KMFwhite

Психологія настання нового року завжди спонукає до оцінок року прожитого. Для української академічної музики 2022-й вже увійшов в історію як рік незламності. Як у діяльності окремих суб’єктів музичного процесу, так і в функціонуванні творчих проєктів. Серед останніх назвемо ХХХІІІ Міжнародний фестиваль сучасної академічної музики «Київ Музик Фест-2022».

Ні для кого не секрет, що один із найповажніших вітчизняних музичних форумів відбувся восени минулого року винятково завдяки ентузіазму і силі духу членів його мистецької ради, безпрецедентній консолідації зусиль українських митців та виконавців, державних і громадських освітніх та мистецьких інституцій, допомозі світової музичної спільноти.

Традиційно програми фестивалю репрезентували широку панораму української академічної музики. І якщо у попередні роки переважання національної складової у проєкті найчастіше тлумачилося як певна невідповідність змісту форуму його гаслу, то цьогоріч все сприймалося інакше. Буремні реалії сьогодення скоригували, а точніше спонукали до переоцінки художніх сенсів. Попри вагому частку у звуковому просторі фестивалю творів іноземних авторів, пріоритетом «Київ Музик Фесту-2022» стала саме українська музика в усій її історичній та сучасній жанрово-стильовій багатооб’ємності і багатогранності. Твори сучасних авторів різних поколінь і композиторів минулих епох, академічні форми вислову й новаційні пошуки, зокрема в оперному жанрі, акустична та електронно-синтетична звукові практики, націленість на різну вікову аудиторію – ось ті вектори, за якими формувався текст фестивалю. У його позірній строкатості засновнику й організатору форуму – Національній спілці композиторів України – вдалося скласти багатобарвну, але цілісну картину української академічної музичної культури початку ХХІ століття.

Не претендуючи на всеосяжність огляду «Київ Музик Фесту-2022», згадаємо про одну з його сторінок – хорову. Ця фестивальна сфера, унаочнюючи тяглість національної музичної традиції, разом із тим завжди яскраво презентувала сучасний її стан, залучаючи до своїх програм чи не найбільше коло регіональних творчих осередків, митців і колективів. Тож увага до хорової складової заходу – закономірна.

Як склалася «хорова асамблея» «Київ Музик Фесту-2022»? Чим став фестиваль у житті музикантів? Як формувалися концертні програми, якій музиці надали перевагу? У чому нині музиканти – композитори і виконавці – вбачають свою місію? Про це та інше розповідають безпосередні творці та учасники проєкту у низці пост-фестивальних монологів-імпресій.

Юлія Ткач, художній керівник і головний диригент Академічної хорової капели Українського радіо:

В українській музичній спільноті нині відбувається переосмислення творчості в усіх аспектах. Кожна мистецька подія набуває особливого значення. І для хору Українського радіо, і для мене особисто, вихід на сцену – це, перш за все, можливість співати українську музику. А тому, участь у фестивалі була надзвичайно важливою для нас. З тих самих причин, програма нашого виступу формувалася винятково із творів українських авторів.

Ми відкрили імпрезу масштабним Концертом для хору a cappella «Господи, Владико наш» на тексти з Біблії Євгена Станковича. Виконати цей твір під час фестивалю запропонувала я особисто. Колектив спеціально готував його з нагоди 80-річчя Євгена Федоровича. Інші три твори – Лесі Дичко, Олексія Скрипника та Геннадія Саська – пропонував до виконання оргкомітет фестивалю. І ми із задоволенням погодилися їх виконати.

Концерт для мішаного хору та солістки на вірші Максима Рильського «Веснонько, весна» Геннадія Саська був створений упродовж перших місяців війни. Звучать сигнали тривоги, війська агресора під самою столицею, а композитор пише віртуозний у виконавському відношенні твір, сповнений світла, легкості, оптимізму. Це один полюс реальності воєнного часу.

Зовсім інші враження від Хорової поеми Олексія Скрипника за темою української народної пісні «За горами сонце палає». Композитор написав твір у 2019 році, але його тема виявилася суголосною нашим реаліям. Слова народної пісні «поїхав мій милий від мене…» жіноча частина колективу сприймала вкрай гостро, часто емоції переповнювали так, що просто неможливо було співати і доводилося зупиняти репетицію.

За визнанням самого автора, цей твір дуже особистісний. Власне, Олексій Вікторович назвав його гімном українці, яка попри обставини тримає на своїх плечах небо, дітей, домівку, допомагає армії. Тобто це дійсно надзвичайно глибокий і музично дуже красивий твір.

Останнім номером програми був концерт «Слово» на вірші Лесі Українки нашої хорової берегині Лесі Василівни Дичко. Зазначу, що тут сталася заміна. Початково ми готували інший твір мисткині. Але зміни у виконавському складі, обмежена кількість репетицій – все це закономірні наслідки війни – завадили нам достойно підготувати його. Тож за домовленістю із автором ми виконали частини з концерту «Слово». І за відгуками слухачів, імпреза не втратила від цієї заміни.

Загалом прозвучали масштабні сучасні хорові полотна, різні за жанровими та стильовими орієнтирами: духовний із алюзіями до партесної музики концерт Євгена Станковича, світські твори – романтична лірико-драматична поема Олексія Скрипника, вишуканий звукописний концерт Лесі Дичко, оптимістичний, створений на глибинних фольклорних інтонаціях концерт Геннадія Саська. Це зріз сучасної хорової української музики. І наша свята місія – нести її у світ.

Геннадій Сасько, композитор:

Мій Концерт для мішаного хору і солістки на вірші Максима Рильського «Веснонька, весна», прем’єра якого відбулася під час фестивалю, – став виявом внутрішнього протесту весні 2022 року.

До віршів Максима Рильського про весну я звернувся вже вдруге. Багато років тому я створив на окремі рядки з його поеми хор. Але він жодного разу не звучав. Перед війною, перебираючи папери, я наштовхнувся на цей хор, знайшов у чернетках багато тексту Рильського, який можна було би використати для великого твору. Тоді ідея просто майнула. А вже у березні, коли ми всі трохи отямилися, з’явилося бажання втілити цю весну у звуках. Адже ми тоді щиро вірили, що весна буде вирішальною. Певною мірою так і сталося – весною 2022-го Україна вистояла. Тож я почав знову працювати і зробив великий хоровий твір.

Тема твору, закономірно, зумовила певну інтонаційність. Звісно, концерт не містить жодних фольклорних цитат. Але його музика подібна до українських закличок, народних веснянкових співів, сповнена відчуття свята, емоційного стану чекання оновлення у природі, у житті людей, їхніх душах.

Із цим пов’язане і визначення жанру – концерт. Однак, головним є не змагання у віртуозності, хоча твір, безумовно, технічно непростий, а намагання представити кожного виконавця, групу як концертанта, блискучий елемент розмаїтого і барвистого цілого. Це барокове розуміння концертності, що суголосне обрядовим ігрищам із їх перегуками, антифонністю співів. Схожий підхід я застосував у циклі «Відгомін століть», флейтовому концерті.

Яким вийшов концерт «Веснонько, весна»? На мій погляд – досить оптимістичним, попри усі негаразди, агресію, яку ми переживаємо. Я хотів втілити відчуття віри у те, що весна прийде, донести думку, що вона настане не тільки у природі, а й у нашому суспільному житті, стане перемогою України.

Павло Струць, художній керівник і диригент Академічного камерного хору «Хрещатик»:

Ніхто з музикантів і наш колектив, зокрема, не був остаточно впевнений, що за таких умов фестиваль відбудеться. Тому я і здивувався, і зрадів водночас, коли отримав від Ігоря Щербакова пропозицію взяти участь у форумі. Варто зазначити, це була не стільки пропозиція, скільки запитання – чи готовий колектив виступати безоплатно? Навіть не розмірковуючи я одразу сказав: «Так, ми беремо участь». Інакше й бути не могло. Адже з цим фестивалем пов’язана історія існування хору «Хрещатик».

У рамках форуму колектив виконав дві програми: фольклорну й академічну. Перша програма під назвою «Намисто красних пісень» прозвучала в імпрезі під символічною назвою «Ми – з України». До неї увійшли переважно сучасні обробки відомих українських народних пісень, які опрацювали українські митці, майстри своєї справи Ганна Гаврилець, Дезидерій Задор, Олена Орлова, Андрій Бондаренко, Вероніка Тормахова. Це так би мовити, наша гастрольна програма. Вона насичена театралізацією, сценічною роботою і у будь-яких турах, зокрема й останньому, що відбувся напередодні фестивалю у країнах Балтії, має успіх. І в рамках «Київ Музик Фесту-2022» вона звучала органічно, адже жанр обробки народної пісні – один із визначальних для української музики і минулого, і сучасності.

У другій програмі, що прозвучала у концерті під назвою «Стежина вічності», ми виконали винятково оригінальні твори сучасних українських авторів. За якими критеріями вона формувалася? Обирали музику і духовну, і світську, суб’єктивно, ті твори, які резонували з тогочасними відчуттями реалій.

Звісно у репертуарі хору «Хрещатик» багато творів іноземних авторів. Але в рамках фестивалю ми хотіли виконувати винятково українську музику. І це зрозуміло. Ми усі зараз проходимо в житті етап переоцінки цінностей, усвідомлюємо високу художню вартість національного мистецтва і важливість того, що лише від нас залежить будуть знати українську музику в Україні й поза її межами, чи ні.

Тетяна Кумановська, художня керівниця ансамблю солістів «Благовість»:

Програма нашого колективу була унікальною. Адже сім творів із десяти, що прозвучали в імпрезі, були написані на тексти Григорія Сковороди до 300-річчя від дня народження філософа і поета. Й усі виконання стали прем’єрними. Символічно, що у концерті прозвучали твори самого Сковороди – «Херувимська пісня» та Воскресенський канон на мелодію поета в аранжуваннях Віктора Висоцького і Віктора Степурка відповідно. Окрім того, ми хотіли вклонитися нашим воїнам, тому розпочали захід «Концертом пам’яті героїв, загиблих за Україну» Кирила Стеценка – Лесі Дичко. Але основу програми все ж склала музика сучасних авторів на тексти Григорія Сковороди.

Над реалізацією цієї програми ми почали працювати задовго до фестивалю. Перш за все, замовляли твори. Важливо було, щоби композитори писали саме на наш склад: адже «Благовість» – це ансамбль солістів і нам не завжди підходить навіть репертуар камерного хору. А у випадку із «Київ Музик Фест-2022» ми, зрештою як і більшість колективів, розраховували на неповний склад – усього на десять (!) співаків із чотирнадцяти.

Отже, на наш заклик відгукнулося сім композиторів, колектив отримав твори, розпочав роботу над ними. Тому ми не могли не взяти участі у фестивалі, навіть попри відсутність коштів. Адже витратити час, вкласти зусилля, підготувати програму, щоби потім все пішло в нікуди?.. Окрім того, участь у фестивалі – це неминуче поповнення репертуару, а участь у міжнародному форумі – підтвердження виконавського рівня колективу.

Скажу одразу – усі твори цієї програми стануть репертуарними. І справа не лише у тому, що вони написані під наш колектив (щось таки переробляли: ми самі або автори). Усі композиції неповторні, оригінальні, кожен автор почув текст Сковороди по-своєму. Ось Ігор Гайденко написав хор «Весна люба», який перегукується з українськими веснянками. І якщо переосмислити, то весна тут тлумачиться не лише як пора року, а й як емоційно-смисловий період у житті людини, нашого суспільства.

Надзвичайно цікавий твір написала Анастасія Комлікова. Її «Ах поля, поля зелені» – легка, філігранна пастораль. Початково ми виконували його значно повільніше, але сама авторка нас виправила, сказала, що темп необхідно прискорити, а виконання має справляти враження гри. І в цьому своя філософія: життя має дарувати радість, насолоду.

Неоднозначно, іронічно звучить твір Дмитра Щириці «О, дражайшеє жизні время». У роботі над ним нам теж допомогли підказки автора. У творі є фрагмент, де виконавці мають проговорювати текст. Ми вирішили промовляти по-черзі, аби слухачі чули слова. Проте Дмитро сказав, що усі мають говорити одночасно. Ми спробували і дійсно ефект вийшов цікавий, виникало відчуття сумбуру часу, хаосу, невпорядкованості.

Урочистий, літургійний характер мають «Афоризми» Тамари Оскоменко-Порулави, як популярна пісня звучить «Час життя дорогоцінний» Віктора Реви, стримано-архаїчним видається «Ганок» Євгенії Марчук. Дуже цікаве прочитання відомих сковородинівських текстів представив Сергій Горюнович. Його «Ой ти, пташко жовтобоко» – щира лірична українська пісня з неочікуваним джазовим середнім розділом. Цей твір – один із улюблених у колективі, ми завжди завершували ним репетиції і в програмі концерту він був фінальним.

Повторюся, усі автори написали яскраві, оригінальні твори, кожен почув тексти Григорія Сковороди по-своєму. І якщо митці ХХІ століття так неповторно інтерпретують його творчість, значить вона позачасова. А отже буде актуальною для будь-якої аудиторії.

Леся Дичко, композиторка, незмінна членкиня мистецької ради фестивалю від початку його існування:

«Київ Музик Фест-2022», на мій погляд, був дуже вдалим, різнобарвним, мав прекрасні концерти, зокрема і хорові. Загалом під час форуму відбулося п’ять хорових імпрез. Цього разу при їхньому плануванні ми вдалися до цікавого прийому: поділили концерт на дві частини, з яких одна була хоровою, а друга – камерно- чи вокально-інструментальною. Так ми побудували чотири концерти. Це імпреза «Моя Україна», де з ініціативи Тетяни Кумановської надзвичайно цікаву хорову програму до ювілею Григорія Сковороди виконав Ансамбль солістів «Благовість». У другій частині вперше в рамках фестивалю виступало Тріо бандуристок Українського радіо у складі Тетяни Маломуж, Ольги Нищоти й Катерини Коврик.

Також це концерт «Ми – з України». У його першому відділенні яскраву різнопланову програму представив Київський квартет саксофоністів, а в другому – із програмою сучасних обробок українських народних пісень виступив хор «Хрещатик». Принагідно зазначу, що тут прозвучали прекрасні хорові аранжування Вероніки Тормахової, Андрія Бондаренка, Олени Орлової і Павла Струця, художнього керівника і диригента хору «Хрещатик». Поєднання камерної музики і хорової також було у концерті під назвою «Стежина вічності». Наголошу, що це був другий (!) фестивальний виступ хору «Хрещатик», але вже з програмою оригінальних творів сучасних українських авторів. Колектив представив тут чудові твори Ірини Алексійчук, Ренати Сокачик, Анни Стоянової, Євгенії Марчук, Романа Никифоріва, Ігоря Щербакова, Сергія Горюновича, Ігоря Гайденка, Михайла Шведа, Мирона Дацка.

Надзвичайно цікавим був концерт у так званій Післямові під назвою «Із джерел духовності». Він теж складався з двох частин. Хорове відділення яскраво і нестандартно провела Юлія Пучко, художній керівник і диригент Київського державного музичного ліцею імені Миколи Лисенка. Вона об’єднала два дитячих колективи – Камерний дівочий хор київської десятирічки і Камерний хор «Гаудеамус», які виконали потужну програму рівня дорослих професійних співаків. А у другому відділі концерту «Із джерел духовності» із лекцією-концертом виступив Дует старосвітської музики у складі Тетяни Лободи (спів, кобза) і Олени Кореняк (спів, скрипка, сопілка).

Лише один захід був повністю хоровим; це – концерт-відкриття хорової сторінки фесту, який блискуче втілила Академічна хорова капела Українського радіо під орудою Юлії Ткач.

Зазначу, що поділ концерту на дві програми, які виконують різні колективи, був певною мірою вимушеним кроком. Але він мав свої позитивні наслідки: перш за все, до імпрез долучилося ширше коло слухачів, які мали можливість почути різну музику. Варто наголосити, що самі концерти, попри двочастинність, були надзвичайно цілісними. Цьому сприяли драматургічна продуманість, назви, що акцентували ідею кожного заходу.

У хорових програмах фестивалю прозвучала музика українських композиторів різних епох, але переважали все ж твори наших сучасників. Приємно відзначити, що була представлена музика митців різних поколінь, різного жанрового і стильового спрямувань. Попри усі складнощі, у хорових концертах, перш за все, завдяки ініціативі Юлії Ткач, Юлії Пучко, Тетяни Кумановської і Павла Струця, вдалося відзначити ювілейні дати: 80-річчя від дня народження Євгена Станковича, 145-річчя від дня народження Миколи Леонтовича і 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди.

Хорова сторінка форуму репрезентувала низку яскравих прем’єр. Особисто для мене художніми відкриттями стали Концерт «Веснонько, весна» Геннадія Саська, твори на тексти Григорія Сковороди молодих авторів Анастасії Комлікової і Дмитра Щириці.

Мені приємно, що в рамках фестивалю прозвучали і мої твори – окремі частини із концертів «Слово» на вірші Лесі Українки та «Земле моя» на вірш Івана Франка; другий твір, між іншим, присвячений хору «Хрещатик».

Фестиваль відбувся. У цьому величезна заслуга Ігоря Щербакова, голови мистецької ради, українських і зарубіжних партнерів як інституцій, так і приватних осіб. Хочу відзначити допомогу у проведенні фестивалю, яку надали Національна музична академія України під ректоратом Олега Тимошенка, Національна академія мистецтв України та її президент Віктор Сидоренко і Національна спілка художників України на чолі з Костянтином Чернявським. Адже більшість хорових імпрез фестивалю пройшла саме в залах цих установ: Малому залі НМАУ імені Петра Чайковського, Залі Національної академії мистецтв України. Наголошу, що вперше для хорових виступів була задіяна Зала Центрального будинку художника.

І, звісно, не можна не згадати колективи та їхніх керівників. В умовах воєнного стану, неповних виконавських складів, обмеженої кількості репетицій та повного безгрошів’я, хори представили масштабні цікаві програми. Хорова сторінка ХХХІІІ Міжнародного фестивалю «Київ Музик Фест-2022» не просто задекларувала, а підтвердила, що ми гідно триваємо культурний фронт, а сам фестиваль є внеском українських музикантів у боротьбу України за свободу і незалежність.

Матеріал підготувала Валентина КУЛИК

Фото: Ольга Паниця, Юрій Паниця