28 березня на Байковому кладовищі в Києві відбулося відкриття пам’ятника видатному українському оперному співаку Дмитрові Гнатюку. Церемонію приурочили до 92-ї річниці від дня народження артиста
Пам`ятник вирішили встановити дружина Дмитра Гнатюка Галина Макарівна і син Андрій одразу після того, як Дмитро Михайлович пішов у засвіти.
На цвинтарі було багато почесних гостей, адже вшанувати митця є за що. Він дуже багато зробив для України. На урочисте відкриття пам`ятника прийшли літератори, музиканти, політики, журналісти й громадські діячі. Серед присутніх був міністр культури України Євген Нищук, екс-президент України Віктор Ющенко, відомий меценат Петро Ющенко, ректор Національної музичної академії України імені Петра Чайковського Володимир Рожок, голова Національної спілки композиторів України Ігор Щербаков, голова Національної всеукраїнської музичної спілки Євген Савчук, генеральний директор Національної кіностудії художніх фільмів імені Олександра Довженка Олесь Янчук, поет-пісняр Андрій Демиденко, відомий журналіст Дмитро Гордон та інші особи. Оперному співаку з Буковини віддали шану і велика делегація Буковинського земляцтва у Києві.
«Дмитро Гнатюк – візитна картка нашої європейської пісенної культури. Немає такого народу в світі, який не відгукнувся би на пісню Гнатюка. Україна не втратила видатного оперного співака Дмитра Гнатюка. Просто його епоха вже минула». Про це на церемонії відкриття пам’ятника артисту в Києві заявив знаменитий поет Дмитро Павличко.
Співак декларував чітку українську ідентичність у всі роки радянського режиму. Він доклав багато зусиль для популяризації української пісенної класики, частина з якої була під забороною (твори Кирила Стеценка, Миколи Леонтовича). У 1960–1970-ті роки його презентабельна, висока фігура та небуденний, шляхетний артистизм підтримував дух і самоусвідомлення української нації, приниженої русифікацією та нарочитим провінціалізмом. Гімном покоління 1960-тих стала пісня «Два кольори», вперше виконана саме Дмитром Гнатюком.
У 1991-му співак з ентузіазмом зустрів відновлення державної незалежності України. 2004 року брав участь у Помаранчевій революції, зокрема виступав із народними піснями перед учасниками цілодобових мітингів на сцені Майдану Незалежності.
Зразково-українською була й родина Гнатюка. Його дружина Галина Макарівна була знаним філологом, працювала над розвитком української лексикології, граматики, історії мови. Похована поряд з улюбленим чоловіком.
Упродовж життя артист записав понад 15 платівок і шість компакт-дисків. Давав безліч концертів як співак. Саме він виконав хіти 1960-х «Два кольори» і «Як тебе не любити, Києве мій!» Із його голосом упізнавали Україну. Дмитро Михайлович Гнатюк (1925–2016) подарував нам такі пісенні перли, як «Ясени», «Очі волошкові», «Цвітуть осінні тихі небеса», «Рідна мати моя», «Марічка»… Він був найшанованіший і найвідоміший співак серед українців усього світу.
Зарубіжна преса високо оцінювала його виконавську майстерність. «У Дмитра Гнатюка голос один із тисячі. Голос великий, чистий, дуже багатий і тренований настільки, що будь-яка вокальна трудність здається йому легкою і природною, як розмова і ходіння. Співак може зробити свій голос великим і маленьким, сильним і слабким, похмурим і світлим, радісним» («Вінніпег фрі пресс», 20.10.1962 р.).
Як режисер поставив понад 20 вистав. Працював головним режисером Національної опери, викладав у Національній музичній академії України імені Петра Чайковського (Київській консерваторії). Був депутатом Верховної Ради СРСР і Верховної Ради України. Герой України, народний артист України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка. За визначні особисті заслуги перед Українською державою у розвитку української музичної культури, збагачення національної скарбниці оперного та народнопісенного мистецтва, значні творчі здобутки, високу професійну майстерність, багаторічну плідну творчу і громадсько-політичну діяльність, вагомий внесок у справу консолідації українського суспільства, розбудову демократичної, соціальної і правової держави нагороджений орденами Князя Ярослава Мудрого V, IV, III ступенів.
Помер Дмитро Гнатюк 29 квітня 2016 року. Його поховали з почестями на Байковому кладовищі в Києві 4 травня.
Творча біографія Дмитра Михайловича – золота сторінка в історії українського вокального мистецтва другої половини ХХ століття.
Він був надзвичайно веселою, простою і щирою людиною з унікальними життєвими спогадами та незвичними історіями. Гнатюк говорив, що з його пісень можна писати новітню історію України. Але не всі знають, що Дмитро Михайлович був поціновувачем та колекціонером українського живопису. Він зібрав унікальну приватну колекцію класиків-живописців кінця ХІХ і початку ХХ століть. Дмитро Гнатюк зізнавався, що його обзивали спекулянтом. Через те своє добро він сам не раз був «битий».
Насправді ж він рятував картини, адже реставрував, зберігав у нормальних умовах і повертав їх із-за кордону на рідну землю. «Хтось їх колись вивозив, а я повертав знову додому», – розказував Дмитро Михайлович.
«Мені пощастило, що дружина не була закохана у діаманти. Не змушувала мене купувати цього, тож я все вкладав у картини. Моє хобі давало натхнення і бажання жити, працювати й робити добро», – зазначав співак.
Дмитро Гнатюк зібрав велику та неоціненну колекцію. Кожна робота, як і кожна пісня, були дорогі для нього. Є пропозиція створити у Києві музей-галерею Дмитра Гнатюка. Держава повинна ставити монументи таким людям і називати вулиці їхніми іменами. У Київраді з минулого року лежить клопотання щодо присвоєння одній із вулиць Києва імені видатного українського оперного співака Дмитра Гнатюка.
Георгій ЛУК’ЯНЧУК
