Сучасну музику часто сприймають крізь призму авангардних експериментів, різких звучань, незвичних технік та інтелектуальних викликів. Проте це лише поверхневий погляд. Мистецтво останніх десятиліть не потребує пояснень і не ставить слухача в позицію «спостерігача збоку» – навпаки, запрошує бути присутнім у моменті, слухати серцем, дозволяти собі відчувати. Музика може заторкувати зсередини і налаштовувати пульс слухача нарівні зі своїм власним. Саме такою вона постала у виконанні Романа Фотуйми (саксофон) і Дар’ї Шутко (фортепіано) – камерною, щирою, наповненою життям
Дзеркальна зала Львівської національної опери – це місце відвертого діалогу між виконавцем і слухачем, де музика не віддаляється, а зачіпає і проникає. У такій атмосфері 30 жовтня прозвучав дует, чиє музикування позначене довірою, балансом, співпереживанням і спільним відчуттям музики. Вони працюють разом вже понад 10 років, виступають в Україні та за кордоном, представляють українську камерну музику на міжнародних сценах, фестивалях і конгресах. Музикантів об’єднує спільна місія: відкривати українську і світову камерну музику, надаючи їй голос, присутність тут і зараз.
Утім, для них гра в ансамблі – не лише професійне партнерство. «Для нас дует саксофона і фортепіано – це спосіб експериментувати з репертуаром і програмами. Водночас – то є бажання показати публіці, що саксофон буває іншим, ніж його зазвичай сприймають. А ще можна сміливо сказати, що наш дует – це “власна сімейна справа” (ми з Дарʼєю одружені) та можливість творити разом», – зазначає Роман.
Концерти ансамблю щоразу мають концептуальний задум і не становлять традиційну добірку номерів. У підготовці імпрези у Львові Роман і Дар’я прагнули вибудувати цілісну драматургію: «Ми намагалися мислити не окремими композиціями, а саме програмою як концепцією: сучасно, небанально, демонструючи можливості інструментів, доступно для широкої аудиторії. З іншого боку, майже всі твори мають певну особливість, адже не часто виконуються в Україні. Ми формували послідовність номерів так, щоб вони були різноманітними, а отже кожен зі слухачів зміг би сам обрати “родзинку”, спираючись на власні уподобання», – додає виконавець.
Такий задум і визначив програму вечора, що перетворилася на мандрівку крізь музичні світи різних країн: від запальної Австралії (Баррі Кокрофт. «Go») до колоритної Туреччини (Фазіл Сай. «Suite»), від стриманої Британії (Енді Скотт. «And Everything is Still…», «Three Letter Word») до пристрасної Венесуели (Андреас Елой Родрігес. «Diptych for a Lockdown») і врешті до рідної України (Артем Рощенко. «Ескіз дня, що зникає»).
Проте географія походження композиторів не була ключовим фактором добору виступу. Центральною стала ідея співіснування двох полюсів – імпульсу й чуттєвості. Ці поняття визначили емоційні координати вечора, тому саме через таку призму розглянемо виконані твори.
Про імпульс: «Ми живемо поривами». Григорій Сковорода
Імпульс – це музика, що народжується з пориву, енергії дихання, відчуття звука всім своїм єством. У композиціях Б. Кокрофта, Ф. Сая та Е. Скотта важливими були не лише темп, ритм і характер, а й сама природа звуковидобування: коротка, гостра, стрімка, інколи навіть різко обірвана, мов незавершена думка.
Твір «Go» Баррі Кокрофта задав тон вечора. Це – музика постійного руху, – людини, що постійно подорожує. Саксофон звучав уривчасто й неспокійно, із раптовими спалахами акцентів у музичній тканині. Роман Фотуйма працював із музичним матеріалом через фізику народження звука, де кожна фраза випливала з дихання, яке ставало імпульсом. Поруч Дар’я Шутко створювала опір і рівновагу, – то стримувала невгамовний рух, то підхоплювала і ніби підштовхувала вперед. Їхній ансамбль подавав музику в постійній напрузі, на межі, де вона могла щомиті змінити напрям.
«Сюїта» Фазіла Сая відкрила інший тип імпульсу: ритм – як код, у котрому співіснують танець, інтонація і пластика східної культури. Роман продемонстрував свободу фразування, динамічну палітру від ff до pp, штрихове розмаїття, блискучу техніку і певну театральність. Він вибудував усі частини сюїти як низку образних станів, із чіткою зміною «масок», характерів і ракурсів звука. Дар’я ж тримала цей «калейдоскоп» у рівновазі, її гра була каркасом, який давав саксофону змогу «дихати» і вільно вести темпераментну музичну думку, не розчиняючись у ній.
У композиції Енді Скотта «Three Letter Word» імпульс виникав із рівноваги між звуком і тишею. Власне, недомовленість створювала драму. Роман працював із надзвичайною концентрацією над звуком, адже саме тиша ставала продовженням гри. Дар’я органічно вловлювала цей «дихальний» ритм, – делікатно прислухалася і наділяла кожну паузу власним сенсом.
Про чуттєвість: «Торкнись моїх слів – вони теплі». Іван Драч
Витік чуттєвості в музиці породжує дотик до оголеної і вразливої душі слухача. Звук тепло і м’яко дихає, тремтить, залишає слід у повітрі.
Саме таким постав другий твір Енді Скотта «And Everything is Still…» Це приклад того, як сучасний композитор може спілкуватися з аудиторією простою музичною мовою. У творі немає різких контрастів, а плавна й злагоджена гра Романа і Дар’ї виливалася в музичний потік і огортала слухачів змістовим наповненням. Їхня взаємодія на сцені вирізнялася особливою чутливістю до нюансів.
Мальовничий імпресіоністичний триптих «Ескіз дня, що зникає» Артема Рощенка – це чуттєва музика, яка народжується з відтінків, де звук спочатку спостерігає, а потім поволі тане у власній тіні. Кантилена саксофона в інтерпретації Романа Фотуйми мала прозорість акварельного малюнка. Кожен штрих був виконаний делікатно, залишаючи після себе терпкий післясмак. Народження звука було майже невловимим. Дар’я підтримувала цей стан, мов світло, що нівелюється на межі сутінків. Разом вони відтворювали живописні картини «Коли наступає світанок», «Обганяючи вітер» та «Сутінки синіх полів».
«Diptych for a Lockdown» Андреса Елоя Родрігеса – це музика ізольованого часу, написана у дні, коли світ звузився до меж власної кімнати. Перша частина «Evocation» (пробудження) містить коротку каденцію, що охоплює весь діапазон саксофона, – ніби спробу на одному подиху вимовити все накопичене мовчання. Роман Фотуйма втілив цю ідею у просторі: звук розгортався поступово, переходячи від глухого шепоту до насиченого тембру.
У другій частині «Aldemareado» ця енергія стишується. Замість неї з’являється прозорість, мов відлуння пережитого. Піаністка Дар’я Шутко підкреслила цю зміну світлим звуком. Дует створив, радше, стан виходу з ізоляції, – коли людина ще пам’ятає обмеженість, але вже вдихає на повні груди свободу. Варто зауважити, що цей твір став українською прем’єрою.
Як жартома зауважив Роман зі сцени, прем’єрою закінчувати концерт – не найкраща прикмета. Тож «на біс» прозвучав твір французького композитора Жана Матітіа «The Devil`s Rag», який виявився яскравим фінальним імпульсивним акордом вечора. У цьому номері Роман повною мірою продемонстрував віртуозність, технічну впевненість, артистизм і майстерність.
Та енергія, яку музиканти випромінюють на сцені, ґрунтується на постійному прагненні до розвитку і розширення меж, можливих для дуету «саксофон – фортепіано». Роман і Дар’я послідовно ставлять перед собою амбітні завдання, відкривають маловідомі сторінки сучасного українського репертуару і формують власний виконавський вектор.
І ось, 7 листопада відбувся реліз першого альбому творів для саксофона і фортепіано «Перетинаючи темряву», куди увійшли рідкісні опуси композиторів Ю. Іщенка, В. Рунчака, Я. Верещагіна, З. Алмаші, С. Леонтьєва та А. Рощенка.
Концерт Романа Фотуйми і Дар’ї Шутко довів, що естетика сучасної музики для саксофона і фортепіано може бути не лише експериментальною, а й глибоко емоційною, здатною звертатися до слухача простою мовою. І вона виникає із взаємодії імпульсів, які зливаються у хвилі лагідної чуттєвості.
Софія ДУМІЧ
Фото з особистого архіву музикантів
