Соціологи стверджують, що за результатами анкетування при прийомі на роботу музика посідає перше місце серед найпопулярніших хобі. А які захоплення можуть бути у музиканта, для якого музика – не просто заняття для душі, а й професія? Відповідь може здатися парадоксальною: музиканти у вільний від роботи час тяжіють до… музикування. Так, у всякому разі, можна пояснити виникнення вокального ансамблю ConCord, котрий 26 березня відзначив свій 10-річний ювілей
Кажуть, щоб досягти успіху, потрібно бути або першим, або кращим. Музиканти з ConCord`у не ставили за мету створення в Україні нового формату камерного музикування – вони лише продовжили завоювання прихильності до a cappella-бендів, яку розпочав вокальний ансамбль ManSound. Що ж до майстерності цих музикантів, то вони не поступаються своїм старшим колегам.
З чого ж усе починалося?
Не було ні зручної репетиційної бази, ні постійних майданчиків для виступів, ні навіть чіткого уявлення про бажаний репертуар. Були шестеро ентузіастів-професіоналів, які згуртувалися, як це буває, навколо одного ідейного натхненника: Антон Шпак (на той час – баритон одного з церковних хорів Києва) переконав своїх колег музикувати у позаурочний час. До слова, репертуар довго шукати не довелося. Якраз тоді з друку вийшла збірка українських творів XVII–XVIII століть. Подія надзвичайно масштабна: століттями ця музика не виконувалася, зберігаючись лише у вигляді окремих партій в рукописних архівах. Зусиллями відомої української дослідниці старовинної музики, доктора мистецтвознавства Ніни Олександрівни Герасимової-Персидської частина величезного масиву музики українського бароко набула звичний для виконавців вид партитури. Все це увійшло до збірки, на презентації якої і дебютував новий вокальний ансамбль СonCord (в Національній музичній академії України імені П. Чайковського, де проходила презентація, і досі зберігається афіша того концерту, фіксуючи чітку дату – 14 вересня 2007 року).
Виконавський склад був підібраний дуже вдало: переважання тенорових тембрів (Вілен Кільченко, Лев Ременєв та Денис Крутько) врівноважувалось двома низькими голосами (Антон Шпак – баритон, Олексій Крячун – бас), а також рідкісним найвищим чоловічим голосом – контратенором (Олександр Лось). В результаті, загальний діапазон секстету не поступався діапазону повного хору. Що ж, такому ансамблю будь-який репертуар під силу. До того ж, камерність сформованого колективу стала запорукою його мобільності, адже так співакам простіше знайти зручний час для репетицій і в них немає потреби орендувати великі приміщення.
Труднощі могли виникнути в іншому: у колективі, де кожен виконавець – соліст, складніше вибудувати звуковий баланс. Та й знання партій повинна бути бездоганною: похибка, яка у великій хорової масі може залишитися непоміченою, у невеликому колективі відразу ж вийде «на авансцену».
Музиканти обрали собі нелегкий старт. Як потрібно виконувати музику українського бароко? Адже немає ні записів, ні збереженої виконавської традиції. Залишилися лише туманні фіксації слухацьких вражень (правда, на підставі того, що спів «радує душу і зцілює від печалі», а «наспів приємний, йде від серця» складно дати собі бодай яку-небудь чітку виконавчу установку). Проте, всі ці складності стали для молодих музикантів швидше трампліном: виконання старовинної музики дало їм не тільки новий досвід, а й підштовхнуло до запису диска на основі вивченого репертуару (випущений 2010 року). Цей творчий проект музиканти досі вважають одним зі своїх головних приводів для гордості.
Але, незважаючи на такий початок творчої діяльності, музиканти дуже скоро переконалися, що академічні майданчики не чекають «з розкритими обіймами» нові колективи (не рятує навіть високопрофесійний хоровий вишкіл кожного з учасників). Великі столичні сцени, на яких ансамблю вдавалося виступити, можна порахувати на пальцях. На жаль, ситуація нині така, що музикантам (щоб не зазнавати збитків від свого бажання виступати) доводиться шукати для концертів камерні, неакадемічні приміщення. Добре, що в Києві їх зараз досить багато.
Думається, що саме з цієї причини репертуар ConCord’а поступово став розширюватися, захоплюючи сферу джазової та популярної музики. Ось коли став виявлятися не тільки суто виконавський професіоналізм музикантів, а й творчий потенціал: виникла необхідність адаптувати таку музику під склад ансамблю, а це частково лягло на плечі самих виконавців.
Однак, не все, що зараз складає репертуар ConCord’а – це аранжування популярних хітів і джазових стандартів. Є в творчому доробку музикантів і авторська музика. Її для ансамблю писала Вероніка Тормахова – джазовий музикант і теоретик джазу (випускниця Національної музичної академії України імені П. Чайковського, нині – викладач естрадного факультету Київського інституту музики імені Р. Глієра). До речі, саме з її композицією Олексій Крячун дебютував колись у новому для себе амплуа на звукорежисерському конкурсі, завоювавши, до того ж, перше місце.
Співпраця з Веронікою Тормаховою була для ConCord’а знаковою: її музика стала основою другого записаного диска, а сама композитор – людиною, що познайомила музикантів з американським композитором і співаком Полом Торсоном. ConCord навіть виступав з ним на одній сцені – разом вони виконали композицію Торсона «I was born to know you».
З роками склад ConCord’а змінювався: секстет перетворився на квінтет, а від початкового складу залишилося лише два виконавці. Збереглося інше – бажання займатися творчістю, незважаючи на жорсткий робочий графік кожного з учасників. Зараз у складі ансамблю п’ятеро музикантів: Олександр Лось, Сергій Біда, Денис Крутько, Олег Пилип і Дмитро Савон. Кожен з них поєднує улюблене хобі з роботою в академічному хорі – чи то у Національній заслуженій академічній капелі «Думка», чи в Національному заслуженому академічному українському народному хорі імені Г. Верьовки або хорі Київського національного академічного театру оперети.
Прийшов час поставити цілком логічне запитання: як протягом
10-річного існування, не уникнувши змін у виконавському складі, ансамблю вдалося зберегти своє обличчя? Очевидно, що не можна приписувати успіх фільму лише одним акторам, не беручи до уваги режисерську роботу. Так і у випадку з ConCord’ом: невідомо, як би склалася доля ансамблю, якби не зусилля доцента НМАУ імені П. Чайковського Світлани Гоменюк. Майже всі організаційні питання лягли на плечі єдиної жінки в цьому виключно чоловічому проекті. Її допомога на альтруїстичних засадах поступово переросла в практично материнську турботу про колектив (якому, до речі, саме Світлана Григорівна дала і назву, і навіть місце для репетицій – просто у себе вдома.) Будучи музикознавцем-професіоналом, Світлана Гоменюк також надає велику допомогу і в складанні репертуару ансамблю, і в питаннях музичної інтерпретації. Її по праву можна назвати душею ансамблю, тією силою, що збирає музикантів знову і знову, і не дозволяє згаснути їх захопленості спільною творчістю.
Ще одна причина, з якої колектив продовжує свою діяльність, полягає, мабуть, у професійних якостях всіх учасників ConCord’а: вони здатні вивчити твір буквально «з сьогодні на завтра». Припускаємо, що така обставина загрожує менш серйозним ставленням до репетицій, але в цілому на результатах діяльності ансамблю це, на щастя, не позначається. Безумовно, основне місце роботи хористів вимагає великих витрат часу і сил. Але навіть якщо ConCord в житті цих музикантів і не займає центрального місця, їх зусилля не залишаються на периферії. Приміром, записане виконання музики українського бароко виявилося затребуваним за кордоном: високо оцінили диск у Білорусі і в Канаді.
Зараз ConCord працює над записом третього диска, узявшись за різдвяні мелодії з українського, сербського, німецького та англійського фольклору. Побажаємо їм незгасного ентузіазму, творчих пошуків і знахідок. Адже існування подібних колектив показує ставлення наших музикантів до власної справи, сприяє їхньому професійному зростанню.
Лілія НІКОЛАЄНКО
