Українська віолончелістка Наталія Хома: у променях світової слави

726

«Велика музика потребує великого таланту!» Під таким гаслом світова критика оцінювала одне зі знакових звершень у царині віолончельного виконавства – появу нового запису на двох CD-дисках повного циклу Шести сюїт для віолончелі соло Йоганна Себастьяна Баха в інтерпретації української віолончелістки Наталії Хоми (Sheva Collection, London, 2018)

Запис одразу здобув статус бестселера і був визнаний найпопулярнішим компактдиском в історії компанії Sheva. Адже після його оприлюднення у публічному медійному просторі він отримав лише за листопад 2018-го понад 220 тисяч завантажень, кратно – прослуховувань, викликаючи донині живий інтерес.

Це – велике досягнення української артистки, яка спромоглася здійснити такий грандіозний та амбітний проєкт, що дістав чималий розголос у світі, й не випадково. Цикл Баха безумовно належить до вершинних здобутків віолончельного мистецтва, як одним із найвищих у світі визнано рівень майстерності Наталії Хоми.

Перекладені для віолончелі та введені на початку ХХ століття Пабло Казальсом у царину віолончельної музики, сольні сюїти Баха залишаються до сьогодні однією із фундаментальних репертуарних основ. Однак рівень їхньої складності не під силу пересічним музикантам, оскільки потребує неабиякої технічної вправності й артистизму. Зрештою, саме ці сюїти становлять одну з відкритих експериментальних зон для інтерпретацій (втім – у перекладенні для різних інструментів, оскільки однойстайної думки щодо підтвердження для якого саме інструмента були створені ці сюїти й досі не існує).

Так, здійснені записи та виконання найвидатнішими віолончелістами світу репрезентують кілька кардинальних ліній щодо прочитання бахівських тестів. Одна з них – романтична, започаткована власне Пабло Казальсом, яку продовжили Мстислав Ростропович, Міша Майський, відзначається яскравим картинним колоритом і підкресленою жанровістю та емоційною чуттєвістю. Інша, пов’язана з історично зорієнтованим виконавством, намагається більш дискретно відчитати бахівські тексти з урахуванням барокових принципів і манери гри. Її фундатор – відомий промотор і дослідник давньої музики Ніколаус Гарнонкурт, який записав сюїти Баха на маленькій п’ятиструнній бароковій віолончелі, а його пошуки продовжив нідерландський віолончеліст Аннер Білсма. Відмінна манера характеризується максимальним прагненням до технічної досконалості й репрезентована Яношем Старкером, П’єром Фурньє, Полем Тортельє.

Утім на межі ХХ–ХХІ століть усе більше виконавців схиляються до органічного поєднання цих ліній і створення індивідуальних концепцій. Наприклад, такими є кількаразові записи сюїт Йо-Йо Ма, Маріо Брунелло. Немов магічний кристал, ці цикли притягують музикантів, які щоразу намагаються знайти і втілити в них свій музичний ідеал. Чималий шлях пошуків пройшла до осягнення віолончельного і відтворення особистого розуміння бахівського всесвіту й Наталія Хома.

Народжена у Львові в родині знаменитого хірурга Йосипа Хоми, музичні захоплення обидвох синів якого спричинилися до становлення українського джазу (старший, Ігор Хома – засновник і керівник широковідомого легендарного джаз-бенду «Медікус», стихією ж молодшого брата – батька Наталії Олега – стали ударні), майбутня віолончелістка зростала в атмосфері постійного музикування. Репетиційним майданчиком львівських джазменів була домашня студія, обладнана в сімейному особняку.

Полум’яний музичний запал передався молодшому поколінню, і Наталія разом із сестрами стала ученицею престижного фахового музичного закладу – Львівської спеціальної музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької, де почала здобувати ази опанування віолончеллю у класі тодішнього директора Олександра Тищенка. Після його від’їзду до Києва Наталія потрапила в клас відомого педагога Євгена Шпіцера. Вже в 13 років Наталія виступила з сольним концертом у супроводі оркестру у Львівській філармонії, а в 11-му класі здобула І премію на Всеукраїнському конкурсі імені Миколи Лисенка.

Ця вагома перемога дала підстави Наталії вступити до Московської консерваторії імені Петра Чайковського у клас знаменитої Наталії Шаховської. І талановита й дуже працьовита молода львів’янка почала підкорювати нові вершини – один за одним Наталія здобуває лауреатства й нагороди на престижних міжнародних конкурсах: імені Пабло Казальса в Будапешті (Угорщина, 1985), конкурс у Маркнойкірхені та Спеціальна премія Макса Регера (Німеччина, 1987), конкурс Jeunesses Musicales у Белграді (Сербія, 1990) і, врешті, – одне з найвищих досягнень мисткині – лауреатство на Конкурсі імені Петра Чайковського в Москві (1990; віолончелістка донині залишається єдиною українкою – володаркою цієї, однієї з найпрестижніших нагород у світі).

«Наталія Хома – талановитий музикант із блискучою виконавською індивідуальністю. Вона – зріла віолончелістка, яка грає з великим ентузіазмом і впевненістю», – характеризувала свою ученицю професорка Наталія Шаховська. А Даниїл Шафран відзначав: «Наталія Хома – нове ім’я у списку блискучих молодих віолончелісток цієї країни. Її талант зростає з динамічною швидкістю. Не сумніваюся, що скоро ми почуємо про її численні успіхи».

Молода галицька зірка віолончельного мистецтва щоразу потужніше променіла на музичному небосхилі, осяваючи європейські обшири. Почався період активної концертної діяльності, ознаменований виступами з Берлінським оркестром радіо, оркестром Московського радіо, Белградським філармонійним оркестром, Будапештським філармонійним оркестром, Національним симфонічним оркестром України, Камерним оркестром імені Ференца Ліста. Численні сольні речиталі Наталії Хоми проходили у найкращих залах Європи: імені Петра Чайковського (Москва), Schauspielhaus (Берлін), Palais des Beux Arts (Брюссель), Amphitheatre Richelieu de la Sorbonne, Salons de Boffrand de la Presidence du Senat (Париж), Колонний зал імені Миколи Лисенка (Київ).

Звідусіль лунали схвальні голоси критиків, пророкуючи молодій артистці велике майбутнє: «Наталія Хома виконала концерт Гайдна з великою внутрішньою зосередженістю, музикальністю та явною силою. Безсумнівно, що вона увійде в число найкращих віолончелісток своєї країни» (Neues Deutchland, Berlin); «Наталія Хома – чудовий, молодий музикант… З першого доторку смичка у “Вокалізі” Рахманінова стало зрозуміло, що тут не буде що критикувати. Повний, теплий віолончельний тон, якого не описати словами; співаючий вокал, прекрасний, але не сентиментальний. І який драйв!» (Drammen Library, Oslo); «Музична та технічна якість її виконання була чудовою; …Хома грала з інтенсивністю та блиском, досконалим втіленням структури кожного твору» (Forte, Geneva); «Чудову українську віолончелістку Наталію Хому публіка полюбила, аплодуючи їй без перерви. Юна красуня перемогла, оскільки вона є майстром, який може домінувати над чим завгодно силою своєї музики…» (Punt Diavi, Spain); «…Її виконання, сповнене життєвої сили, плавності та віртуозності, темпераментне і чутливе» (Avui, Spain).

У 1990-х роках артистка, як і багато хто з видатних музикантів того часу, еміґрувала до США, де здобула мистецький диплом Бостонського університету під керівництвом Леслі Парнаса. А завдяки розвиненому інституту спонсорства, без якого і досі нелегко вітчизняним музикантам, Наталія Хома мала можливість грати на унікальному інструменті роботи Страдіварі, здійснивши на ньому ряд висококласних записів. Отож, отримавши нові можливості, артистка розгорнула з новою силою концертні тури по США, Канаді, Іспанії, Бразилії, Південній Африці, виступаючи в престижних залах із провідними оркестрами цих країн та численними американськими колективами. У Нью-Йорку це імпрези у Weil Recital Hall Carnegie Hall та головному залі Carnegie Hall, Лінкольн-центрі виконавських мистецтв тощо. Її успішні виступи проходили у Бостоні, Чикаго, Вашингтоні, Лос-Анжелесі, Лас-Вегасі та десятках інших міст.

Символічно, що, перебуваючи за кордоном, артистка зажди репрезентувала себе як представницю української музичної культури. Так, попри виконання творів українських композиторів, Наталія Хома підтримує плідні творчі контакти з Україною, ба навіть за кордоном виступає як учасниця акцій національного виміру. У 2020 вона здійснила тривале турне по Північній Америці як солістка Національного симфонічного оркестру України у співпраці з диригентом Володимиром Сіренком і піаністом Володимиром Винницьким під керівництвом знаменитої Columbia Artists.

Репертуар Наталії Хоми надзвичайно об’ємний, включає твори і «золотої класичної віолончельної колекції» (Давід Поппер, Йозеф Гайдн, Антонін Дворжак, Петро Чайковський, Едвард Елгар, Мирослав Скорик), і новітні чи мало відомі композиції. Їй, як солістці та ансамблістці належить і ряд першовиконань, наприклад, «Трени» для сопрано і 2-х віолончелей українсько-американського композитора Вірка Балея, запис яких Наталія Хома здійснила разом з Ольгою Пасічник і Суреном Багратуні (2002). Часто виступає як репрезентанка маловідомих творів композиторів США, Канади, Іспанії, Бразилії.

У 2010 її було номіновано на Grаmmy за участь у роботі над компактдиском лейбла Dorian Sono Luminus із камерною музикою новітніх бразильських композиторів (разом із піаністом Володимиром Винницьким і гітаристом Марком Реньє). Диск було записано в унікальній, найдорожчій і найкраще оснащеній студії США Skywalker Sound. Це – всесвітньо відомий відділ запису музики компанії Lucasfilm, основні об’єкти якого розташовані на ранчо Джорджа Лукаса Скайуокер у Каліфорнії. Колектив Skywalker Sound складається із багаторазово оскароносних звукорежисерів «Зоряних війн».

Наталія Хома здійснила ряд записів для NHK-TV (Японія), компактдисків лейблів Cambria, Blue Griffin, IMP, Naxos і Ongaku, а також для українського, російського німецького, іспанського, югославського, ізраїльського та угорського радіо і телебачення, WNYC-FM в Нью-Йорку та WGBH-FM у Бостоні (загалом понад 30 дисків).

На концертних естрадах Наталія Хома співпрацювала з видатними музикантами, такими як піаністи Ральф Вотапек, Олександр Слободяник, Євгеній Кісін, Сергій Бабаян, легендарним джазовим піаністом і композитором Стівеном Пруцманом, скрипалями Олегом Крисою, Юджином Фодором, Ельмаром Олівейрою, Дмитром Берлінський, Олександром Бруссіловським, гітаристом Марком Реньє та багатьма іншими.

Під щасливою зіркою відбулася зустріч уже за океаном двох непересічних музикантів – Наталії Хоми та Володимира Винницького (теж випускника Львівської десятирічки, Московської консерваторії по класу Олександра Малініна, переможця надзвичайно презентативного в світі Конкурсу імені Маргарити Лонг і Жака Тібо в Парижі, одного з плеяди видатних українських піаністів ХХ–ХХІ століть). Їхній творчий тандем не лише створив чимало мистецьких артефактів, а й переріс у чудову родину.

«Без сумніву, Хома та Винницький самі по собі солісти, але <…> коли вони разом музикують – це, безперечно, споріднені душі, тверді й стильні у підході до Бетховена, Шопена, Шостаковича та інших» (Thys Odendaal. «Die Beeld», Pretoria, South Africa). У світовій пресі про гру цього дуету пишуть, що вона вирізняється «глобальним сприйняттям музики», «ідеальним балансом», «уособлює витонченість виконання, віртуозну техніку, відчуття внутрішнього драматизму та злиття двох артистів, які грають як одне ціле… <…> …цей дует є одним із найбільш електризуючих музичних партнерств» («Cellist/Pianist solo soulmates», Die Beeld).

Віднедавна «Хома–Винницький Duo» переформатувалося у ще один вид камерного ансамблю – «Київ-тріо», у якому до відомих виконавців долучився один із найталановитіших сучасних українських скрипалів Назарій Пилатюк. Промоція величезної і переважно маловідомої скарбниці шедеврів камерно-ансамблевої музики – ще одна благородна і подиву гідна сторона діяльності музикантів. Від першого виступу у 2012 у Львові «Київ-тріо» ось уже впродовж десятиліття відкриває українській і зарубіжній публіці чимало цікавих композиторських опусів (серед найяскравіших – твори Антоніо Вівальді, Йоганна Себастьяна Баха, Людвіга ван Бетховена, Джоаккіно Россіні, Макса Бруха, Василя Барвінського, Мирослава Скорика, Юрія Ланюка та інших), гастролюючи різними містами України та за кордоном.

Паралельно з виконавською Наталія Хома провадить і активну педагогічну діяльність, яку починала з Львівської консерваторї імені Миколи Лисенка. Згодом була професоркою Музичного коледжу Університету Рузвельта в Чикаго, Університету штату Мічиган та запрошеною професоркою Школи музики Університету Коннектикуту.
Сьогодні Наталія Хома є доценткою кафедри віолончелі в коледжі Чарльстона, дирекція якого вважає її «національним скарбом». «…а присутність музиканта такого високого міжнародного класу притягує до коледжу велику світову увагу та є запорукою його рівня популярності», – зазначає Dean Edward Hart, директор School of the Arts College of Charleston.

Одним із педагогічних здобутків віолончелістки є підготовка й видання методично-навчального посібника “Гами, арпеджіо та подвійні ноти для віолончелі” (Khoma, Natalia, 2016, Scales, Arpeggios and Double Stops for Cello. Duma Music, Incorporated). Не можна оминути і велетенської кількості проведених майстеркласів, у тому числі й з українською молоддю.

Наталія також стала організатором Фонду «Діти та музика», який скеровує на музичне навчання, надає інструменти й фінансову допомогу молодим, обдарованим українським студентам. У 1992-му очолювала журі на Міжнародному конкурсі імені Миколи Лисенка в Україні.

Інтенсивне гастролювання й щоразу ширші контакти віолончельної зірки в українському музичному просторі принесли національне визнання на Батьківщині: Наталія Хома отримала звання почесного професора (Doctor Honoris Causa) Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка (2008), Одеської національної музичної академії імені Антоніни Нежданової (2010), Національної музичної академії України імені Петра Чайковського (2015), у цьому ж році нагороджена Орденом «За заслуги» за видатні досягнення в музичному мистецтві.

До культурно-музичних громадських обов’язків Наталія ставиться з однаковою відповідальністю і в Україні, і за океаном. Так, артистка є директором Charleston Music Fest, з 2011 року призначена художнім радником Центру музики та мистецтв округу Грін, Нью-Йорк.

Епітети і порівняння, якими нагороджують критики Наталію Хому та її гру – захоплені: «…технічно сліпуча, інтенсивна, блискуча гра, з ідеально дотриманою структурою» (The Kingston Whig Standard, Canada); «…темпераментна, зосереджена і чиста» (Avui, Spain). Музикознавці підкреслюють «владність у володінні інструментом, велику точність, теплий тон, потужний і дуже чіткий звук, красу фразування, пристрасть і вишуканість» (Edith Eisler, New York Concert Review), «нескінченну палітру стилістичних барв» (Din Moore, American Record Guide) з особливо оригінальними вимірами: «слов’янський дзен» (Woodstock Times-Hunter, New York) і «чималий драйв» (Drammen Library, Oslo), який може спричиняти «сейсмічні потрясіння» у публіки (Shana Loshbaugh, Homer News). Її гра самовіддана, «її сила – у драматизмі, який межує зі самоспаленням» (Ken Smith, «Gramophone»), виконавиця здатна поєднувати винятково зворушливу ніжність «кремового» звучання з «моторошно-тривожними, потужними нищівними атаками» (William Furtwangler, Charleston Today). «Наталія Хома невблаганно наказує віолончелі надати їй усі які лиш можливі нюанси й звуки. Вона поглинає інструмент, спирається на нього і якимось чином зачаровує його, щоб він став її власним серцем і душею, що промовляє різні емоції. Вона буквально розриває його, тягне його звук, коливається разом з ним і забуває про публіку, коли починає пульсувати почуття, яке відразу ж притягує слухача. Це фантастичні подорожі у світ музики, і ви довіряєте їй кожен крок» (Peter Ingle, Charleston Today).

Виконання ж у цілості такого колоса, як Шість сюїт для віолончелі соло Йоганна Себастьяна Баха, – іспит на вищу мистецьку зрілість (а pro pour – чимало виконавців здійснювали записи сюїт у період творчої зрілості, наприклад, Казальс записав їх після 60 років, хоч пристрастився до них ще замолоду), який українська віолончелістка Наталія Хома склала блискуче. Попри абсолютну, фактично еталонну точність нотного тексту, артистка, з одного боку, виявляє широкозакроєну гаму складних емоційно-психологічних станів, щиросердну перейнятість музикою Баха, з іншого – глибокий філософсько-медитативний спосіб прочитання, концептуалізм. А виняткова вдумливість говорить про Наталію Хому, як про справжнього художника-інтерпретатора, здатного вибудувати крізь призму музики Баха власну звукову картину світу – оригінальну і захопливу.

Пластичність інваріантів і способів руху, які великий бароковець намагається осягнути через танцювальний контент, становить одну з важливих домінантних ідей його циклів сюїт для різних інструментів. І тут Наталія Хома продемонструвала неабиякий талант у відтворенні розмаїття рухових форм, при цьому не лише у прагматично-раціональному вимірі, а й у широкій палітрі сонорно-агогічних ефектів і барв, розгортаючи яскраву візуально-картинну динаміку драматургії.

Делікатна граційність і ваговитість, плавність чи летюча легкість смичка при такій же довершеній біглості пальців, кантиленній співучості й речитативній промовистості – з таким потужним арсеналом досконалої техніки «панування» над інструментом артистка сягнула у монологічному викладенні віолончелі соло рівня великого діалогу з собою, слухачами, Бахом і Богом. Адже метою відчайдушної праці над звершенням такого величного задуму є передусім звернення Наталії Хоми до сучасників – людей ХХІ століття, яким, попри технократію і суєтність шаленого темпу життя, ці віолончельні сюїти Баха дозволять зупинитися, зануритися у незбагненний звуковий світ музики, покликаної відкривати шляхи до віковічних екзистенційних пошуків людиною себе, сенсів існування.

І ще – у виконавській манері Наталії Хоми вражає високе почуття міри, шляхетності, інтелігентності: жодних показних ефектів чи гіпертрофій, властивих багатьом віртуозам, натомість прагнення, при збереженні «земного» рівня звучання, вловити внутрішню суть, здіймаючись у сфери над- чи підсвідомого відчуття понадчасовості, загадковості, ірраціоналізму барокової метафізики, медитативно-рефлексійного споглядання, у намаганні відшукати заповітні коди, залишені нам послання бахівського генія. Артистка зазначає, що у значній мірі взорувалася на виконавську манеру та ідеї Ґлена Ґулда. Саме так Болеслав Яворський трактував клавірні сюїти Баха, виводячи прикладний рівень танцювальності у сфери «кругу понадземного».

Духовна й музикантська зрілість характеризують виконавський стиль артистки, невіддільний від чуття високої краси і досконалості кожної ноти, найменшого мотиву чи фрази, співзвуччя, лінії у багатоканальних потоках поліфонічних сплетінь. Але й жанрові моделі та асоціативні ряди, що криються за семантикою походження, змістовності того чи іншого танцю, відкриваються Наталією Хомою у розігруваннях-роздумах Прелюдій, в осягненні парної квадратності статечних Алеманд, у спробах вловити хвилеву плинність часу, немов у водних стихіях, потоків Курант, у зосереджених граничних больових станах трагедійного ліричного пафосу Сарабанд, в об’єктній круговерті життєвих енергій, якими сповнені фінальні Жиги, розмаїтті варіантів рухово-часової пластики у Менуетах, Гавотах, Буре. І жодного дублювання, повторюваності у цьому феноменальному калейдоскопі, сумарний час якого становить понад дві години, впродовж котрих розігрується ціла художньо-образна епопея, зіткана зі щоразу по-новому, оригінально вирішених п’єс.

«У Наталії Хоми дуже природна манера гри без натяку на театральність. Вона є ідеальним передавачем думок композиторів слухачам. У своїй грі вона ніколи не приймає пози, але через власну інтроспективну простоту їй вдається проникнути в суть речей. Тому в дуже особистий спосіб вона може повідомити всьому світу про те, що відкрила в музиці, і почуте й відтворене нею стає досвідом, яким вона ділиться з усіма», – писав Нардо Енрікес (Nardo Henriquez, «Willemstad News»).

Занурення у космогонію Шести сюїт Баха для віолончелі соло у високомайстерному виконанні Наталії Хоми здатне принести істинну насолоду для людського вуха, серця і душі, а головне – це відкритий шлях до пошуку. Адже донині є актуальними слова Пабло Казальса: «Коли я вперше грав у Німеччині “Сюїти для віолончелі соло”, пуристи сказали, що це не Бах, а інші казали, що це справжнє відкриття. Баха в той час грали як вправу, без будь-якого реального музичного змісту. <…> Його вважали професором, котрий дуже добре знав контрапункт і фугу – й нічого більше. Цей вузький спосіб пояснення Баха дуже сумний! І хоч Бах є паном професором – у нього присутні всі почуття: прекрасне, трагічне, драматичне, поетичне, …його музика – це завжди вираз душі і серця. Як глибоко він проникає в нас самих! Давайте почнемо шукати того Баха!» (за David Blum «Casals and Bach»).

Так, починаючи з юних років (а перші з віолончельних сюїт Баха становлять ґрунтовну основу педагогічного репертуару), впродовж яскравої творчої кар’єри Наталія Хома фактично пройшла великий концертний шлях із бахівськими сюїтами. Часто на великих сольних речиталях чи виступах з оркестрами вона виконувала їх як сольні номери «на біс», викликаючи щоразу захоплення слухачів і щедрі овації. Тому ці записи є плодом багатолітньої практики, тривалих складних пошуків, які в певному сенсі вивершилися у поки вірогідно єдину в світі повнометражну жіночу версію Сюїт для віолончелі соло Йоганна Себастьяна Баха.

Віолончель, хоч і жіночого роду, та, повнозвучна у розкішній глибині «велика скрипка», – не зовсім жіночий інструмент, оскільки потребує значних фізичних зусиль для високомистецької реалізації діалогу з виконавцем. Можливо тому саме в царині віолончельного мистецтва жіночих ролей не надто багато. Оминувши світових зірок, таких як Жаклін дю Пре чи Наталія Гутман, в українській віолончельній традиції можна виділити три знаменитості, котрі досягли світової слави у ХХ столітті.

Вони – галичанки, які виявили небуденний ентузіазм не лише в опануванні інструментом, а й неухильно долали чималі труднощі на шляху сходження до Парнасу, здобуваючи високі кар’єрні щаблі, витримуючи іноді шалено напружений, розгонистий темп нелегкого життя гастролюючих музикантів. Це вишукані красуні делікатної статури. Тож дивовижно, що такі витончені мініатюрні жінки є володарками небувалої сили й пристрасті, що здатні осолоджувати людські душі глибиною густого, неначе медового, за висловом Томаса Манна, унікально потужного і водночас щемливо-щирого, немов із глибин серця, звуком віолончелі. Виконавиці пов’язані зі Львовом. Дві з них народилися у цьому давньому місті, тут пройшли роки їхнього навчання і формування. Третя, хоч і з’явилася на світ у Відні, де отримала блискучу європейську музичну освіту, та її славетна родина є частиною історії Львова.

Отже, перша зірка у тріаді – Христя Колесса, донька відомого українського вченого-лінгвіста й літературознавця Олександра Колесси, молодша сестра найіменитішої української піаністки Любки Колесси, племінниця видатного фольклориста Філарета Колесси та двоюрідна сестра композитора Миколи Колесси. Її, хоч і короткочасна концертна кар’єра, що припала на 1930–1940-ві роки, залишила осяйний слід на великих світових сценах європейського та американського континентів. Велика патріотка, Христя Колесса, гастролюючи найбільшими залами країн Європи, США, Канади, завжди, як і сестра-піаністка, включала у програми твори українських композиторів. Так, завдяки сестрам Колессам збереглося чимало творів Василя Барвінського (свого часу спалених адептами радянського режиму у Львові) – одного з родоначальників українського віолончельного репертуару ХХ століття. Воєнні лихоліття спричинилися до еміґрації в Канаду, де Христя провадила активну викладацьку діяльність, а враження від її дивовижних виступів залишилися у численних ревеляційних відгуках європейських та американських критиків.

Друга зірка – Марія Чайковська – представниця 1960–1980-х років, випускниця Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату імені Соломії Крушельницької (клас Євгена Шпіцера) та Московської консерваторії, яку закінчила у 1968 році у всесвітньо відомого Мстислава Ростроповича. Віолончелістка здобула чимало перемог і відзнак на міжнародних та всесоюзних конкурсах, активно концертувала, працювала в Київській, а згодом – у Московській консерваторії, де очолила кафедру віолончелі та контрабаса. Вона володіла об’ємним репертуаром, одним зі знакових її звершень стала прем’єра знаменитого трагедійного Концерту для віолончелі з оркестром № 1 Мирослава Скорика, за який композитор був удостоєний Державної премії України імені Тараса Шевченка.

Сьогодні ж славу жіночого українського віолончельного мистецтва продовжує героїня цієї статті Наталія Хома. Народжена і виплекана у Львові, віолончелістка немов поєднала шляхи своїх славних попередниць, адже у її творчій кар’єрі переплелися і рідна Галичина, і досвід Московської консерваторії – музичної централі тодішнього СРСР та важливої точки світової культури, і визнання в Європі й за океаном. Та сила ґравітації рідного краю, дому незмінно завертає музикантку до України.

Свого часу Василь Барвінський писав Христі Колессі: «Радіючи щирим серцем приїздом нашої знаменитої артистки на рідну землю, можемо бути певними, що її концертове турне у різних містах нашого краю, а, зокрема, її виступи у Львові переміняться у небуденне музичне свято, у тріумф українського відтворчого мистецтва». Що ж, можемо підписатися під кожним словом, зустрічаючи у променях світової слави видатну українську віолончелістку Наталію Хому, виступи якої – велике художнє одкровення, а успіхи й здобутки на музичній мапі світу є знаковими для української музичної культури.

Лілія НАЗАР-ШЕВЧУК