського. Оригінальний текст було взято з видання Придворної співацької капели 1834 року (збірник перебуває в архівах British Museum).
Від загальновідомої інтерпретації Петра Чайковського початковий варіант відрізняється наявністю великої кількості прикрас у мелодиці сольно-ансамблевих побудов, що відповідає естетиці галантного стилю часів Дмитра Бортнянського. Збагачені мелодичною орнаментикою, усі ансамблі прозвучали надзвичайно вишукано й елегантно, як і весь концерт, який є високим зразком класицистичного стилю.
Доба Романтизму була представлена духовними творами Миколи Лисенка (1842–1912). Прозвучали Дві молитви, обрані з доволі обмеженого кола духовних співів видатного українського митця. Опуси духовної тематики – хорові обробки кантів і псальм, Херувимську, духовний концерт «Камо пойду» – Лисенко написав у пізній період творчості, протягом 1898–1911 років.
Вони не мають суворо канонічних рис, звернення до церковної сфери фактично стало для композитора підтримкою ідеї створення національно визначеної української музики, намаганням естетично-узагальненого відтворення християнських ідей та образів. Тому абсолютно логічним було включення цих творів у концертну програму «Витоки». Їхня романтична естетика проявилась у засобах виразності й акустичних ефектах (спів поза сценічним майданчиком).
Сучасний етап розвитку української хорової музики був представлений творами Євгена Станковича (нар. 1942), Валентина Сильвестрова (нар. 1937) і Вікторії Польової (нар. 1962).
У творчому доробку видатного українського композитора Євгена Станковича – Літургія, три псалми, духовний концерт «Господи, Владико наш» для хору та вокально-симфонічна композиція «Нехай прийде Царствіє Твоє» на тексти літургії. У виконанні камерного хору «Київ» прозвучав Псалом № 83 «Які любі оселі Твої, Господи Саваоте», написаний 2000 року.
На відміну від духовних концертів, цей твір не поділяється на частини, але має розвинену музичну композицію, яка розгортається протягом доволі тривалого часу. Однією з ознак концертного жанру, що наявна у творі Євгена Станковича, є контрастне чергування сольних побудов із хоровим tutti (соліст Володимир Проценко). Глибина філософського узагальнення псалмового тексту і його музичне прочитання надали широкий простір для пошуку драматургічних рішень виконавського трактування цієї монументальної композиції.
У творчості видатного українського композитора Валентина Сильвестрова хорова музика перебуває в центрі уваги, посідаючи надзвичайно вагоме місце. Величезна кількість хорових композицій створена митцем у співпраці з камерним хором «Київ» і його керівником Миколою Гобдичем. Композиторові віднайшов індивідуальну інтонацію, неповторну звукову ауру.
У концерті прозвучав Триптих на вірші Тараса Шевченка, перші дві частини якого («Садок вишневий коло хати» та «Думи мої») були написані ще до війни (2013). Хоча вони представляють не духовний, а світський напрямок хорової творчості композитора, у першому номері Триптиха автору й виконавцям вдалося відтворити рай на землі. Другий номер прозвучав як роздуми про долю України.
2023 року в Берліні Валентин Сильвестров написав фінальний номер циклу («На оновленій землі»), у тексті й музиці якого йдеться про майбутнє нашої країни, де «врага не буде супостата, а буде син і буде мати, і будуть люди на землі». У виконанні камерного хору «Київ» фінальний номер Триптиха пролунав як гімн оновленої, вільної, мирної, процвітаючої і щасливої України.
У хорових творах композиторки Вікторії Польової яскраво проявляється синтез зв’язків із національною традицією і новаторських тенденцій. Мисткиня обирає хоровий склад для втілення глибоких філософських ідей, висвітлення проблем людського буття. Хор виступає репрезентантом піднесеного, сакрального начала, провідником глибоких божественних сенсів.
У концерті прозвучав спів «Достойно є», який написано як частину циклу «Світлі піснеспіви». У музиці, як і в канонічному тексті, композиторка відтворила образ Богородиці, подавши її як величну фреску – Оранту.
На завершення концерту прозвучали пісня «Як тебе не любити, Києве мій!» композитора Ігоря Шамо на слова Дмитра Луценка, яка є офіційним гімном міста Києва, і пісня січових стрільців «Ой у лузі червона калина» (обидві в аранжуванні Миколи Гобдича).
Ольга ШУМІЛІНА
Фото надані хором «Київ»
