28 лютого в залі Львівської національної філармонії відбувся концерт, присвячений 130-річчю від дня народження Бориса Лятошинського – одного з найвидатніших українських композиторів XX століття
Музичне свято, організоване Львівською філармонією, стало важливою подією для поціновувачів класичної камерної музики. Вечір розпочався Романсом для віолончелі та фортепіано. Цей твір, насичений ліризмом, відображає чуттєвість композитора, демонструє вміння Бориса Лятошинського вражати слухачів не тільки технічною майстерністю, а й передавати глибокі емоційні стани через музику.
За допомогою густого тембру віолончелі Модест Менцінський підкреслив драматизм твору. Марія Федина, яка виконала партію фортепіано, була не просто концертмейстеркою, а й активно взаємодіяла з солістом, створюючи відчуття внутрішньої гармонії. Романс для віолончелі та фортепіано справив сильне враження на слухачів завдяки емоційній виразності й мелодичній красі.
У тому ж виконанні прозвучали Дві мазурки на польські народні теми для віолончелі та фортепіано, які показують зацікавлення Бориса Миколайовича не тільки українськими національними джерелами, а й зарубіжними. Мазурки є прикладом умілого поєднання польських традицій і оригінального почерку Бориса Лятошинського.
Виконання потребувало від музикантів яскравої виразності емоційних переживань, здатності передати глибину музики. Віолончель і фортепіано взаємодіяли у злагодженому дуеті: віолончель представляла мелодичну лінію, а фортепіано вело насичений ритмічними й гармонічними елементами супровід, збагачуючи звучання.
Невід’ємною частиною концерту стало виконання Тріо № 2 для скрипки, віолончелі та фортепіано Бориса Лятошинського. Кожен із музикантів по-своєму розкрив зміст композиції, не порушуючи взаєморозуміння одне з одним. Твір заворожував величчю і різнохарактерністю.
Цього вечора звучали опуси не тільки Бориса Лятошинського, а і його учня – видатного композитора, диригента, педагога Івана Карабиця. Йдеться про сонати для віолончелі та фортепіано № 1 та 2. Твори є відображенням зв’язку між поколіннями – від Лятошинського до Карабиця.
Перша соната Івана Карабиця, написана у 1968 році, поєднує класичні форми і музичні тенденції того часу. Твір характерний для середини ХХ століття за експресивністю, елементами дисонансів, складних гармоній, ритмічних експериментів. Віолончель і фортепіано тут створюють складну поліфонічну структуру, де кожен інструмент має рівноправне місце в композиції. Опус будується на широких контрастах у динаміці, темпах, що підкреслюють драматичну напругу між тембрами інструментів.
Друга соната, створена Іваном Карабицем у 1972 році, – більш зрілий і розвинений твір, у якому композитор досягає справжньої музичної цілісності та виразності. Вона відрізняється багатством звукових текстур і чіткішим контрастом між різними музичними ідеями. У сонатах відчувається вплив Бориса Лятошинського, особливо в контексті багатогранної взаємодії інструментів.
Піаністка Марія Федина чудово підтримувала партнера, створюючи гармонійну основу й водночас додаючи власні фарби звучанню. Технічна досконалість і емоційна насиченість виконання зробили ці твори ще захопливішими для слухачів.
Три солісти вечора – Катерина Шалайська (скрипка), Модест Менцінський (віолончель) і Марія Федина (фортепіано) продемонстрували високий рівень майстерності та чудову синергію.
Відтак другий концерт «Борис Лятошинський – 130» став черговим кроком у вшануванні пам’яті великого українського композитора та його неперевершеної музичної спадщини.
Оксана СТРУТИНЕЦЬ
Фото Віталія ГРАБАРЯ
