19 вересня розпочався рік великого ювілею видатного композитора сучасності Євгена Станковича. Пропонуємо матеріал з архіву журналу «Музика», у якому найкращий флейтист Данії (офіційне звання з 1973 року!) розповідає про співпрацю з українським майстром

Протягом багатьох століть Київ був значущим культурним осередком Центральної Європи. Найперша постать, якій належить важлива роль у контексті розвитку світового мистецтва за останні 150 років, – Петро Чайковський – українець за походженням. Його прадід Федір Чайка був козаком Миргородського полку, а дід Петро змінив прізвище Чайка на Чайковський, коли вступив до Києво-Могилянської академії. Композитор чи не щороку приїздив до України, де постало багато його знаменитих опер, симфоній і балетів, натхнених українською тематикою і фольклором.

Інший музичний гігант – один із найяскравіших піаністів сучасності Володимир Горовиць. Він не тільки народився в Києві, але, як і його сестра Регіна, закінчив Київську консерваторію. Сьогодні Київ щорічно приймає десятки молодих піаністів з усього світу для участі в міжнародному конкурсі його пам’яті.

Ім’я Євгена Станковича стало третім серед вихідців з України, які для мене асоціюються з широкою відомістю у Європі. Йому легко даються всі жанри: симфонічні, оперні, балетні та камерні твори, музика для театру й кіно. Станкович – український композитор із глибоким національним корінням, але водночас він – продовжувач традицій таких видатних російських митців, як Ігор Стравінський, Сергій Прокоф’єв і Дмитро Шостакович.

Знайомство

Уперше я відвідав Україну 2001 року – проводив майстер-клас у консерваторії Харкова. Тоді ім’я Євгена Станковича мені ще не було відоме. Пізніше, у Києві, 2004-го моя дружина Галина Стрижак-Світцер (у той час – директор Будинку вчених НАН України) познайомила мене з композитором під час одного з концертів у філармонії, де я слухав його Камерну симфонію № 3. Моє враження від цієї музики було величезним. Вона захопила мене красою тембрів, колоритом, балансом і гармонією інструментального звука, поєднанням барокової стилістики з основним музичним змістом… Музика Євгена Станковича звучала могутньо і напрочуд природно. Одним словом, це була неймовірна свобода вираження на інтелектуальному та емоційному рівнях.

У період моїх численних візитів до України в 2003 році народився проєкт «Музичний діалог: Україна–Данія». Щоразу надалі, буваючи в Києві (іноді мені випадало й дві поїздки на рік), я грав багато концертів (у тому числі з Національним ансамблем солістів «Київська камерата», який, можна сказати, є патріотом музики Станковича), проводив майстер-класи. 2004 року записав диск «Французька флейтова музика» разом із чудовим українським піаністом Дмитром Таванцем. Відтоді розпочалися дружні контакти з Євгеном Станковичем і його донькою, музикознавцем Радою, яка була моїм помічником у розмовах із композитором.

Видання музики Станковича

У 2006 році в Копенгагені ми з сином Йоханом заснували нотне видавництво «Edition Svitzer». А вже через рік опублікували перші шість камерних творів Євгена Станковича, в тому числі дві п’єси для флейти і фортепіано – «Сонату серенад» (2005 р.) та «Ідилію» (2007 р.).

Ось що написав у передмові до цих видань відомий французький флейтист, професор консерваторії в Парижі П’єр-Ів Арто: « “Ідилія” та “Соната серенад” сповнені філософського змісту і чутливості, а віртуозні пасажі ніколи не бувають беззмістовними. Вони наповнені як радістю, так і світлим сумом. Я певен, що ці твори матимуть успішне виконавське життя – маю на увазі передусім флейтистів, але також і всіх меломанів, які цінують виразність і почуття у музиці».

Інший відомий флейтист, уродженець Лівану Віссам Бустані, котрий записав із Національним ансамблем України «Київські солісти» під орудою Володимира Сіренка Камерну симфонію № 3 та присвячену йому «Сонату серенад», писав: «…серце сонати – “Елегія”. Це постійний і болісний вилив почуттів, оаза печалі, яка в кінці перетворюється на руйнівну неминучість. Останні ноти звучать, наче привид, – раптово, без відповіді».

Пізніше, 2011 року з’явилися присвячені мені «Танці на квітах», написані під впливом дитячих спогадів про казки данського письменника Ханса Крістіана Андерсена, який протягом усього життя намагався створити для нас кращий світ. «Це спроба хоча б на короткий час повернутися в цю чудову царину забутої духовної поетики, що так важливо для кожної дитини й дорослого, до світу втраченої краси, доброти і милосердя, яскравого світу фантазій», – пояснив композитор. Уперше твір прозвучав на міжнародному флейтовому фестивалі в Норвегії 2011 року і тоді ж – на конкурсі флейтистів в Італії.

Для паризького флейтового фестивалю видавництво «Edition Svitzer» готує спеціальний проєкт: Камерну симфонію № 3 та концерт «Un Tout» у транскрипції для флейти й фортепіано. Концерт «Un Tout» для флейти й оркестру, написаний 2008 року, – потужна, витримана в постромантичному стилі музика, де Євген Станкович кидає виклик флейті усередині виразного і драматичного діалогу з оркестром. Концерт примітний своїм красивим інструментуванням. Фортепіанну редакцію Камерної симфонії № 3 та згаданого концерту автор здійснив разом із піаністом Дмитром Таванцем.

Сам Євген Станкович вважає, що композитор не може творити музику, будучи відірваним від власного культурного середовища і національних традицій. Він – яскраво індивідуальний сучасний митець із постійним прагненням до універсалізму.

Хенрік СВІТЦЕР (Данія)

Друковану версію див.: Хенрік Світцер (Данія). Українська музика з європейським резонансом (з нагоди 70-річчя Євгена Станковича) // Музика. – 2012. – № 5. – С. 48–49.