Музикознавство – наука і разом із тим частина художньої культури. Ефективність роботи науковця залежить від того, який він учений, який музикант, якою мірою володіє словом і як поєднуються у нього ці риси. Є музикознавці, які відчувають себе насамперед музикантами, які обрали за фах не композицію чи виконавство, а дослідження і популяризацію мистецтва, критичний аналіз його явищ
В особі Володимира Грабовського ми вбачаємо саме таку людину, котра «популяризує найкращі надбання української культури, мистецтва та музики, пропонує свій погляд на роль і функціонування мистецтва звуків у суспільстві в контексті глобалізації та інших явищ сучасності». (Грабовський В. Сумління інтелігента. Статті, нариси, есеї. Дрогобич, 2018. 352 с.) Йому належить понад 350 матеріалів (есеї, статті, рецензії та ін.), надрукованих у різних часописах, наукових збірниках – українських і зарубіжних.
Він є автором і редактором-упорядником цілої низки посібників, книг, зокрема, чотирьох збірників матеріалів про Василя Барвінського, нотних видань відомих українських композиторів. Володимир Грабовський – автор численної кількості статей про діячів української культури й мистецтва до «Енциклопедії сучасної України» (ЕСУ) та «Української музичної енциклопедії» (УМЕ).
Окрім наукової роботи, слід відзначити надзвичайно широку та інтенсивну громадську діяльність Володимира Грабовського. Протягом багатьох років він є головою Дрогобицького осередку Національної спілки композиторів України, членом правління НСКУ, головою конгресу української інтелігенції Дрогобиччини, членом президії Львівської організації «Бойківського етнологічного товариства», Дрогобицької міжрайонної організації «Просвіта» імені Тараса Шевченка.
З його ініціативи у Дрогобичі від 1993 року проходить фестиваль української музики «Струни душі нашої». Він – активний організатор творчих зустрічей, авторських концертів у Дрогобичі сучасних українських композиторів. Систематично бере участь у наукових семінарах, конференціях із культурологічних і мистецтвознавчих питань, що відбуваються в Україні й за кордоном.
Нещодавно, у 2018 році видано книгу Володимира Грабовського «Сумління інтелігента», витончений смак оформлення якої, немовби відповідає суті її назви. Це збірник, у якому представлено матеріали культурологічного й мистецтвознавчого характеру, написані та опубліковані у різні роки, але зберігають значення до сьогодні. Як зазначає сам автор: «Певна різножанровість збірника – статті, нариси, есеї, об’єднана темами, що не втратили актуальності. Ці матеріали були опубліковані в наукових спеціалізованих і науково-популярних часописах у 2000-х роках. Частина статей мають філософсько-естетичне спрямування, торкаються теми націоналізму, тоталітаризму, проявів імперського шовінізму». (Там само. С. 350).
Надзвичайно високу оцінку книзі дає у вступі, який має влучну назву «У пошуках власної сутності», доктор філософії, провідний науковий співробітник ІМФЕ імені Максима Рильського НАН України Валентина Кузик: «Оглядаючи представлений у книжці “Сумління інтелігента. Статті, нариси, есеї” доробок знаного далеко за межами України музикознавця Володимира Грабовського, розуміючи, що саме ця людина … виявила себе в написаних рядках і як фаховий музикознавець-історик, і як культуролог та соціолог, і як глибокий філософ, який прагне усвідомити суть непростих явищ духовного й творчого начал у людині, насамперед особистості мистця». (Там само. С. 5.)
У збірнику вміщено 20 праць, уже сама назва яких, свідчить про широкий діапазон творчих інтересів Володимира Грабовського. Велике враження справляють філософські роздуми автора, викладені у двочастинному есеї «Сумління інтелігента» про феномен інтелігенції, її історію, місце і роль, сутність і призначення, позитивні й негативні сторони.
Із зацікавленням дізнаємось про систему поглядів стосовно інтелігенції відомого мислителя Фрідріха Ніцше, великого гуманіста, теолога, лікаря, музиканта Альфреда Швайцера, знаного філософа Романа Інгардена, філософа Сергія Франка. Знайомимось із проблемами, що стоять перед українськими інтелігентами, про які автор говорить: «І Дмитро Донцов, а до нього Іван Франко вичерпно охарактеризували суть української інтелігенції. Справедливо критикуючи її, вони вказували на її задавнені хвороби, що викликані об’єктивними чинниками, передовсім, бездержавністю. Одна з найголовніших із них це – малоросійство, і нині воно, як поширена хвороба, все ще перебуває в стадії, далекій від вилікування… закоріненими і майже незмінними залишаються основні симптоми-стереотипи: “фатально закорінилося майже переконання, що малорос – то, мовляв неосвічений, примітивний, недорозвинений українець без національної свідомості; словом, як то кажуть, темна маса”». (Там само. С. 42.)
Окремо читаємо висловлювання про галицьку інтелігенцію: «Щодо сучасности і теперішнього внеску галичан-інтелігентів до втілення “української мрії” (вислів Сергія Грабовського), то її ще не вдалося втілити, не зважаючи на великі зусилля окремих нинішніх інтелектуалів… в багатьох ділянках суспільного життя малоросійство є дуже поширеним в Галичині». (Там само. С. 44.)
Важливою сторінкою творчої діяльності Володимира Грабовського є співпраця з польськими часописами, а також знайомство і спілкування з провідними діячами польської музичної культури, що обумовило вміщення на сторінках цієї книги низки цікавих статей: «Філософія музики Богдана Поцея», «Енциклопедія звука. Про книгу о. Анджея Зволінського», «Звук у просторі суспільства», «Присутність Богуслава Шеффера», «Феномен особистості. До 80-річчя Кшиштофа Пендерецького», «Про композитора Анджея Нікодемовича», де висвітлюються різні аспекти творчості й діяльності, а також філософсько-естетичні погляди цих видатних особистостей. Така співпраця є важливою, необхідною і корисною, бо формує у свідомості людей імідж культури сусідньої держави.
Вагоме місце у науковій збірці Володимира Грабовського займає цикл статей, присвячених дослідженню української музики, в яких він розглядає такі важливі теми, як «Філософські засади музикознавства та українська музика першої третини ХХ сторіччя». Аналізуючи історичні обставини, автор висловлює важливу думку про те, що всупереч «припущенню» (вислів Володимира Грабовського) ніби українська музика «…обходилась без зіставлень, узагальнень, пояснень з позиції філософії мистецтва взагалі та філософії музики, зокрема, …українську музичну творчість слід розглядати в контексті філософського мислення, тобто як виразницю найвищих злетів людського духа, породжену українськими авторами. Тим паче, що українська музична культура, навіть у далекому минулому давала унікальні приклади “поєднання музики” з філософією. Постать Григорія Сковороди тут є показовою». (Там само. С. 176.)
У наступних дослідженнях автор зосереджує увагу на питанні націології та дає характеристику діяльності Миколи Лисенка саме в цьому контексті, а також грунтовно розглядає роль, місце і значення діяльності Станіслава Людкевича та Василя Барвінського у розвитку української музичної культури в культурологічному аспекті.
На завершення хочеться відзначити наступне: висока культура мови, глибина думки, здатність до широких узагальнень і грунтовних висновків, ерудиція автора – вражають.
Збірка Володимира Грабовського «Сумління інтелігента» – це вагомий внесок у музикознавчу науку. Вона є цікавою не лише для науковців, а й для педагогів і студентів музичних навчальних закладів, та й для тих, хто цікавиться історією мистецтва.
Олександра ДМИТРІЄВА
