15 серпня 2022 року, коли в Україні триває війна, ми вирішили поділитися ідеєю про створення перформансу «Дівчина з Хіросіми, яку лякає грім» за п’єсою Іноуе Хісасі «Життя з батьком». Перформанс реалізується ГО «Галерея сценографії» (Львів) та НЦТМ імені Леся Курбаса (Київ). Режисер і сценограф вистави – Богдан Поліщук, саунд-дизайнерка – композиторка Яна Шлябанська
6 серпня 1945 року атомну бомбу «Малюк» було скинуто на Хіросіму, а 9 серпня атомну бомбу «Товстун» – на Нагасакі. У результаті цього злочину 6 серпня миттєво загинуло близько 70 тисяч людей, а 9-го – близько 60 тисяч людей. Кількість поранених, постраждалих, покалічених осіб у двох містах досягла пів мільйона. Після тяжких роздумів і переговорів імператор Хірохіто 15 серпня по радіо звернувся до нації та оголосив капітуляцію Японії. Це стало завершенням Другої світової війни для Японії.
То були єдині випадки використання ядерної зброї проти цивільних. Нехай це більше ніколи не повториться!
Наша команда хоче вперше в Україні втілити п’єсу японського драматурга Іноуе Хісасі «Життя з батьком». Водночас це нагода порушити серйозну тему посттравматичного стресового розладу мільйонів українців, які нині щодня втрачають близьких і мусять ЖИТИ ДАЛІ…
Прем’єру в Києві заплановано на кінець вересня у НЦТМ імені Леся Курбаса. Ми ведемо також переговори про гастролі в різних куточках України та Японії.
Про п’єсу «Життя з батьком»
Життя має бути радісним, щасливим… Усі повинні прагнути ЖИТИ! Утім трапляється так, що жити стає небезпечно, страшно і невимовно боляче…
Того дня вони були в Хіросімі. Батько помер. А Міцуе, донька, яка пережила атомне бомбардування, не може позбавитися почуття провини. «Провини, що вижила в трагічній ситуації, коли природно було б померти». Міцуе відмовляється від веселощів, відрікаючись від особистого щастя. Перед нею з’являється мертвий батько Такедзо. Він невміло, але з любов’ю заохочує Міцуе жити власним життям…
П’єсу написав японський драматург Іноуе Хісасі. Не будучи жертвою атомного лиха, він почувався винним через те, що залишився здоровим і благополучним, коли Хіросіма зазнала трагедії. Саме тому автор хотів показати, як боляче й гірко може бути людині, котра спостерігає.
Прем’єра відбулася у вересні 1994 року. Це остання робота, що припала на п’ятдесяті роки життя Іноуе. У листопаді того ж 1994-го він відсвяткував 60-річчя.
Дія п’єси розгортається в Хіросімі через кілька літ після скидання атомної бомби. Головні персонажі – Такедзо, батько, який загинув під час бомбардування, і донька Міцуе, котраа пережила катастрофу.
Іноуе помер у 2010-му, а за рік до смерті сказав в інтерв’ю: «Я займався літнім фестивалем, коли мої однолітки побачили пекло в Хіросімі та Нагасакі». Звертаючись до дітей Хіросіми, він сказав: «Для мене це був величезний тягар, і я хотів колись написати про Хіросіму»; «Я все ще вважаю Хіросіму та Нагасакі священними місцями».
Завдяки тематиці, п’єса зацікавила митців у всьому світі, зокрема у європейських країнах. Її перекладали та виконували англійською, французькою, німецькою, італійською та іншими мовами. У 2004 році за твором було знято фільм режисера Кадзуо Курокі з Ріє Міядзава та Йошіо Харада в головних ролях. Іноуе схарактеризували як «гідного імені народного письменника» за неперевершену досконалість його суперечливої п’єси, делікатність образів героїв і глибину спостережень за людьми.
У 2019-му з ініціативи театрознавиці Лілії Волошиної був зроблений переклад з японської на українську Юлією Кузьменко. Зараз творові кидають виклик молоді українці й п’єсу нарешті побачать наші глядачі. Це буде перше її прочитання в Україні.
Про перформанс «Дівчина з Хіросіми, яку лякає грім»
Хто МИ? Навіщо МИ?
Для нас, сьогоднішніх українців, ця історія не є ані фантазією, ані чутками. Нині перед нами багато таких Такедзо й Міцуе. За кордоном повідомляють про наші міста і села, що зазнали бомбардувань після 24 лютого, та жертви, які там загинули чи були поранені. Скалічені люди з родинами щодня приїжджають потягами й авто до відносно не пошкодженого центру та західних міст. Серед них – діти, які втратили руки або ноги, красиві дівчата з пораненими обличчями, парубки, котрі постраждали, захищаючи коханих. А поруч із ними – їхні близькі, яким іноді буває ще важче. Батьки плачуть перед могилами: «Ми б воліли померти замість сина».
Усі ми бачимо їх, і таке саме «почуття провини за те, що ти живий і здоровий», як у Міцуе, спалахує всередині кожного. Ми живемо з цим відчуттям, хоча нічого поганого не зробили… Ми просто живі… Війна не вбиває людей лише танками, гарматами, ракетами та ядерною зброєю. Серця живих людей картають утрати, біль за близьких.
П’єсу написано також як своєрідну декларацію неприпустимості знову використовувати ядерну зброю. І ось сьогодні ми чуємо про загрозу ядерної війни, що нависла над Україною і людством. Ми чуємо в новинах, як президент російської федерації погрожує усьому світові ядерною катастрофою.
Хіросіма й Нагасакі для Іноуе були містами-героями, так само як для нас тепер – кожне зранене українське місто. У цій п’єсі він повною мірою використав діалект Хіросіми, щоб делікатно та сміливо відтворити весь біль її жителів. Коли ми прочитали п’єсу Іноуе Хісасі, у нас виникло бажання втілити його думки й поділитися нашою «дивною провиною» з людьми всього світу.
Дуже важливо презентувати перформанс саме в Києві. Місто пережило загрозу вторгнення, а передмістя столиці – непоправні втрати й жахливі руйнування. Наразі у Києві також перебуває багато тимчасово переміщених осіб, які змогли вибратися живими з особливо небезпечних регіонів і намагаються жити далі, долаючи посттравматичний стресовий розлад.
Мистецьке осмислення жахливих подій, які стали нашою реальністю, може допомогти українцям, які страждають від комплексу вини того, хто вижив. Важлива також емоційна реабілітація задіяних у постановці українських митців – режисера, виконавців, музикантів. Окрім названих вище, це – актори: Міцуе – Світлана Олексюк, Такедзо – Максим Кущов, Дух Хіросіми – Софія Микусь (флейта). А також адміністративна команда проєкту: менеджерка Марина Бойчук, PR-менеджерка Лілія Волошина і консультантка з питань японської мови та культури, координаторка контактів з японськими партнерами Томоко Аннарі.
Усі ми пересвідчилися, що робота над виставою – це процес усвідомлення необхідності культурного фронту, мистецтва в часи війни.
Сторінка проєкту: https://www.facebook.com/HiroshimaGirlisAfraidofThunder
За інформацією пресанонсу
